Справа № 320/9717/22 Суддя (судді) першої інстанції: Лиска І.Г.
30 січня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Губської Л.В.
Мєзєнцева Є.І.
При секретарі: Масловській К.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей про визнання протиправним та скасування наказу, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей (далі - відповідач), в якому просив:
-скасувати Наказ Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей № 197-к «Про припинення нарахування та виплати середнього заробітку» від 19.07.2022;
-зобов'язати Комісію з регулювання азартних ігор та лотерей нарахувати та виплатити на користь директора департаменту адміністрування Державної системи онлайн- моніторингу ОСОБА_1 середній заробіток з 19.07.2022 року за період проходження військової служби в Збройних Силах України;
-зобов'язати Комісію з регулювання азартних ігор та лотерей прийняти наказ про поновлення директору департаменту адміністрування Державної системи онлайн- моніторингу ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку з 19 липня 2022 року до закінчення військової служби.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що Наказ № 197-к від 19.07.2022 порушує права та законні інтереси позивача, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2023 року позов задоволено повністю.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наказ про припинення нарахування та виплату позивачу середнього заробітку з 19 липня 2022 року до закінчення військової служби є таким, що погіршує його становище та порушує гарантії визначені законодавством та Конституцією України, які встановлюють право на отримання середнього заробітку на час військової служби.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Скаргу мотивовано тим, що у зв'язку з прийняттям та набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» наказом керівника апарату КРАІЛ від 19.07.2022 № 197-к «Про припинення нарахування та виплати середнього заробітку ОСОБА_1 » було припинено нарахування та виплата середнього заробітку ОСОБА_1 з 19.07.2022 року. При цьому, вказує, що відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, апелянт стверджує, що враховуючи дію військового стану в Україні, а також те, що позивач увільнений від роботи і не перебуває на робочому місці ознайомити його з наказом під підпис було неможливо. Проте, під час перебування позивача у приміщеннях КРАІЛ 02.08.2022 йому в усній формі було доведено інформацію, що на підставі наказу керівника апарату КРАІЛ від 19.07.2022 № 197-к йому припинено нарахування та виплата середнього заробітку з 19.07.2022 року у зв'язку із набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». Вказані обставини підтверджуються актом від 02.08.2022, складеним працівниками КРАІЛ, за результатами ознайомлення позивача та із фіксацією перебування його 02.08.2022 у приміщеннях КРАІЛ, що зафіксовано за допомогою Комплексної системи контролю доступу до приміщення та відеоспостереження в КРАІЛ, що міститься в матеріалах справи.
14.12.2023 року позивачем подано віздив, в якому він просить апеляційну скаргу Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2023 року - залишити без задоволення, а рішення - без змін.
Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_1 , виданий 17.09.2022 органом №8017.
Відповідно до наказу № 580-К від 07.12.2021 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу надання підтверджень відповідності та сертифікації департаменту ліцензування у сфері азартних ігор та лотерей з 08.12.2021, у порядку переведення з Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.
ОСОБА_1 присвоєно 5 ранг державного службовця.
Установлено ОСОБА_1 :
-посадовий оклад відповідно до штатного розпису у розмірі 13700 гривень на місяць;
-надбавку за 5 ранг державного службовця;
-надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 33 відсотки посадового окладу (стаж державної служби станом на 07.12.2021 становить 11 років 01 місяць 12 днів).
Згідно із наказом № 69-к від 24.02.2022 ОСОБА_1 , директора департаменту адміністрування Державної системи онлайн-моніторингу, оповіщено про його призов на військову службу під час мобілізації з 24 лютого 2022 року. Увільнено від роботи ОСОБА_1 , на період проходження військової служби під час мобілізації, з 24 лютого 2022 року із збереженням за ним місця роботи, займаної посади і середнього заробітку.
Разом з тим, наказом № 197-к від 19.07.2022 відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України та підпункту 17 пункту 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ від 01 липня 2022 року припинено ОСОБА_1 , директору департаменту адміністрування Державної системи онлайн-моніторингу нарахування та виплату середнього заробітку з 19 липня 2022 року до закінчення військової служби.
Не погоджуючись з даним наказом позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII), Законом України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок та військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ), Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), Указами Президента України та іншими підзаконними актами.
Частинами першою, третьою статті 1 Закону № 2232-XII установлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Статтею 2 Закону №2232-XII установлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
З 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану в Україні продовжувався Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133, від 18 квітня 2022 року № 259, від 18 травня 2022 року № 341, від 12 серпня 2022 року № 573, від 07 листопада 2022 року № 757, а також від 06 лютого 2023 року №58 (строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб) та діє до тепер.
За умовами частини другої статті 39 Закону №2232-XII громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».
За умовами частини третьої статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
З 19 липня 2022 року набрали чинності норми Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізаці ї трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ), якими, зокрема, внесено зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України, в якій слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
Отже, підсумовуючи викладене з 19 липня 2022 року положення частини третьої статті 119 КЗпП України не містять умови щодо збереження середнього заробітку за місцем роботи і таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону №2011-XII. Компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності також здійснюється по 18 липня 2022 року, тобто до набрання чинності Законом № 2352-IX.
Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Також, статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», визначені Законом України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-IX).
Перевірка правильності застосування судами положень частини третьої статті 119 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX, що набрав чинності 19 липня 2022 року у взаємозв'язку з положеннями статті 22 Конституції України шляхом формування відповідного висновку, вирішувалась в межах розгляду справи №600/2882/22-а та прийняття Верховним Судом постанови від 20 грудня 2023 року.
Відповідаючи на визначене питання, Верховний Суд зазначив таке.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 2136-IX (зі змінами, внесеними Законом від 01 липня 2022 року № 2352-IX) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 сформулював висновок, відповідно до якого держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю. У пункті 3 указаного Рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а, отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.
У рішенні Конституційного суду України від 13 травня 1997 року №1-зп зазначається, що стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Отже, враховуючи вищенаведені приписи Конституції та висновки Конституційного Суду України, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже вони є триваючими і мають місце у період часу після набрання чинності вказаною нормою права.
Такий висновок, зокрема, сформовано Верховним Судом і у цивільних справах №№639/3086/22, 638/14370/20, 642/959/23 за подібних обставин.
Верховний Суд наголошує, що закіріплені у Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина - це визначені Конституцією та розвинуті у законах України можливості особи користуватися політичними, економічними, соціальними, культурними та іншими благами з метою задоволення особистих або суспільних інтересів і потреб.
Аналізуючи зміст статті 22 Конституції України, Верховний Суд зауважує, що звуження змісту конституційних прав і свобод означає зменшення ознак, змістових характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що за таких обставин межі дії приписів статті 22 Конституції України у спірних правовідносинах також необхідно оцінювати виходячи із існуючих фінансово-економічних можливостей задля збереження балансу інтересів усього суспільства.
Суд зазначає, що конституційним правом, передбаченим статтею 43 Конституції України є оплатність праці (служби) в усіх її проявах. Водночас збереження середнього заробітку за місцем роботи це запроваджена державою пільга, зміна/зупинення/скасування якої не створює зменшення прав, відповідно до статті 22 Конституції України, оскільки в означений період така особа, проходячи військову службу, отримає грошове забезпечення за місцем служби.
Тому приписи статті 22 Конституції України не поширюються на обмеження, запроваджені Законом №2352-IX, так як виключаючи норму щодо збереження виплати середнього заробітку за місцем роботи, законодавець не змінював умову виплати грошового забезпечення за нормами Закону № 2011-XII. Ураховуючи те, що компенсація, виплату якої було передбачено до липня 2022 року не має фундаментального характеру, вона не може розглядатися як обмеження конституційних прав, свобод та гарантій їхньої реалізації.
Відповідно до п.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів вважає, що починаючи з 19 липня 2022 року держава на законодавчому рівні зупинила фінансування виплат за цією категорією пільг, тому з цієї дати Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей не має правових підстав для збереження за ОСОБА_1 середнього заробітку за місцем роботи, через зміни у трудовому законодавстві.
Отже, зважаючи на викладені норми закону та правові позиції Конституційного Суду України та Верховного суду, посилання позивача на те, що відповідач неправомірно припинив виплату середнього заробітку за місцем роботи, що звужує його права і свободи та призводить до погіршення становища внаслідок застосування положень Закону № 2352-ІХ, є необґрунтованими.
Щодо твердження позивача, що відповідач жодним чином не повідомив його про наявність наказу про припинення нарахування та виплату йому середнього заробітку та не ознайомив з ним чим порушив вимогу пункту 11 глави 10 розділу II Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Мін'юсту від 18.06.2015 № 1000/5, слід зазначити.
Колегія суддів приймає до уваги твердження відповідача, що позивач увільнений від роботи і не перебуває на робочому місці ознайомити його з наказом під підпис було неможливо.
Крім того, як зазначає відповіддач, під час перебування позивача у приміщеннях КРАІЛ 02.08.2022 йому в усній формі було доведено інформацію, що на підставі наказу керівника апарату КРАІЛ від 19.07.2022 № 197-к йому припинено нарахування та виплата середнього заробітку з 19.07.2022 року у зв'язку із набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». Вказані обставини відповідач підтверджує актом від 02.08.2022, складеним працівниками КРАІЛ, за результатами ознайомлення позивача та із фіксацією перебування його 02.08.2022 у приміщеннях КРАІЛ, що зафіксовано за допомогою Комплексної системи контролю доступу до приміщення та відеоспостереження в КРАІЛ, що міститься в матеріалах справи.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відповідача задовольнити, а рішення суду - скасувати з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 статті 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2023 року - скасувати та прийняти нову постанову.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей про визнання протиправним та скасування наказу - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 30 січня 2024 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Л.В. Губська
Є.І. Мєзєнцев