79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
25.01.2024 Справа № 914/2195/23
За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , м. Дніпро,
до відповідача: Благодійної організації «Благодійний фонд ТІМ4ЮА», м. Львів,
про: стягнення заборгованості у розмірі 102 171,94 грн
Суддя Н.Є. Березяк
Секретар судового засідання Р.Р. Волошин
Представники учасників справи:
від позивача: Бохан С.О. - представник
від відповідача: Колесніченко Б.В., Ошарін Д.С. - представники
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Благодійної організації «Благодійний фонд ТІМ4ЮА» про стягнення заборгованості за договором розробки програмного забезпечення у розмірі 102 171,94 грн.
Ухвалою суду від 19.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити в повному обсязі з підстав наведених в позовній заяві. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань, визначених сторонами у Договорі №1 ПЗ від 17.11.22 розробки програмного забезпечення в частині тестування та перевірки Програмного забезпечення в строки встановлені договором, не повідомлення позивача про недоліки Програмного забезпечення (якщо такі мали місце), відмовою від альтернативних шляхів отримання розробленого Програмного забезпечення. Отже, на думку позивача, відповідач вважається таким, що прийняв розроблене Програмне забезпечення і, відповідно, послуги на розробку Програмного забезпечення вважаються Відповідачу переданими та Відповідач зобов'язаний здійснити за нього повну оплату та , з врахуванням вже сплачених сум, сплатити заборгованість в розмірі 87 734,25 грн.
Відповідач повністю заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. В обгрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами по справі факт виконання договору, факт передачі результатів робіт, факт обліку фактично затраченого часу на виконання робіт, а відтак, заявлений позов, на думку відповідача, є передчасним та не доводить порушення договору з боку відповідача. З огляду на відсутність доказів виконання умов договору позивачем, відповідач просить відмовити в задоволенні позову.
В судовому засіданні 25.01.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, заслухавши представників сторін, присутніх в судовому засіданні, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Як встановлено судом, між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Благодійною організацією «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ТІМ4ЮА» 17 листопада 2022 р. було укладено договір № 1ПЗ розробки програмного забезпечення, відповідно до якого Позивач прийняв зобов'язання у строк до 01.04.23 (пп. 5.1.3 Договору) створити на користь відповідача програмне забезпечення, яке відповідає умовам договору та технічному завданню, яке затверджено сторонами договору та оформлено додатком №1 до Договору, та передати результати, у т.ч. готове програмне забезпечення на користь відповідача.
Сторони у розділі «А» Договору визначили договірну дефініцію «Програмне забезпечення - це сукупність даних та команд, для функціонування електронно обчислювальних машин (ЕОМ) та інших комп'ютерних засобів з метою отримання певного результату, включаючи підготовчі матеріали, отримані в ході розробки програми для ЕОМ, що породжують нею аудіовізуальні зображення. Для мети цього договору під Програмним забезпеченням визнається продукт, який замовлений Замовником, відповідно до опису, що містить Технічне завдання.
Відповідно до п. 2.1 Договору сторони узгодили , що після завершення робіт зі створення Програмного забезпечення Виконавець зобов'язаний повідомити Замовника про готовність Програмного забезпечення до приймання-передачі, а також передати готове програмне забезпечення в хмарному репозиторії замовника: https://github.com/team4ua та в робочу версію продукту онлайн: https://www.map.wearehit.org/.
З моменту отримання цього повідомлення Замовник зобов'язаний провести тестування та перевірку Програмного забезпечення протягом розумного строку, але не більше 10 робочих днів від дня фактичного отримання копії Програмного забезпечення.
Пунктом 2.2 Договору передбачено, що протягом строку, встановленого п. 2.1 Договору, Замовник зобов'язаний прийняти результат робіт або письмово повідомити Виконавця про виявлені недоліки та зауваження до Програмного забезпечення. Якщо протягом строку, встановленого п. 2.1 Договору, Замовник не прийняв результат робіт та не повідомив про недоліки Програмного забезпечення, Замовник вважається таким, що прийняв результат виконаних робіт в повному об'ємі та немає будь-яких претензій до Виконавця.
Якщо у замовника є зауваження до Програмного забезпечення, він зобов'язаний викласти їх у формі таблиці та направити Виконавцю. Виконавець зобов'язаний додати правки до Програмного забезпечення, відповідно до отриманої таблиці, протягом 5 робочих днів від дати отримання зауважень.
Пунктом 5.2 сторони Договору передбачили, що позивач зобов'язаний надавати відповідачу проміжні редакції програмного забезпечення для здійснення останнім тестування та внесення позивачем коригувань за потребою.
Підпунктами 5.2.1-5.2.7 Договору, сторони передбачали, що приймання частково виконаних робіт оформлюється проміжними актами приймання-передачі робіт, якими сторони фіксують виконання виконавцем певного об'єму робіт.
Пунктом 8.3 Договору сторони встановили, що програмне забезпечення вважається створеним з моменту підписання Сторонами акту приймання-передачі робіт, який свідчить про закінчення створення Програмного забезпечення.
Як стверджує позивач, в період з 17 листопада 2022 року по 28 лютого 2023 року ним розроблялася проміжна редакція програмного забезпечення, вона, відповідно до п. 5.2 Договору була прийнята та оплачена Відповідачем, але при цьому Відповідачем не були підписані жоден з актів приймання-передачі виконаних робіт. В період з 01 березня по 31 березня 2023 року Позивачем було завершено роботи зі створення програмного забезпечення та готове Програмне забезпечення було передано в хмарний репозиторій замовника: https://github.com/team4ua та в робочу версію продукту онлайн: https://www.map.wearehit.org/.
11 квітня 2023 року Позивач в письмовому вигляді направив повідомлення Замовнику про те, що роботи зі створення програмного забезпечення завершені і Програмне забезпечення готове до приймання-передачі. Крім того, Позивачем були надіслані акти приймання-передачі наданих послуг за увесь період дії Договору (які не були підписані Відповідачем), підписані зі сторони Позивача, а також рахунок на оплату робіт зі створення програмного забезпечення за період з 01 березня 2023 р. по 31 березня 2023 р.
Позивач зазначає, що Відповідач зобов'язаний був провести тестування та перевірку Програмного забезпечення в строки, визначені абзацом 2 пункту 2.1 Договору, але він цього не зробив, надіславши вимогу, датовану 27 квітня 2023 р. за № 29/04, в якій вимагав від Позивача виконати належним чином умови Договору.
Як зазначає позивач, основним аргументом Відповідача було те, що він втратив доступ до хмарного репозиторію https://github.com/team4ua і Позивач зобов'язаний передати йому програмне забезпечення в електронному вигляді (при цьому не зазначивши, яким саме чином)
та на паперовому носії , що умовами Договору не передбачено. З позицією Відповідача, вкладеній у вимозі, Позивач не погодився і надіслав відповідь, що всі умови технічного завдання Виконавцем були виконані, а готове програмного забезпечення передане згідно умов Договору. При цьому Позивач запропонував мирне врегулювання даного спору - обговорити із Відповідачем інший порядок передачі готового програмного забезпечення, але при умові фіксації зміненого порядку передачі готового програмного забезпечення в Договорі шляхом укладення додаткової угоди, підписаної обома сторонами Договору.
З огляду на ті обставини, що відповідь від Відповідача на вказану пропозицію не надійшла, позивач зазначає, що заборгованість Відповідача перед Позивачем за розроблене Програмне забезпечення за Договором складає суму в розмірі 87 734,25 грн.
Відповідно до п. 9.3 Договору Позивачем нараховано пеню в розмірі 50 % річних, оскільки саме такий розмір подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, Позивачем нараховано Відповідачу за період прострочення індекс інфляції та 3 відсотка річних, які просить стягнути з відповідача.
Відповідно до долученого до позовної заяви розрахунку, загальна сума боргу заявлена до стягнення складає 102 171,94 грн.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтовані та такі, що не підлягають до задоволення.
При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини ( п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом, правовідносини між сторонами у справі виникли з Договору розробки програмного забезпечення №1ПЗ від 17.11.2022 р., який за своєю правовою природою є договором підряду.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання умов договору Позивач розробив та передав Відповідачу програмне забезпечення, проте, замовник відмовився підписати акти здачі-приймання робіт, обумовлені договором №1ПЗ від 17.11.22, та оплатити вартість виконаних робіт, що є істотним порушенням умов договору та відповідно дає підстави виконавцю вимагати в судовому порядку стягнення з Благодійної організації «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ТІМ4ЮА» заборгованості за договором розробки програмного забезпечення в сумі 87734,25 грн.; 2 378,94 грн. пені; 742,74 грн. 3 % річних, 1 316,01 грн. індексу інфляції та судових витрат.
В матеріалах справи містяться складені та підписані зі сторони Виконавця Акти прийому - передачі виконаних робіт згідно Договору №1ПЗ від 17.11.22: №1 від 30.11.2022, № 2 від 30.12.2022, № 3 від 31.01.2023, № 4 від 28.02.2023, « 5 від 31.03.2023, рахунок на оплату №5 від 31.03.2023, повідомлення про завершення робіт із створення програмного забезпечення, які були направлені на адресу Замовника, як зазначає Виконавець 11.04.2023.
В матеріалах справи міститься письмова відмова Замовника від прийняття робіт за Договором та підписання Актів та оплаті рахунку (а.с.39) та вимога стосовно належного виконання умов договору розробки програмного забезпечення від 17.11.2022 №1ПЗ від 27.04.23. Зазначену відмовуц від прийняття робіт і підписання актів Відповідач обгрунтовує тим, що станом на 27.04.23 виконавець (Позивач) не надав доступ Замовнику (Відповідачу) до хмарних репозиторіїв : https://github.com/team4ua та робочої версії продукту онлайн: https://www.map.wearehit.org/, а також невиконання технічного завдання, а саме - неотримання замовником від виконавця : звітів, передбачених технічним завданням, відкритий код програмного забезпечення в електронному вигляді та на паперовому носії , моделі даних програмного забезпечення та супутню документацію на програмне забезпечення. Також у вимозі Замовником зазначено, що надіслані для підписання акти приймання-передачі робіт не містять об'єм прав, які виникли у БО «Благодійний Фонд ТІМ4ЮА» , з огляду на положення Договору, Акти містять посилання на права третіх осіб, використані при створенні програмного забезпечення, у т.ч. на використання супутникової зйомки, програмного коду, тощо. Зазначені обставини унеможливлюють Замовника перевірити та провести тестування програмного забезпечення, начебто, створеного Замовником.
Як вбачається з позовних вимог, позивач з посиланням на п.2.2 Договору визнав відмову Замовника необгрунтованою, вважає роботи прийнятими та вимагає оплати вартості виконаних робіт, штрафні санкції за порушення строків оплати.
Відповідно до пункту 2.2 Договору сторони передбачили, що протягом строку, встановленого п. 2.1 Договору, Замовник зобов'язаний прийняти результат робіт або письмово повідомити Виконавця про виявлені недоліки та зауваження до Програмного забезпечення.
Якщо протягом строку, встановленого п. 2.1 Договору, Замовник не прийняв результат робіт та не повідомив про недоліки Програмного забезпечення, Замовник вважається таким, що прийняв результат виконаних робіт в повному об'ємі та немає будь-яких претензій до Виконавця.
Як вже зазначалося, матеріали справи містять відмову від підписання актів приймання-передачі робіт із переліком зауважень, а відтак доводи позивача з посиланням на п.2.2 договору є необгрунтованими.
Що стосується доводів позивача про виконання ним умов договору та завантаження програмного забезпечення у строк та на умовах договору , то суд зазначає наступне:
В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що ним створено програмне забезпечення і виконано інші роботи , передбачені умовами договору та технічним завданням, та передано на користь відповідача для тестування та перевірки. Як доказ створення та передачі відповідачу програмного забезпечення позивач надав суду : повідомленням про завершення робіт зі створення програмного забезпечення від 11.04.23, акти №№1,2,3,4,5 та рахунок на оплату від 31.03.23 по акту №5.
Зазначені документи не є належними і допустимими доказами виконання робіт, оскільки вони підписані лише зі сторони позивача.
Крім того, акти №№1,2,3,4,5 слід характеризувати як проміжні акти, оскільки, договором чітко передбачений кінцевий акт приймання-передачі робіт, який свідчить про закінчення позивачем створення програмного забезпечення, тобто сторони затвердять готовність програмного забезпечення до використання відповідачем. Проміжні акти та їх сплата не можуть свідчать про повне приймання відповідачем робіт.
Як вбачається з матеріалів справи, Технічним завданням (додаток №1 Договору) сторони визначили види та об'єм робіт, які позивач повинен виконати у строк до 01.04.23. Так, позивач прийняв на себе наступні зобов'язання:
a) написання та підтримка програмного коду для BackEnd GIS платформи для TEAM4UA на Node.js для швидкої та ефективної роботи продукту з багатьма шарами інформації;
b) створення та підтримка бази даних шарів інформації : зруйновані будинки, дороги, інфраструктури, волонтерських організацій, бенефіціарів та інші шари даних;
c) створення АРІ та інтеграція із CRM бенефіціарів та відображення їх потреб на мапі;
d) створення Unit тестів, фікс багів та запровадження всіх необхідних заходів для забезпечення високої якості програмного продукту;
e) ведення технічної документації та опис написаного коду відповідно до кращих світових практик, щоб код був зрозумілий та міг підтримуватись іншими членами команди;
f) забезпечення максимальної швидкодії програмного продукту та оптимізація загрузки всіх елементів до 0.5 секунди;
g) ефективна співпраця зі всіми членами команди задля досягнення цілей компанії та забезпечення високої продуктивності GIS платформи;
h) здійснити заходи стосовно динамічного аналізу коду, а саме, тестування безпеки додатків OWASP (Open Web Application Security Project) та надати звіт Замовнику;
i) аналіз вразливості та тестування на проникнення (VAPT) на етапі впровадження / тестування Програмного забезпечення та надати звіт Замовнику;
j) програмне забезпечення , яке буде створено та передано Замовнику, повинно відповідати наступним критеріям безпеки: кожен шар інформаці ї GIS платформи має бути захищений від закачування та використанням 3-ми особами; база даних має бути закрита кількома шарами безпеки та доступів тільки ключовим особам в команді замовника; продукт має бути стійким до DOS атак та перегрузкам; всі поля для вводу мають бути екрановані та невразливими до запуску скриптів зовні.
Пунктом 5.2 сторони Договору передбачили, що позивач зобов'язаний надавати відповідачу проміжні редакції програмного забезпечення для здійснення останнім тестування та внесення позивачем коригувань за потребою.
Підпунктами 5.2.1-5.2.7 Договору, сторони передбачали, що приймання частково виконаних робіт оформлюється проміжними актами приймання-передачі робіт, якими сторони фіксують виконання виконавцем певного об'єму робіт.
Як вже зазначалося раніше, всі проміжні Акти скеровані Відповідачу одним листом з повідомленням про завершення робіт і підписані лише зі сторони Позивача. Докази скерування проміжних актів по етапах виконання робіт та підписання іх Замовнимком в матеріалах справи відсутні.
Не заслуговують на увагу суду доводи Позивача, про те, що ніби-то оплата проміжних актів Відповідачем свідчить про належне виконання робіт та прийняття їх Замовником. Як вбачається із банківської виписки по рахунку Позивача ( а.с.31) , Відповідачем здійснено декілька оплат, в тому числі : 05.12.2022 виплата авансу за ІТ послуги за договором від 17.11.22 в сумі 39893,02 грн; 20.12.22 виплата за договором №1 ПЗ за актом №1 в сумі 87765,00 грн. (при цьому Акт №1 на суму 39494,09 грн.) ; 03.02.23 оплата за послуги за січень 2023 в сумі 87395,74 грн.; 06.03.23 оплата послуг згідно акту за лютий 2023 в сумі 87764,64 грн.
Як стверджує Відповідач, зазначені оплати були здійснені як авансові платежі і жодним чином не можуть бути підтвердженням факту виконання робіт Замовником.
Крім того, предметом даного спору є стягнення коштів за завершення робіт зі створення програмного забезпечення на підставі Акту №5 від 31.03.2023 та рахунку на оплату №5 від 31.03.2023.
Як вже зазначалося раніше, правовідносини між сторонами у справі виникли з Договору розробки програмного забезпечення №1ПЗ від 17.11.2022 р., який за своєю правовою природою є договором підряду.
Відповідно до пункту 8.3 Договору сторони встановили, що програмне забезпечення вважається створеним з моменту підписання Сторонами акту приймання-передачі робіт, який свідчить про закінчення створення Програмного забезпечення. Тобто, вказаний акт буде свідчити про повне виконання договору.
А відтак, Позивач повинен був після закінчення виконання робіт передати Відповідачу програмне забезпечення та документацію до нього та направити відповідачу кінцевий акт, яким сторони договору затвердять виконання договору та робіт позивача.
Пунктом 2.1 договору сторони передбачили, що позивач передає відповідачу готове програмне забезпечення через ресурс https://github.com/team4ua та https://www.map.wearehit.org/.
Пп. 7.3.1 Договору передбачили, що виконавець зобов'язаний надати звіт про хід виконання договору на вимогу замовника. Тобто, звіт про виконання умов договору, також включає і дані, які витребовувались відповідачем у листі до позивача 27.04.23.
Відповідно до пункту 9.6 договору сторони передбачили, що обмін інформацією може відбуватися за допомогою електронної пошти та мережі інтернет, а результати робіт можуть бути передані замовнику, у т.ч. в електронному вигляді.
Відповідно до практики Верховного суду стосовно акта виконаних робіт за договором підряду, підписаного однією стороною, правовий висновок викладено у пункті 6.3 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №910/7446/18 та інших. Цей висновок полягає в тому, що «передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором».
Як вбачається з матеріалів справи, Акт №5 від 31.03.2023 , який підписаний лише зі сторони Позивача, при наявності відмови відповідача від його підписання , не може бути належним і допустимим доказом завершення виконання робіт та передачі готового програмного забезпечення Відповідачу.
Попри посилання позивача на п. 2.1 Договору, яким сторони передбачили порядок передачі програмного забезпечення від виконавця до замовника з використанням ресурсів https :/ /github.com/ team4ua та https://www.map.wearehit.org/ факт передачі відповідачу результату робіт за Договором не підтверджується матеріалами справи.
З аналізу змісту актів №№1,2,3,4,5 не вбачається у який спосіб позивач передав відповідачу результати робіт. Посилання на розміщення робіт на вказаних ресурсах немає.
Матеріалами справи також не підтверджується факт передачі програмного забезпечення від позивача до відповідача у будь-який інший спосіб, передбачений п. 9.6 Договору, у т.ч. технічну документацію та звіти, передбачені технічним завданням.
Основним аргументом позивача є той факт, що ним начебто було завантажено всі роботи, які визначені в актах №№1,2,3,4,5 на https://github.com/team4ua та https://www.map.wearehit.org/ . Докази підтверджуючі ці факти матеріали справи не містять.
Позивач не надав доказів виконання робіт, зазначених в актах прийому-передачі виконаних робіт згідно з договором на електронному носієві інформації про виготовлене програмне забезпечення, що унеможливило дослідження такого на предмет його функціональності, відповідності умовам договору тощо.
Що стосується інших доказів, якими Позивач підтверджує передачу завершеного програмного забезпечення Замовнику в хмарному репозиторію, а саме : знімки з екрана комп'ютера, які були зроблені 22 квітня 2023 р. та 11 травня 2023 р. і які, на думку Позивача, посвідчують той факт, що готове програмне забезпечення знаходилось станом на ці дати в хмарному репозиторії замовника: https://github.com/team4ua, а робоча версія продукту онлайн: https://www.map.wearehit.org/ знаходилася в працездатному стані, то зазначені докази також не є належними і допустимими з огляду на наступне:
Зазначені докази позивач надав суду у формі роздруківок, скріншотів (паперові копії електронних доказів).
Відповідно до ч.1 ст.96 ГПК електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зазначив: на відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи.
У частині другій статті 96 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У частині третій зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19).
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини п'ята, шоста статті 96 Господарського процесуального кодексу України). Аналогічні висновки містилися у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №923/1379/20.
З огляду на ті обставини, що Відповідач заперечував факт передачі йому програмного забезпечення у хмарному репозиторії замовника: https://github.com/team4ua, та робочої версії продукту онлайн: https://www.map.wearehit.org/ , і вважав паперові копії електронних доказів (скріншоти сторінок) неналежними, на задоволення клопотання відповідача від 20.09.23 вх.№22838/23, суд витребував електронні докази для огляду в судовому засіданні.
Під час розгляду справи по суті на стадії дослідження доказів представник позивача демонстрував наявність ніби-то файлів програмного забезпечення, проте на іншому ресурсі, а не в хмарному репозиторії замовника: https://github.com/team4ua , та онлайн версії на : https://www.map.wearehit.org/ .
Проте,оригіналів електронних доказів на електронному носієві інформації про виготовлене програмне забезпечення до матеріалів справи так і не подав, що унеможливило дослідження такого на предмет його функціональності, відповідності умовам договору тощо.
Відтак, надані позивачем паперові копії електронних доказів, які ставить під сумнів відповідач, без долучення до матеріалів справи оригіналу електронного доказу не відповідають вимогам статей 76-79 ГПК.
Жодних доказів листування між сторонами та передачі проміжних етапів робіт Позивачем до матеріалів справи також не долучено, як і не долучено письмових звітів про хід виконання робіт.
Тобто, в суду відсутня можливість встановити на підставі наявних у матеріалах справи доказів факт повного виконання Виконавцем договірних зобов'язань, визначених у п. 1.1. Договору, що, відповідно виключає можливість задоволення вимог позивача про стягнення з Відповідача заборгованості згідно Договору розробки програмного забезпечення №1ПЗ від 17 листопада 2022 в розмірі 87 734,25 грн. та відсутні підстави для стягнення штрафних санкцій.
17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у Постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20.
Відповідно до ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів та мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
Дослідивши матеріали справи та докази, подані сторонами на підтвердження заявлених вимог та заперечень в їх сукупності, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи Акти приймання - передачі виконаних робіт, підписані лише зі сторони Виконавця при наявності відмови Замовника від їх підписання, відсутність в матеріалах справи належних і допустимих доказів завершення робіт із створення програмного забезпечення Позивачем та його передачі Відповідачу у спосіб та строки встановлені договором - не доводять факту повного виконання Позивачем договірних зобовязань, визначених у п. 1.1. Договору, що, відповідно виключає можливість задоволення його вимог про стягнення з Відповідача заборгованості згідно Договору розробки програмного забезпечення №1ПЗ від 17 листопада 2022 в розмірі 87 734,25 грн. та штрафних санкцій.
Приписами частини першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Отже, під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У статті 77 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до частин першої, другої статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Наведена процесуальна норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
Передбачений статтею 79 Господарського процесуального кодексу України стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак судовий збір покладається на позивача.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76-79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 31.01.2024.
Суддя Березяк Н.Є.