про відмову у відкритті касаційного провадження
29 січня 2024 року
м. Київ
справа №240/17952/23
адміністративне провадження № К/990/1587/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року
у справі №240/17952/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яка призвела до ненарахування та невиплати підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо ненарахування та невиплати із 16 січня 2023 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 16 січня 2023 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України 09 січня 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що розгляд справи в суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у даній справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовної діяльності дає змогу досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Отже, функціями Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні передусім є формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і відповідне спрямування судової практики в єдине і правильне правозастосування (вказати напрям, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснення змісту законодавчого акта в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи при цьому судам нижчої інстанції результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який упроваджується шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють із метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №240/17352/23, які передбачені частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі №580/2371/20; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Однак, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Твердження скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес (підпункт "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
Суд зазначає, що такі твердження скаржника мають загальний характер та притаманні кожній аналогічній справі, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", або "суспільний інтерес" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Судом також не може бути прийнято до уваги посилання скаржника на висновки Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у зразковій справі №580/2371/20, оскільки судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач проживає на території, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, а не до зони посиленого радіоекологічного контролю.
До того ж у справі №580/2371/20 на час звернення до суду з позовом населений пункт позивача, згідно з Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106, виключений із визначеного Законом України від 27 лютого 1991 року №791а-XII "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" зон радіоактивного забруднення територій.
Колегія суддів також наголошує, що у справі з аналогічним предметом спору, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року, ухваленій за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18 (Пз/9901/55/18), визначила обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:
а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
б) позивач є непрацюючим пенсіонером;
в) відповідачем є відповідне управління ПФУ;
г) предметом спору є нарахування та виплата із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ, у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.
Суд наголошує, що правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №240/4937/18 не встановлює обов'язкової наявності у позивача статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС чи потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11 грудня 2019 року у зразковій справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Верховний Суд від згаданого висновку щодо застосування пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне відступати від зазначеного висновку.
Відтак, Суд вказує, що оскаржуване судові рішення в повній мірі відповідають висновкам, що висловлені у вказаних постановах у справах №240/4937/18 та №240/4946/18 про право позивача, як непрацюючого пенсіонера, який проживає на території радіоактивного забруднення, за рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 на щомісячне отримання підвищення до пенсії, як установлено статтею 39 Закону України №796-ХІІ.
Мотиви судів першої та апеляційної інстанцій, якими він керувався при перегляді рішення суду першої інстанції у справі №240/17952/23, у повній мірі відповідають правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постановах від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 та від 11 грудня 2019 року у зразковій справі №240/4946/18, які містять висновки щодо питання правильного застосування норм права, порушеного в касаційній скарзі, про що суд апеляційної інстанції і зазначив в оскаржуваній постанові.
Колегія суддів також наголошує, що виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, касаційна скарга не містить та такі підстави/обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги, що виключає можливість здійснення касаційного перегляду у справі №240/17952/23.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №240/17952/23, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржуване судове рішення ухвалене у справі незначної складності, а передбачені статтею 328 КАС України підстави касаційного оскарження судових рішень та виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку належним чином не обґрунтовані скаржником у касаційній скарзі, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічного висновку стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності дійшов Верховний Суд в ухвалах від 09 січня 2023 року у справі №320/3518/21, від 11 січня 2023 року у справі №460/14104/22, від 26 січня 2023 року у справі №240/43870/21.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд, -
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року у справі №240/17952/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя -доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа