Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відмову у забезпеченні позову
31 січня 2024 року Справа №200/549/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви,
30 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи щодо забезпечення позову до подання адміністративного позову шляхом заборони Краматорському районному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки (ЄДРПОУ 09513528) в особі першого відділу Краматорського РТЦК та СП та іншим компетентним особам вчиняти будь-які дії, пов'язані з мобілізацією відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також переміщення ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, до набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Краматорського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним рішення щодо мобілізації та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування наданої заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що він, як фахівець Слов'янської філії ДУ «Донецький ОЦКПХ МОЗ» підлягає зарахуванню на спеціальний військовий облік з підстав, визначених пунктом 2 розділу ХІІ додатку 21 «Перелік посад і професій військовозобов'язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час і працюють у сфері охорони здоров'я» до розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 березня 2015 року № 493 (зі змінами, внесеними розпорядженням КМУ від 14 липня 2021 року № 799-р). Відповідно до розпорядження першого відділу Краматорського РТЦК та СП від 01.11.2023 року № 4979 ОСОБА_1 було оповіщено роботодавцем про необхідність з'явитися до центру комплектування та соціальної підтримки для уточнення облікових даних та проходження військово-лікарської комісії. Військово-лікарською комісією 09.01.2024 року ОСОБА_1 визнано обмежено придатним для несення військової служби. Слов'янською філією ДУ «Донецький ОЦКПХ МОЗ» неодноразово направлялись звернення до ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо бронювання ОСОБА_1 як працівника, що забезпечує виконання важливої та складної роботи в м. Слов'янськ Краматорського району Донецької області згідно покладених державою обов'язків. На останнє таке звернення після проходження ОСОБА_1 військово-лікарської комісії першим відділом Краматорського РТЦК та СП відмовлено у бронюванні останнього за постановою КМУ № 45 ДСК з посиланням на окреме доручення НГШ ЗС України. При цьому, першим відділом Краматорського РТЦК та СП ОСОБА_1 видано повістку про необхідність з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 для відправки 05 лютого 2024 року за мобілізацією. Крім того, Наказом начальника першого відділу Краматорського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 15 січня 2024 року ОСОБА_1 наказано з'явитися 05 лютого 2024 року о 08 годині 00 хвилин до першого відділу Краматорського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, як особі, що призивається за мобілізацією. ОСОБА_1 зазначає, що ним у найкоротший термін планується подання адміністративного позову про визнання протиправною бездіяльності Краматорського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та зобов'язання вчинити певні дії стосовно надання відстрочки від мобілізації та оформлення бронювання у відповідності до Порядку бронювання військовозобов'язаних за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та підприємствами на період мобілізації та на воєнний час, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2015 року № 45 (дск) зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2018 року № 12, Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2023 року № 571. Отже, невжиття заходів щодо забезпечення позову призведе до неможливості відновлення порушеного права у зв'язку із вчиненням відповідачем дій по мобілізації. Забезпечення позову сприятиме збереженню існуючого становища прав та обов'язків позивача до розгляду справи по суті, оскільки відносно останнього може бути прийняте рішення про переміщення до військової частини, в тому числі в зону бойових дій, що може унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав та значно ускладнить виконання рішення суду.
При вирішенні заяви позивача про забезпечення позову, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин першої та другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно частини першої та другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Забезпечення позову - це надання заявнику (позивачеві) тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся чи планує звернутися до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом (відповідний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 року в справі № 826/14951/18).
Відтак, у кожному випадку суд повинен надати оцінку характеру ймовірних наслідків оскаржуваного рішення (дій чи бездіяльності) відповідача і лише у виняткових випадках за клопотанням позивача чи з власної ініціативи постановити ухвалу про забезпечення позову.
Статтею 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, постанові Верховного суду від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову позивач посилається на те, що Краматорським РТЦК та СП ОСОБА_1 визнано таким, що не підлягає бронюванню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2015 року № 45 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2018 року № 12. Крім того, заявник посилається на повістку про необхідність з'явитися до Краматорського РТЦК та СП для відправки 05 лютого 2024 року за мобілізацією, видану першим відділом Краматорського РТЦК та СП ОСОБА_1 , та Наказ начальника першого відділу Краматорського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 15 січня 2024 року, яким ОСОБА_1 наказано з'явитися 05 лютого 2024 року о 08 годині 00 хвилин до першого відділу Краматорського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, як особі, що призивається за мобілізацією. Зазначає, що такі події і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача та виконання судового рішення у разі задоволення позову.
У заяві про забезпечення позову заявник ставить питання про заборону Краматорському районному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки вчиняти будь-які дії відносно нього пов'язані з мобілізацією відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також переміщення заявника для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду про визнання протиправною бездіяльності Краматорського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та зобов'язання вчинити певні дії стосовно надання відстрочки від мобілізації та оформлення бронювання у відповідності до порядку Порядку бронювання військовозобов'язаних за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та підприємствами на період мобілізації та на воєнний час , затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2015 року № 45 (дск) зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2018 року № 12, Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2023 року № 571.
Суд зазначає, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
При цьому за приписами частини сьомої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Відповідно до статті 8 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджується Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - Положення № 154).
В силу пункту 1 Положення № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Пунктом 8 Положення № 154 визначено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов'язків є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
З 24.02.2022 в Україні введено режим воєнного стану відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Положеннями статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII визначено, що громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період;
Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Позивач як на підставу для вжиття заходів забезпечення позову посилається на можливість його призову на військову службу під час мобілізації.
Суд зауважує, що повістка та наказ, на які посилається заявник, є лише засобом оповіщення військовозобов'язаної особи для її прибуття на вказану дату до територіального центру комплектування, та не має обов'язкового наслідку залучення до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
При цьому, обов'язок військовозобов'язаної особи з'явитись за викликом до відповідного територіального центру комплектування встановлений Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відтак, твердження заявника, визначені у заяві як обґрунтування необхідності вжиття забезпечувальних заходів, сформульовані як можливість/ймовірність, яка ґрунтуються тільки на припущеннях. Проте, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
Варто також відмітити, що зупинення дії чи заборона вчиняти будь-які дії відповідно Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та будь-яких інших законів України не входить до повноважень адміністративного суду та не може бути реалізовано в рамках розгляду заяви про забезпечення позову.
Суд також зауважує, що у заяві про забезпечення позову заявник зазначає, що йому було вручено повістку та видано Наказ начальника першого відділу Краматорського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 15 січня 2024 року, згідно з яким ОСОБА_1 наказано з'явитися 05 лютого 2024 року о 08 годині 00 хвилин до першого відділу Краматорського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, як особі, що призивається за мобілізацією, однак на підтвердження цього жодного доказу заявником не надано. Отже, докази на підтвердження вжиття відповідачем заходів щодо його призову на військову службу під час мобілізації в матеріалах справи відсутні.
Суд зазначає, що позивачем не наведено аргументованих доводів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, виходячи з предмету позову. Так само не розкрито у заяві доводів позивача про те, що у випадку забезпечення позову позивач буде вимушений докласти значні зусилля для відновлення своїх прав.
Наведені позивачем обґрунтування не свідчать про існування обставин визначених частиною 2 статті 150 КАС України, як підстав для забезпечення позову, а саме не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має на меті звернутися до суду.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Керуючись статтями 150 - 154, 156, 243, 248, 256, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви відмовити.
2. Копію ухвали направити заявнику.
3. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо розгляд справи було здійснено в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
4. Повний текст ухвали складений та підписаний 31 січня 2024 року.
Суддя С.В. Смагар