П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 січня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/32102/23
Перша інстанція: суддя Завальнюк І.В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Шляхтицького О.І.,
суддів: Домусчі С.Д., Семенюка Г.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 у справі № 420/32102/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці ро визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови, -
У червні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бриленко К.Б. звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці державної митної служби № UA500500/2023/000373/2 від 17.05.2023;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/000767
- вирішити питання щодо стягнення судових витрат.
Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 27.11.2023 у справі № 420/32102/23 позовну заяву ОСОБА_1 до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови повернув позивачу.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження повноважень на представництво інтересів позивачки ОСОБА_1 адвокатом Бриленко К.Б. до позову додано ордер на надання правової допомоги від 16.11.2023, складений на підставі договору про надання правової допомоги від 17.08.2023 № 17/08/2023/Б.
Проте, як зазначив суд, в зазначеному ордері адвоката Бриленка К.Б. уповноважено представляти інтереси ОСОБА_1 у Одеському окружному суді та П'ятому апеляційному адміністративному суді.
Таким чином суд виснував, що адміністративний позов підписано неуповноваженою особою, оскільки адвокат Бриленко К.Б. не уповноважений діяти в інтересах ОСОБА_1 в Одеському окружному адміністративному суді.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, про наявність підстав для повернення адміністративної позовної заяви позивачу відповідно до приписів п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Не погоджуючись з даним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі вказує, що ухвала судом першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- судом першої інстанції не враховано, що ордер на підтвердження повноважень представника позивачки містить технічну помилку, водночас останній виданий на виконання договору про надання правової допомоги, який є підставою для видання ордеру та підтверджує право представника позивачки на представництво інтересів в судах першої та апеляційної інстанції;
- суд першої інстанції, повертаючи дану позовну заяву, вдався до надмірного формалізму, що обмежує право позивачки на доступ до правосуддя.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За приписами ч. ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що адвокат Бриленко К.Б. звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з вищевказаним адміністративним позовом в інтересах ОСОБА_2 .
На підтвердження повноважень на представництво адвокатом Бриленко К.Б. інтересів позивачки ОСОБА_1 до позову додано ордер на надання правової допомоги від 16.11.2023, складений на підставі договору про надання правової допомоги від 17.08.2023 № 17/08/2023/Б.
Проте, в зазначеному ордері адвоката Бриленка К. уповноважено представляти інтереси ОСОБА_1 у Одеському окружному суді та П'ятому апеляційному адміністративному суді.
Спірним в контексті розгляду даної справи є питання наявності повноважень у адвоката Бриленка К.Б. на представництво інтересів ОСОБА_1 в Одеському окружному адміністративному суді.
Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Відповідно до частини 8 статті 59 КАС України у разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю, ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу" (частина 4 статті 59 КАС України).
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об'єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.
Підстави для здійснення адвокатської діяльності передбачені статтею 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», відповідно до частин першої - третьої якої адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Ордером є письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
З аналізу наведених положень вбачається, що первинною підставою для представництва адвокатом інтересів особи є договір про надання правової допомоги. При цьому ордер видається на підставі такого договору.
Апеляційний суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02.06.2022 по справі № 2-385/2009. У вказаній постанові, надаючи оцінку спірним правовідносинам, які є подібними до правовідносин у даній справі, Суд зазначив про таке.
Відповідно до пункту 4 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 (далі - Положення) ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням та повинен містити обов'язкові реквізити, передбачені цим Положенням.
Згідно з підпунктом 12.4 пункту 12 Положення ордер має містити назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів, визначених пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо).
Враховуючи викладене, Верховний Суд виснував, що вказівка в ордері у графі «Назва органу, в якому надається правова допомога» про те, що правова допомога надається у судах всіх інстанцій є достатнім та необхідним підтвердженням того, що адвокат уповноважений надавати правову допомогу клієнту та представляти його інтереси в будь-яких судах України, а тому не вимагає уточнення/зазначення територіальної, інстанційної, предметної та суб'єктної юрисдикції судів.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 361/4347/17, від 03 серпня 2020 року у справі № 428/3851/19, від 29 листопада 2021 року у справі № 754/3233/20.
За таких обставин та їх правового регулювання, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у адвоката Остащенко О. М. повноважень на підписання апеляційної скарги від імені ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» є надмірно формалізованим. Графа «Назва органу, в якому надається правова допомога» в ордері від 01 липня 2021 року № 1117724 містить посилання на судові органи, що є достатнім для висновку про повноваження адвоката Остащенко О. М. як представника ТОВ «Фінансова компанія «Гефест», в тому числі в Запорізькому апеляційному суді.
Також, у вищевказаній постанові Верховний Суд зауважив, що зазначений висновок не суперечить висновку щодо застосування норм права, висловленому Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2019 у справі № 9901/847/18, з огляду на те, що в зазначеній справі в ордері на надання правової допомоги в графі «Назва органу, в якому надається правова допомога» були відсутні відомості про судові органи, тоді як у справі, яка переглядається, вказано про надання адвокатом правової допомоги в судах усіх інстанцій та спеціалізацій, що в цьому випадку є достатнім для висновку про наявність у ОСОБА_3 права на підписання апеляційної скарги ТОВ «Фінансова компанія «Гефест».
Відтак, з аналізу вищевказаної правової позиції Верховного Суду виходить, що порушенням процесуального закону щодо підтвердження повноважень представника є не зазначення відомостей у графі ордеру «Назва органу, в якому надається правова допомога». При цьому допустимим є загальне посилання на судові органи усіх інстанцій та спеціалізацій.
Повертаючись до обставин даної справи колегія суддів зазначає про таке.
Як вбачається з матеріалів справи, представником апелянта до апеляційної скарги, на підтвердження доводів про наявності повноважень представництва інтересів позивачки, долучено копії договору про надання правової допомоги від 17.08.2023 № 17/08/2023/АО, копію додаткової угоди № 1 до вказаного договору, а також копію договору від 17.08.2023 № 17/08/2023/Б про залучення до надання правової допомоги адвоката Бриленка К.Б.
Відповідно до п. 1.3. договору про надання правової допомоги № 17/08/2023/АО від 17.08.2023, укладеного ОСОБА_1 із адвокатським об'єднанням «ІН ТРАСТ» останнє має право залучати до надання правової допомоги сторонніх адвокатів без додаткового погодження із клієнтом.
Згідно із додатковою угодою № 1 від 17.08.2023 до договору про надання правової допомоги від 17.08.2023 адвокатське об'єднання уповноважене на підписання заяв по суті спору та заяв з процесуальних питань в судах першої та апеляційної інстанції. Обсяг прав, наданий залученому адвокату дорівнює обсягу прав, наданому адвокатському об'єднанню.
Відповідно до договору від 17.08.2023 № 17/08/2023/Б адвокатським об'єднанням «ІН ТРАСТ» було залучено адвоката Бриленка К.Б. для надання правової допомоги ОСОБА_1 в межах договору, укладеного між адвокатським об'єднанням та ОСОБА_1 від 17.08.2023 № 17/08/2023/АО.
Вказаний договір, який є первинною підставою для оформлення ордеру, підтверджує волевиявлення сторін договору, а також право адвоката Бриленка К.Б. на представництво інтересів ОСОБА_1 в судах першої та апеляційної інстанції у справі про оскарження рішення про коригування митної вартості та картки відмови.
На підставі зазначеного договору про надання правової допомоги від 17.08.2023 № 17/08/2023/Б адвокатом Бриленко К.Б. було видано ордер від 16.11.2023, який долучено представником позивачки до позовної заяви на підтвердження повноважень (арк. 17 скан-копії позову, долученої до КП «ДСС»).
З аналізу змісту ордеру вбачається, що адвоката Бриленка К.Б. уповноважено представляти інтереси ОСОБА_1 у Одеському окружному суді та П'ятому апеляційному адміністративному суді.
При цьому, правильним найменування суду першої інстанції, до якого було подано позовну заяву є Одеський окружний адміністративний суд.
Аналіз договору про надання правової допомоги правової допомоги від 17.08.2023 № 17/08/2023/Б та виданого відповідно до нього ордеру від 16.11.2023, на думку колегії суддів, у сукупності свідчить про те, що в даному випадку має місце технічна помилка (описка) при заповненні адвокатом ордеру. Окрім того, апеляційний суд враховує, що назва апеляційного суду, до якого в подальшому адвокат Бриленко К.Б. звернувся з даною апеляційною скаргою, зазначена правильно.
Таким чином, вказаний ордер, хоча і з незначною технічною помилкою (опискою), містить найменування судів, в яких ОСОБА_1 уповноважено адвоката Бриленка К.Б. представляти її інтереси у справі про оскарження рішення митного органу про коригування митної вартості відповідно до договору про надання правової допомоги від 17.08.2023 № 17/08/2023/Б.
Наведене, на думку апеляційного суду, у сукупності свідчить про наявність підстав у адвоката Бриленка К.Б. на звернення до суду в інтересах ОСОБА_1 .
Апеляційний суд звертається також до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 11.05.2023 у справі № 910/17285/21, від 12.09.2022 у справі № 911/231/22, згідно з якою підставою представництва, а отже і повноважень адвоката є укладений між ним та клієнтом договір. У вказаних постановах Суд також зазначив, що у ордері, який виписав адвокат, міститься посилання на договір, тому лише та обставина, що форма ордеру не відповідала затвердженій формі цього документу РАУ, було би надмірним формалізмом ставлення до вимог закону і порушенням прав на справедливий судовий захист.
Згідно з практикою ЄСПЛ реалізуючи положення Конвенції необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, вирішуючи питання про наявність/відсутність у представника Бабіченко Н.А. повноважень представляти її інтереси, занадто формально підійшов до оцінки обставин у даній справі, не з'ясував усі обставини, що мають значення для справи, зокрема правові підстави звернення адвоката Бриленка К.Б. в інтересах ОСОБА_1 , у зв'язку з чим передчасно дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви без розгляду.
Також апеляційний суд звертає увагу на те, що позивачка звернулась до суду з даним адміністративним позовом в межах строку звернення до суду, встановленого статтею 122 КАС України. При цьому, повернення судом позовної заяви з формальних може призвести до повторного звернення позивачки до суду з аналогічним адміністративним позовом, однак вже з пропуском строку звернення до суду, встановленого процесуальним Законом.
Наведене, може створити ситуацію, в якій позивачка, звернувшись до адміністративного суду в межах встановленого процесуального строку, тобто діючи правомірно, у зв'язку з надмірним формалізмом суду, буде позбавлена можливості захисту своїх прав, а також обмежена у доступі до правосуддя, який гарантовано статтею 6 Конвенції.
З тексту статті 6 Конвенції прямо випливає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі Голдер проти Великої Британії від 21.02.1975, Суд дійшов до висновку, що сама конструкція статті 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що частина 1 статті 6 Конвенції містить у собі й невід'ємне право особи на доступ до суду.
Таким чином, зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Відповідно до статті 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції при постановленні ухвали від 27.11.2023 у справі № 420/32102/23, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення.
З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду скасуванню, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду
Відповідно до ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 у справі № 420/32102/23 - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 у справі № 420/32102/23 - скасувати.
Направити справу № 420/32102/23 до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді С.Д. Домусчі Г.В. Семенюк