Справа № 320/5424/23 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.
30 січня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.
за участю секретаря Мельник К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування технічними засобами, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) про визнання протиправним та скасування постанови
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в якому просила суд визнати протиправною та скасувати постанову № НОМЕР_1 від 04.10.2016 про стягнення виконавчого збору.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що боржник не отримувала постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 27.05.2015, а отже, у неї не було можливості надати підтвердження самостійного виконання рішення, а у державного виконання, який від Дарницької РВДВС м. Києва займався зазначеним виконавчим провадженням, не було достатньо підстав вважати, що зазначене рішення не виконано самостійно та не мав достатніх підстав на винесення постанови про стягнення виконавчого збору за даним виконавчим провадженням, тобто, оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору була прийнята державним виконавцем без належних на те підстав.
Крім того, в обґрунтування позовних вимог зазначено, що Дарницьким РВДВС м Києва не стягнуто кошти та не проведено дій із їх стягнення, а виконавче провадження завершено винесенням постанови № НОМЕР_1 від 22.10.2019 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі письмової заяви стягувача, а отже, виконавчий збір не має стягуватися за відсутності фактичного виконання рішення виконавчою службою.
ОСОБА_1 зазначає, що станом на час відкликання виконавчого документу стягувачем, фактичного виконання виконавчого документу не відбулось, а тому, позивач вважає, що і підстави для нарахування виконавчого збору відсутні.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23.05.2011 у справі № 2-2866/11 стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 28.02.2008 № 001-2008-467 в сумі 761795, 98 грн. та заборгованість по кредитному договору від 28.02.2008 № 001-2008-468 в сумі 594084,19 грн, всього 1 355 880,17 грн.
Судом першої інстанції встановлено, що 19.10.2011 до Дарницького РВ ДВС надійшов виконавчий лист № 2-2866/11 від 09.09.2011. Постановою державного виконавця від 25.10.2011 відкрито виконавче провадження № 29431773.
Постановою державного виконавця від 28.08.2012 повернуто виконавчий лист на підставі частини першої статті 48 Закону (поновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення).
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 18.10.2012 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23.05.2011 скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення суми боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість в сумі 96309, 18 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 761795,98 грн за кредитним договором від 28.02.2008 № 001-2008-467, та заборгованість в сумі 75106, 41 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 594084,19 грн за кредитним договором від 28 лютого 2008 року № 001-2008-468, всього 1 355 880,17 грн.
21.03.2013 Дарницьким районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 2-2866/11.
13.05.2015 ПАТ «Універсал Банк» звернувся до відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві із заявою про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-2866/11 від 21.03.2013.
Постановою державного виконавця від 27.05.2015 відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 на підставі виконання виконавчого листа № 2-2866/11 від 21.03.2013. (Зазначене виконавче провадження було завершено винесенням постанови про повернення виконавчого документа стягувачу № НОМЕР_1 від 22.10.2019 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).
Постановою державного виконавця № НОМЕР_1 від 04.10.2016 стягнуто з позивача на користь виконавчої служби виконавчий збір у розмірі 135322,95 грн.
Не погоджуючись із вищезазначеною постановою про стягнення виконавчого збору, вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець перед тим, як прийняти оскаржувану постанову, не перевірив факт отримання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження, що є достатньою підставою для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору через процедурні порушення, що мають значення для виконавчого провадження.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 02.02.2023 у справі № 753/15477/22, скасовано постанову від 27.05.2015 року № НОМЕР_1 про відкриття виконавчого провадження щодо солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості в загальній сумі 1355880,17 грн.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на те, що виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 2-2866/1 від 21.03.2013 було відкрито 27.05.2015, то до правовідносин щодо визначення сум виконавчого збору, слід застосовувати норми Закону України «Про виконавче провадження» 606-XIV, які існували на час його відкриття. Інші правовідносини у виконавчому провадженні врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, який прийнятий 02.06.2016.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.
Відповідно до вимог статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до вимог частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п'ятою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до вимог статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Водночас, відповідно до частини 2 статті 25 Закону України від 21 квітня 1991 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV, у редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин (2015 рік), державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Згідно вимог частини першої та третьої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.
Відповідно до вимог частини 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до п. 3.7 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 (в редакції, чинній на дату винесення спірної постанови, далі - Інструкція), стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 28 Закону.
Згідно з п. п. 3.7.1 - 3.7.4 Інструкції, постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону.
Якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до початку його примусового виконання, виконавчий збір стягується з суми, яка не була сплачена боржником самостійно.
При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.
У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п. 1, 2, 5, 8, 9, 11 - 13 ч. 1 ст. 49 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець у постанові про закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа) зазначає про виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та не пізніше наступного робочого дня після завершення такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору, про що виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Строк для самостійного виконання боржнику в такому випадку не надається.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.04.2020 у справі № 480/3452/19, стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення із винесенням відповідної постанови. Підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору (не пізніше наступного робочого дня) з дня закінчення виконавчого провадження є те, що виконавчий збір не стягнуто.
Верховний Суд у постанові від 11.08.2021 у справі № 300/3260/20 звернув увагу, що відповідно до частини першої статті 28 Закону № 606-XIV, розмір виконавчого збору (у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 Закону № 606-XIV для самостійного його виконання) становив 10 відсотків від суми, що підлягала стягненню (якщо йдеться про вимоги майнового характеру). Відповідно до зазначеної постанови, у цьому випадку (тобто коли виконавче провадження відкрито за правилами Закону № 606-XIV), розмір виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника, потрібно визначати за правилами статті 28 Закону № 606-XIV (чинного на той час).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 640/7697/21.
Крім того, слід зазначити, що Закон № 606-XIV (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження), так само як і Закон № 1404-VIII (у редакції Закону № 2475-VIII), не ставлять можливість застосування санкцій у вигляді стягнення виконавчого збору в залежність від фактичного вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду або іншого виконавчого документу.
З огляду на викладене, від моменту відкриття виконавчого провадження у боржника є строк (термін) у розмірі 7 (семи) календарних днів на самостійне (добровільне) виконання рішення. Зазначений термін обраховується із моменту отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки без повідомлення про відкриття виконавчого провадження та отримання відповідної постанови самостійно виконати пред'явлене до виконання рішення неможливо.
Судом першої інстанції встановлено, що боржник ОСОБА_1 у період із 27.05.2015 (дати відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» коштів) до 04.10.2016 (дата винесення постанови № НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору) не отримувала постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 27.05.2015.
В свою чергу слід зазначити, що матеріали справи також не містять доказів направлення боржнику копії постанови про відкриття виконавчого провадження.
Як вбачається з матеріалів справи, матеріали виконавчого провадження містять докази ознайомлення позивачем з виконавчим провадженням лише у листопаді 2022 року на підставі заяви про ознайомлення.
Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що у боржника не було можливості надати підтвердження самостійного виконання рішення до відкриття виконавчого провадження чи після, а у державного виконавця не було достатньо підстав вважати, що зазначене рішення не виконано самостійно та він не мав достатніх підстав на винесення постанови про стягнення виконавчого збору за даним виконавчим провадженням.
Колегія суддів звертає увагу, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Отже, перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу, виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою передбачено можливість добровільного виконання вимог виконавчого документа. У разі з'ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження, виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії.
Судом першої інстанції встановлено, що державний виконавець перед тим, як прийняти оскаржувану постанову, не перевірив факт отримання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження, що є достатньою підставою для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору через процедурні порушення, що мають значення для виконавчого провадження.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 02.02.2023 у справі № 753/15477/22 (ухвала набрала законної сили), скаргу ОСОБА_1 про визнання постанови державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Вишневського Ю.А. про відкриття виконавчого провадження незаконною та її скасування задоволено, скасовано постанову заступника начальника відділу відділу державної виконавчої служби дарницького районного управління юстиції у м. Києві від 27.05.2015 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про відкриття виконавчого провадження щодо солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості в загальній сумі 1355880,17 грн.
Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
А.Ю. Кучма
Повний текст постанови складено « 30» січня 2024 року.