Справа № 420/31991/23
30 січня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , та 10.07.2023 подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Проте, відповідач відмовив ОСОБА_1 у задоволенні рапорту, зазначивши, що у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413, якою затверджено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років. Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву (від 15.01.2024 р. за вхід. № 1906/24), зазначаючи, що у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413, якою затверджено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років. Отже, з приводу наданого Позивачем висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, такий висновок не може підтверджувати необхідності здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, оскільки стосовно підтвердження цього факту уповноваженим органом є інша установа.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/31991/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 призваний до лав Збройних сил України, на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 69/2022, проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
10.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до командира механізованого взводу механізованої роти Військової частини НОМЕР_1 із рапортом, в якому просив звільнити з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. До вказаного рапорту позивачем долучено висновок лікарсько-консультативної комісії № 260 від 27.06.2023 року № 260.
06.09.2023 Листом № 2652 Військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено позивачеві про відмову у звільненні зі служби, зв'язку з тим, що у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413, якою затверджено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років. Таким чином, на підставі вищевикладеного, у військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 не вбачається підстав для звільнення з лав Збройних сил України.
Вважаючи дії Військової частини НОМЕР_1 , щодо не звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», протиправними, позивач ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, є такими, що не підлягають задоволенню з урахуванням наступного.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України Про військовий обов'язок і військову службу від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За приписами частини сьомої статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України Про правовий режим воєнного стану в Україні введено режим воєнного стану, який діє й наразі.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (надалі - Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Підстави звільнення з військової служби встановлені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок та військову службу", підпунктом г) пункту 2 частини четвертої якої встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Так, суд зазначає, що спірні правовідносини між сторонами полягають у тому, чи надані Військовій частині НОМЕР_1 разом із рапортом ОСОБА_1 , документи (висновок лікарсько-консультативної комісії № 260 від 27.06.2023 року № 260, за яким мати військовослужбовця - ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду), є підставою для звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, відповідно до якого необхідність постійного догляду за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, підтверджується висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Так, використовуючи філологічне тлумачення змісту вказаної правової норми, вжитий законодавцем в диспозиції норми в переліку однорідних членів речення сурядний розділовий сполучник «чи» створює можливість вибору між двома варіантами - «відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії» та «відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я». При цьому, норма не містить вказівок на те, за яким критерієм слід обирати один із названих варіантів в конкретній правозастосовній ситуації.
Водночас, юридичну визначеність в цьому питанні забезпечує підзаконний нормативно-правовий акт, прийнятий на реалізацію положень статті 26 Закону № 2232-XII.
Так, Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 12 червня 2013 р. № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу», відповідно до якої необхідність постійного стороннього догляду підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Отже, Урядом встановлено чіткий критерій для визначення суб'єкта видачі медичного висновку, що підтверджує необхідність постійного догляду за особою, що його потребує, як підставу його звільнення зі служби для особистого здійснення такого догляду, а саме вік особи, що потребує постійного догляду:
- для неповнолітньої особи (до 18 років) - лікарсько-консультативна комісія закладу охорони здоров'я;
- для повнолітньої особи (понад 18 років) - медико-соціальної експертна комісія.
Таким чином, оскільки мати ОСОБА_1 є повнолітньою (1943 р.н.), відповідно повноваження видати медичний висновок на підтвердження необхідності постійного догляду за нею внаслідок захворювання для цілей звільнення ОСОБА_1 з військової служби, має медико-соціальна експертна комісія, а не лікарсько-консультативна комісія закладу охорони здоров'я, довідка, зокрема, котрої наявна у матеріалах справи.
Відтак, оскільки ОСОБА_1 разом із рапортом про звільнення з військової служби не подав керівництву висновку медико-соціальної експертної комісії про те, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду через хворобу, то позовні вимоги про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, не є обґрунтованими, та відповідно задоволенню не підлягають.
З цих же мотивів безпідставними є похідна позовна вимога про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, не є правомірними, а отже не підлягають задоволенню, з вище окреслених підстав.
Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю,- відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення складено 30.01.2024 р., з урахуванням знаходження судді Харченко Ю.В. у відпустці, у період часу з 08.01.2024 р. по 22.01.2024 р., включно.
Суддя Ю.В. Харченко
.