П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 січня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/17050/23
Головуючий в 1 інстанції: Пекний А.С.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Лук'янчук О.В.,
суддів: -Бітова А.І.,
- Ступакової І.Г.
при секретарі - Аргіровій М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року по справі за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про стягнення матеріальних збитків,-
У липні 2023 року Департамент патрульної поліції звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просив стягнути з відповідача матеріальні збитки у розмірі 253533 грн.
В обґрунтування позову зазначалось, що 25.10.2020 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю службового транспорту поліції, водієм якого був відповідач. Вироком районного суду ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 (три) роки, без позбавлення права керування транспортними засобами. Відповідач, на момент дорожньо-транспортної пригоди, володів та користувався транспортним засобом «TOYOTA PRIUS», однак внаслідок нанесених механічних ушкоджень вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу дорівнює ринковій вартості транспортного засобу на момент пошкодження.
Позивач зазначає, що наявний причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та наслідками за результатами таких дій, а також, розмір завданих матеріальних збитків, а тому Департамент патрульної поліції звернувся до суду з цим позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року у задоволенні адміністративного позову Департаменту патрульної поліції відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, Департамент патрульної поліції надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що поліцейський зобов'язаний неухильно дотримуватись положень законодавства, професійно виконувати свої службові обов'язки. Відповідно до законодавства на працівників покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків.
Протиправна поведінка відповідача, причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою позивачу, а також вина відповідача в завданні шкоди підтверджується вироком суду у справі №521/6649/21, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Також, апелянт звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» вбачається, що розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.
Крім того, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про обов'язок звернутись з цивільним позовом про стягнення збитків у кримінальній справі, оскільки в разі не пред'явлення цивільного позову в кримінальному провадженні, позивач не позбавлений права звертатися до відповідача в судовому порядку для відшкодування завданої шкоди, що спростовує висновки суду першої інстанції.
Відповідач ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, а тому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом встановлено, що наказом Голови Національної поліції України від 07.11.2015 №116 о/с відповідно до пунктів 9 та 12 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 , який мав спеціальне звання рядовий міліції, призначений інспектором роти №2 батальйону №1 Управління патрульної поліції у місті Одесі Департаменту патрульної поліції.
Наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 16.05.2017 №161 о/с лейтенанта поліції ОСОБА_1 призначено на посаду інспектора роти №3 батальйону №1 Управління патрульної поліції у місті Одесі.
В подальшому, наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 27.03.2019 № 225 о/с лейтенанта поліції ОСОБА_1 призначено на посаду інспектора взводу №2 роти №3 батальйону №1 управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції.
Наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 18.09.2019 №738 о/с лейтенанта поліції ОСОБА_1 призначено на посаду інспектора взводу №2 роти №3 батальйону №1 полку управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції.
25.10.2020 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю службового транспорту поліції, автомобіля «TOYOTA PRIUS», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 .
Власником транспортного засобу «TOYOTA PRIUS», номерний знак НОМЕР_1 , є Департамент патрульної поліції.
11 травня 2023 року вироком Малиновського районного суду міста Одеси по справі №521/6649/21 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 (три) роки, без позбавлення права керування транспортними засобами. Відповідно до ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням строком на 1 (один) рік, поклавши на ОСОБА_1 обов?язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України: періодично з?являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
30 травня 2023 року наказом Департаменту патрульної поліції №663 0/с старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора взводу №2 роти №3 батальйону №1 полку управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 08 червня 2023 року звільнено зі служби в поліції.
08 червня 2023 року ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції відповідно до вищезазначеного наказу.
09 червня 2023 року позивачем було отримано вирок Малиновського районного суду міста Одеси по справі № 521/6649/21 за вх. №8548.
27 червня 2023 року складено висновок експертного дослідження №ЕД-19/116-23/9696-AB. 29 червня 2023 року позивачем отримано висновок експертного дослідження від 27 червня 2023 року NєЕД-19/116-23/9696-АВ та з цього дня позивачу стало відомо про розмір матеріальних збитків завданих в результаті дорожньо-транспортної пригоди з вини відповідача.
29.06.2023 начальником відділу правового забезпечення управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції на адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення про відшкодування завданих матеріальних збитків внаслідок нанесених механічних ушкоджень в сумі 253533,09 грн.
У зв'язку з несплатою матеріальних збитків відповідачем, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
Вирішуючи спірне питання суд першої інстанції зазначив, що Департаментом патрульної поліції не було дотримано вимоги статті 8 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» в частині проведення службового розслідування та притягнення відповідача до матеріальної відповідальності на підставі наказу начальника Департаменту патрульної поліції.
В своєму рішенні суд зазначив, що відповідачем не надано письмового зобов'язання ОСОБА_1 про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Також, суд зазначив, що висновок експерта є неналежним доказом, оскільки не містить повідомлення про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 Кримінального кодексу України та інформації про те, що висновок підготовлений для подання до суду або долучення до матеріалів кримінального провадження.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), відповідно до частини першої статті 19 якого у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
За приписами частини другої статті 19 Закону № 580-VIII підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Відтак, Законом № 580-VIII не визначені порядок та підстави матеріальної відповідальності поліцейських, а також не врегульоване питання відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної поліцейським при виконанні ним службових обов'язків,
За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 814/2563/16, від 30 січня 2019 року у справі № 806/2164/16, пріоритетними є норми спеціальних законів. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.
Таким чином, є цілком обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що оскільки у Законі № 580-VIII відсутня норма щодо матеріальної відповідальності поліцейських, відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної поліцейським при виконанні ним службових обов'язків, то до спірних правовідносин мають застосовуватися загальні норми права, що регулюють питання відшкодування шкоди, заподіяною працівником під час виконання службових обов'язків, якими є приписи Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
Статтею 130 КЗпП встановлені загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників, за якими працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Відповідно до статті 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку
Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві
Випадки повної матеріальної відповідальності передбачені статтею 134 КЗпП.
Так, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:
1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;
5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;
7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;
8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;
9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.
Проте, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції колегією суддів встановлено, що між відповідачем ОСОБА_1 та Департаментом патрульної поліції під час проходження ОСОБА_1 служби до його звільнення не укладався письмовий договір про взяття на себе працівником (поліцейським) повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей, а інших підстав, встановлених для законом для настання повної матеріальної відповідальності судом не встановлено, в матеріалах справи такі докази відсутні.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03 жовтня 2019 року № 160-ІХ (далі - Закон № 160-ІХ).
При цьому за положеннями статті 2 Закону № 160-ІХ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов'язків військової служби, військовозобов'язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань (далі - особи).
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 160-ІХ, матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності (пункт 4);
пряма дійсна шкода - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано (пункт 5).
Частинами першою - другою статті 3 Закону № 160-ІХ передбачено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:
1) наявність шкоди;
2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків;
3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;
4) вина особи в завданні шкоди.
Положеннями частини першої статті 6 Закону № 160-ІХ передбачено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:
1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;
2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;
3) завдання шкоди у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;
4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;
5) якщо особою надано письмове зобов'язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.
Частиною другою статті 8 Закону № 160-ІХ встановлено, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
Частиною четвертою статті 8 Закону № 160-ІХ визначено, що розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.
Згідно з частиною сьомою статті 8 Закону № 160-ІХ якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.
Відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону (частина перша статті 10 Закону № 160-ІХ).
При цьому, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Департаментом патрульної поліції не було дотримано вимоги статті 8 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» в частині проведення службового розслідування та притягнення відповідача до матеріальної відповідальності на підставі наказу начальника Департаменту патрульної поліції.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції встановив, що позивачем не надано доказів, що ним протягом тривалого часу з моменту завдання шкоди (25.10.2020, коли відбулась дорожньо-транспортна пригода) і до звільнення зі служби відповідача (08.06.2023) було проведено службове розслідування, яким було би встановлено причини завдання шкоди, її розмір та винну особу, у тому числі і форму вини особи.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, Департамент патрульної поліції надав копію наказу №140 від 31.03.2021 р. «Про застосування до інспектора взводу №2 роти №3 батальйону №1 полку УПП в Одеській області ДПП лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення».
У відповідності до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
При цьому, судом досліджено наданий до апеляційної скарги наказ №140 від 31.03.2021 р. «Про застосування до інспектора взводу №2 роти №3 батальйону №1 полку УПП в Одеській області ДПП лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення» та встановлено, що позивач звертаючись до суду з цим позовом не надавав цей наказ та не посилався на його як на підставу позову, доказів неможливості надати його суду першої інстанції також в апеляційній скарзі не зазначено.
Разом з тим, з цього наказу встановлено, що до ОСОБА_1 за вчинення дисциплінарного проступку застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани за фактом порушення службової дисципліни. Крім того, в тексті наказу зазначається, що дії інспектора ОСОБА_1 призвели до матеріальних збитків.
Разом з тим колегія суддів зазначає, що передумовою для стягнення з особи відповідної матеріальної школи є встановлення наявності умов притягнення до матеріальної відповідальності, передбачених ч.2 ст.3 Закону №160-ІХ. Зазначене встановлюється в результаті службового розслідування, яке призначається саме з цією метою, або ж за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.
Колегія суддів звертає увагу, що в ст.8 Закону №160-ІХ передбачено імперативний обов'язок встановлення та обґрунтування визначених статтею 3 цього ж Закону умов притягнення до матеріальної відповідальності, у висновку службового розслідування або за наслідками аудиту (перевірки).
В подальшому наявність/відсутність вказаних умов перевіряється судом при розгляді позову про притягнення особи до матеріальної відповідальності.
Однак, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, у даному випадку службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб Департаментом патрульної поліції не призначалося та не проводилося, а згідно наданого наказу №140 від 31.03.2021 р. до позивача було застосовано догану за вчинення дисциплінарного проступку.
Крім того, у відповідності до положень частини 7 статті 8 Закону № 160-ІХ, саме у наказі №140 від 31.03.2021 р. «Про застосування до інспектора взводу №2 роти №3 батальйону №1 полку УПП в Одеській області ДПП лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення» повинно було бути встановлено суму, що підлягає стягненню, однак позивачем не було встановлено таких обставин при накладанні на відповідача дисциплінарного стягнення у 2021 р., що додатково свідчить про проведення службового розслідування з інших підстав.
Посилання апелянта в даному випадку на вирок Малиновського районного суду міста Одеси від 11.05.2023 у справі №521/6649/21, яким ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 (три) роки, без позбавлення права керування транспортними засобами судом не приймаються, оскільки статтею 286 КК України передбачено кримінальну відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, а не відшкодування шкоди заподіяної працівником.
Як вбачається з матеріалів справи, даним вироком суду встановлено вину обвинуваченого ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а не в заподіянні матеріальних збитків Департаменту патрульної поліції, як власнику транспортного засобу «TOYOTA PRIUS» номерний знак НОМЕР_1 .
Інших доказів проведення відповідачем аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом матеріали справи не містять.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у справі що розглядається, розмір шкоди встановлений не висновком службового розслідування, не за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом, а висновком спеціаліста від 27.06.2023 р.
Позивачем у якості доказів заподіяної шкоди у сумі 253533,09 грн надано висновок експертного дослідження від 27.06.2023 № ЕД-19/116-23/9696-АВ, проведеного Одеським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України на виконання листів начальника Управління патрульної поліції в Одеській області Дмитра Хмарука від 07.06.2023 № 12730/41/13/12/01-23 та від 16.06.2023 № 13361/41/13/12/01-23.
Згідно з абзацом 14, 15 пункту 4.12 розділу IV Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року №53/5 у вступній частині висновку експерта зазначаються: попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України або за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України; інформація про те, що висновок підготовлений для подання до суду або долучення до матеріалів кримінального провадження (у разі проведення експертизи на підставі письмового звернення особи, яке містить таку інформацію);
При цьому, висновок експерта не містить повідомлення про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 Кримінального кодексу України та інформації про те, що висновок підготовлений для подання до суду або долучення до матеріалів кримінального провадження.
Таким чином, суд вважає висновок експерта, наданий позивачем, є неналежним доказом.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено наявність підстав, передбачених статтею 6 Закону № 160-ІХ, для повної матеріальної відповідальності та відсутні підстави вважати, що така відповідальність повинна бути накладена саме на відповідача, оскільки як вже було вище зазначено, між відповідачем ОСОБА_1 та Департаментом патрульної поліції під час проходження ОСОБА_1 служби до його звільнення не укладався письмовий договір про взяття на себе працівником (поліцейським) повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей, а інших підстав, встановлених для законом для настання повної матеріальної відповідальності судом не встановлено, в матеріалах справи такі докази відсутні.
Таким чином, судова колегія зазначає про не встановлення наявності жодного з випадків, передбачених статтею 134 КЗпП, а також статтею 6 Закону №160-ІХ, які тягнуть за собою настання повної матеріальної відповідальності.
Доводи апелянта про те, що до обов'язків поліцейського належить збереження службового майна, що власне й не заперечувалось судом першої інстанції, жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції про недоведеність саме позивачем наявності у спірному випадку підстав для повної матеріальної відповідальності.
Підсумовуючи все вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 31 січня 2024 року.
Головуюча суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А.І. Бітов
Суддя: І.Г. Ступакова