16 січня 2024 року
м. Київ
cправа № 907/825/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.05.2023 (суддя Ремецькі О. Ф.)
і постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 (головуючий суддя Скрипчук О. С., судді Матущак О. І., Плотніцький Б. Д.)
у справі № 907/825/22
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Будівельна компанія "Промжитлобуд"
до Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради
про визнання укладеним договору,
(у судовому засіданні взяв участь представник позивача - Ільницький М. П.)
Товариство з додатковою відповідальністю "Будівельне управління "Промжитлобуд" (далі - позивач, ТзДВ "Будівельне управління "Промжитлобуд") звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (далі - відповідач, Департамент) про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки в запропонованій редакції.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, тим, що починаючи з 13.10.2021 відповідач, згідно з рішенням Ужгородської міської ради від 03.08.2021 № 357 "Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу", був зобов'язаний укласти із позивачем договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:65:001:0077 площею 2, 2319 га.
При цьому позивач зазначав про відсутність підстав для відмови в укладенні договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки відповідно до частини п'ятої статті 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України)
Отже, на переконання позивача, відповідач неправомірно зволікає в укладенні та підписанні договору купівлі-продажу земельної ділянки на виконання чинного рішення Ужгородської міської ради від 03.08.2021 № 357.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 25.05.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.10.2023, позов задоволено повністю.
Ухвалюючи рішення у справі, суди виходили з обставин того, що Ужгородська міська рада як орган місцевого самоврядування, в межах своєї компетенції прийняла рішення про продаж земельної ділянки позивачу, встановивши його істотні умови, а також перевіривши відсутність підстав для відмови у продажі земельної ділянки та уповноваживши відповідача по справі на укладення такого договору. Рішення Ужгородської міської ради № 357 від 03.08.2021 "Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу", яким вирішено продати ТзДВ "Будівельне управління "Промжитлобуд" земельну ділянку площею 2,2319 га, на день розгляду справи є чинним та не оскаржувалось у встановленому законом порядку.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ТзДВ "Будівельне управління "Промжитлобуд" як покупцем здійснено всі необхідні дії з метою укладення договору купівлі-продажу, натомість відповідач як орган уповноважений на укладення договору за відсутності законодавчо визначених перешкод неправомірно ухилився від свого обов'язку щодо його укладення.
Не погодившись із прийнятими рішеннями, Департамент звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником визначено пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з огляду на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування норм частини першої статті 127 та частини першої статті 128 ЗК України у справах про визнання укладеними договорів купівлі-продажу земельних ділянок комунальної власності в частині визначення належним відповідачем у таких справах саме органу місцевого самоврядування, який прийняв рішення про продаж земельної ділянки і який є суб'єктом права власності на цю ділянку, а не виконавчого органу відповідного органу місцевого самоврядування, якого уповноважено тільки на укладення договору купівлі-продажу від імені власника земельної ділянки комунальної власності (у спірному випадку - територіальної громади міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради).
Окрім цього, скаржник вказує на порушення судами норм процесуального права, оскільки задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суди прийняли рішення про права, інтереси та (або) обов'язки саме Ужгородської міської ради, що не була залучена до участі у справі, що також є безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень згідно з пунктом 8 частини першої статті 310 ГПК України.
Так, за змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Статтею 129 Конституції України закріплено такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Зазначені принципи знайшли своє відображення у статті 2 ГПК України, а тому господарські суди зобов'язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства.
При цьому, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Суд звертає увагу, що частиною першою статті 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з учасниками справи до складу яких згідно із частиною першої статті 41 ГПК України у справах позовного провадження відносяться сторони та треті особи.
Існування статусу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, в господарському процесі покликане забезпечити саме дотримання права на справедливий суд тих осіб, які не є позивачем чи відповідачем, однак рішення суду може вплинути на їх права чи обов'язки. Такий статус закріплено у статті 50 ГПК України.
Відповідно до статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов'язки, встановлені статтею 42 цього Кодексу. Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Згідно з частиною четвертою статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Висновок щодо застосування пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України (а саме: передбачене зазначеною нормою порушення є самостійною обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи на новий розгляд) неодноразово викладалася Верховним Судом у постановах від 07.04.2021 у справі № 924/207/20, від 22.02.2022 у справі № 908/889/21, від 31.05.2022 у справі № 910/2077/21, від 24.06.2022 у справі № 914/408/21, від 12.09.2022 у справі № 910/1744/21, за наслідком касаційного перегляду яких вказані справи було направлено Верховним Судом на новий розгляд.
Водночас колегія суддів зазначає, що наявна й інша правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у питанні щодо застосування положень пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України, яка викладена, зокрема, у постановах від 03.09.2020 у справі № 910/17662/19 та від 25.11.2021 у справі № 5011-15/10488-2012.
Так, під час касаційного перегляду вказаних справ (№ 910/17662/19, № 5011-15/10488-2012) одним із доводів скаржника було те, що суд прийняв рішення про права, інтереси та обов'язки іншої особи, але не залучив останню до участі у даній справі.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у зазначених справах (№ 910/17662/19, № 5011-15/10488-2012) відхилив наведений довід скаржника виснувавши про те, що останній не наділений повноваженнями представляти інтереси іншої особи у судах та замість такої особи вирішувати питання, чи порушені її права, інтереси або обов'язки, у зв'язку з прийняттям оскаржуваних рішень у справі.
Отже, наведе переконливо свідчить про наявність принципово різного підходу до вирішення питання у частині застосування Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду положень пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України щодо визначення відповідних підстав для скасування судових рішень, наявність яких (підстав) у справах № 910/17662/19 та № 5011-15/10488-2012 Судом фактично пов'язано з особою, яка може заявити про такі підстави, а саме - виключно особою, що не була залучена до участі у справі.
За змістом частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Частиною третьою статті 303 ГПК України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції.
Згідно із частиною четвертою статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
З урахуванням положень ГПК України, для вирішення питання щодо наявності, чи навпаки, відсутності підстав для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 03.09.2020 у справі № 910/17662/19 та від 25.11.2021 у справі № 5011-15/10488-2012 в частині застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме положень пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України щодо відсутності підстав для скасування судових рішень і навіть для аналізу відповідних доводів касаційної скарги у випадку подання касаційної скарги іншої особою (а не тією, про права, інтереси та (або) обов'язки якої за доводами касаційної скарги прийнято оскаржуване рішення) з урахуванням наявності протилежного підходу до застування зазначеної норми (передбачене цією нормою порушення є самостійною обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи на новий розгляд незалежно від доводів касаційної скарги (і відповідно особи скаржника)), викладеного у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 924/207/20, від 22.02.2022 у справі № 908/889/21, від 31.05.2022 у справі № 910/2077/21, від 24.06.2022 у справі № 914/408/21, від 12.09.2022 у справі № 910/1744/21, колегія суддів дійшла висновку про необхідність передання справи № 907/825/22 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Керуючись статтями 234, 301, 302, 303 ГПК України, Суд
справу № 907/825/22 передати на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил