30 січня 2024 року м. Житомир справа № 240/25455/23
категорія 102090000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шимоновича Р.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом, у якому просить:
- визнати протиправною відмову Управління державної міграційної служби України в Житомирській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації;
- зобов'язати Управління державної міграційної служби України в Житомирській області прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що відмова відповідача у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства, оформлена листом № С-43/6/1801-23/1801.2/121-23 від 21.07.2023 є протиправною, оскільки відповідач не надав належної оцінки факту наявності у позивача незалежних від неї причин неможливості отримати документ про припинення громадянства російської федерації, у зв'язку із введенням воєнного стану на території України та розривом дипломатичних стосунків з російською федерацією, що призвело до припинення роботи всіх дипломатичних установ рф на території України на невизначений термін, а також відсутністю у позивача реальної можливості отримати документ про припинення громадянства російської федерації через дипломатичні установи рф в інших країнах, що фактично свідчить про нездійснення такої процедури та порушення права позивача на подання відповідної декларації, передбаченого ч.5 ст. 9 Закону України «Про громадянство України».
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 06.09.2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, скориставшись своїм правом, подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Мотивував позицію тим, що позивачем не виконано взятих на себе зобов'язань щодо припинення громадянства рф та не доведено причини неотримання нею документа про припинення іноземного громадянства, які чітко унормовані Законом України "Про громадянство України".
У відповіді на відзив, поданій до суду, позивачка зазначила, що в силу законодавчо визначених альтернативних дій у зв'язку з неможливістю з незалежних від неї причин отримання від рф документа про припинення громадянства рф, скористалась альтернативним варіантом та подала до відповідача декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Відповідач подав заперечення на відповідь, у яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з мотивів їх необгрунтованості та безпідставності.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 03.05.2022 року ОСОБА_1 отримала тимчасове посвідчення громадянина України з терміном дії до 22 грудня 2023 рок припинити громадянство рф.
При зверненні із заявою про набуття громадянства позивачка зобов'язалася протягом 2 років з моменту набуття громадянства припинити громадянство російської федерації відповідно до вимог Закону України «Про громадянство України» та надати документи на підтвердження припинення громадянства російської федерації.
З метою отримання інформації щодо виходу з громадянства рф позивачка зверталася до міністерства закордонних справ російської федерації, проте у відповіді від 08.06.2023 року міністерство закордонних справ російської федерації зазначило, що консульський прийом громадян зупинено на невизначений термін у зв'язку з воєнними діями і відповідно для виходу з громадянства рф ОСОБА_1 потрібно звернутися із заявою в консульство рф в Україні після відновлення роботи консульських установ рф на території України. Крім цього, з відповіді вбачається, що процедура оформлення припинення громадянства (підданства) російської федерації для осіб, які постійно проживають на території України, не здійснюється, а оформити такий вихід па території іншої держави можливо виключно у випадку, наявності документів, які підтверджують право на проживання в цій державі.
Задля отримання відповідного документу про припинення громадянства російської федерації ОСОБА_1 зверталася до консульства рф в Німеччині, Литві та Румунії, проте отримувала відповіді щодо неможливості подачі нею документів до цих консульств через відсутність у неї дозволу на проживання на території цих країн.
У червні 2023 року позивачка звернулася до відповідача з листом, у якому просила прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства та вказала на неможливість отримання нею документа про отримання іноземного громадянства рф. Разом із супровідним листом було подано: декларацію про відмову від іноземного громадянства, копію відповіді рф на запит від 08.06.2023 року, копію відповіді посольства рф в Румунії від 07.06.2023 року, копію переписки з посольством рф в Німеччині від 06.06.2023 року, копію переписки з посольством рф в Литві від 12.06.2023 року
Листом № С-43/6/1801-23/1801.2/121-23 від 21.07.2023 відповідач повідомив про невиконання ОСОБА_1 зобов'язань щодо припинення громадянства рф та доведення причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства.
Позивач вважаючи вказану відмову протиправною, звернулася до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд керується викладеним нижче.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-III (далі - Закон №2235-III в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №2235-III, громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Положенням статті 6 Закону №2235-III закріплено підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 1 вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №2235-ІІІ, особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2235-ІІІ іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства - є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства за ініціативою особи чи якщо така процедура не здійснюється або вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України (частина 1 статті 1 Закону №2235-III).
Указом Президента України від 27.03.2001 №215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (надалі - Порядок).
Зазначений Порядок визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
Згідно пункту 119 розділу V Порядку особам, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.
Таким чином, відповідно до законодавства України, особи які набули громадянство України та отримали тимчасову посвідку, мають подати документи про припинення іноземного громадянства.
З аналізу правових норм, слідує, що документ про припинення іноземного громадянства видається консульською установою, посольством тієї держави, громадянство якої особа виявила бажання припинити.
Відповідно до статті 19 Федерального Закону «Про громадянство російської федерації» (далі - Закон), вихід з громадянства російської федерації особи, яка проживає на території російської федерації, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення такої особи в загальному порядку, за винятком випадків, передбачених статтею 20 цього Федерального закону. Вихід з громадянства російської федерації особи, яка проживає на території іноземної держави, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення такої особи у спрощеному порядку, за винятком випадків, передбачених статтею 20 цього Федерального закону.
Статтею 32 вказаного Закону встановлено, що заява з питань громадянства російської федерації подається за місцем проживання заявника: a) особою, яка проживає на території російської федерації, - до територіального органу федерального органу виконавчої влади у сфері внутрішніх справ; б) особою, яка проживає за межами російської федерації і не має місця проживання на території російської федерації, - дипломатичного представництва або консульської установи російської федерації, що знаходяться за межами російської федерації.
Судом встановлено, що позивачка у супровідному листі, який подано разом з декларацією відповідачу та в позовній заяві зазначала, що на виконання свого обов'язку припинити громадянство рф позивач хотіла звернутися до посольства рф в Україні. Однак, у зв'язку із війною, розпочатою російською федерацією в Україні, діяльність російських закордонних установ в Україні була зупинена з 24 лютого 2022 на невизначений строк. Через припинення роботи посольства рф в Україні подання та отримання будь-яких документів найближчим часом є неможливим. Тому, ОСОБА_1 з об'єктивних причин не може звернутися до уповноважених органів рф із клопотанням про припинення її громадянства російської федерації та отримати документ про вихід.
Вищезазначене свідчить про наявність незалежної від позивача причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства та, відповідно, права на подання декларації замість документа про припинення громадянства рф.
Згідно чинного в рф законодавства, можливість подати заяву про вихід з громадянства рф в третій державі можливо виключно за умови, що заявник має право на проживання в цій державі.
Зокрема, у відповіді мзс рф від 08.06.2023 №15614/кд-гр зазначається, що діяльністю російських закордонних установ в Україні призупинена з 24 лютого 2022 року і відповідно консульський прийом громадян не ведеться. При цьому, як зазначає в листі мзс рф з питанням виходу з громадянства рф ОСОБА_1 вправі звернутися в російські закордонні установи в країні постійного проживання (в Україні) після відновлення їх діяльності або в російські закордонні установи в третій країні при наявності у ОСОБА_1 документу, який підтверджує дозвіл уповноваженого органу іноземної держави на проживання в даній країні.
Отже, мзс рф в своєму листі підтвердило, що російські установи не функціонують на території України і що здійснити вихід з громадянства рф на території України можна лише після відновлення їх роботи. При цьому, мзс рф зазначає, що здійснити вихід з громадянства рф в третій країні можна лише за наявності відповідно дозволу на проживання на території третьої країни, акцентуючи, що такий дозвіл не повинен бути пов'язаний з наданням тимчасового притулку або здійсненням трудової чи навчальної діяльності.
Отже, з огляду на те, що представництва або консульські установи російської федерації не проводять свою діяльність на території України у позивачки не було можливості отримати документ про припинення громадянства зазначеної держави.
Таким чином, відповідна ситуація повністю підпадає під врегулювання частиною 5 статті 8 Закону №2235-ІІІ, якою встановлено, що іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Враховуючи вищезазначене в сукупності, суд приходить до висновку, що позивач, подаючи декларацію про відмову від іноземного громадянства діяв в межах та відповідно до чинного законодавства.
Тобто, позивач мав повне право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки отримання ним документу про припинення громадянства російської федерації наразі не є можливим.
Спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
З огляду на вищенаведене, задля ефективного поновлення порушених прав позивача, враховуючи, що листом відповідача від 21.07.2023 позивачці фактично відмовлено у прийняття декларації про відмову від громадянства рф, вказані обставини свідчать про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною відмови відповідача у прийнятті у позивачки декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації та зобов'язання відповідача прийняти подану декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Вирішуючи питання про відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Cуд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі справа № 320/5750/21.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Тарасенко Д. Ю. укладено договір про надання правової допомоги №02/08/23-1 від 02.08.2023 року.
На підтвердження наданих послуг надано: про надання правової допомоги №02/08/23-1 від 02.08.2023 року, додаток №1 до договору про надання правової допомоги №02/08/23-1 від 02.08.2023 року, опис послуг наданих адвокатом Тарасенко Д. Ю., рахунок-фактура №23/08/23 від 23.08.2023 року, ордер серії ВІ №1162863, свідоцтво про право на заняття адвокатсьою діяльністю серії ПТ №2137 від 18.04.2018 року.
З наданих документів вбачається, що позивачу були надані послуги на загальну суму 10 000 грн.
В той же час, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Враховуючи зазначене та складність розглядуваної справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, значення цієї справи для учасника справи, суд встановив, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу підлягають частковому задоволенню з огляду на їх співмірність та реальність у розмірі 7000,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що адміністративний позов задоволено повністю, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 1073,60 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (вул. Чуднівська, 105, м. Житомир, 10005, ЄДРПОУ: 37808497) про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Управління державної міграційної служби України в Житомирській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Зобов'язати Управління державної міграційної служби України в Житомирській області прийняти декларацію ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. (сім тисяч гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 30 січня 2024 року.
Суддя Р.М.Шимонович