31 січня 2024 року м.Київ № 640/35034/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Головенко О.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції, третя осособа, яка не заявляє самостійних вимо щодо предмета спору ОСОБА_2 про визнання протиправним рішення та зобов"язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції та просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення керівника Департаменту з питань дотримання законодавства про конфлікт інтересів та обмежень щодо запобігання корупції Національного агенства з питань запобігання корупції Шульги Олександра, оформленим листом від 17.11.2021 № 33-01/82701-21;
зобов"язати керівника Департаменту з питань дотримання законодавства про конфлікт інтересів та обмежень щодо запобігання корупції Національного агенства з питань запобігання корупції Шульгу Олександра здійснити контроль за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діляьності судді Вищого антикорупційного суду Біцюка Андрія Володимировича у спосіб, визначений Законом України "Про запобігання корупції".
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2021 передано до Шостого апеляційного адміністративного суду для визначення підсудності даної справи.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2021 визначено територіальну підсудність та передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею у даній справі визначено суддю Головенка О.Д.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.12.2021 даний позов було прийнято до свого провадження та розпочато розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
В обґрунтування своїх позовних вимог вказує, що у листопаді 2021 року направив на ім'я голови Національного агентства з питань запобігання корупції Новікова О.Ф. повідомлення про наявність у діях посадової особи конфлікту інтересів, яким ставилось питання про здійснення контролю за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності судді Вищого внтикорупційного суді Біцюка А.В., у спосіб визначений Законом України «Про запобігання корупції», однак рішенням, оформлене листом від 17.11.2021, у здійсненні контролю було відмовлено. На думку позивача таке рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню в судовому порядку.
Від представник відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні вказаного позову, оскільки Національним агенством з питань запобігання корупції в межах наданих повноважень розглянуто повідомлення щодо можливого конфлікту інтересів у діях слідчого судді та надано обгрутовану та вичерпну відповідь.
На думку відповідача лист від 17.11.2021 Національного агентства з питань запобігання корупції не змінює кола суб'єктивних прав та обов'язків позивача, не покладає на нього додаткових обов'язків та відповідно жодним чином не порушує його прав у публічно-правових відносинах.
Вважає, що обставини в сукупності свідчать про відсутність у ОСОБА_1 порушеного права за захистом якого він звернувся до суду із зазначеним позовом.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані сторонами, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 01.11.2021 ОСОБА_1 на ім?я голови Національного агентства з питань запобігання корупції Новікова О.Ф. було направлено повідомлення про наявність у діях посадової особи конфлікту інтересів, яким ставилось питання про здійснення контролю за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності судді Вищого антикорупійного суду Біцюка А.В. у спосіб, визначений Законом України «Про запобігання корупції».
Рішенням Керівника Департаменту з питань дотримання законодавства про конфлікт інтересів та обмежень щодо запобігання корупції Національного агентства з питань запобігання корупції ОСОБА_3 , оформленим листом від 17.11.2021 № 33-01/82701-21, відмовлено у здійсненні контролю додержанням вимог законодавства, питання про який ставилось у повідомленні вд 01.11.2021.
Не погоджуючись з даним рішенням (лист - повідомлення), позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Закон України «Про запобігання корупції» визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.
Порядок розгляду повідомлень визначений у ст. 53-2 Закону України «Про запобігання корупції».
Так, згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 53-2 Закону України «Про запобігання корупції» повідомлення підлягає розгляду, якщо наведена у ньому інформація містить фактичні дані, що вказують на можливе вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення, інших порушень Закону, які можуть бути перевірені.
Положеннями абз. 2 ч. 2 ст. 53-2 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що повідомлення про можливі факти пов'язаних з корупцією правопорушень, підлягає попередньому розгляду уповноваженою особою у строк не більше десяти робочих днів.
У разі якщо під час попереднього розгляду повідомлення встановлено, що воно не відповідає вимогам Закону, його подальший розгляд здійснюється у порядку, визначеному для розгляду звернень громадян, про що інформується особа, яка здійснила повідомлення (абз. 2 ч. 3 ст. 53-2 Закону України «Про запобігання корупції»).
Як вбачається з матеріалів справи 01.11.2021 позивач звернувся до Національного агентства з повідомленням щодо можливого конфлікту інтересів у слідчого судді Вищого антикорупційного суду Біцюка А.В. (слідчий суддя Біцюк А.В.), з якого вбачалося, що останній на підставі клопотання прокурора виніс ухвалу від 29.10.2021, згідно якої на позивача накладено грошове стягнення за неявку до суду.
Закон України «Про запобігання корупції» виділяє потенційний та реальний конфлікт інтересів.
Так, потенційний конфлікт інтересів - це наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень, тоді як реальний конфлікт інтересів - це суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.
З аналізу наведених положень Закону України «Про запобігання корупції» вбачається, що обов'язковою ознакою конфлікту інтересів є наявність у особи приватного інтересу (будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами), який може вплинути на об'єктивність та неупередженість особи під час реалізації нею своїх повноважень.
Такий вплив відбувається тоді, коли особа, реалізуючи свої повноваження може прийняти рішення у власних інтересах, тобто задовольнити свій приватний інтерес.
Наявність конфлікту інтересів під час реалізації суддею своїх повноважень може мати місце лише у випадку, коли результат розгляду того чи іншого клопотання, чи справи в цілому буде прямо впливати на задоволення приватного інтересу такого судді, що є обов'язковою складовою конфлікту інтересів. В свою чергу відсутність у судді, під час розгляду клопотань, приватного інтересу беззаперечно свідчить про відсутність у такого судді як потенційного так і реального конфлікту інтересів.
У позовній заяві позивач стверджує, що внаслідок притягнення слідчого судді до дисциплінарної відповідальності в рамках кримінального провадження де фігурує позивач, у ОСОБА_2 ніби-то наявний «мотив помсти», що спонукає останнього до вчинення дій з метою настання несприятливих наслідків для позивача, що в свою чергу свідчить про наявність в таких діях конфлікту інтересів.
Наявність, на думку позивача, процесуальних порушень в діях слідчого судді під час виконання ним своїх повноважень не може свідчити про наявність конфлікту інтересів, оскільки в даному конкретному випадку не спостерігається задоволення саме приватного інтересу такого судді.
Крім того, із позовної заяви неможливо встановити, яким чином інформація наведена у листі впливає на права та обов'язки позивача, та які саме його права порушено.
Сам факт незгоди ОСОБА_1 із наданою йому відповіддю не може свідчити про її протиправність, оскільки згідно приписів Закону України «Про запобігання корупції» така відповідь надається, якщо повідомлення не відповідає вимогам ст. 53-2 Закону України «Про запобігання корупції».
Крім того у листі зазначено, що у разі надання інформації, яка б свідчила про наявність у діях ОСОБА_2 конфлікту інтересів, Національне агентство з питань запобігання корупції вживатиме заходи реагування згідно з компетенцією.
Слід зауважити, що всі доводи позовної заяви зводяться лише до незгоди позивача з діями слідчого судді, вчиненими в рамках здійснення кримінального провадження, учасником якого є похивач.
Порядок здійснення кримінального провадження регулюється, зокрема, Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України), ст.ст. 75 та 80 якого визначено, що за наявності обставин, які викликають сумнів у неупередженості слідчого судді особи, які беруть участь у кримінальному провадженні можуть заявити відвід такому слідчому судді.
Окрім зазначеного, відповідно до ч. 1 ст. 147 КПК України особа, на яку було накладено грошове стягнення та яка не була присутня під час розгляду цього питання слідчим суддею, судом, має право подати клопотання про скасування ухвали про накладення на неї грошового стягнення.
Щодо твердження позивача про перевищення відповідачем обсягу наданих йому повноважень та здійснення оцінки висновків, викладених у ухвалі Вищої ради правосуддя від 01.09.2020 № 2517/0/15-20, то на думку суду Національне агентство з питань запобігання корупції не є органом що здійснює контроль за дотриманням законодавства під час здійснення досудового розслідування, а тому не здійснює оцінку висновків наведених в процесуальних документах що стосуються кримінального провадження.
Так, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, а тому саме слідчий суддя визначив підстави та можливість застосування до позивача заходів забезпечення кримінального провадження.
Водночас, в контексті даної справи, незгода ОСОБА_1 з процесуальними рішеннями прийнятими слідчим суддею не вказує на приватний інтерес останнього, а тому не свідчить про наявність в діях слідчого судді конфлікту інтересів, про що й було вказано у оскаржуваному листі.
Національне агентство з питань запобігання корупції не уповноважене здійснювати контроль чи перевіряти дотримання/недотримання суддями Закону України «Про виконавче провадження» чи будь яких інших профільних законів під час виконання ними своїх повноважень.
Однак, доцільно зауважити, що положеннями ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що за рішеннями про стягнення судового збору, про накладення штрафу (як засобу процесуального примусу) стягувачем є Державна судова адміністрація України. Відповідно, суд як стягувач і має подавати виконавчий документ для його примусового виконання.
Враховуючи вищевикладене, позивач не позбавлений можливості вжити заходи, передбачені КПК України, які спрямовані на забезпечення рівних прав і можливостей учасників кримінального провадження та неупередженого ставлення до них.
Крім того, слід зазначити, що лист від 17.11.2021, який направлено за результатом розгляду повідомлення, не є рішенням суб'єкта владних повноважень та в силу своїх ознак не може бути ототожненим з ним. Лист лише містить відображення певної інформації, в якому автор повідомляє адресата про певні події чи факти.
Пунктом 19 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
З аналізу положень вказаної норми вбачається, що акт індивідуальної дії має вичерпний перелік критеріїв, яким він повинен відповідати.
При цьому, аналізуючи оскаржуваний в межах цієї адміністративної справи лист, слід дійти висновку, що він не відповідає критеріям (ознакам) індивідуального акта, які регламентовані положеннями КАС України, оскільки не стосується прав або інтересів позивача, не встановлює для нього жодних обов'язків і строків виконання та, відповідно, не спричиняє виникнення негативних наслідків.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 826/12446/18.
На думку суду, зазначений лист відображає узагальнений опис перевірки обставин що викладені у повідомленні позивача, не є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке встановлює відповідальність суб'єкта декларування та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні положень КАС України.
Також оскаржуваний лист не містить обов'язкових для рішення реквізитів, а саме резолютивної частини яка і відображає конкретне рішення.
В даному ж випадку, лист є відповіддю на повідомлення ОСОБА_1 , яким останнього поінформовано про відсутність ознак конфлікту інтересів у слідчого судді.
Таким чином дії уповноважених осіб зі складання оскаржуваного листа, як і сам лист, який є відповіддю на повідомлення позивача, не створюють правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення будь-яких прав позивача, а тому вимога щодо визнання протиправним та скасування рішення керівника Департаменту, оформленого листом від 17.11.2021 № 3 3-01/82701-21 не підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача здійснити контроль за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності слідчого судді, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 6-1 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про запобігання корупції» до повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції належить здійснення моніторингу та контролю за виконанням актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб.
Частиною 1 ст. 35-1 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено, що правила врегулювання конфлікту інтересів у діяльності, зокрема суддів визначаються законами, які регулюють статус відповідних осіб та засади організації відповідних органів.
Згідно ч. 10 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі виникнення у судді (крім випадків, коли конфлікт інтересів врегульовується в порядку, визначеному процесуальним законом) реального чи потенційного конфлікту інтересів він зобов'язані не пізніше наступного робочого дня з моменту виникнення такого конфлікту інтересів у письмовій формі повідомити про це Раду суддів України.
Рада суддів України здійснює контроль за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності зокрема суддів; приймає рішення про врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів у їх діяльності (у разі якщо такий конфлікт не може бути врегульований у порядку, визначеному процесуальним законом) (п. 6 ч. 8 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Тобто, саме Рада суддів України наділена повноваженнями здійснювати контроль за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у суддів.
З метою реалізації своїх повноважень Національне агентство з питань запобігання корупції має право отримувати заяви фізичних осіб про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» (п. 5-1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про запобігання корупції»).
Отже, враховуючи те, що за результатами розгляду повідомлення позивача не встановлено наявності конфлікту інтересів у діях слідчого судді, відповідач позбавлений правових підстав для вжиття будь-яких заходів.
За приписами ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia).
Також суд враховує роз'яснення, що викладені у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Цей же принцип знайшов свій вираз у низці рішень Європейського суду з прав людини, у яких ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain); рішення у справі "Серявін та інші проти України").
Відповідно до ст. 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.
Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору відповідно до положень ст. 139 КАС України суд залишає за позивачем.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.