Номер провадження: 22-ц/813/1342/24
Справа № 511/2100/21
Головуючий у першій інстанції Панчук А. І.
Доповідач Комлева О. С.
23.01.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
з участю секретаря Виходець А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Христюка Юрія Георгійовича, представника ОСОБА_1 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 24 лютого 2023року, постановленого під головуванням судді Панчук А.І., повний текст рішення суду складений 28 лютого 2023 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, -
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, в якому просила:
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 70673 грн.;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 150000 грн.;
- стягнути судові витрати.
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що її визнано потерпілою у кримінальному провадженні №12020160470000595 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України.
Вироком Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_3 визнано винним за ч.1 ст.286 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 5100,00 грн.
В ході скоєння кримінального правопорушення, ОСОБА_5 було завдано матеріальної шкоди в розмірі 70673 грн. та моральної шкоди в розмірі 150 000 грн.
ОСОБА_1 зазначила, що оскільки ДТП було скоєно ОСОБА_3 , який на час скоєння працював на відповідача по справі ОСОБА_2 , відповідач повинен відшкодувати їй матеріальну та моральну шкоду у визначеному розмірі.
Судом до участі у справі були залучені треті особи ОСОБА_3 , ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ».
Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 24 лютого 2023року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, адвокат Христюк Ю.Г., представник ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не повно з'ясував всі обставини справи та не взяв до уваги наявні в матеріалах справи докази.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Топунова А.М., представник ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення без змін, посилаючись на те, що апелянтом не доведено та не надано доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість прийнятого судового рішення.
Протоколом автоматизованого розподілу від 19 квітня 2023 року визначений склад колегії суддів під головуванням судді Бездрабко В.О. для розгляду справи (а.с.55, т.2).
Відповідно до протоколу повторного розподілу справи за допомогою автоматизованої системи документообігу суду від 12 червня 2023 року цивільна справа передана головуючому-судді (суддя-доповідач) Комлевій О.С., для подальшого розгляду, у зв'язку із достроковим закінчення відрядження судді Херсонського апеляційного суду Бездрабко В.О. згідно з рішенням Вищої ради правосуддя № 567/0/15-23 від 30 травня 2023 року (зі змінами, відповідно до рішення № 572/0/15-23 від 31 травня 2023 року) (а.с. 78-79, т.2).
Відповідно до протоколу повторного розподілу справи за допомогою автоматизованої системи документообігу суду від 30 червня 2023 року цивільна справа передана головуючому-судді (суддя-доповідач) Комлевій О.С. зі складом колегії суддів, з урахуванням навантаження на суддів Одеського апеляційного суду (а.с. 80, т.2).
Ухвалою Одеського апеляційного суд від 24 липня 2023 року апеляційну скаргу адвоката Христюка Ю.Г., представника ОСОБА_1 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 24 лютого 2023року прийнято до провадження колегією суддів (а.с.81, т.2).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , її представника адвоката Христюк Ю.Г., адвоката Топунову А.М., яка представляє інтереси ОСОБА_2 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду зазначеним вимогам відповідає не в повній мірі, з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, з підстав того, що ОСОБА_3 не перебував у трудових відносинах з ОСОБА_2 .
Колегія суддів висновком суду про відмову у задоволенні позову погоджується, однак не в повному обсязі погоджується з викладеним мотивуванням з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право
в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Дана норма є підставою для звільнення від доказування в частині встановлення вини відповідача, внаслідок якої заподіяно шкоду охоронюваним законом майновим правам позивача.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 11.02.2021 року ОСОБА_3 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 5100 гривен без позбавлення права керування транспортним засобом (а.с. 14-16 т. 1).
З вироку Малиновського районного суду м. Одеси від 11.02.2021 вбачається, що 29 лютого 2020 року близько 11 годин 36 хвилин, водій ОСОБА_3 , допустивши порушення вимог п.п. 2.3 (б), 10.1 та 10.3 Правил дорожнього руху України, керуючи технічно справним автомобілем марки «МАN ТGХ 26.480», реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричепом «ОБ», номерний знак НОМЕР_2 , здійснював рух по проїжджої частини вул. М.Грушевського в м. Одесі зі сторони вул. Паркова в напрямку вулиці Балківська, допустив зіткнення з автомобілем марки «ВАЗ 211540», реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_6 .
Від контактування з автомобілем марки «МАN ТGХ 26.480», реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричепом «ОБ», номерний знак НОМЕР_2 , автомобіль «ВАЗ 211540», реєстраційний номер НОМЕР_3 виїхав за межі проїзної частини та здійснив перекидання.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди, автомобіль «ВАЗ 211540», реєстраційний номер НОМЕР_3 отримав технічні пошкодження, а пасажир зазначеного автомобіля ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості (а.с.14-16 т.1).
З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб напівпричепом «ОБ», типу Е, номерний знак НОМЕР_2 , модель G9, рік випуску 1991 на момент ДТП був застрахований ТДВ «СК «Ю.Ес.Ай», страхувальником є ОСОБА_2 , що підтверджується полісом №АО /0680624 обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 21.05.2019 року (а.с.13, т.1).
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 власником автомобіля «ВАЗ 211540», реєстраційний номер НОМЕР_3 є ОСОБА_8 (прізвище після укладання шлюбу ОСОБА_9 (а.с. 10 т. 1) ( а.с.11-12 т.1).
Згідно висновку № 200424 експертного автотоварознавчого дослідження від 28.04.2020 року вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля «ВАЗ 211540», реєстраційний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , пошкодженого в ДТП, яка сталася 29 лютого 2020 року, станом на 24 квітня 2020 року складає 70673,00 грн. ринкова вартість автомобіля «ВАЗ 211540», реєстраційний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , станом на 24 квітня 2020 року складає 9425,00 грн.(а.с.18-59, т.1).
Згідно листа ТДВ «СК «Ю.Ес.Ай» за №51-3960 від 25.05.2021 року надісланого на адресу ОСОБА_1 на її заяву від 18.03.2021 року, останній було відмовлено у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з пропуском строку на подачу заяви на відшкодування, оскільки подія мала місце 26.02.2020 року, а заява від ОСОБА_1 була подана 18.03.2021року (а.с.17, т.1).
Відповідно до інформації з головного сервісного центру МВС автомобіль «ВАЗ 211540», реєстраційний номер НОМЕР_3 , який належав ОСОБА_8 (прізвище після укладання шлюбу ОСОБА_9 ) було перереєстровано на нового власника 15.06.2021 року за договором укладеним в ТСЦ, а транспортний засіб напівпричепом «ОБ», типу Е, номерний знак НОМЕР_2 , модель G9, рік випуску 1991 станом на 30.11.2021 року зареєстрований за ОСОБА_10 , за державним знаком НОМЕР_1 зареєстровано інший транспортний засіб (а.с. 111-113, 130-131, т.1).
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Згідно ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 пред'явивши позовні вимоги до ОСОБА_2 , обґрунтовує позов тим, що на час ДТП ОСОБА_3 працював у ОСОБА_2 , однак, як встановлено судом, матеріали справи не містять жодного доказу, що ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з ОСОБА_2 , на момент ДТП.
Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що з долученого до матеріалів справи страхового полісу, вбачається, що він виданий ОСОБА_2 , однак суд першої інстанції зазначив, що він не є доказом того що ОСОБА_3 працював на ОСОБА_2 та перебував в трудових відносинах з ОСОБА_2 , тобто був на роботі в момент ДТП.
Колегія суддів з таким висновком суду погоджується в повній мірі.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 674/1666/14-ц (провадження № 61-6468зпв18) вказано, що «зобов'язання про відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та її результатом - шкодою».
Так, згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідальність у випадках передбачених ч. 2 ст. 1187 ЦК України має нести винна у завданні шкоди особа, якою є водій автомобіля чи особа, яка на відповідній правовій підставі керувала автомобілем та з вини якої сталась ДТП.
Тобто, якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).
Як вбачається з норм ч. 2 ст. 1187 ЦК України особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом може бути: власник, орендар, підрядник, тощо, що свідчить про те, що законом не встановлено вичерпного переліку таких осіб, але у будь-якої з цих осіб виникне обов'язок відшкодування шкоди лише у випадку володіння транспортним засобом та наявності причинного зв'язку між володінням транспортним засобом та завданою шкодою.
Тлумачення статей 11 та 1167 ЦК України дозволяє стверджувати, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ №6 від 27.03.1992р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 зазначила, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» випадках - МТСБУ), та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку), винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).
Також колегія суддів зазначає, що матеріали справи містять страховий поліс, за яким на час ДТП відповідальність водія була застрахована у ТДВ «СК «Ю.Ес.Ай» з лімітом відповідальності у розмірі у розмірі 100 000 гривень, вартість пошкодженого автомобіля складає 70673 гривен, тобто в межах ліміту (а.с.13, т.1).
Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхового відшкодування для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17 зазначено, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика (страхової компанії) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 зазначила, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» випадках - МТСБУ), та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку), винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).
Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18)).
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 року у справі №147/66/17 вказала, що у випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.
Тобто, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред'явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_11 , який представляє ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ОСОБА_3 , колегія суддів вважає необґрунтованими з підстав того, що матеріали справи таких доказів не містять.
Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Суд зобов'язаний визначити суб'єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню.
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічний висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.
Оскільки, визначення відповідачів є правом позивачки ОСОБА_1 , яка позовні вимоги пред'явила до ОСОБА_2 , який не є належним відповідачем, а суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу не може усунути порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки не наділений повноваженнями залучення до участі у справі сторін на стадії апеляційного провадження, що само по собі унеможливлює правильне вирішення спору по суті, у задоволенні такого позову слід відмовити з цих підстав, що не позбавляє права позивача повторно звернутися до суду з аналогічним позовом, але з залученням до справи належних відповідачів.
Відповідно до п. 2 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, зміну рішення суду, шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови
Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Христюка Юрія Георгійовича, представника ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 24 лютого 2023 року - змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 31 січня 2024 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська
______________________________________ Є.С. Сєвєрова