Справа № 240/23629/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Романченко Є.Ю.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
30 січня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ФПС Флексіблс Україна" до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Грайф Флексіблс Україна" (далі ТОВ "ФПС Флексіблс Україна") звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "В4" від 19.07.2023 №00135060701 про завищення розміру від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (показник рядка 21 Декларації) на суму 842 894,00 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "В1" від 19.07.2023 №00135050701 про завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2023 року у розмірі 367 106,00 грн та застосування штрафних санкцій у сумі 183 553,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки № 11529/06-30-07-01/20428705 від 30.06.2023, є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності, спростовуються первинними документами та даними бухгалтерського обліку товариства, а також суперечать нормам матеріального права. Зазначає, що твердження відповідача про безтоварність господарських операцій щодо придбання товару ґрунтуються тільки на припущеннях, оскільки з метою спростування висновків контролюючому органу позивач отримав від своїх контрагентів копії митних декларацій, які підтверджують факт придбання контрагентами позивача проданого йому товару. Також зазначає, що висновки контролюючого органу про завищення від"ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного (звітного) періоду ґрунтуються на припущеннях, оскільки на підтвердження реальності господарських операцій позивач має всі необхідні первинні документи. З огляду на це, спірні рішення є протиправними.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року позовні вимоги задоволено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що у період з 19 по 23 червня 2023 року працівниками ГУ ДПС у Житомирській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ФСП Флексіблс Україна» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за квітень 2023 року у податковій декларації з податку на додану вартість від 19.05.2023 №9116647872, з додатками, від'ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету.
За результатами проведеної перевірки 30 червня 2023 року складено акт № 11529/06-30-07-01/20428705.
У ході перевірки встановлено, що ТОВ "ФСП Флексіблс Україна" допустило порушення п. 44.1 ст.44, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодксу України та статті 1, 9 Закону України від 16.07.1999, № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пп. 2.1, 2.2, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, що призвело до завищення суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, всього на 367 106 грн за квітень 2023 року, а також п. 44.1, ст. 44, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодксу України, статті 1, 9 Закону України від 16.07.1999, № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пп.2.1, 2.2, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що призвело до завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (показник рядка 21 Декларації) на 842 894,00 грн.
На підставі вказаного акта перевірки, 19.07.2023 року відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення форми "В1" №00135050701 яким встановлено завищення суми бюджетного відшкодування на суму 367 106,00 грн та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 183 553,00 грн, а також податкове повідомлення рішення форми "В4" №00135060701, яким встановлено завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на суму 842 894,00 грн.
Вважаючи такі рішення контролюючого органу протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем надані всі первинні документи, які відображають реальність господарських операцій з його контрагентами та є підставою для формування податкового обліку, а відповідачем не доведено обґрунтованості висновків перевірки та правомірності оскаржуваних рішень.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Приписами ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вирішуючи спір по суті, суд ураховує, що згідно із ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 67 Конституції України проголошено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За визначенням підпункту 14.1.36. пункту 14.1. статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами
Підпунктом 16.1.2. пункту 16.1. статті 16 ПК України визначено обов'язок платника податків вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.
За змістом пункту 75.1. статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Норми п.п.75.1.2. п.75.1. ст.75 ПК України визначають, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Згідно із пунктом 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За правилами пункту198.2.статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Системний аналіз змісту вищенаведених норм ПК України свідчить про те, що в податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV господарська операція визначена як дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Статтею 9 вказаного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, право платника податків на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів виключно у разі фактичного здійснення платником податків господарської операції.
У зв'язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, а тому не можуть бути підставою для врахування фінансових показників господарської операції в податковому обліку платника.
Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
При цьому, що кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Дана правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду України, які викладені у його постановах від 27 червня 2017 року у справі № 808/1062/14, від 14 березня 2017 року у справі № 826/757/13-а, Верховного Суду, зокрема у постанові від 06 лютого 2018 року №К/9901/5042/17.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини 1 статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.
Оцінюючи висновки податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту за рахунок безпідставного віднесення до його складу сум ПДВ по податкових накладних від контрагентів постачальників, по яким в ході перевірки не підтверджено саме факт отримання товарно-матеріальних цінностей, суд уважає за необхідне зазначити таке.
Як встановлено судом та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, 01 грудня 2022 року між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Хім Торг» (постачальник) укладено договір поставки №01/12-22.
За умовами названого договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, зазначених цим договором, поставляти покупцю, а покупець зобов'язується приймати й оплачувати первинну гранулу полімерів (надалі товар).
Пунктами 1.2 та 1.3 договору закріплено, що поставку товару здійснюється партіями. Партія товару, яку повинен поставити постачальник, визначається у погодженому між сторонами додатку до договору, що є невід'ємною частиною договору. На основі погодженого сторонами додатку до договору постачальник складає видаткову накладку, яка підписується сторонами при прийманні передачі товару та після її підписання стає невід'ємною частиною договору.
У додатку до договору та видатковій накладній сторони вказують ціну, грошовий еквівалент вартості та кількість товару, його асортимент, номенклатуру за видами або артикулами, групами, марками, типами, розмірами, які є предметом поставки конкретної партії товару.
03 квітня 2023 року сторонами підписано додаток №4 до цього договору, в якому зазначено, що товаром, що є предметом поставки є поліетилен, арт. 1403, у кількості 22 тони, ціна за 1 тону без ПДВ 68333,34 грн, загальна вартість партії без ПДВ 1503333,38 грн та ПДВ 300666,70 грн.
Також у додатку зазначено, що під артикулом 1403 мається на увазі Поліетилен MARLEX MILLDPE D139, а поставка здійснюється на умовах DDP склад покупця, що знаходиться за адресою: м.Житомир, вул.Промислова, 1/154.
За фактом поставки оформлено видаткову накладну №405 від 20 квітня 2023 року, в якій зазначено товар Поліетилен арт. 1403, яка підписана уповноваженими представниками сторін договору, товарно-транспортною накладною від 20 квітня 2023 року №436 та прибутковим ордером від 20 квітня 2023 року №00232а, згідно якого прийнято товар Поліетилен MILLDPE D139 22000 кг та відходи упаковки 88 кг.
З огляду на те, що додаток №4 до договору передбачає, що саме слід розуміти під товаром "поліетилен, арт. 1403", а саме Поліетилен MARLEX MILLDPE D139, суд приходить до висновку, що зазначення у первинних документах найменування товару у обох цих варіантах є допустимим та не свідчить про безтоварність господарської операції.
Надаючи правову оцінку твердженню відповідача про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська компанія "ХІМ ТОРГ" (інший код ЄДРПОУ), у якого ТОВ "Торгівельна компанія "Хім Торг" (контрагент позивача) придбала поставлений позивачу товару, не задекларувало придбання такого товару, а згідно бази даних АІС "Податковий блок" "Вантажно-митні декларації (імпорт)" останнє не імпортувало проданий товар, суд зауважує на таке.
Згідно копії митної декларації 23UA100360500129U1 ТОВ "Торгівельна компанія "Хім Торг" в січні 2023 року імпортувало на територію України полімери етилену у первинних формах: металоценовий лінійний поліетилен низької щільності, являє собою сополімер етилену та гексену, марки: MARLEX METALLOCENE MIKKDPE (D139) у вигляді гранул, з відносною густиною 0,918 г/см3. Вага імпорту 22000 кг.
Також на спростування твердження відповідача про відсутність у розпорядженні контрагента позивача приміщень, з яких здійснювалась поставка, позивач надав лист ТОВ "Торгівельна компанія "Хім Торг", в якому зазначено, що останнє здійснювало поставку зі складу ТОВ "Укрлогістикцентр", що розташований за адресою: м. Київ, вул. Миколи Хвильового, 15, з яким укладено договір відповідального зберігання від 01 серпня 2019 року №4/08/19. Інформація про такі договірні відносини у формі 20-ОПП не відображається.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач довів належними та допустимими доказами реальне виконання господарської операції з поставки товару, яка мала місце з ТОВ "Торгівельна компанія "Хім Торг" та спростував твердження контролюючого органу, наведені в акті перевірки. Натомість відповідач не надав доказів на обґрунтування викладених у акті перевірки висновків про відсутність у постачальника позивача реальної можливості виконати таку операцію.
Отже, висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ за операцією придбання товару у ТОВ "Торгівельна компанія "Хім Торг" є помилковим.
Щодо господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ "ХІМ ТОРГ ПОЛІМЕРИ", судом зазначається наступне.
01 лютого 2023 року між позивачем (покупець) та ТОВ "ХІМ ТОРГ ПОЛІМЕРИ" (постачальник) укладено договір поставки №01/02-1.
За умовами названого договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, зазначених цим договором, поставляти поліетилен, поліпропілен (надалі товар) покупцю, а покупець зобов'язується здійснити приймання й сплатити постачальнику грошовий еквівалент вартості прийнятого товару.
Пунктами 1.2 та 1.3 договору закріплено, що поставку товару здійснюється партіями. Партія товару, яку повинен поставити постачальник, визначається у погодженому між сторонами додатку до договору, що є невід'ємною частиною договору. На основі погодженого сторонами додатку до договору постачальник складає видаткову накладку, яка підписується сторонами при прийманні передачі товару та після її підписання стає невід'ємною частиною договору.
У додатку до договору та видатковій накладній сторони вказують ціну, грошовий еквівалент вартості та кількість товару, його асортимент, номенклатуру за видами або артикулами, групами, марками, типами, розмірами, які є предметом поставки конкретної партії товару.
30 березня 2023 року сторонами підписано додаток №3 до цього договору, в якому зазначено, що товаром, що є предметом поставки є поліпропілен, арт. 2270, у кількості 88,00 тони, ціна за 1 тону без ПДВ 51666,67 грн, загальна вартість партії без ПДВ 4546666,96 грн та ПДВ 909333,40 грн.
Також у додатку зазначено, що під артикулом 2270 мається на увазі Поліпропілен РР НР 1106 К, а поставка здійснюється на умовах DDP склад покупця, що знаходиться за адресою: м.Житомир, вул.Промислова, 1/154.
За фактом поставки оформлено видаткові накладні № 68 від 18.04.2023, № 70 від 20.04.2023, № 71 від 20.04.2023, № 73 від 24.04.2023, в яких зазначено товар Поліпропілен арт. 2270, які підписані уповноваженими представниками сторін договору, товарно-транспортними накладними від 12.04.2023 та від 13.04.2023 та прибутковими ордерами від 18.04.2023 № -00227 та від 20.04.2023 № -00231 та № -00232, згідно яких прийнято товар Поліпропілен НР 1106 К, в загальній кількості 88000,00 кг.
З огляду на те, що додаток №3 до договору передбачає, що саме слід розуміти під товаром "поліетилен, арт. 2270", а саме Поліпропілен РР НР 1106 К, суд приходить до висновку, що зазначення у первинних документах найменування товару у обох цих варіантах є допустимим та не свідчить про безтоварність господарської операції.
Надаючи правову оцінку твердженню відповідача про те, що за аналізом ланцюгу постачання згідно бази даних "Єдиний реєстр податкових накладних", АІС "Податковий блок" "Вантажно-митні декларації (імпорт)" не встановлено придбання ТОВ "ХІМ ТОРГ ПОЛІМЕРИ" товару, що проданий позивачу, суд зауважує на таке.
Згідно копій митних декларацій 23UA408020025531U9, 23UA408020025773U0, 23UA408020026280U4, 23UA408020026390U6, ТОВ "ХІМ ТОРГ ПОЛІМЕРИ" у квітні 2023 року імпортувало на територію України поліпропілен в первинній формі, гранульований РР НР1106К 22000,00 кг по кожній декларації. Використовується при виробництві плівок, які можна перетворити на розтягнуті стрічки для ткацького виробництва.
З матеріалів справи вбачається, що під артикулом 2270, мається на увазі товар - поліпропілен в первинній формі, гранульований поліпропілен РР НР1106 К. З приводу використання абревіатури у спрощеному порядку під РР 1106 К не ставить під сумнів поставлену сировину, оскільки це все все різновиди поліпропілену.
Також на спростування твердження відповідача про відсутність у розпорядженні контрагента позивача приміщень, з яких здійснювалась поставка, позивач надав лист ТОВ "ХІМ ТОРГ ПОЛІМЕРИ», в якому зазначено, що останнє здійснювало поставку зі складу виробника на склад покупця, що знаходиться за адресою м. Житомир, вул. Промислова 1/154. Інформація про такі договірні відносини у формі 20-ОПП не відображається.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач довів належними та допустимими доказами реальне виконання господарської операції з поставки товару, яка мала місце з ТОВ "ХІМ ТОРГ ПОЛІМЕРИ" та спростував твердження контролюючого органу, наведені в акті перевірки. Натомість відповідач не надав доказів на обґрунтування викладених у акті перевірки висновків про відсутність у постачальника позивача реальної можливості виконати таку операцію.
Отже, висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ за операцією придбання товару у ТОВ "ХІМ ТОРГ ПОЛІМЕРИ" є помилковим.
Зміст наданих позивачем доказів спростовує висновок відповідача щодо нереальності досліджуваних господарських операцій на сукупності з'ясованих під час перевірки доказів, а саме:
- документальне оформлення операцій поставки без фактичного здійснення операцій;
- неможливість здійснення господарської операції з ідентифікованим товаром у зв'язку із відсутністю факту (джерела) його придбання;
- суб'єкти господарювання по ланцюгу постачання не мають потужностей та складських приміщень, автотранспорту для перевезення вантажів, що фізично унеможливлює виконання договірних умов у задекларованих обсягах;
- незначна кількість, враховуючи специфіку досліджуваних операцій та обсяги реалізації, працівників контрагентів позивача;
- відсутність декларування придбання контрагентами позивача у сторонніх підприємств та організацій відповідних матеріальних цінностей;
- грошові кошти, сплачені на користь контрагентів всупереч норм підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України не для господарської діяльності, на інші цілі, не пов'язані з реальним постачанням (продажом) товару.
Колегія суддів зазначає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Платник податків (покупець товару чи послуги) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару чи послуги у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на включення оплачених сум до складу витрат за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.
Щодо доводів контролюючого органу про наявність підстав для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення форми "В4" від 19.07.2023 №00135060701, яким встановлено завищення розміру від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (показник рядка 21 Декларації) на суму 842 894,00 грн, суд враховує таке.
Як зазначено контролюючим органом в підпункті 3.3.3 пункту 3.3 розділу ІІІ акта перевірки: порушення позивачем достовірності і правильності визначення суми від"ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на суму 842 894,00 грн відбулося внаслідок завищення показника рядка 19 Декларації (зазначено у п.п. 3.3.1 цього пункту).
Так, у підпункті 3.3.1 пункту 3.3 розділу ІІІ акта перевірки значиться, що при визначені суми від"ємного значення різниці між сумою податкового зобов"язання та сумою податкового кредиту (показник рядка 19 Декларації ) за квітень 2023 року встановлено її завищення на суму 1 210 000,00 грн внаслідок завищення податкового кредиту (показник рядка 17 (колонка Б) Декларацій на загальну суму 1 210 000,00 грн. При цьому зазначено, що порушення детально описано у п.3.2 розділу ІІІ акта перевірки.
Враховуючи, що суд уже надав оцінку доводам контролюючого органу про безтоварність господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ " Хім Торг Полімери" та ТОВ " ТК Хім Торг", які описано п.3.2 розділу ІІІ акта перевірки, слід прийти до висновку про протиправність повідомлення-рішення форми "В4" від 19.07.2023 №00135060701.
З урахуванням зазначених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем надані всі первинні документи, які відображають реальність господарських операцій з його контрагентами та є підставою для формування податкового обліку, а відповідачем не доведено обґрунтованості висновків перевірки та правомірності оскаржуваних рішень, суд приходить до висновку про наявність підстав для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення форми "В4" від 19.07.2023 №00135060701 про завищення розміру від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (показник рядка 21 Декларації) на суму 842 894,00 грн та податкового повідомлення-рішення форми "В1" від 19.07.2023 №00135050701 про завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2023 року у розмірі 367 106,00 грн та застосування штрафних санкцій у сумі 183 553,00 грн., відтак, позовні вимоги ТОВ «ФПС Флексіблс Україна» є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують.
За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 31 січня 2024 року.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Курко О. П. Боровицький О. А.