Справа № 620/5847/23 Суддя (судді) першої інстанції: Скалозуб Ю.О.
31 січня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Кобаля М.І., Костюк Л.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України, в якому просить:
· визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2015-2018 роках та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з січня 2016 року по лютий 2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення;
· зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2015-2018 роках та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з січня 2016 року по лютий 2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення;
· визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 липня 2015 року по день фактичної виплати 04 серпня 2020 року;
· зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки із 01 липня 2015 року по день фактичної виплати 04 серпня 2020 року.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року позовну заяву повернуто особі, яка її подала з підстав пропуску строку звернення до суду (ч. 2 ст. 123 КАСУ).
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на правову позиції Верховного суду від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22, згідно якої строк звернення до суду згідно зі статтею 233 КЗпП продовжений до закінчення карантину, а саме до 30.06.2023. Позивач вважає строк звернення до суду дотриманим, позаяк направив позовну заяву до суду 02.05.2023. Просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу подано не було, що не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду -скасуванню з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що про порушення своїх прав позивач повинен був дізнатись з моменту проведення розрахунку з індексації грошового забезпечення, що відбулось у 2020 році, проте до суду звернувся лише 02.05.2023, пропустивши строк, передбачений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначені позивачем підстави щодо пропуску строку визнані судом не поважними, інших причин, які заважали звернутися до суду з цим позовом у встановлений КАС України строк, позивачем не наведено та судом не встановлено.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Колегія суддів встановила, що фактично спірним питанням у даній апеляційній скарзі є дотримання позивачем строку звернення до суду в контексті внесення змін до ст.233 КзПП.
Частиною першою статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
За приписами частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, підпунктом 18 пункту 1 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX (далі по тексту - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Системний аналіз вищезазначених норм процесуального права свідчить про те, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з тим відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 р. N 383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
При цьому постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, лише з 01 липня 2023 року строк звернення до суду із позовом про виплату заробітної плати регламентується статтею 233 КЗпП України і складає три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Проаналізувавши матеріали позовної заяви, колегія суддів зазначає, що позивач звернувся із позовною заявою до Чернігівського окружного адміністративного суду 02.05.2023, тобто в межах дії редакції статті 233 КзПП, що надавала останньому звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Наведене спростовує висновки Чернігівського окружного адміністративного суду щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Так, ухвалюючи постанову від 06.02.2019 у вищеозначеній справі Велика палата дійшла наступних висновків: згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Оскільки додаткова грошова винагорода має щомісячний характер, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №825/997/17.
В контексті вищезазначеного, колегія суддів зазначає, що грошове забезпечення є щомісячним доходом особи, виникнення права на який не обумовлений фактом звільнення особи. Така сума коштів може входити до складу розрахунку при звільненні в разі її нарахування та обліку як заборгованості з виплати.
Вищевказане спростовує висновки суду першої інстанції щодо того, що спірні правовідносини в даній справі стосуються саме грошового забезпечення позивача, що не відносить чинне законодавство до всіх виплат, які належать працівникові при звільненні.
Наведене свідчить про формальний підхід суду першої інстанції при перевірці предмету позову та дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду.
За такого правового регулювання та обставин справи, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі ч.2 ст. 172 КАС України.
Слід зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.
Відповідно до вимог статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Апеляційним судом встановлено помилкове застосування судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до безпідставного повернення позовної заяви, у зв'язку з чим, відповідно до п. 4 частини першої статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Відповідно до статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Керуючись статтями 312, 317, 320, 321, 322, 325, 328, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року у справі №620/5847/23 скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді М.І. Кобаль
Л.О. Костюк