м. Миколаїв
31 січня 2024 р.справа № 400/6052/23
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачавійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання незаконним та скасування наказу від 17.04.23 р. № 113; поновлення на посаді; стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу
ОСОБА_1 (далі позивач або ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач або ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить суд:
1) визнати незаконним та скасувати наказ № 113 командира ВЧ НОМЕР_1 від 17 квітня 2023 р. про визнання ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив військову частину;
2) поновити ОСОБА_1 на посаді старшого стрільця 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 6 механізованої роти 2 механізованого батальйону ВЧ НОМЕР_1 ;
3) стягнути з ВЧ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 17 квітня 2023 р. до дати винесення судового рішення.
Позовна заява містить клопотання про допуск до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що спірним наказом встановлено самовільне залишення ним ВЧ НОМЕР_1 під час виконання бойового завдання, але такий наказ винесено безпідставно, без врахування всіх обставин події. Доводячи незаконність наказу позивач зазначив, що 13 квітня 2023 р. він перебував на позиціях в м. Часів Яр Донецької області, де його підрозділ потрапив під інтенсивний артилерійський обстріл. 16 квітня 2023 р. підрозділ позивача був відведений на відпочинок, але того ж дня отримав наказ зайняти позиції на передовій. Із посиланням на втому та необхідність психологічної допомоги, 17 квітня 2023 р. позивач здав зброю та відбув до м. Миколаєва на лікування, на якому знаходився з 20 квітня 2023 р. Позивач стверджує, що належним чином довів до командування ВЧ НОМЕР_1 , що самовільно не залишав ВЧ, а лише звернувся по невідкладну медичну допомогу. Також позивачем наголошено, що він неодноразово звертався до командування ВЧ НОМЕР_1 з приводу ознайомлення з матеріалами службового розслідування, на що отримав відмови.
Відповідач подав відзив, в якому позов не визнав та пояснив, що в ході службового розслідування було підтверджено факт самовільного залишення ОСОБА_1 ВЧ НОМЕР_1 під час виконання бойового завдання. Позивач цього не спростував, як і не надав жодних пояснень про своє місцезнаходження з моменту самовільного залишення розташування ВЧ НОМЕР_1 і до теперішнього часу. Відповідач вважає, що слід критично поставитись до пояснень позивача про необхідність отримання ним медичної допомоги, до того ж його звернення до медичного закладу відбулось вже після самовільного залишення ВЧ.
Справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Під час розгляду справи, суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в загальному позовному провадженні.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Згідно з наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 24 січня 2023 р. № 25 ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 на посаді старшого стрільця 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 6 механізованої роти 2 механізованого батальйону.
19 квітня 2023 р. від командира 2 механізованого батальйону до командира ВЧ НОМЕР_1 надійшла доповідь про факт самовільного залишення ВЧ без зброї низкою військовослужбовців, в тому числі ОСОБА_1 .
Того ж дня за даним фактом наказом командира ВЧ НОМЕР_1 № 1415 було призначено службове розслідування.
Одночасно з призначенням службового розслідування, п. 40 спірного наказу від 19 квітня 2023 р. № 113, з 17 квітня 2023 р. ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив ВЧ під час виконання бойового завдання. Одночасно цим наказом позивача знято з грошового та речового забезпечення ВЧ НОМЕР_1 (позивач в прохальній частині позову вірно вказавши номер наказу та його зміст, помилково датою наказу зазначив 17 квітня 2023 р., замість вірної 19 квітня 2023 р., у зв'язку з чим відповідач просить відмовити в позові з цих підстав, але суд вважає, що така суто формальна помилка, не заважає вірно ідентифікувати спірний наказ).
Результати службового розслідування оформлені актом від 18 травня 2023 р. № 18690, в якому зафіксовано, що 17 квітня 2023 р. при перевірці особового складу 2 механізованого батальйону ВЧ НОМЕР_1 була встановлена відсутність на службі низки військовослужбовців, в тому числі і позивача. Пошуки військовослужбовців результатів не дали, визначити їх місцезнаходження виявилось неможливим, телефонний зв'язок з ними відсутній. При цьому, акт службового розслідування містить інформацію про те, що військовослужбовці попередньо склали зброю та боєприпаси.
Дані обставини відповідач розцінив як самовільне залишення позивачем ВЧ під час виконання бойового завдання, що є порушенням ст. 6, 11, 14, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 р. № 548-XIV (далі Статут внутрішньої служби ЗСУ), ст. 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 р. № 551-XIV (далі Дисциплінарний статут ЗСУ).
На момент завершення службового розслідування ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 не повернувся.
Рішенням командира ВЧ НОМЕР_1 за самовільне залишення позивачем ВЧ без зброї та району розташування 2 механізованого батальйону на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у виді догани, а також на підставі розділу 34 п. 14 абз. 2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства оборони України 7 червня 2018 р. № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, вирішено не виплачувати в повному обсязі премію та додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану за квітень 2023 р. та зняти з грошового забезпечення з 17 квітня 2023 р., доручено направити матеріали службового розслідування до територіального управління Державного бюро розслідувань, а також до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону та Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку.
24 квітня 2023 р. представник позивача подав скаргу до Миколаївського зонального відділу Військової служби правопорядку та Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, в який видати позивачу направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією, на яку отримав відповідь від ВЧ НОМЕР_1 , що для видачі такого направлення позивач повинен повернутись до ВЧ НОМЕР_1 .
Твердження позивача про те, що на його неодноразові звернення відповідач відмовляв у видачі матеріалів службового розслідування, не знаходять свого підтвердження.
Відповідно до ст. 77 ч. 1 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Позивач не надав будь-яких доказів, що він звертався до відповідача з проханням надати йому матеріали службового розслідування, а тому суд знаходить ці обставини не підтвердженими позивачем.
Відповідно до ст. 2 ч. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язані з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ст. 2 ч. 4 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно зі ст. 26 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України», дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до вимог ст. 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Відповідно до ст. 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ до загальних обов'язків військовослужбовців відноситься необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Суд знаходить вірним висновок відповідача про те, що позивач, в порушення вищенаведених вимог, самовільно залишив ВЧ НОМЕР_1 під час виконання бойового завдання - ця обставина підтверджується матеріалами службового розслідування, адже як встановлено відповідачем, ОСОБА_1 не звертався до командира ВЧ НОМЕР_1 з рапортом про можливість відлучення з місця служби, позивач на лікування відповідачем не направлявся та у відпустці не перебував.
Суд підкреслює, що залишивши без зброї та відповідного наказу командира місце розташування свого підрозділу, позивач не міг не усвідомлювати, що тим самим він саме самовільно залишає місце несення служби, що є порушенням вимог Статуту внутрішньої служби ЗСУ та далі Дисциплінарного статуту ЗСУ.
Надану позивачем довідку Миколаївського обласного центру психічного здоров'я від 21 квітня 2023 р. № 12-98 суд до уваги не приймає, оскільки вона не містить будь-яких відомостей про стан позивача на момент звернення до установи, виявлені порушення чи захворювання, як і не містить будь-якої інформації про те, що станом на 17 квітня 2023 р. (день самовільного залишення позивачем служби) він потребував негайної медичної допомоги.
Однією з вимог позивача є поновлення його на займаній посаді старшого стрільця 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 6 механізованої роти 2 механізованого батальйону ВЧ НОМЕР_1 , але як слідує з спірного наказу, позивач не був звільнений з військової служби, питання про призупинення військової служби позивача спірним наказом також не вирішувалось - ним лише визнано факт самовільного залишення ВЧ НОМЕР_1 , що не є тотожним звільненню зі служби чи посади.
За результатами службового розслідування позивач притягнутий до дисциплінарної відповідальності у виді догани, що також не тотожно звільненню з військової служби чи її призупиненню.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд зазначає, що законодавство, яке регулює проходження військової служби, не містить таких правових категорій, як час вимушеного прогулу чи прогул по відношенню до військовослужбовців.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України № 260 від 7 червня 2018 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за №745/32197.
Відповідно до розділу I п. 15 абз. 9, 10 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства оборони України 7 червня 2018 р. № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197 військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Розділом XVI п. 5 абз. 2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства оборони України 7 червня 2018 р. № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197 визначено що військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються у випадках невиходу на службу без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення.
Відповідно до розділу XXXIV п. 14 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства оборони України 7 червня 2018 р. № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197 до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували),- за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
Зважаючи, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 встановлено факт самовільного залишення позивачем місця служби, відсутні підстави для нарахування та виплати грошового забезпечення за період самовільного залишення служби.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 КАС України, суд, -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) відмовити.
2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз