154/3726/19
2/154/5/24
26.01.2024 Володимир-Волинський міський суд Волинської області під головуванням судді Пустовойт Т.В., за участю секретаря судового засідання Мазій І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Володимирі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення боргу за договором позики, -
В грудні 2019 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення боргу за договором позики.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 10 листопада 2016, в присутності адвоката, уклав договір та надав відповідачу ОСОБА_2 грошову позику в розмірі 22 000 тисячі доларів США, домовившись про те, що останній повністю поверне борг за два роки з моменту підписання вказаного договору, а саме до 10.11.2018, на що ОСОБА_2 завірив, що поверне борг вчасно. Грошові кошти відповідачем отримані у повному обсязі після підписання власноручно сторонами. Однією з істотних умов договору передбачено, що відповідач зобов'язаний повернути позику з урахуванням відсотків за користування, а саме 3% за один місяць.
При особистому спілкуванні із відповідачем позивач погодився що даний договір не буде розірвано протягом ще одного року і він не буде звертатись до суду із відповідним позовом, але це не призвело до бажаного результату. Повернення позики в повному обсязі не відбулось, ОСОБА_2 повернув лише 3000 тисячі доларів США, а отже не виконав свої боргові зобов'язання як у строк 10 листопада 2019, так і дотепер.
Таким чином сума основного боргу становить 19 000 доларів США, сума відсотків - 15840 доларів США, а також відповідно до вимог ст.625 ЦК України 3% річних з простроченої суми, що складає 1045 доларів США - 25289грн.
Також зазначив, що нещодавно йому стало відомо від його адвоката, який був свідком укладання договору позики, що у Володимир-Волинському міському суді розглядається справа про поділ майна подружжя (№154/1278/19) між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , предметом поділу спору у вказаному позові є об'єкти нерухомого майна, а саме земельна ділянка і нежитлове приміщення комерційного призначення, які були придбані відповідачами фактично за отримані боргові грошові кошти.
Посилаючись на вимоги ч.4 ст.65 СК України, вважає, що ОСОБА_3 необхідно залучити в якості відповідача в даній справі, оскільки вона знала про отримання позики, погоджувалась із договором, майно, яке було придбано за отримані в борг кошти набуло статус «спільного майна подружжя», а відтак при фактичному поділі майна подружжя зобов'язана солідарно відповідати за боргові зобов'язання подружжя.
Виходячи з наведеного, а також того, що в позасудовому та досудовому порядку даний спір врегулювати не можливо, просив стягнути в солідарному порядку з відповідачів на його користь 34840 доларів США, що становить 843 128,00грн (курс валюти НБУ станом на 20.11.2019) основного боргу та відсотків за користування кредитом, 1045 доларів США, що становить 25289,00грн 3% річних з простроченої суми, а також витрати на правову допомогу в розмірі 10000грн та судовий збір.
Ухвалою від 26.05.2022 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення боргу за договором позики прийнято до розгляду суддею Пустовойт Т.В. та призначено судовий розгляд.
В судове засідання позивач не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник позивача, адвокат Рудись Р.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позові, в первісно пред'явленому обсязі і виді. Пояснив, що позивач та відповідач ОСОБА_2 дружили протягом всього життя, довіритель надав позику, з якої відповідач повернув тільки 3000 доларів США. Відповідачам достеменно було відомо про наслідки невиконання умов договору, оскільки подружжя за отримані у борг кошти придбало нерухомість, яку за рішенням суду поділили між собою. З приводу судової справи про розділ майна подружжя позивачу стало відомо на останньому засіданні, він намагався заявити про свої права, після чого звернувся з даним позовом до ОСОБА_4 .
Вказав, що договір позики не потребує нотаріального посвідчення, вважається дійсним, якщо його форма і умови влаштовують сторони. А договір, укладений один із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо це майно використане в інтересах сім'ї, отже відповідачі є солідарними боржниками. Кошти на придбання комерційної нерухомості є сумісними коштами подружжя, надавалися сумісно відповідачам для потреб їх родини та в інтересах сім'ї, при цьому відповідачка ОСОБА_3 відношення до управління фінансами своєї родини частково не мала, оскільки за взаємною згодою виконання зазначених функцій здійснював її чоловік.
Від себе зазначив, що при підписанні угоди не був присутній, однак передачу грошей бачив. 26.01.2024 в судове засідання сторона позивача не з'явилась, надали заяву про розгляду справи за їх відсутності.
Відповідачка та її представник адвокат Андріяш Н.В., яка діє на підставі ордеру серія ВЛ №000069600 від 07.02.2020, в судовому засіданні надали пояснення, зазначивши, що позовні вимоги довірителька не визнає, оскільки ОСОБА_3 не є солідарним боржником за договором позики. Даний спір є штучним, породженим виключно справою про поділ майна подружжя, спрямованим на позбавлення ОСОБА_3 законної частки у праві спільної власності на майно, набуте в період перебування у шлюбі з ОСОБА_2 .
По суті укладеного договору позики вказала, що вони з чоловіком не потребували цих коштів, оскільки протягом тривалого часу самостійно відкладали гроші з власних заощаджень, колишній чоловік їздив до Польщі, мали кошти на депозитних рахунках, за які в подальшому і придбане спірне майно. Сам договір позики не містить жодної вказівки на те, які конкретно об'єкти повинні бути придбані за позичені кошти договір не містить. Також відповідачка, як другий з подружжя, не надавала своєї згоди на укладення договору, ціна якого складає 22 000 тисячі доларів, що є значною сумою, котра повинна була погоджуватись обома членами подружжя, в той час як земельна ділянка та приміщення пункту приймання зернозбиральних комбайнів, які за позицією ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були придбані за кошти від позики, фактично вартували 17793 доларів США, що за курсом валют станом на день укладання складало 468843грн.
Про існування спірного договору позики відповідачка ОСОБА_5 дізналась у межах спору про поділ майна подружжя, оскільки її колишній чоловік вирішив включити в обсяг спільно нажитого майна боргові зобов,язання, про які ОСОБА_5 до того часу не було відомо, та і позиція ОСОБА_2 відрізнялась від теперішньої, зокрема вже в апеляційній скарзі у справі про поділ майна подружжя він зазначав, що дружині відомо, що він взяв у позику грошові кошти для придбання приміщення пункту приймання зернозбиральних комбайнів та земельної ділянки для його обслуговування, у своїх батьків в сумі 213843грн, та у ОСОБА_1 в сумі 10 000доларів США на термін до кінця 2020 року, з яких 3000 доларів США повернув, тому борг становить 6609доларів США і погашає цей борг він особисто, допомагають йому тільки батьки.
Також посилалась на те, що ані позивач ані відповідач не довели та не надали доказів, що грошові кошти отримані ОСОБА_2 за договором позики використані в спільних інтересах сім'ї в період перебування у шлюбі.
Сторона відповідачки 26.01.2024 в судове засідання не з'явились, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності, попередньо подані пояснення підтримали та наполягали позовні вимоги відносно ОСОБА_5 безпідставними.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні визнав позовні вимоги у повному обсязі, не заперечував проти їх задоволення. Пояснив, що отримані у позику кошти були використані для придбання земельної ділянки та обладнання, яке вчинено в інтересах сім'ї. Сума покупки склала 500 000грн. Договір позики з ОСОБА_1 укладався на суму 22 000доларів США в листопаді 2016, в день підписання договору і отримав 22000 доларів США. Також вказав, що гроші отримував частинами до придбання майна. Відповідачка не поцікавилась, за які кошти було придбано майно, таких грошей в сім'ї не було, оскільки дружина була в декретній відпустці. При поділі майна подружжя, суд не взяв до уваги, що майно придбано за позичені гроші, договір позики до суду не надавав. Адвоката ОСОБА_1 не бачив ні при підписанні договору ні при передачі грошей. На теперішній момент майно використовує особисто, займається господарською діяльністю. 26.01.2024 в судове засідання не з'явився, надав заяву про завершення розгляду справи за його відсутності.
Суд, заслухавши пояснення та доводи учасників справи, дослідивши матеріли справи та оцінивши їх в сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приходить до наступних висновків.
Частиною 1 ст.4 ЦК України встановлено, що принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За положенням п.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як вбачається з оригіналу договору позики, 10 листопада 2016 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого, позикодавець передав позичальнику у власність грошові кошти в сумі 22 000 тисячі доларів США, що в національній валюті (гривневому еквіваленті), станом на 10.11.2016 становить 572000 грн, а позичальник зобов'язується повернути позику у визначений договором строк.
Договором зазначено, що позика передається позичальнику безпосередньо при підписанні сторонами цього договору готівкою. Відповідач ОСОБА_2 цього факту не оспорював.
Умовами договору передбачено, що за користування позикою нараховуються 3% на суму основного боргу за один місяць.
Позичальник має право сплачувати кожен місяць позикодавцю лише відсотки за користування позикою, а саме 660 доларів США, що в національній валюті гривні станом на 10.11.2016 становить 17160,00грн, до 10 листопада 2018 року.
Сторони домовились, що позичальник здійснює повернення позики з 01 січня 2-17 щомісячними рівними частинами, або ж одноразовим платежем у повному розмірі позики шляхом передачі готівки особисто позикодавцю. 10 листопада 2018 позика та відстотки за користування позикою повинні бути повернені позичальником у повному обсязі.
Цільове призначення є придбання земельної ділянки та нежитлового приміщення комерційного призначення.
За невиконання істотних умов даного договору позичальник несе відповідальність перед позикодавцем усім своїм рухомим і нерухомим майном, в тому числі придбаним за отримані в борг грошові кошти за даним договором.
Згідно з частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
Вимоги ст.625 ЦК України передбачають, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Як зазначив в судовому засіданні представник позивача, і це підтвердив сам відповідач ОСОБА_2 , повернуто тільки 3000 доларів США основного боргу. В іншій частині грошові зобов'язання позичальником не виконані, основний борг та нараховані відсотки не повернуті.
Отже боргові зобов'язання за договором позики не виконувались ОСОБА_2 з моменту укладання угоди, при цьому ані позивач не звертався з вимогами в тому числі й до відповідачки, як до солідарного боржника, ані ОСОБА_2 не доводив до дружини про існування боргу та необхідність його повернення. Таким чином обізнаності відповідачки ОСОБА_3 щодо боргових зобов'язань за договором позики з моменту його укладання не вбачається.
Згідно представленого позивачем розрахунку основної заборгованості станом на 20 листопада 2019 - 19 000 доларів США. Курс долара США встановлений НБУ складає 24,20грн за 1 долар США. Сума основного боргу 459800грн (19000х24,2). Сума відсотків - 15840 доларів США, в гривневому еквіваленті 383328грн(15840х24,2). А також відповідно до вимог ст.625 ЦК України 3% річних з простроченої суми, що складає 1045 доларів США(34840х3%) - 25289(1045х24,2)грн.
В свою чергу відповідач ОСОБА_2 визнав позовні вимоги у повному обсязі, не заперечував проти їх задоволення, розмір нарахованого боргу не оспорював.
17 листопада 2016 року за договором купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_2 придбав земельну ділянку площею 0,7428га, кадастровий номер 0710200000:01:005:5563, продаж земельної ділянки здійснюється за 290158,00грн, без урахування ПДВ, місце розташування АДРЕСА_1 . На земельній ділянці розташоване приміщення пункту приймання зернозбиральних комбайнів.
Передбачено, що дружина покупця, ОСОБА_3 , дала згоду на купівлю майна за спільні кошти подружжя. Її підпис засвідчений 15.11.2016 нотаріусом Івановою Л.П.
17 листопада 2016 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 придбав приміщення пункту приймання зернозбиральних комбайнів загальною площею 346,2кв.м, продаж приміщення здійснюється за 178685,00грн, в тому числі ПДВ, місце розташування АДРЕСА_1 .
Передбачено, що дружина покупця, ОСОБА_3 , дала згоду на купівлю майна за спільні кошти подружжя. Її підпис засвідчений 15.11.2016 нотаріусом Івановою Л.П.
Згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.11.2016 вищевказане майно зареєстровано за ОСОБА_2
16 листопада 2017 рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина 4 ст. 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ч. 2 ст. 65 СК України).
Правовий аналіз ч. 4 ст. 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об'єктивний підхід, оскільки він не пов'язує виникнення обов'язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов'язаною особою, якщо об'єктивно цей договір було укладено в інтересах сім'ї та одержане майно було використано в інтересах сім'ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів.
За таких обставин суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім'ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з'ясовувати, чи надавав інший ж подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах: від 28 серпня 2019 року (справа № 638/20603/16, провадження № 61-26089св18) та від 08 квітня 2020 року (справа № 361/7130/15-ц, провадження № 61-1843св20).
До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя, а тому якщо боргові зобов'язання підтверджуються наявними у справі доказами, такі боргові зобов'язання повинні ураховуватися при поділі майна подружжя.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати ВС від 30.06.2020 у справі №638/18231/15-ц (провадження №14-712цс19).
Заперечуючи обставини того, що ОСОБА_2 уклав договір позики в інтересах сім'ї і на потреби сім'ї витратив отримані за договором позики грошові кошти у сумі22 000 тисячі доларів США, що в національній валюті (гривневому еквіваленті), станом на 10.11.2016 становить 572000 грн., сторона відповідачки звертала увагу на те, що вартість придбаних земельної ділянки та приміщення пункту приймання зернозбиральних комбайнів складала 468843 грн., що за курсом валют станом на день укладання договорів - 17793 доларів США.
На підтвердження того, що подружжя не потребувало позичених коштів для придбання вищезазначеного майна, оскільки мали власні заощадження, відповідачкою ОСОБА_3 надано ряд договорів за 2013-2014рр. про банківські строкові вклади (депозити), які укладались між банківською установою та відповідачем ОСОБА_2 , а також квитанції касових операції про отримання грошових коштів. Крім того, представлені довідки про доходи ОСОБА_2 за період з 2015 по 2019 роки.
Дані докази жодним чином не спростовані стороною позивача та відповідачем, а тому суд її приймає як допустимими та доведеними.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata, відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Цей принцип гарантує остаточність судових рішень та обов'язковість їх виконання.
21 січня 2020 рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області, яке постановою Волинського апеляційного суду від 13.05.2020 залишено без змін, визнано за ОСОБА_3 право приватної власності на частину земельної ділянки для обслуговування приміщень, кадастровий номер 0710200000:01:005:5563, а також на частину приміщення пункту приймання зернозбиральних комбайнів (А2), загальною площею 346,2кв.м, що знаходяться по АДРЕСА_1 .
Як вбачається зі змісту вказаного судового рішення жодних посилань на договір позики з метою придбання вищевказаного майна ОСОБА_2 не здійснено. Навпаки наполягав на тому, що майно було придбано ним за особисті кошти, та вже в ході апеляційного оскарження зазначив, що грошові кошти на придбання вказаного майна частково ним були взяті у ОСОБА_1 в розмірі 10 000доларів США, на термін до кінця 2020 року, та його борг перед ОСОБА_1 , з урахуванням повернутих 3000 доларів США, становить 6609 доларів США.
Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред'явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред'явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.
У ході судового розгляду позивачем не було доведено належними та допустимими доказами того факту, що в період зареєстрованого шлюбу відповідачем було взято в борг грошові кошти, які б витрачались в інтересах сім'ї та на її користь.
А тому суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню щодо стягнення суми основного боргу 34 840 доларів США, що становить 843 128,00 гривень, 3% річних від простроченої суми у розмірі 25 289,00 гривень тільки з ОСОБА_2 , як позичальника та такого, що не виконав взяті на себе грошові зобов'язання.
Відносно вимог про стягнення суми боргу за договором позики з відповідачки ОСОБА_3 , суд не находить підстав для їх задоволення, оскільки вони не доведені належними і допустимими доказами.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат сторін у справі, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Стороною позивача, при зверненні до суду з позовом заявлені в тому числі вимоги про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 10000грн та судового збору.
На підтвердження понесених судових витрат представником відповідача надано договір №046/01/2019 від 19.11.2019 про надання правової допомоги а також квітанції про сплату судового збору.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Всупереч зазначеним вимогам закону стороною позивача не надано жодного з вищенаведених доказів, а тому суд не знаходить підстав для стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 10000грн.
Згідно з ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Враховуючи, що вимоги позивача задоволені з відповідача ОСОБА_2 підлягає стягнення судового збору в розмірі 9169,2грн.
Керуючись ст.ст.12, 13, 80, 81, 89, 141, 259, 263-68, 354, 355ЦПК,ст.ст.4,5,526,1046,1047,1049 ЦК України, ст.ст.61,65 СК України,
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 , ( АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , НОМЕР_2 , ( АДРЕСА_3 ) суму основного боргу 34 840 доларів США, що становить 843 128,00 (вісімсот сорок три тисячі сто двадцять вісім) гривень, 3% річних від простроченої суми у розмірі 25 289,00 (двадцять п,ять тисяч двісті вісімдесят дев,ять) гривень, а також 9169,2грн судового збору.
У задоволенні позовних вимог доОСОБА_3 - відмовити.
На рішення може бути подана апеляція до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення виготовлено 31.01.2024.
Суддя: Тетяна Пустовойт