29 січня 2024 року
м. Київ
cправа № 924/159/14 (924/502/23)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-Центр"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 (колегія суддів у складі: Тимошенко О.М. - головуючий, Коломис В.В., Юрчук М.)
та рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.06.2023 (колегія суддів у складі: Грамчук І.В. - головуючий, Вибодовський О.Д., Крамар С.І.)
у справі № 924/159/14 (924/502/23)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-Центр"
до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"
про стягнення 30435,08 грн,
в межах справи № 924/159/14
за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Національної акціонерної компанії "Украгролізинг"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-Центр"
про банкрутство,
Стислий зміст позовних вимог
1. Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 24.07.2014 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-Центр" (далі - Боржник).
2. У межах зазначеної справи Боржник звернувся до господарського суду з позовом до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (далі - Відповідач) про стягнення 24836,15 грн інфляційних втрат (за період з квітня 2019 року до квітня 2023 року) та 5598,93 грн 3% річних (за період з 08.05.2019 до 10.05.2023).
3. Позов мотивовано посиланням на положення статей 536, 625, 1214 Цивільного кодексу України та обставини неповернення Відповідачем безпідставно отриманих коштів, сплачених йому Закритим акціонерним товариством "Октант" (правонаступником якого є Боржник) згідно з платіжним дорученням №1589 від 08.09.2011 у сумі 46530,25 грн.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
4. Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 26.12.2018 у справі №924/159/14, яку залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2019, відмовлено в позові Боржника до Відповідача про стягнення 46530,25 грн.
5. Господарські суди в зазначених судових рішеннях встановили, що Боржник згідно з платіжним дорученням №1589 від 08.09.2011 з призначенням платежу "оплата лізингового платежу за трактор ХТЗ-17221 згідно з до. № 22-07-687 спл від 18.10.2007 в т.ч. ПДВ 20% 7755,04 грн" сплатив на користь Відповідача кошти в сумі 46530,25 грн за відсутності правової підстави такого платежу через розірвання договору лізингу. У задоволенні заяви про стягнення зазначених коштів суди відмовили через сплив позовної давності.
6. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 13.01.2022 у справі №924/159/14(910/6053/19), яке залишено в силі постановою Верховного Суду від 07.09.2022, стягнуто з Відповідача на користь Боржника 14653,03 грн інфляційних втрат за період з травня 2016 року до березня 2019 року та 4176,28 грн 3% річних за період з 08.05.2016 до 07.05.2019.
Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
7. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 20.06.2023 у позові відмовлено.
8. Рішення мотивовано тим, що оскільки щодо основного зобов'язання (46530,25 грн безпідставно отриманих коштів) спливла позовна давність, такий строк сплив і до всіх додаткових вимог, похідних від основного зобов'язання.
9. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
10. Постанова мотивована тим, що оскільки щодо основного зобов'язання сплила позовна давність, воно трансформоване у натуральне зобов'язання, на яке не можуть бути нараховані інфляційні втрати та 3% річних.
Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
11. Боржник подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення про задоволення позову.
12. Касаційна скарга мотивована наявністю підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
13. Боржник вважає, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення без урахування висновку щодо застосування положень статей 625, 1212 Цивільного кодексу України в подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №924/159/14 (910/6053/19), згідно з яким відмова в задоволенні позову щодо стягнення заборгованості з підстав пропуску позовної давності не припиняє грошове зобов'язання Відповідача перед Боржником, наявність якого встановлено у справі №924/159/14, та не позбавляє Боржника права нараховувати інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
14. При цьому Боржник наголошує, що висновки у зазначеній справі стосуються саме тотожних правовідносин, адже у справі №924/159/14 (910/6053/19) вирішено спір між тими ж особами щодо нарахованих на ту ж суму основного зобов'язання інфляційних втрат і 3% річних, але за інший період.
15. Також Боржник зазначає про наявність підстави для скасування судового рішення, визначеної пунктом 2 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, через необґрунтоване відхилення відводів, заявлених суддям, що у складі колегій суддів ухвалили оскаржені судові рішення.
16. Зокрема, Боржник посилається на упередженість складу суду першої інстанції у зв'язку з тим, що відповідна колегія суддів брала участь у розгляді Господарським судом Хмельницької області справи №924/159/14(924/6053/19) та ухваленні скасованого в подальшому рішення від 06.10.2020, яким було відмовлено в позові Боржника, а представник Відповідача є колишнім працівником Господарського суду Хмельницької області. Також, на думку Боржника, недоліком автоматизованого розподілу цієї справи є те, що згідно з протоколом від 12.05.2023 він відбувався 5 секунд, а суддя-член колегії був у відпустці.
17. Боржник стверджує про упередженість суддів апеляційного господарського суду Тимошенка О.М. і Коломис В.В., адже вони у складі колегії суддів брали участь у розгляді справи №924/159/14 та ухваленні Рівненським апеляційним господарським судом постанови від 01.04.2014, яку було скасовано в касаційному порядку, у зв'язку з чим зазначені судді заявили самовідвід від розгляду справи №924/159/14.
18. Крім того, Боржник 28.12.2023 подав додаткові пояснення щодо відзиву на касаційну скаргу, в яких заперечує проти аргументів Відповідача.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
19. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
20. Відповідач вважає доводи касаційної скарги безпідставними та такими, що не відповідають чинному законодавству, а оскаржені судові рішення - законними та обґрунтованими, прийнятими при всебічному з'ясуванні всіх обставин справи, з урахуванням норм чинного законодавства та викладених у постановах Верховного Суду висновків щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України до сум заборгованості, позовна давність за якою минула.
21. Зокрема, на думку Відповідача, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили посилання Боржника на постанову Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №924/159/14(910/6053/19), зважаючи на відсутність між сторонами у зазначеній справі натурального зобов'язання. Відповідач наголошує, що в зазначеній справі (на відміну від справи, що розглядається) стягнуто суми інфляційних і 3% річних, нараховані до моменту відмови Боржнику судом у стягненні 46530,25 грн безпідставно отриманих Відповідачем коштів через пропуск позовної давності щодо їх стягнення.
22. Відповідач наголошує, що відповідальність згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України можлива лише в разі неправомірної несплати заборгованості, тоді як застосування позовної давності надає право Відповідачу правомірно не сплачувати основний борг та переводить сплату основної заборгованості лише в добровільну площину.
23. Також Відповідач заперечує проти аргументів Боржника про наявність порушень при автоматичному розподілі цієї справи в судах першої та апеляційної інстанцій.
Касаційне провадження
24. Ухвалою Верховного Суду від 30.11.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Боржника в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
25. Під час відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою було з'ясовано, що ухвалою Верховного Суду від 26.02.2018 у справі №924/159/14 (у межах якої розглядається ця справа відокремленого позовного провадження) було задоволено самовідвід судді Пєскова В.Г., заявлений у зв'язку з тим, що у період 2007 - 2014 років він тісно співпрацював із представником юридичної особи, яка є учасником зазначеної справи.
26. Однак станом на час надходження та розгляду Верховним Судом касаційної скарги в цій справі відсутні подібні обставини, які могли би бути підставою для заявлення суддею Пєсковим В.Г. самовідводу відповідно до положень процесуального законодавства.
Позиція Верховного Суду
27. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.
28. Звертаючись із касаційною скаргою, Боржник, зокрема, послався на наявність передбаченої пунктом 2 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підстави для обов'язкового скасування судових рішень у справі з направленням справи на новий розгляд, оскільки в ухваленні судових рішень першої та апеляційної інстанцій брали участь судді, яким було заявлено відвід.
29. Верховний Суд відхиляє доводи Боржника у цій частині, оскільки наведені Боржником підстави відводу суддям попередніх інстанцій не можуть бути визнані обґрунтованими з огляду на таке.
30. У силу частин 1, 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
31. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 36 цього Кодексу, зокрема, суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження в справі (частина 1); суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанцій, а також у новому розгляді справи після скасування постанови суду апеляційної інстанції (частина 3).
32. За доводами Боржника, упередженість суддів першої та апеляційної інстанції полягає в тому, що судді Грамчук І.В., Крамар С.І., Вибодовський О.Д. брали участь у складі колегії суддів при ухваленні рішення Господарського суду Хмельницької області від 06.10.2020 у справі №924/159/14(924/6053/19), яке в подальшому було скасовано постановою Верховного Суду від 15.07.2021, а судді Тимошенко О.М. і Коломис В.В. брали участь у складі колегії суддів при ухваленні постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 01.04.2014 у справі №924/159/14, яку було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 18.06.2014.
33. Згідно з частиною 6 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
34. 21.04.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), з дня введення в дію якого 21.10.2019 визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
35. Як неодноразово зазначав Верховний Суд (зокрема у постанові від 16.10.2023 у справі №917/814/16 та в ухвалах від 20.06.2022 і від 23.06.2022 у справі №924/159/14) провадження у справі про банкрутство є процедурним процесом, у якому кожна з процедур (розпорядження майном, санація, ліквідація) має певні етапи її проведення та передбачає відповідні судові дії.
36. За умови відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення усіх майнових спорів з вимогами до боржника є те, що вони розглядаються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю КУзПБ, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство.
37. Особливістю провадження у справі про банкрутство є значна кількість судових актів, які опосередковують рух справи про банкрутство (ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство, ухвали про введення процедури санації, ухвали про затвердження плану санації, постанови про визнання боржника банкрутом тощо), у тому числі ухвали про припинення провадження у справі, ухвали про відмову в порушенні справи про банкрутство. Крім того, в провадженні у справі про банкрутство може бути велика кількість інших судових актів, які пов'язані виключно з рухом справи та якими провадження у справі не закінчується. Такі судові акти не вирішують питання по суті, а лише сприяють подальшому руху справи та стосуються вирішенню певних процедурних моментів.
38. Відвід судді від участі у розгляді апеляційної скарги на одне із загально процедурних судових рішень у справі про банкрутство, не може вважатися беззаперечною підставою для неучасті цього ж судді у розгляді справи за іншими заявами у цій же справі про банкрутство, зокрема, за результатами розгляду заяв поданих в порядку статті 7 КУзПБ.
39. Водночас, скасування, зокрема, ухвали за результатами розгляду кредиторських вимог, судового рішення про визнання недійсними правочинів тощо виключає відповідно до статті 36 Господарського процесуального кодексу України повторний розгляд тим самим суддею вищевказаних кредиторських вимог чи питання про визнання недійсними правочинів у справі про банкрутство, і тому справа саме в цій частині підлягає розгляду іншим складом суду, а в іншій (не скасованій) частині, справа про банкрутство передається на розгляд судді (колегії суддів), який попередньо її розглядав.
40. Постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 01.04.2014, на яку посилається Боржник у касаційній скарзі, була ухвалена за наслідками апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Хмельницької області від 27.02.2014 про порушення провадження у справі про банкрутство Боржника та визнання безспірних грошових вимог ініціюючих кредиторів громадян ОСОБА_1, ОСОБА_2 і Відповідача, тобто стосується вирішення окремих процедурних питань та розгляду кредиторських вимог перелічених осіб. Тому скасування Вищим господарським судом України вказаної постанови Рівненського апеляційного господарського суду (ухваленої колегією суддів у складі: Коломис В.В., Тимошенко О.М., Огороднік К.М.) не є підставою для неприпустимості повторної участі зазначених суддів у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України у розгляді справи відокремленого позовного провадження щодо стягнення з Відповідача на користь Боржника відповідних грошових коштів у межах справи про банкрутство Боржника, яка безпосередньо не пов'язана з розглядом кредиторських вимог громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і Відповідача.
41. Відповідно, не зумовлює неприпустимість участі (згідно з вимогами наведеної норми процесуального права) суддів Грамчука І.В., Крамаря С.І., Вибодовського О.Д. під час вирішення цієї справи відокремленого позовного провадження обставина скасування ухваленого за участі зазначених суддів рішення Господарського суду Хмельницької області від 06.10.2020 у справі №924/159/14(924/6053/19) іншого відокремленого позовного провадження у межах справи про банкрутство Боржника.
42. Посилання Боржника на низку ухвал Рівненського апеляційного господарського суду та Верховного Суду у справі №924/159/14 про банкрутство Боржника, постановлених за наслідками розгляду відводів, які заявили судді Тимошенко О.М., Коломис В.В., Огороднік К.М., також не може вважатись безумовною підставою для неучасті суддів Тимошенко О.М., Коломис В.В. у розгляді апеляційної скарги на рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.06.2023 у цій справі відокремленого позовного провадження, оскільки вони не мають преюдиційного характеру для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для відводу відповідних суддів саме в цій справі згідно з вимогами Господарського процесуального кодексу України.
43. Крім наведеного, Верховний Суд відхиляє викладені в касаційній скарзі аргументи про те, що представник Відповідача є колишнім працівником Господарського суду Хмельницької області та це могло суттєво вплинути на результат вирішення спору. Такі доводи не свідчать про наявність між відповідним представником Відповідача та суддями, які брали участь у розгляді цієї справи під час ухвалення оскаржуваного рішення, зв'язку, зокрема, передбаченого пунктом 1 частини 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, а також інших обставин, які б надавали підстави для обґрунтованих сумнівів у неупередженості відповідних суддів, з урахуванням відсутності відомостей про те, що представник Відповідача працював у їх безпосередньому підпорядкуванні.
44. Посилання Боржника на наявність недоліків під час автоматизованого розподілу справи, пов'язаних з тим, що згідно з протоколом від 12.05.2023 авторозподіл відбувався лише 5 секунд, а суддя-член колегії перебував у відпустці, Верховний Суд вважає безпідставними.
45. За змістом зазначеного протоколу ця справа за позовною заявою, яка стосується майнового спору між Боржником і Відповідачем, передана раніше визначеному складу суду у процедурі банкрутства Боржника, як це передбачено Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженим рішенням Ради суддів України №30 від 26.11.2010 (у відповідній редакції, далі - Положення), та Засадами використання автоматизованої системи документообігу суду в Господарському суді Хмельницької області, затвердженими рішенням зборів суддів Господарського суду Хмельницької області від 01.12.2023 (протокол зборів суддів №5) відповідно до вимог статті 7 КУзПБ.
46. Водночас Боржник у касаційній скарзі не навів обставин, які б свідчили про наявність правових підстав для здійснення повторного автоматизованого розподілу між суддями зазначеної позовної заяви Боржника, зокрема, у зв'язку з неможливістю виконання обов'язків одним чи кількома суддями визначеної протоколом від 12.05.2023 колегії суддів (з причин непрацездатності, відпустки тощо) більше чотирнадцяти днів.
47. Також Боржник не навів належного обґрунтування своїх доводів щодо недостатності визначеного в протоколі передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 12.05.2023 часу для його належного створення в автоматизованій системі документообігу суду, яка за своєю суттю є сукупністю комп'ютерних програм і відповідних програмно-апаратних комплексів.
48. Отже, з огляду на викладене Боржник не довів наявність передбачених нормами процесуального права підстав для відводу суддів, які ухвалили оскаржувані рішення та постанову судів попередніх інстанцій, зокрема, порушення правил неприпустимості їх повторної участі у розгляді справи.
49. Окрім доводів про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Боржник у касаційній скарзі також заперечив проти висновків судів по суті розгляду ними позовних вимог про стягнення сум інфляційних втрат і 3% річних, нарахованих на безпідставно сплачені Боржником Відповідачу та неповернені грошові кошти, обставини щодо відсутності правової підстави для сплати яких встановлено судовим рішенням у іншій справі, яким, водночас, відмовлено в стягненні зазначених коштів через сплив позовної давності.
50. При вирішенні зазначеного спору перед господарськими судами, зокрема, постало питання щодо наявності чи відсутності правових підстав для стягнення сум інфляційних втрат і 3% річних, нарахованих на грошове зобов'язання, позовна давність щодо вимоги про стягнення якого спливла. Верховний Суд погоджується з висновком про відсутність підстав для задоволення вказаного позову з огляду на таке.
51. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
52. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", рішення від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"), що застосовується як джерело права при розгляді справ судами згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, служить законним цілям встановлення правової визначеності та остаточності. Воно захищає потенційних відповідачів від прострочених позовів, які буде тяжко заперечити, та несправедливості, яка може мати місце, якщо суд буде змушений ухвалити рішення щодо подій, які відбулися у віддаленому минулому, спираючись на докази, які могли стати недостовірними та неповними внаслідок давності.
53. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (статті 257, 261 Цивільного кодексу України).
54. Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, але за умови, що про її застосування заявлено стороною у спорі до ухвалення судом рішення (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).
55. При цьому в силу статті 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
56. Нарахування спірних у справі сум врегульовано статтею 625 Цивільного кодексу України, згідно з якою боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
57. У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (зокрема постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).
58. За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання (зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №903/2718/16-ц, від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
59. Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 03.10.2023 у справі №366/203/21 виснувала, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання, тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
60. З огляду на положення статті 266 Цивільного кодексу України місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні слушно зазначив, що оскільки до основного зобов'язання щодо стягнення 46530,25 грн безпідставно отриманих коштів спливла позовна давність, такий строк сплив і до всіх додаткових вимог, похідних від вказаного основного зобов'язання. Зважаючи на те, що згідно з наведеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду до акцесорних зобов'язань віднесено, зокрема, зобов'язання зі сплати інфляційних і річних процентів, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в цій справі про стягнення передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахувань, здійснених саме на основне зобов'язання, позовна давність щодо якого спливла і це підтверджено ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 26.12.2018 у справі №924/159/14.
61. З огляду на таке Верховний Суд вважає безпідставними викладені в касаційній скарзі доводи Боржника про те, що навіть у випадку відмови судом у позові про стягнення безпідставно отриманих коштів з причин спливу позовної давності кредитор має право продовжувати нараховувати інфляційні втрати і 3% річних на суму заборгованості до усунення порушення, а також звертатися до суду про їх стягнення в межах трьох років до пред'явлення позову про стягнення таких нарахувань.
62. Верховний Суд зауважує, що стягнення інфляційних втрат і 3% річних, нарахованих на зобов'язання, щодо якого спливла позовна давність, по суті нівелює наслідки спливу позовної давності на таке зобов'язання та дозволяє кредитору обійти їх попри вимоги статті 267 Цивільного кодексу України. Адже в разі задоволення таких вимог складається нерозумна ситуація, коли зі спливом позовної давності та неможливістю захисту відповідної вимоги про стягнення заборгованості кредитор зберігає можливість постійно заявляти вимоги про стягнення нарахованих на таку вимогу інфляційних втрат і 3% річних, що означає по суті виконання вимоги, щодо якої пропущено позовну давність, без можливості боржнику уникнути переслідування після закінчення встановленого законом строку.
63. Водночас Верховний Суд приймає до уваги необхідність враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (подібний висновок викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17), якою в цьому випадку є правова позиція, викладена в постанові від 03.10.2023 у справі №366/203/21. У зв'язку з наведеним Верховний Суд відхиляє посилання Боржника в касаційній скарзі на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №924/159/14 (910/6053/19).
64. Отже, доводи Боржника щодо неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
65. Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не довів неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права до встановлених під час розгляду справи обставин як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.
66. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги та залишення без змін рішення та постанови судів попередніх інстанцій.
Розподіл судових витрат
67. Понесені скаржником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-Центр" залишити без задоволення.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.06.2023 у справі №924/159/14(924/502/23) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Картере
Судді В. Пєсков
В. Погребняк