30 січня 2024 року справа №640/15795/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області, Служба судової охорони, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Служба судової охорони, про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії та стягнення грошової допомоги,
21.09.2022 до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області (далі - відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-2), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо неприйняття наказу про виплату додаткової винагороди позивачу у відповідності до приписів Постанови Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” від 28 лютого 2022 року № 168;
- зобов'язати відповідача-1 прийняти наказ про виплату додаткової винагороди позивачу, у відповідності до приписів Постанови Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” від 28 лютого 2022 року № 168;
- зобов'язати відповідача-1 провести нарахування позивачу додаткової винагороди визначеної постановою Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” від 28 лютого 2022 року № 168, починаючи з 24 лютого 2022 року;
- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 120 000,00 грн (сто двадцять тисяч грн 00 коп.), яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” від 28 лютого 2022 року № 168, за кожний місяць, починаючи з 24 лютого 2022 року по 30 червня 2022 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач з 24 лютого 2022 року протиправно не виплачує йому, як співробітнику Територіального управління щомісячну додаткову винагороду в розмірі 30000 грн, передбачену постановою КМУ № 168. На переконання позивача, бездіяльність Територіального управління щодо виплати йому вказаної винагороди порушує принцип дії нормативно-правового акта в часі та взяті на себе державою зобов'язання, які не можуть ставитися в залежність від наявності бюджетних асигнувань.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/15795/22 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
07.03.2023 від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла адміністративна справа №640/15795/22 на виконання Закону України № 2825-IX від 13 грудня 2022 р. “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду”.
07.03.2023 року протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями цю справу передано на розгляд судді Журавлю В.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 13.03.2023 (суддя Журавель В.О.) прийнято справу до свого провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Рішенням Вищої ради правосуддя від 03.10.2023 за № 949/0/15-23 ОСОБА_2 було звільнено з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Згідно з пунктами 2.3.3, 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, підпункту 3.3.2 пункту 3.3 частини 3 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду Київського окружного адміністративного суду призначено повторний автоматизований розподіл справ на підставі Розпорядження від 30.10.2023 №231-р/ка.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №640/15795/22 передано 25.12.2023 на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.
У зв'язку з перебуванням судді Парненко В.С. у відпустці, у період з 27.12.2023 по 05.01.2024 (включно), питання про прийняття до провадження справу вирішено у перший робочий день, після виходу з відпустки.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.01.2024 прийнято адміністративну справу до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С. та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Також, судом залучено до участі у справі, у якості які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Служба судової охорони, Міністерство фінансів України, Державна казначейська служба України та зобов'язано позивача надіслати на адресу останніх позовну заяву з додатками.
Відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 та 2023 роки та відповідних кошторисах територіальних управлінь, видатки на виплату додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 не передбачалися та не затверджувалися, тому фінансовий ресурс не дозволяє здійснити таку виплату. Виплату додаткової винагороди буде проведено у найкоротший строк, після надходження від головного розпорядника відповідних асигнувань. Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.
Відповідачем 2 подано відзив на позовну заяву у якому зазначаєж, що підставою для виплати грошового забезпечення, в тому числі його основних, додаткових та одноразових додаткових видів є наказ Служби або територіального управління, у відповідності до Порядку №384, оскільки у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 та 2023 роки та відповідних кошторисах територіальних управлінь, видатки на виплату додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 не передбачалися та не затверджувалися, тому фінансовий ресурс не дозволяє здійснити таку виплату.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається з позовної заяви, згідно з довідки ТУ ССО у м. Києві та Київській області від 28.06.2022 № 191 ОСОБА_1 проходить службу з 23.12.2019 в Службі судової охорони та перебуває на посаді контролера II категорії 1 відділення 11 взводу охорони 3 підрозділу охорони територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області.
Відомості про звільнення ОСОБА_1 у матеріалах справи відсутні.
Відповідно до пункту 1 Постанови КМУ «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 (надалі - «Постанова № 168») встановлено, що на період дії воєнного стану, зокрема, співробітникам Служби судової охорони виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. введено воєнний стан на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 р. строком на 30 діб. Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 р., № 259/2022 від 18.04.2022 р. та № 341/2022 від 17.05.2022 р. строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався. Станом на дату подання даної позовної заяви в Україні продовжує діяти воєнний стан.
Позивач у позовній заяві зазначає, що йому, як співробітнику Служби судової охорони, відповідач повинен бути нараховувати та виплачувати додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн. щомісячно починаючи з 24.02.2022 р.
Проте, всупереч вимогам законодавства відповідач з лютого місяця по час звернення до суду з даним позовом жодного разу не здійснював таку виплату, як додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168.
На думку позивача, передбачене Постановою № 168 право останнього на отримання щомісячної додаткової винагороди було порушено внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, що і стало підставою для звернення до суду даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень статті 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон України №1402-VIII) Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України. Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби. Територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи. Фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з частиною 1 статті 165 Закону України №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У силу частини 2 цієї правової норми грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.
Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, який затверджений наказом Державної судової адміністрації України від 26 серпня 2020 року №384 ( надалі - Порядок №384).
За змістом пунктів 4-7 цього Порядку грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).
Відповідно до пунктів 8 і 10 Порядку №384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.
Періоди, за які грошове забезпечення не виплачується, визначені в пункті 11 Порядку №384, до яких, зокрема, віднесено час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати.
Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (пункт 17 Порядку №384).
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №168, в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 3 указаної Постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
У пункті 5 цієї Постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 (надалі - Постанова №793) внесені, зокрема, такі зміни до Постанови №168: в абзаці першому пункту 1 Постанови слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»; пункт 1 Постанови доповнено новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»; доповнено Постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Наказом ДСА України від 31 жовтня 2022 року №396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі - Порядок №396).
Згідно з пунктом 3 цього Порядку додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов'язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов'язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.
Пунктом 7 Порядку №396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30000 гривень співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10000 гривень іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100000 гривень співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
За приписами пункту 4 Порядку №396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
У пункті 2 Постанови №793 та пункті 4 Порядку №396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Отже, з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.
Статтею 43 Конституції України установлено, що кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.
Згідно зі статтею 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з основних і додаткових його видів та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
До додаткових видів грошового забезпечення Порядок №384 відносить, зокрема, винагороди.
Виходячи з цього, встановлена Постановою №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов'язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.
У первинній редакції названої Постанови розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі 30000 гривень щомісячно.
Водночас, з урахуванням змін до Постанови №168, внесених Кабінетом Міністрів України Постановою №793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Проте в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№168 і №793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що врегулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци 1 і 2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина 1 статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац 3 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац 2 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Окрім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац 6 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац 3 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 рішення у справі «Kopecky проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині 3 статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
Зміст внесених Постановою №793 змін до Постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у пункті 14 Порядку №384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. на місяць, передбаченому Постановою №168 у первинній редакції.
Відтак, виходячи з приписів частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не застосовує при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку №396, про застосування якого вказує відповідач, оскільки за імперативною нормою частини 2 статті 165 Закону №1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України, тоді як згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» ДСА України уповноважена затверджувати виключно порядок його виплати.
Так само пунктом 21 Постанови №168 (у редакції Постанови №793), на виконання якого прийнятий Порядок №396, уповноважено керівників відповідних міністерств та державних органів, до яких, зокрема, належить ДСА України, визначити порядок і умови виплати додаткової винагороди, передбаченої цією постановою.
Тому, визначення в пункті 7 Порядку №396 розмірів додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони за певними критеріями виходить за межі наданих ДСА України повноважень.
Окрім цього, відмова ТУ ССО у м. Києві та Київській області у виплаті позивачу додаткової винагороди, як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа «Кечко проти України», заява №63134/00, рішення від 08 листопада 2005 року).
Застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ є вимогою частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом пункту 9 частини 1 статті 4, статті 5, частини 4 статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, який, на думку позивача, порушив його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
У позовній заяві позивач правильно визначив, що спірні правовідносини щодо виплати грошового забезпечення у належному розмірі виникли між ним і ТУ ССО у м. Києві та Київській області, яке в силу вимог пункту 10 Порядку №384 виплачує позивачу грошове забезпечення за місцем проходження ним служби.
Отже, ТУ ССО у м. Києві та Київській області є належним відповідачем за пред'явленим позивачем позовом, оскільки саме цей суб'єкт владних повноважень допустив протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах щодо виплати позивачу додаткової винагороди.
Крім того, відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22 вказано на ознаки цієї типової справи: а) позивачем є співробітник Служби судової охорони; б) відповідачем є центральний орган управління (Центральний апарат) або територіальний підрозділ (територіальне управління) Служби судової охорони; в) предметом спору є додаткова винагорода, передбачена Постановою №168; г) спір виник внаслідок невиплати співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168; ґ) предметом позову є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24 лютого 2022 року (стягнення з відповідача суми додаткової винагороди за певний період).
Отже, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22, цю справу необхідно визнати типовою та у силу приписів частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові.
Враховуючи висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 року у зразковій справі N 260/3564/22, позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Служби судової охорони щодо ненарахування і невиплати позивачеві додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України N 168, починаючи з 24.02.2022.
Вирішуючи позовні вимоги щодо періоду виплати позивачу додаткової винагороди суд враховує таке.
Постановою від 20 січня 2023 року N 43 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року N 168", яка набрала законної сили 21 січня 2023 року, Кабінет Міністрів України вніс зміни до Постанови N 168 в частині переліку осіб, які на період дії воєнного стану мають право на додаткову винагороду в розмірі до 30000 гривень. Зокрема, з переліку, зазначеному у першому реченні абзацу першого Постанови N 168 виключені співробітники Служби судової охорони.
Конституційний Суд України у рішенні від 09 лютого 1999 року у справі N 1-7/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Тому, Постанова N 43 не поширюється на правовідносини, що діяли до набрання нею законної сили.
Отже, з 21 січня 2023 року співробітники Служби судової охорони втратили право на отримання додаткової винагороди у розмірі 30000 грн., передбаченої Постановою N 168.
З аналізу матеріалів справи та норм права, суд доходить висновку, що належним способом захисту та відновлення прав позивача, буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ N 168 у розмірі 30000 грн на місяць, за період з 24.02.2022 по 20.01.2023 року.
Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Належним способом захисту судом порушених прав позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити вказану винагороду, що узгоджується і з рішенням Верховного Суду від 06.04.2023 №Пз/990/4/22 (№260/3564/22) у зразковій справі щодо виплати додаткової винагороди службовцям Служби судової охорони.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, шляхом визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Служби судової охорони в м. Києві та Київській та зобов'язання Територіальне управління Служби судової охорони в м. Києві та Київській нарахувати та виплатити додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, за період з 24.02.2022 по січень 2023 року у розмірі 30000,00 грн на місяць.
Належним способом захисту судом порушених прав позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити вказану винагороду, що узгоджується і з рішенням Верховного Суду від 06.04.2023 №Пз/990/4/22 (№260/3564/22) у зразковій справі щодо виплати додаткової винагороди службовцям Служби судової охорони.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15, від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17, від 08 червня 2021 року у справі №662/397/15-ц, від 02 червня 2022 року у справі №360/2838/20, Суд висловив позицію, за змістом якої у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («Суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору.
Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Верховний Суд також неодноразово звертав увагу, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.
З аналізу матеріалів справи та норм права, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, щодо виплати додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 20.01.2023.
В частині позовних вимог щодо стягнути з Територіального управління Служби судової охорони в м. Києві та Київській області на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” від 28 лютого 2022 року № 168, за період з 24.02.2022 по 30.06.2022 в розмірі 120000,00 грн, суд зазначає наступне.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних державних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-VI "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) і практику ЄСПЛ як джерело права.
В даній частині позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки повноваженнями по нарахуванню відповідної доплати, в тому числі дотриманням умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця та періоду, за який ця доплата нараховується, наділений саме відповідач, визначення суми, яка підлягає доплаті та винесення відповідних наказів є його дискреційними повноваженнями. При цьому, суд виходить з того, що судовому захисту підлягають лише порушені, не визнані або оспорювані права; відповідне порушення повинно мати місце на момент розгляду справи судом, адже судовими актами не можуть регулюватись відносини на майбутнє. Оскільки на момент розгляду справи судом, відповідач не приймав рішення щодо визначення недоплаченої позивачу суми, такий спосіб захисту як стягнення фіксованої суми, є передчасним.
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу невиплачену суму додаткової винагороди.
Згідно з частини 1 статті 9, статті 72 та частин 1, 2, 5 статті 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнено від сплати судового збору, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони в м. Києві та Київській області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, за період з 24.02.2022 по 20.01.2023.
Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони в м. Києві та Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, за період з 24.02.2022 по 20.01.2023 у розмірі 30000,00 грн на місяць.
В іншій частині позовних вимог відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.