30 січня 2024 року м. Рівне №460/22964/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доДепартаменту цивільного захисту та охорони здоров'я населення Рівненської обласної державної адміністрації
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту цивільного захисту та охорони здоров'я населення Рівненської області державної адміністрації (далі - відповідач), у якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді по суті звернення від 12 вересня 2023 року;
зобов'язати відповідача надати відповідь по суті звернення від 12 вересня 2023 року;
зобов'язати відповідача керуватись у своїй діяльності визначеннями поняття «особа з інвалідністю» встановленими у пункті е) Преамбули; стаття 1 Конвенції ООН «Про права осіб з інвалідністю»;
зобов'язати відповідача визнати позивача «особою з інвалідністю» відповідно до критеріїв встановлених у пункті е) Преамбули; стаття 1 Конвенції ООН «Про права осіб з інвалідністю», без встановлення групи інвалідності.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 12.09.2023 звернувся до відповідача із зверненням про надання інформації щодо правозастосування Конвенції ООН «Про права осіб з інвалідністю» у Рівненському обласному центрі медико-соціальної експертизи. Зокрема, у зверненні позивач просив відповідача надати інформацію про те, чи є позивач інвалідом, у розумінні відповідача, відповідно до Конвенції. До звернення були подані документи: виписний епікриз; УЗД артерій нижніх кінцівок, рентген нижніх кінцівок. 25.09.2023 відповідач на зазначене звернення позивача повідомив останнього про те, що Конвенція не визначає ступені втрати здоров'я людини, а визначає загальні права та обов'язки осіб з інвалідністю, відтак позивачу слід звернутися до сімейного лікаря закладу охорони здоров'я, з метою уточнення чи існують підстави для оформлення документів на МСЕК. Позивач зауважує, що Конвенція не прив'язує поняття - «особа з інвалідністю» до критеріїв визначення ступеня втрати здоров'я людини, як це робить МСЕК, тому йому важливо отримати визнання статусу «особа з інвалідністю» відповідно до Конвенції, не очікуючи визначення ступеня втрати здоров'я людини та встановлення групи інвалідності відповідно до законодавства України, з огляду на що звернувся до суду та просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою суду від 06.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами
23.10.2023 через відділ документального забезпечення суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зазначає, що звернення позивача було об'єктивно, всебічно і вчасно розглянуто. Також зазначає, що в положенні Департаменту жодним чином не визначає повноваження та не передбачає механізму щодо визнання Департаментом будь-кого особою з інвалідністю. З наведених у відзиві підстав, просить суд відмовити у задоволенні позову.
Оскільки розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, то відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
12.09.2023 ОСОБА_1 звернувся із звернення, в якому, покликаючись на приписи Закону України «Про звернення громадян», просив: «надати інформацію щодо правозастосування Конвенції ООН «Про права осіб з інвалідністю» у Департаменті цивільного захисту та охорони здоров'я населення РОДА , а саме чи є я інвалідом у вашому розумінні відповідно до Конвенції». До звернення були додані копії наступних документів: виписний епікриз № 845 Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська лікарня» Рівненської міської ради; ультразвукове обстеження артерій нижніх кінцівок; рентген нижніх кінцівок.
Відповідач за результатами розгляду звернення від 12.09.2023 скерував позивачу відповідь від 25.09.2023 за № 13/04-16/М, у якій повідомив інформацію наступного змісту: відповідно до п. 17 «Положення про медико-соціальну експертизу», затвердженого Постановою КМ України від 03.12.2009 № 1317: «медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Що стосується оформлення документів на МСЕК, то відповідно до п. 18 Постанови КМУ від 03.12.2009 № 1317 "Положення про медико-соціальну експертизу" - це компетенція лікарсько-консультативної комісії закладів охорони здоров'я. Відповідальність за якість медичного обстеження, своєчасність та обґрунтованість направлення громадян на медико-соціальну експертизу покладається на керівника закладу охорони здоров'я.
Разом з тим повідомляємо, що Конвенція жодним чином не визначає ступені втрати здоров'я людини, а визначає загальні права, обов'язки осіб з інвалідністю та Держав-учасниць Конвенції, підтверджує загальність, неподільність, взаємозалежність і взаємопов'язаність усіх прав людини й основоположних свобод, а також необхідність гарантувати особам з інвалідністю повне користування ними без дискримінації основоположних свобод осіб з інвалідністю.
3 огляду на вищевикладене, Вам необхідно звернутись до сімейного лікаря закладу охорони здоров'я, з метою уточнення, чи наявна у Вас патологія дає підстави для оформлення документів на МСЕК.
Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо ненадання відповіді по суті звернення та невизнання позивача «особою з інвалідністю» відповідно до критеріїв встановлених у пункті е) Преамбули Конвенції ООН «Про права осіб з інвалідністю», без встановлення групи інвалідності, та вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів, а також забезпечення громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення, регулюються Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР).
Відповідно до статті 3 Закону № 393/96-ВР, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Даною статтею також надано тлумачення зазначених термінів.
Зокрема, заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Відповідно частини шостої статті 5 Закону № 393/96-ВР, письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
Приписами частини першої статті 14 Закону № 393/96-ВР передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Частиною першою статті 15 Закону № 393/96-ВР встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки (частина третя статті 15 Закону № 393/96-ВР).
Таким чином, системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що орган державної влади у місячний строк від дня надходження звернення зобов'язаний в межах своїх повноважень: 1) об'єктивно, всебічно і вчасно розглянути заяву громадянина, який звернувся до нього з такою заявою, 2) прийняти за результатами такого розгляду відповідне рішення та 3) повідомити заявника про наслідки розгляду його звернення.
Тобто, належним розглядом органом державної влади звернення громадянина вважатиметься безумовне виконання останнім чітко визначеної законодавцем сукупності зазначених дій (а не кожної окремо) протягом строків, встановлених статтею 20 Закону № 393/96-ВР.
Як було встановлено судом, 25.09.2022 за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 12.09.2023, Департаментом цивільного захисту та охорони здоров'я населення Рівненської обласної державної адміністрації позивачу надано відповідь, якою поінформовано про результати розгляду його скарги та вжиті заходи.
Проаналізувавши зміст поставленого у зверненні питання та зміст відповіді на це питання, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання відповіді по суті звернення та зобов'язання надати таку відповідь, оскільки відповідач вчинив усі належні дії щодо аналізу інформації для опрацювання і надання відповіді позивачу, як того вимагають положення статей 15, 19 Закону № 393/96-ВР.
Решта вимог позивача стосується процедури надання статусу «особи з інвалідністю» відповідно до критеріїв встановлених у пункті е) Преамбули Конвенції ООН «Про права осіб з інвалідністю» без встановлення групи інвалідності, про що останній просив у своєму зверненні від 12.09.2023, тому суд розглядає їх в сукупності та з цього приводу зазначає наступне.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначає Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі Закон № 875-XII), який також гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 875-XII особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 875-XII інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських об'єднань осіб з інвалідністю (частина друга статті 3 Закону № 875-XII).
Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров'я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності, визначає «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 № 2961-IV (далі - Закон № 2961-IV).
У статті 1 Закону № 2961-IV наведено визначення термінів:
особа з інвалідністю - повнолітня особа зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність;
інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист;
медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.
Частинами першою та другою статті 7 Закону № 2961-IV встановлено, що медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я.
Особа з обмеженнями повсякденного функціонування направляється для проходження медико-соціальної експертизи з метою підтвердження стійкого обмеження життєдіяльності та встановлення статусу "особа з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю" у разі виявлення мультидисциплінарною реабілітаційною командою ознак стійкого обмеження життєдіяльності, що зазначається в індивідуальному реабілітаційному плані.
Частиною восьмою статті 7 Закону № 2961-IV передбачено, що медико-соціальні експертні комісії визначають:
групу інвалідності, її причину і час настання. Особа може одночасно бути визнана особою з інвалідністю однієї групи і лише з однієї причини. При підвищенні групи інвалідності в разі виникнення більш тяжкого захворювання причина інвалідності встановлюється на вибір особи з інвалідністю. У разі якщо однією з причин інвалідності є інвалідність з дитинства, вказуються дві причини інвалідності;
види трудової діяльності, рекомендовані особі з інвалідністю за станом здоров'я. Висновок про нездатність до трудової діяльності внаслідок інвалідності готується виключно за згодою особи з інвалідністю (крім випадків, коли особу з інвалідністю визнано недієздатною);
причинний зв'язок інвалідності із захворюванням чи каліцтвом, що виникли у дитинстві, вродженою вадою;
ступінь втрати професійної працездатності потерпілим від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання;
ступінь втрати здоров'я, групу інвалідності, причину, зв'язок і час настання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок політичних репресій або Чорнобильської катастрофи;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації, визначає Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).
Згідно абзацу 1 пункту 3 Положення № 1317, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
У пунктах 17, 18 Положення № 1317 закріплено, що медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Відповідальність за якість медичного обстеження, своєчасність та обґрунтованість направлення громадян на медико-соціальну експертизу покладається на керівника лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я. Голова комісії або керівник закладу охорони здоров'я у разі виявлення фактів зловживання службовим становищем, службового підроблення або службової недбалості під час направлення хворих лікарсько-консультативними комісіями на огляд до комісій для встановлення інвалідності інформують у триденний строк про це правоохоронні органи.
Пунктом 19 Положення № 1317 передбачено, що комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Згідно пункту 20 Положення № 1317 комісія під час встановлення інвалідності керується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики та Радою Федерації незалежних профспілок України.
Пунктом 1.9 Інструкцї про встановлення груп інвалідності, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 561 від 05.09.2011 (далі - Інструкція № 561) передбачено, що огляд осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, проводиться згідно з Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317.
Згідно пункту 1.10 Інструкції № 561 при огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об'єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.
Порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями врегульовано Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності).
Відповідно до пункту 4 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності лікарсько-консультативна комісія лікувального профілактичного закладу охорони здоров'я направляє осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, на огляд комісії за формою, затвердженою МОЗ.
Комісія приймає документи осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за наявності у них стійкого чи необоротного характеру захворювання, а також у разі безперервної тимчасової непрацездатності не пізніше ніж через чотири місяці з дня її настання чи у зв'язку з одним і тим самим захворюванням протягом п'яти місяців з перервою за останніх 12 місяців, а у разі захворювання на туберкульоз - протягом 10 місяців з дня настання непрацездатності.
Виходячи з приписів зазначених вище норм чинного законодавства, рішення МСЕК приймається на підставі звернення особи до лікарсько-консультативної комісії лікувального профілактичного закладу охорони здоров'я з метою виявлення підстав для встановлення групи інвалідності та лише після повного медичного обстеження особи і проведення досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров'я, на підставі медичних документів та за результатами об'єктивного обстеження особи членами комісії.
З наведеного вбачається, що під час проведення медико-соціальної експертизи комісія проводить саме огляд особи та вивчення медичних документів, які складені лікувальним закладом, що направив особу на експертизу, саме на керівника якого, відповідно до п.18 Положення № 1317 і покладено відповідальність за якість медичного обстеження, своєчасність та обґрунтованість направлення громадян на медико-соціальну експертизу.
Надаючи оцінку доводам сторін у справі, суд не погоджується з аргументами позивача про те, що відповідачем протиправно не визнано позивача «особою з інвалідністю» відповідно до критеріїв встановлених у пункті е) Преамбули Конвенції ООН «Про права осіб з інвалідністю», без встановлення групи інвалідності, з огляду на наступне.
Законом України від 16 грудня 2009 року № 1767-VI «Про ратифікацію Конвенції про права осіб з інвалідністю і Факультативного протоколу до неї» була ратифікована Конвенція про права осіб з інвалідністю (далі - Конвенція).
Статтею 1 Конвенції визначено що мета цієї Конвенції полягає в заохоченні, захисті й забезпеченні повного й рівного здійснення всіма особами з інвалідністю всіх прав людини й основоположних свобод, а також у заохоченні поважання до притаманної їм гідності.
До осіб з інвалідністю належать особи зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними бар'єрами можуть заважати їхній повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими.
На думку позивача, він підпадає до визначення, передбаченого пунктом е) Преамбули Конвенції, яким передбачено, що інвалідність - це поняття, яке еволюціонує, і що інвалідність є результатом взаємодії, яка відбувається між людьми, які мають порушення здоров'я, і відносницькими та середовищними бар'єрами і яка заважає їхній повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими.
Як стверджує позивач, відповідно до епікризу він має стійкі фізичні порушення, що заважають йому у повній мірі брати участь у житті суспільства нарівні з іншими, тому статус «особи з інвалідністю» йому важливо отримати відповідно до Конвенції, не очікуючи визначення ступеня втрати здоров'я людини та встановлення групи інвалідності відповідно до законодавства України.
Суд не заперечує ту обставину, що позивач має відповідні захворювання, що створюють йому певний дискомфорт, однак звертає увагу на те, що для отримання статусу особи з інвалідністю в Україні, потрібно дотримуватися вимог Інструкції про встановлення груп інвалідності, Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.
Наявність у позивача певних хвороб, які зазначені у епікризі, не можуть автоматично надавати йому статусу особи з інвалідністю відповідно до критеріїв пункту е) Преамбули Конвенції, поза порядком визначеним законодавством України, оскільки Конвенція не визначає ступені втрати здоров'я, а мета Конвенції полягає в заохоченні, захисті й забезпеченні повного й рівного здійснення всіма особами з інвалідністю (які визнані такими особами у встановленому законом порядку згідно законодавства Держав-учасниць цієї Конвенції) всіх прав людини й основоположних свобод.
Разом з тим, критеріями встановлення групи інвалідності є не діагноз, а його наслідки, які призвели до порушення функції органів і систем організму, які, в свою чергу, призвели до обмеження життєдіяльності. Саме ступінь порушення функцій організму та обмеження життєдіяльності є критеріями встановлення тієї чи іншої групи інвалідності та відсотку втрати працездатності які належать до компетенції МСЕК.
Суд зауважує, що Держави-учасниці Конвенції зобов'язуються забезпечувати й заохочувати повну реалізацію всіх прав людини й основоположних свобод всіма особами з інвалідністю без будь-якої дискримінації за ознакою інвалідності
На переконання суду, під дію Конвенції підпадають лише ті особи, які визнані у порядку, встановленому національним законодавством «особами з інвалідністю». Враховуючи ту обставину, що позивач відповідного статусу немає, зі зверненням до лікарсько-консультативної комісії лікувального профілактичного закладу охорони здоров'я з метою виявлення підстав для встановлення групи інвалідності не звертався, що не заперечується самим позивачем, тому положення Конвенції на нього не поширюються.
Таким чином, суд погоджується з доводами відповідача про те, що позивачу слід звернутися з відповідним зверненням до лікарсько-консультативної комісії лікувального профілактичного закладу охорони здоров'я для повного медичного обстеження і проведення досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров'я, на підставі медичних документів для вирішення питання щодо направлення ОСОБА_1 на медико-соціальну експертизу. Надалі, рішення МСЕК може бути оскаржене до суду в установленому законодавством порядку.
З огляду на наведене, суд не знаходить підстав для визнаня протиправною бездіяльності відповідача щодо невизнання позивача «особою з інвалідністю» відповідно до критеріїв встановлених у пункті е) Преамбули Конвенції ООН «Про права осіб з інвалідністю», без встановлення групи інвалідності.
Виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства та встановлених обставин справи, суд приходить до висновку, що розглядаючи запит позивача від 12.09.2023 Рівненський обласний центр медико-соціальної експертизи Управління охорони здоров'я Рівненської області державної адміністрації діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому доводи позивача не спростовують вказаних висновків суду.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості
Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
В ході судового розгляду адміністративної справи позивачем не доведено ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, натомість відповідач виконав процесуальний обов'язок доказування та підтвердив правомірність оскаржуваних рішень суб'єкта владних повноважень, відтак у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту цивільного захисту та охорони здоров'я населення Рівненської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 30 січня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Департамент цивільного захисту та охорони здоров'я населення Рівненської обласної державної адміністрації (вул. 16 липня, буд. 38,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 44333711)
Суддя У.М. Нор