26 січня 2024 року Справа № 280/9117/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В. за участю секретаря судового засідання: Горенко В.Р., представника позивача: Железняк-Кранг І.В., представника відповідачів: Соловйової М.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міністерства юстиції України (далі - відповідач 1), Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - відповідач 2) в якій позивач просить суд:
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №1509/к від 18.09.2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області та поновити його на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з 25.09.2023.
Стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.09.2023 по дату ухвалення рішення суду, з якої утримати податки та інші обов'язкові платежі.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області та в частині стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі допустити до негайного виконанню.
Позовну заяву подано представником позивача адвокатом Железняк-Кранг І.В., на підтвердження повноважень наданий ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АР №1119205 від 20.04.2023.
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач не виконав обов'язку щодо одночасного з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язання запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Так під час звільнення, позивачу не надано жодної пропозицій щодо переведення на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду з моменту повідомлення його про ліквідацію територіального органу та зміну в організації виробництва і праці до дати звільнення. Посади, які запропоновано позивачеві не відповідають вимогам чинного законодавства, не є вакантними посадами, а є посадами тимчасово відсутнього працівника, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною, що не відповідає вимогам чинного законодавства та вимогам пропозиції саме «вакантної» посади. Наказ про звільнення позивач вважає таким, що порушує його законні права та інтереси, звільнення з роботи з підстав, зазначених в наказі про звільнення з роботи, є незаконним і необґрунтованим, відповідачем грубо порушені його трудові права, які повинні бути відновлені шляхом поновлення його на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що змусило ОСОБА_1 , звернутися із позовом до суду. Позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2023 року відкрито провадження у справі, за правилами загального позовного провадження з призначення підготовчого засідання на 01 грудня 2023 року о 14:30 год.
Від відповідача 1 до суду надійшов відзив від 23.11.2023, в якому Міністерство юстиції України заперечує щодо наведених позивачем обставин та правових підстав, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне. Листом Міністерства юстиції України від 25.07.2023 № 97671/14.3/31-23 ОСОБА_2 попереджено про звільнення та припинення державної служби відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з реорганізацією державного органу та запропоновано переведення на рівнозначну посаду державної служби. Постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.2022 № 912 «Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) реорганізовано шляхом приєднання до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Станом на день попередження ОСОБА_2 про звільнення у зв'язку із реорганізацією у Південному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Одеса) була наявна 1 рівнозначна вакантна посада державної служби підкатегорії Б2 - посада заступника начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Отже за приписами частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» саме ця посада повинна та була запропонована ОСОБА_3 . Попередження ОСОБА_2 про звільнення відповідає вимогам статті 19 Конституції України, частини четвертої статті 40 Кодексу законів про працю України, статті 13 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», статті 87 Закону України «Про державну службу», оскільки видане на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені зазначеним нормативно-правовими актами. Факт доведення до відома ОСОБА_2 попередження про звільнення підтверджується надісланим на вказану позивачем діючу електронну пошту та відправленим цінним листом на поштову адресу 25.07.2023 № 97671/14.3/31-23. На вказане попередження зі сторони ОСОБА_2 ніякої реакції не було, письмової згоди чи відмови від запропонованої посади до управління персоналом не надходило. Листом Міністерства юстиції України від 31.08.2023 № 114826/14.3/31-23 ОСОБА_3 повторно запропоновано переведення на рівнозначну посаду державної служби заступника начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), тимчасово, про що ОСОБА_4 також був попереджений. ОСОБА_3 запропоновано в термін до 11.09.2023 подати заяву про переведення на запропоновану посаду відповідно до статті 41 Закону або заяву про відмову від переведення, поінформовано, що ненадання письмової згоди на переведення на одну із запропонованих посад у термін до 11.09.2023 вважатиметься відмовою від запропонованої посади. У термін до 11.09.2023 відповідну заяву ОСОБА_4 про згоду або відмову від переведення не подав. Ненадання позивачем письмової згоди на переведення на одну із запропонованих посад вважається відмовою від запропонованих посад, про що останнього було попереджено. Наказом Міністерства юстиції України від 18.09.2023 № 1509/к ОСОБА_2 звільнено з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області 25.09.2023 відповідно до пункту І частини першої, абзацу третього частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби. Міністерство юстиції України діяло в рамках діючого законодавства, та своїми діями ніяк не порушило права ОСОБА_2 вимоги до пропозиції у разі попередження про звільнення встановлено статтею 87 Закону України «Про державну службу» - «пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей», а процедуру реалізації - статтею 41 Закону (переведення державних службовців). Закон не включає в поняття рівнозначності посад «строковість/безстроковість» призначення, натомість безпосередньо Законом як рівнозначність визначено виключно належність до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів. Наказ Міністерства юстиції України від 18.09.2023 № 1509/к про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області є правомірним, та винесеним за умов дотримання порядку звільнення державного службовця, тому стягнення заробітку за час вимушеного прогулу не є доцільним. Відповідач 1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Від Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) надійшов 23.11.2023 відзив на позовну заяву, в якому відповідач 2 заперечує проти позову в повному обсязі з наступних підстав. Листом Міністерства юстиції України від 25.07.2023 № 97671/14.3/31-23 ОСОБА_2 попереджено про звільнення та припинення державної служби відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з реорганізацією державного органу та запропоновано переведення на рівнозначну посаду державної служби. Постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.2022 № 912 «Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) реорганізовано шляхом приєднання до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Станом на день попередження ОСОБА_2 про звільнення у зв'язку із реорганізацією у Південному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Одеса) була наявна 1 рівнозначна вакантна посада державної служби підкатегорії Б2 - посада заступника начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Отже за приписами частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» саме ця посада повинна та була запропонована ОСОБА_3 . Попередження ОСОБА_2 про звільнення відповідає вимогам статті 19 Конституції України, частини четвертої статті 40 Кодексу законів про працю України, статті 13 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», статті 87 Закону України «Про державну службу», оскільки видане на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені зазначеним нормативно-правовими актами. Факт доведення до відома ОСОБА_2 попередження про звільнення підтверджується надісланим на вказану позивачем діючу електронну пошту та відправленим цінним листом на поштову адресу 25.07.2023 № 97671/14.3/31-23. На вказане попередження зі сторони ОСОБА_2 ніякої реакції не було, письмової згоди чи відмови від запропонованої посади до управління персоналом не надходило. Листом Міністерства юстиції України від 31.08.2023 № 114826/14.3/31-23 ОСОБА_3 повторно запропоновано переведення на рівнозначну посаду державної служби заступника начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), тимчасово, про що ОСОБА_4 також був попереджений. ОСОБА_3 запропоновано в термін до 11.09.2023 подати заяву про переведення на запропоновану посаду відповідно до статті 41 Закону або заяву про відмову від переведення, поінформовано, що ненадання письмової згоди на переведення на одну із запропонованих посад у термін до 11.09.2023 вважатиметься відмовою від запропонованої посади. У термін до 11.09.2023 відповідну заяву ОСОБА_4 про згоду або відмову від переведення не подав. Ненадання позивачем письмової згоди на переведення на одну із запропонованих посад вважається відмовою від запропонованих посад, про що останнього було попереджено. Наказом Міністерства юстиції України від 18.09.2023 № 1509/к ОСОБА_2 звільнено з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області 25.09.2023 відповідно до пункту І частини першої, абзацу третього частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби. Міністерство юстиції України діяло в рамках діючого законодавства, та своїми діями ніяк не порушило права ОСОБА_2 вимоги до пропозиції у разі попередження про звільнення встановлено статтею 87 Закону України «Про державну службу» - «пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей», а процедуру реалізації - статтею 41 Закону (переведення державних службовців). Закон не включає в поняття рівнозначності посад «строковість/безстроковість» призначення, натомість безпосередньо Законом як рівнозначність визначено виключно належність до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів. Наказ Міністерства юстиції України від 18.09.2023 № 1509/к про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області є правомірним, та винесеним за умов дотримання порядку звільнення державного службовця, тому стягнення заробітку за час вимушеного прогулу не є доцільним. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою суду від 01 грудня 2023 року у справі відкладене підготовче засідання на 29 грудня 2023 року - 14-30 год.
11.12.2023 представником позивача надані до суду відповіді на відзив. Позивачем отримані відзиви відповідачів на позовну заяву, які позивач вважає необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та достатніми доказами, з наступного. Відповідачі, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 16.08.2022 № 912 «Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) реорганізовано шляхом приєднання до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) намагаються довести до суду, що відповідач 1 мав право на звільнення позивача в наслідок реорганізації та за умови дотримання порядку такого звільнення, а саме надання у строки, встановлені законодавством попередження, надання позивачу пропозиції щодо переведення на аналогічну вакантну посаду до нового органу та не нібито відсутності від позивача прийняття такої пропозиції. Позивач не оскаржує того факту, що законом саме визначено такі умови звільнення з державної служби. Відповідачами не доведено саме належними доказами факту такого дотримання та дотримання обов'язків роботодавця й прав та охоронюваних інтересів позивача, і такі докази в матеріалах справи відсутні. Ані згоди ані відмови позивача у матеріалах справи не має, адже вакантна рівнозначної посада йому одночасно із попередженням про звільнення, в порядок встановлений чинним законодавством не пропонувалась, співвідповідачем не спростовано того факту, що запропонована посада була тимчасовою, до дня фактичного виходу на роботу основного працівника з соціальної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. У випадку, якщо посада, що пропонується є тимчасовою на час відпустки основного працівника, вона не є вакантною та не може пропонуватися працівнику що прийнятий на основну посаду у разі реорганізації підприємства, адже це є порушенням прав працівника. Відсутність працівника у зв'язку із хворобою, відрядженням, відпусткою не означає, що його посада стала вакантною. Відповідачі підміняють поняття обов'язку з пропонування «рівнозначної вакантної посади» та поняття з «строковості/безстроковості призначення», адже: поняття строковості /безстроковості жодним чином не може бути підміною поняття вакантності посади. Пропонувати посаду, яка не є вакантною, а є такою що зайнята тимчасово відсутнім працівником (що знаходиться у відрядженні, відпустці, на лікарняному) не є виконанням обов'язку з пропонування рівнозначної посади, адже пропонувати посаду яка не є вакантною, а є зайнятою є порушенням порядку та прав позивача. Відповідачами не надано доказів проведення кваліфікацій переваг позивача та інших службовців, наявності станом на дату попередження в таких державних службовців будь-яких переваг перед позивачем або наявності їх пільг, що повинні враховуватися при вирішенні питання про залишення на посаді. Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.
15.12.2023 відповідач 1 подав до суду заперечення на відповідь на відзив. Міністерство юстиції України заперечує щодо наведених позивачем обставин та правових підстав, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне. Листом Міністерства юстиції України від 25.07.2023 № 97671/14.3/31-23 ОСОБА_2 попереджено про звільнення та припинення державної служби відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з реорганізацією державного органу та запропоновано переведення на рівнозначну посаду державної служби. Позивач у своїй відповіді на відзив наполягає та вказує, що Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) при звільненні ОСОБА_1 керувалось пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та зазначає, що у матеріалах справи немає жодних доказів того, що відповідач дотримався тих норм, на які посилається. Станом на день попередження ОСОБА_1 про звільнення у зв'язку із реорганізацією у Південному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Одеса) наявна 1 рівнозначна вакантна посада державної служби підкатегорії Б2 - посада заступника начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). За приписами частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» саме ця посада повинна та була запропонована ОСОБА_1 . Міністерство юстиції України діяло в рамках діючого законодавства, та своїми діями ніяк не порушило права ОСОБА_2 , натомість позивач у своїй відповіді на відзив вказує, що його права порушенні не маючи на це ніяких обґрунтувань та доказів. Також немає ніяких порушень в категорії запропонованої посади ОСОБА_1 («Б2») та в тому, що на момент поновлення та звільнення останнього була наявна тільки одна вакансія. Дійсно, посада заступника начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на той момент була тимчасова, і рівнозначних вакантних посад категорії «Б» не було, але незважаючи на це, вона була все одно неодноразово запропонована ОСОБА_1 . Законодавством не передбачено, що пропонування тимчасової вакантної посади є порушенням трудових прав працівника. Відповідач 1 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
18.12.2023 судом отримані заперечення на відповідь на відзив Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) діяло в рамках діючого законодавства, та своїми діями ніяк не порушило права ОСОБА_1 , натомість позивач у своїй відповіді на відзив вказує, що його права порушенні не маючи на це ніяких обґрунтувань та доказів. Немає ніяких порушень в категорії запропонованої посади ОСОБА_1 («Б2») та в тому, що на момент поновлення та звільнення останнього була наявна тільки одна вакансія. Посада заступника начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на той момент була тимчасова, і рівнозначних вакантних посад категорії «Б» не було, але незважаючи на це, вона була все одно неодноразово запропонована ОСОБА_1 . В законі немає жодної інформації про те, що суб'єкт призначення зобов'язаний пропонувати звільненій особі конкурсні вакантні посади розміщенні на будь-яких офіційних сайтах чи інших платформах в мережі Інтернет. Роботодавець не зобов'язаний пропонувати конкурсні вакансії, які розміщені на сайті, він спирається на наявну інформацію у відділі кадрового забезпечення. Ненадання відмови від переведення розцінюється як відмова від переведення на запропоновану посаду, а твердження про відсутність поважних причин у позивача для будь якої реакції на звільнення обумовлюється тим, що він не надав підтвердження відсутності можливості повідомити про своє рішення. Міністерство юстиції України не несе відповідальність за дії або бездіяльність ОСОБА_1 , однак в свою чергу виконало всі необхідні дію в процесі звільнення останнього. На час прийняття відповідачем наказу про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої, частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку із реорганізацією, чинним законодавством передбачено, що при вивільненні державних службовців державного органу відповідно до пункту 1 частини першої, частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» не застосовуються вимоги частини другої статті 40 та частини другої статті 49-2 Кодексу законів про працю України щодо врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством, обов'язкового отримання попередньої згоди профспілкового комітету та звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 Кодексу законів про працю України, лише за умови, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Таким чином, на час звільнення позивача у відповідача не було ані обов'язку, ані можливості пропонувати вакантні посади позивачу. Відповідач 2 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
29.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.01.2024 - 16-00 год.
05.01.2024 представником позивача на виконання протокольної ухвали суду надані докази на підтвердження того, що позивач ОСОБА_1 не перебуває на обліку у Центрі зайнятості та не здійснює підприємницької діяльності.
Ухвалою суду від 09 січня 2024 року відкладено розгляд справи в судовому засіданні на 26 січня 2024 року - 14-30 год.
22.01.2024 представником позивача надане до суду клопотання про долучення до матеріалів справи листа Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №26454/12-13 від 30.06.2023 щодо наявності вакантних посад категорії «Б» апарату Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) станом на 19.06.2023.
26 січня 2024 року у судовому засіданні заслухані вступне слово та пояснення учасників справи, досліджені письмові докази, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши вступне слово та пояснення, надані представниками сторін, дослідивши письмові докази, надані сторонами, судом встановлено наступні обставини.
ОСОБА_1 призначено 08 квітня 2016 року наказом № 1515/к Міністерства юстиції України від 07.04.2016 на посаду заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про що у трудовій книжці зроблено відповідний запис №24 від 02.01.2020.
02.01.2020 наказом Міністерства юстиції України від 24.12.2019 № 4200/к із змінами відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 6/к від 02.01.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.
Наказом заступника голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 24.12.2019 № 1079/07-12 «Про оголошення наказу про звільнення» із змінами відповідно до наказу від 02.01.2020р. №1/07-12 позивачу оголошений наказ Міністерства юстиції України від 24.12.2019 № 4200/к про звільнення з посади відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, з припиненням державної служби.
21 липня 2023 року відповідно до рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 280/726/20, постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 280/726/20, постанови Верховного Суду від 26 січня 2023 року у справі № 280/726/20, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року у справі № 280/726/20 прийнятий наказ Міністерства юстиції України №1064/к «Про поновлення на роботі» позивача з 03 січня 2020 року.
Листом Міністерства юстиції України від 25.07.2023 № 97671/14.3/31-23 ОСОБА_2 попереджено про звільнення та припинення державної служби відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з реорганізацією державного органу та запропоновано переведення на рівнозначну посаду державної служби заступника начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), тимчасово до дня фактичного виходу на роботу основного працівника з соціальної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Листом Міністерства юстиції України від 31.08.2023 № 114826/14.3/31-23 ОСОБА_3 повторно запропоновано переведення на рівнозначну посаду державної служби заступника начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), тимчасово до дня фактичного виходу на роботу основного працівника з соціальної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Наказом Міністерства юстиції України від 18.09.2023 № 1509/к ОСОБА_2 звільнено з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області 25.09.2023 відповідно до пункту 1 частини першої, абзацу третього частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби.
Позивач не погодившись з вказаним наказом Міністерства юстиції України №1509/к від 18.09.2023 року про звільнення, вважаючи його протиправним, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Згідно частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №889-VIII).
Згідно частини першої - третьої статті 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (ч. 2 ст. 1 Закону № 889-VIII).
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Закон України «Про державну службу» є спеціальним законом з питань вступу, проходження та припинення державної служби.
В силу пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Приписами частини першої статті 87 Закону №889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу;
2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;
3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;
4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Частиною 3 статті 87 Закону №889-VIII встановлено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Відповідні зміни були внесені Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 р. № 440-IX та Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-ІХ (далі - Закон №117-IX) були серед іншого виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.
Аналіз положень Закону № 889-VІІІ дає підстави для висновку, що стаття 87 цього Закону до набрання чинності Законом №117-IX (до 25 вересня 2019 року) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.
Одночасно із набранням чинності Законом № 117-IX набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019, яким статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».
Виключення зі статті 87 Закону № 889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої цієї статті не вказує на заборону щодо його застосування, враховуючи приписи частини третьої статті 5 цього Закону та неврегульованість цим Законом відповідних правовідносин.
Приписи частини п'ятої статті 40 КЗпП України вказують лише на можливість врегулювання спеціальним законом особливостей застосування порядку звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом першим частини першої цієї статті.
У справі № 280/531/20 Верховний Суд у постанові від 04 серпня 2022 року підкреслив, що відносини публічної служби в основі своєї правової природи є наслідком реалізації не тільки права на участь в управлінні державними справами через забезпечення доступу до державної служби, визначеного статтею 38 Конституції України, але і права на працю, оскільки перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації права на працю, закріпленого у статті 43 Конституції України, а тому за правовою позицією Верховного Суду України, сформованою у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13, до відносин публічної служби застосовуються норми трудового законодавства в частині неврегульованій спеціальним законодавством.
Усталеною є також судова практика субсидіарного застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір, у значенні різновиду аналогії закону як засобу подолання прогалин спеціального законодавства.
Тож, враховуючи відсутність у спеціальному законі норм, які б урегульовували особливості вивільнення державних службовців, зокрема, у разі реорганізації, ліквідації державного органу, на момент виникнення спірних правовідносин, незважаючи на виключення зі статті 87 Закону № 889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої цієї статті, Верховний Суд у постанові від 04.08.2022 у справі № 280/531/20 погодився з доводами позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України на підставі частини третьої статті 5 Закону № 889-VІІІ.
Додатковим підтвердженням аргументованості застосування законодавства про працю до спірних правовідносин, що виникли у період дії статті 87 Закону №889-VIII у редакції Закону №117-IX, є наступні зміни до цієї статті, внесені згідно із Законами України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року №440-IX та «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року №1285-IX, якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.
Статтею 40 КзпП України визначено підстави припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу, серед яких є зміна в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст.40 КЗпП України).
Частиною 2 статті 40 КЗпП України унормовано, що вивільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Аналізуючи вищенаведені норми трудового законодавства, слід дійти висновку про те, що звільнення працівника за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України допускається лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників та неможливість перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Статтею 42 КЗпП України визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Порядок вивільнення працівників врегульовано статтею 49-2 КЗпП України.
Згідно частини 1-3 цієї статті КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Отже, виходячи із змісту частин 1, 3 статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які цей працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які заявилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
Така правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 08.05.2019 року у справі №806/1175/17, від 06.03.2019 року у справі № 824/424/16-а та від 20.02.2020 року у справі № 809/1068/17.
У своєю чергу, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений термін, а також терміновий трудовий договір до закінчення терміну його дії можуть бути розірвані власником або уповноваженим їм органом у разі змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, скорочення чисельності або штату працівників.
Положенням частини третьої статті 49-2 КЗпП України, встановлено, одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Отже, встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.
Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі №440/413/20, від 11 червня 2020 року у справі № 826/19187/16, від 31 березня 2020 року у справі № 826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 821/595/16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18).
При цьому, Верховний Суд звернув увагу, що такий обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з'явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
Вказана правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі №440/413/20, від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14 та від 27 травня 2020 року у справі № 813/1715/16.
Верховний Суд України в постановах від 17 жовтня 2011 року (справа № 21-237а11), від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14), від 19 січня 2016 року (справа № 810/1783/13-а) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Крім того, у постанові від 01 квітня 2015 року (справа №6-40цс15) Верховний Суд України сформулював правову позицію, згідно з якою власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду.
Ці правові позиції підтримані Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року (справа №826/25887/15), від 17 липня 2019 року (справа №820/2932/16), від 09 жовтня 2019 року (справа №208/3390/16-а), від 24 квітня 2020 року (справа №824/168/19-а).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що при проведенні заходів з припинення одних та одночасного утворення інших своїх територіальних органів (реорганізації) Міністерство юстиції України було зобов'язане додержуватися встановленого КЗпП України порядку звільнення працівників з цієї підстави, в основу якого покладено вимогу щодо працевлаштування працівників реорганізованої (ліквідованої) установи та про необґрунтованість доводів відповідачів про відсутність у відповідача обов'язку та можливості пропонувати вакантні посади позивачу на час його звільнення.
При цьому, як встановлено судом, відповідач 1 запропонував позивачу посаду державної служби заступника начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), тимчасово до дня фактичного виходу на роботу основного працівника з соціальної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Тобто, відповідач 1 запропонував позивачу укласти строковий трудовий договір на період відсутності основного працівника.
Поняття вакансія розкрито у пункті 3 частини першої статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» та означає вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа.
Запропонована позивачу посада на період заміщення тимчасово відсутніх державних службовців не є вакантною не залежно від того, з яких причин відсутній основний працівник (у зв'язку із хворобою, відрядженням, відпусткою, відпусткою по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тощо) та на який проміжок часу ця посада є вільною.
Отже, відповідач 1, пропонуючи позивачу обійняти посаду державної служби заступника начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), тимчасово до дня фактичного виходу на роботу основного працівника з соціальної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не виконав свого обов'язку щодо пропозиції вакантних посад, а тому відповідач 1 не виконав вимоги частини другої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу».
За наведених обставин, суд вважає, що відповідачем 1 не дотриманий порядок вивільнення позивача, визначений чинним законодавством.
Суд повторно зауважує, що обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору і роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Поряд з цим, матеріалами справи та відповідачем 1 не підтверджено, пропонування позивачу вакантних посад у період з моменту попередження про наступне звільнення до самого звільнення, відмови позивача від подальшого проходження служби, а також щодо відсутності можливості подальшого продовження проходження позивачем служби, відтак суд приходить до висновку про те, що відповідачем 1 не вжито заходів для реального фактичного працевлаштування позивача.
Суд не оцінює запропоновану позивачу посаду на її рівнозначність раніше зайнятій посаді, позаяк запропонована посада не є вакантною.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За наведених обставин суд вважає, що порушення відповідачем установленого законом порядку звільнення позивача свідчить про незаконність такого звільнення, що в силу частин першої і другої статті 235 КЗпП України є підставою для поновлення його на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини 2 статті 235 КзПП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відтак, внаслідок скасування судом наказу про звільнення позивача та задоволення позовної вимоги про поновленні на роботі належить також задовольнити позовну вимогу про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до п. 8 цього Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки про середню заробітну плату позивача за 2 місяці до дати звільнення від 10.11.2023 №450/14.5, середньоденна заробітна плата позивача (за липень 2023 року - 0 грн./ 0 робочих днів, за серпень 2023 року 1172,84 грн./2 робочих дні) становить 586,42 грн.
За період з 26.09.2023 по 26.01.2024, включно, позивач перебував у вимушеному прогулі 123 календарних дні з них 89 робочих днів.
А тому, сума середнього заробітку, що підлягає до відшкодування за час вимушеного прогулу, вирахувана шляхом множення середньоденного заробітку (586,42 грн.) на число робочих днів за період вимушеного прогулу (89), становить 52 191,38 грн.
Відповідно до пп. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Суд дійшов висновку про допущення рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 13 047,85 грн. звернути до негайного виконання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати з сплати судового збору відсутні, інших витрат позивачем не заявлено.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №1509/к від 18.09.2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області та поновити його на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з 25.09.2023.
Стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26.09.2023 по 26.01.2024 у сумі 52 191,38 грн, з якої утримати податки та інші обов'язкові платежі.
Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 13 047,85 грн. звернути до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),
Відповідач 1 - Міністерство юстиції України (вул. Архітектора Городецького, 13, м.Київ, 01001; код ЄДРПОУ 00015622),
Відповідач 2 - Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (просп. Дмитра Яворницького, 21а, м. Дніпро, 49027; код ЄДРПОУ 43314918).
Повне судове рішення складено 31.01.2024.
Суддя Б.В. Богатинський