Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
31 січня 2024 р. № 520/24257/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Владислава Єгупенка,
розглянувши у приміщенні суду в м. Харкові у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (вул. Академіка Богомольця, б. 10, м. Київ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з вищевказаним позовом, в якому позивач просив визначити розмір відшкодування (середній заробіток) за шість місяців затримки виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2016 рік при його звільненні зі служби в Департаменті внутрішньої безпеки Національної поліції України. Зобов'язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 визначений судом розмір відшкодування (середній заробіток) за шість місяців затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2016 рік при його звільненні зі служби в Департаменті внутрішньої безпеки Національної поліції України.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв згідно чинного законодавства.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до наступного.
Судом встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 14.08.1996 по 06.11.2015, наказом ГУМВС України в Харківській області від 06.11.2015 № 607 о/с позивача з 06.11.2015 було звільнено з органів внутрішніх справ.
07.11.2015 наказом голови Національної поліції України № 170 о/с від 11.11.2015 позивача було прийнято на службу до Національної поліції України та призначено на посаду старшого оперуповноваженого в ОВС управління захисту економіки в Харківській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України на який він перебував до 07.04.2016.
У період з 08.04.2016 по 31.12.2016 позивач проходив службу на посаді заступника начальника управління внутрішньої безпеки в Полтавській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.
Наказом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України №224 о/с від 30.12.2016, позивача було звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 (через хворобу) частини 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2023 (справа №520/1691/23) було визнано протиправною бездіяльність Департамента внутрішньої безпеки Національної поліції України, щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані 19 днів щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2016 рік. Зобов'язано Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України (вул. Академіка Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40116086) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані 19 днів щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2016 рік.
Вказане рішення суду залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2023.
11.08.2023, на виконання вищевказаного рішення суду, відповідач перерахував на банківський рахунок позивача грошові кошти у сумі 9538,66 грн., що підтверджується відповідною випискою АТ КБ «Приват Банк».
В адміністративному позові позивачем зазначено, що датою, з якої починається період затримки розрахунку при звільненні позивача, є дата коли відповідачу стало відомо про наявність спору щодо виплати сум, належних позивачу при звільненні, а саме 27.01.2023 (дата винесення судом ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі № 520/1691/23), а датою закінчення вказаного періоду є 10.08.2023 (день перед фактичним розрахунком, який проведено 11.08.2023). Таким чином, на думку позивача, час затримки розрахунку при звільненні позивача по день фактичного розрахунку складає шість місяців і 15 днів.
Крім того, позивач посилається на те, що оскільки спір у справі № 520/1691/23 вирішено на користь позивача частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, тобто суд, але не більше, як за шість місяців.
При цьому, суд у справі № 520/1691/23 не вирішував питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за затримку виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної чергової оплачуваної відпустки при його звільненні зі служби. За таких обставин, питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може бути окремим предметом судового розгляду.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію».
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно з ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до п. 16) Закону України № 2352-IX від 01.07.2022 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
"у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців".
Таким чином, до спірних правовідносин застосовуються положення статті 117 КЗпП у вказаній редакції.
Отже, період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Судовим розглядом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відповідальності роботодавця за невчасний розрахунок при звільненні.
В адміністративному позові позивач зазначив, що датою, з якої починається період затримки розрахунку при звільненні позивача, є дата коли відповідачу стало відомо про наявність спору щодо виплати сум, належних позивачу при звільненні, а саме 27.01.2023 (дата винесення судом ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі № 520/1691/23), а датою закінчення вказаного періоду є 10.08.2023 (день перед фактичним розрахунком, який проведено 11.08.2023). Таким чином, час затримки розрахунку при звільненні позивача по день фактичного розрахунку складає шість місяців і 15 днів.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку розрахунку при звільненні.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 21.04.2021 по справі № 120/3857/19-а.
Таким чином, позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 10.02.2023 по 10.08.2023.
Так, Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до абз. 1 п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Згідно з абз. 3 п. 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Абзацом 1 п. 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Наказом ДВБ НПУ від 30.12.2016 № 224 о/с відповідно до пункту 2 (через хворобу) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 звільнений зі служби в поліції з 31.12.2016.
Остаточний розрахунок із позивачем проведений 10.08.2023.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції чинній на даний час, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Враховуючи положення вищезазначеної норми права, затримка розрахунку при звільненні позивача відбулася з 10.02.2023 по 10.08.2023.
Відповідно до довідки ДВБ НПУ про середній розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 від 13.09.2023 № 167, в якій вказано, що у жовтні 2016 року позивачу виплачено грошове забезпечення у розмірі 16 360,57 грн., у листопаді 2016 року у сумі 15 290,25 грн., усього за 2 місяці - 31 650,82 грн.
Таким чином, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (зі змінами) середньоденне грошове забезпечення позивача становить 518,87 грн. (31 650,82 / 61 календарних днів), що підтверджується довідкою ДВБ НПУ від 13.09.2023 № 167.
Затримка у виплаті спірної грошової компенсації складає (відповідно до ст. 117 КЗпП не більше як за шість місяців) 181 календарний день, отже, розмір середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 93 915,47 грн. (181 дні *518,87 грн.).
Суд зазначає, що з врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також розміру майнових втрат, суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього грошового забезпечення з врахуванням істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Разом з тим, за певних умов суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах; співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такі висновки суду узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.
Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.
Так, у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності.
При цьому, під час здійснення відповідних розрахунків та застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування Верховний Суд виходив з того, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум розмір середнього заробітку зменшується пропорційно (у відсотках) розміру невиплачених сум (з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків). Тобто розмір невиплачених належних звільненому працівникові сум (у відсотках) має відповідати пропорційному розміру середнього заробітку сум (у відсотках) за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема, від 23.12.2020 у справі № 825/1732/17, від 29.12.2020 у справі №520/11337/18 та від 21.04.2021 у справі №360/3574/19, від 10.02.2022 у справі №580/2264/20.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 16417,06 (17,35% від 93915,47 грн.), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін. Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (вул. Академіка Богомольця, б. 10, м. Київ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 10.02.2023 по 10.08.2023 у розмірі 16417,06 грн. (шістнадцять тисяч чотириста сімнадцять гривень 06 копійок).
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Владислав ЄГУПЕНКО