Номер провадження: 22-ц/813/2186/24
Справа № 947/11723/23
Головуючий у першій інстанції Васильків О.В.
Доповідач Назарова М. В.
30.01.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Лозко Ю.П., Стахової Н.В.,
учасники справи: позивач - То вариство з обмеженою відповідальністю "ІНФОКС" в особі філії "ІНФОКСВОДОКАНАЛ", відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадження
клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОКС" в особі філії "ІНФОКСВОДОКАНАЛ" в особі свого представника Никислої Ольги Іванівни
на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2023 року,
ухваленого Київським районним судом м. Одеси у складі: судді Васильків О.В. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОКС" в особі філії "ІНФОКСВОДОКАНАЛ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг,
У квітні 2023 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг.
Позов мотивував тим, що ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Салтан Л.В. від 08 лютого 2023 року по справі № 947/27970/22 скасовано судовий наказ від 07 грудня 2022 року, виданий суддею Київського районного суду м. Одеси Куриленко О.М. про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги водопостачання у розмірі 35483,78 грн та роз'яснено заявнику можливість звернення з вимогами у порядку позовного провадження.
Відповідач ОСОБА_1 є споживачем послуг, які надає філія «Інфоксводоканал», що підтверджується оформленим особовим рахунком за № НОМЕР_1 .
Позивач надавав послуги водопостачання та водовідведення відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 , за які він відповідно до п.п. 20, 30 Правил повинен був своєчасно розрахуватись шляхом внесення коштів на розрахунковий рахунок позивача.
Нарахування відповідачу за надані послуги здійснювались відповідно до норм водопостачання, затверджених рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 30 від 25 лютого 2010 року, та тарифів, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 23 жовтня 2018 року № 1251, від 04 лютого 2020 року № 283, від 16 грудня 2020 року № 2499, від 22 грудня 2021 року № 2841, а відповідач, в свою чергу, користувався такими послугами, проте оплату за надані послуги у повному обсязі не здійснював, внаслідок чого, утворилась заборгованість у розмірі 37547,84 гривень за період з 01 березня 2020 року по 28 лютого 2023 рік, що підтверджується розрахунком суми боргу.
Посилаючись на те, що відповідач обов'язок зі сплати житлово-комунальних послуг не виконує, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 37547,84 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 684 грн.
Від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач з позовними вимогами не погодився, зазначивши, що довідка про склад сім'ї від лютого 2019 року втратила чинність, звіт про заборгованість не відображає початок періоду заборгованості, а також метод нарахування на кожну особу, підписаний договір на надання послуг водопостачання взагалі відсутній, і причина його відсутності не зазначена позивачем.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не звільняє споживача від оплати отриманих послуг, а Законом України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено обов'язок споживача укладати договори про надання житлово-комунальних послуг; звернення відповідача у встановленому законом порядку з претензіями до позивача з приводу кількісних та якісних показників отриманих послуг у матеріалах справи відсутні; ненадання загальновідомої інформації про затвердження тарифів, яка перебуває у відкритому доступі та розміщена на сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, зважаючи на той факт, що відповідачем тарифи не спростовані.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Апеляційний розгляд справи призначений ухвалою суду від 09 листопада 2023 року в порядку письмового провадження на 23 січня 2024 року.
В процесі апеляційного розгляду справи, 23 січня 2024 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання відповідача ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи та ознайомлення з матеріалами справи, посилаючись на те, що ухвалу Одеського апеляційного суду від 09 січня 2024 року отримав 17 січня 2024 року електронною поштою, попередню ухвалу суду не отримував, у даний час знаходиться у лавах ЗСУ.
Також, 25 січня 2024 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду із заявою про зупинення апеляційного провадження по справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України у зв'язку із його перебуванням у лавах Збройних Сил України.
В обґрунтування наведених обставин надав копію довідки начальника групи персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 лейтенанта ОСОБА_2 № 1045 від 18 листопада 2023 року про те, що перебуває на військовій службу по мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 з 10 жовтня 2023 року по теперішній час та копію довідки командира військової частини НОМЕР_3 полковника ОСОБА_3 № 127 від 23 січня 2024 року.
Розгляд справи відкладений на 30 січня 2024 року.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення коштів у розмірі 37 547,84 грн, тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.
Оскільки справа є малозначною, то розгляд клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.
Розглянувши клопотання про зупинення провадження по справі, колегія суддів приходить до висновку, що таке задоволенню не підлягає з наступних мотивів.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.
Отже, процесуальний закон пов'язує необхідність зупинення провадження у справі не з наявністю воєнного стану в Україні, а із фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Така правова позиція узгоджується із постановою КЦС ВС від 21 грудня 2022 року у справі № 456/2541/19.
У постанові Верховного Суду України 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1367цс15 зазначено, що «зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи».
У постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року в справі № 6-1957цс16 зазначено, що «межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь - якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі».
В ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2022 року в справі № 461/5209/19 (провадження № 61-5782св22) вказано, що: «22 серпня 2022 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду касаційної інстанції з клопотанням про зупинення провадження у справі № 461/3554/21 у зв'язку з тим, що він перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_4 , яка переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій, військовослужбовець не перебуває у зоні постійної дислокації, а знаходиться у зоні бойових дій. На підтвердження клопотання про зупинення провадження у справі позивач надав довідки із військової частини НОМЕР_4 від 08 серпня 2022 року № 2/762 та № 2/761. Пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України встановлено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або і інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Оскільки позивачем надані докази його перебування у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій, колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_4 про зупинення провадження у справі № 461/5209/19 є обґрунтованою та підлягає задоволенню, тому необхідно зупинити провадження у справі, що переглядається, до припинення перебування позивача у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан».
Такі правові висновки викладені у постанові КЦС ВС від 09 листопада 2022 року у справі №753/19628/17.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що військове формування створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України; Командування об'єднаних сил Збройних Сил України; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; окремі роди сил Збройних Сил України - Сили спеціальних операцій, Сили територіальної оборони, Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили; окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, Війська зв'язку та кібербезпеки; органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.
Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та вирішення питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі, врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від10 грудня 2008 року № 1153/2008 (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваної ухвали) (далі - Положення).
Відповідно до пункту 12 Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2023 року у справі № 756/3462/20 (провадження № 61-7918св22) виснував, що результат аналізу пункту 12 Положення дає підстави зробити висновок про те, що встановлення відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом оформлюється письмовими наказами по особовому складу. Матеріали справи не містять достовірних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, оскільки він не надав наказ по особовому складу. При цьому встановлено, що довідка від 19 липня 2022 року № 1893, видана військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_2 , надана відповідачем, не видавалася.
Відповідно до наданої у підтвердження викладених у клопотанні ОСОБА_1 обставин довідки начальника групи персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 лейтенанта ОСОБА_4 № 1045 від 18 листопада 2023 року вбачається, що молодший сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі по мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 з 10 жовтня 2023 року по теперішній час.
Проте, зі змісту копії довідки командира військової частини НОМЕР_3 полковника ОСОБА_3 № 127 від 23 січня 2024 року вбачається, що з 17 січня 2024 року молодший сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у іншій військовій частині - НОМЕР_3 - і в наведеній довідці відсутня інформація про проходження ОСОБА_1 військової служби по мобілізації, а також довідка не містить інформації про переведення військової частини НОМЕР_3 на воєнний стан або виконання бойових завдань у зоні бойових дій військовою частиною, місце знаходження якої встановити не можливо.
Докази про переведення на воєнний стан або виконання бойових завдань у зоні бойових дій військовою частиною, в якій ОСОБА_1 перебуває на військовій службі, в матеріалах справи відсутні, як і не надано ОСОБА_1 письмового наказу по особовому складу.
Вказане виключає можливість застосування судом передбачених пунктом другим частини першої статті 251 ЦПК України наслідків у вигляді зупинення провадження у справі.
Керуючись ст. 251, 381 ЦПК України, апеляційний суд
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення апеляційного провадження у справі відмовити.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Дата складення повного тексту ухвали - 30 січня 2024 року.
Судді: М.В. Назарова
Ю.П. Лозко
Н.В. Стахова