Справа № 580/5262/23 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Альона КАЛІНОВСЬКА
Іменем України
30 січня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Чаку Є.В.,
Коротких А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області , в якому просить визнати протиправними та скасувати видані ГУ ДПС у Черкаській області податкові повідомлення-рішення із земельного податку для позивача за 2020, 2021 та 2022 роки, а саме від 25.05.2020 №58880-5255-2305 на суму 76712,45 грн, від 07.05.2021 №45052-60-2305 на суму 76712,45 грн та від 23.08.2022 №241380-60-2305 на суму 84383,70 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті безпідставно та без урахування вимог пп. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України, оскільки належну на праві власності земельну ділянку, яка була у подальшому поділена на дві окремі, позивач використовує у власній господарській діяльності, будучи платником єдиного податку.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Доводи апеляційної скарги за своїм змістом дублюють доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець у ДПС в Оболонському районі Головного управління ДПС у м. Києві з 11.07.2016 та з 01.01.2020 є платником єдиного податку (друга група з 01.01.2020 по 31.03.2020; третя група з 01.04.2020), що підтверджується листом Головного управління ДПС у м. Києві від 22.05.2023 №41910/6/26-15-24-01-19-09, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також витягом з реєстру платників єдиного податку №45321 від 01.05.2023.
Крім того, позивач є власником земельної ділянки площею 1,2194 га, розташованої по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7124610100:02:001:0293 (а.с. 11).
У подальшому указана земельна ділянка була поділена на земельні ділянки площею 0,8608 га (кадастровий номер 7124610100:02:001:1077) та площею 0,3585 га (кадастровий номер 7124610100:02:001:1084), що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.11.2021 №287605544 та від 26.09.2022 №310743768.
Матеріали справи свідчать, що ГУ ДПС у Черкаській області прийняті податкові повідомлення-рішення:
- форми «Ф» №58880-5255-2305 від 25.05.2020, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 76712,45 грн;
- форми «Ф» №45052-60-2305 від 07.05.2021, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 76 712,45 грн;
- форми «Ф» №241380-60-2305 від 23.08.2022, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 84 383,70 грн.
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх такими, що прийняті з порушенням вимог Податкового кодексу України і без наявності на те правових підстав, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, дійшов висновку, що позивачем було надано докази, якими підтверджується використання останнім земельної ділянки (у подальшому земельних ділянок) у власній господарській діяльності.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За правилами підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Згідно пп.269.1.1 п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв).
Приписи пп.270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України визначають, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності (пп. 270.1.1.1 пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 у редакції Закону № 1914-IX від 30.11.2021, який набрав чинності 01.01.2022).
Відповідно до п. 291.3 ст. 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК України та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
За змістом пункту 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У пункті 269.2 статті 269 ПК України також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
Згідно пп. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності:
- із податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм, позичку) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва (у редакції Закону № 466-IX від 16.01.2020, чинній з 23.05.2020);
- із податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва (у редакції Закону № 1914-IX від 30.11.2021, чинній з 01.01.2022).
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля/споруда/приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Тобто, в розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.06.2022 у справі №826/15283/17, від 13.08.2021 у справі №826/17235/16, від 05.02.2021 у справі №826/16051/16, від 21.05.2020 у справі №826/10983/18, від 09.04.2019 у справі №826/12960/16, від 15.02.2019 у справі №826/9948/16.
З матеріалів справи вбачається, що між ФОП ОСОБА_1 і ОСОБА_2 02.03.2019 було укладено договір про надання послуг №6, за умовами якого ФОП ОСОБА_1 надає ОСОБА_2 послуги із зберігання та передпродажної підготовки сировини і матеріалів. Строк дії договору до 01.04.2023 (т.1 а.с.30-31).
Із змісту акта від 02.03.2019, що є додатком до договору від 02.03.2019 №6, вбачається, що місцем надання послуг є АДРЕСА_2 (т.1 а.с.32).
Крім того, договір №5 надання послуг тимчасового періодичного зберігання матеріальних цінностей, строком дії з 10.03.2021 по 31.12.2022, було укладено між ФОП ОСОБА_1 і фізичною особою (т.1 а.с.28-29).
Враховуючи вищевикладене наявні підстави вважати, що належна на праві власності позивачу земельна ділянка з кадастровим номером 7124610100:02:001:0293, до моменту державної реєстрації її поділу 24.11.2021 використовувалася у господарській діяльності позивача.
Крім того, зважаючи на строк дії указаних вище договорів, наявні підстави вважати, що новоутворені земельні ділянки з кадастровими номерами 7124610100:02:001:1077 та 7124610100:02:001:1084 також використовувалися позивачем як платником єдиного податку у власній господарській діяльності.
При цьому, доказів зворотного відповідачем не надано.
Крім того, суд першої інстанції вірно вказав, що, попри проведення поділу земельних ділянок, відповідач, як зазначено у відзиві на позов, у 2022 році продовжував обчислювати податок на землю, виходячи з відомостей листа Відділу у Христинівському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 15.11.2019 №8-23-0.330.128/111-19.
Натомість, земельна ділянка з кадастровим номером 7124610100:02:001:0293 перестала існувати як об'єкт цивільного права з моменту її поділу.
Викладене породжує об'єктивні сумніви у правильності обчислення контролюючим органом податкового зобов'язання за 2022 рік.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем було надано докази, якими підтверджується використання останнім земельної ділянки (у подальшому земельних ділянок) у власній господарській діяльності, тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 25.05.2020 №58880-5255-2305, від 07.05.2021 №45052-60-2305 та від 23.08.2022 №241380-60-2305, прийняті без наявних на те правових підстав всупереч положень пп. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України, а відтак підлягають скасуванню.
Суд першої інстанції вірно не взяв до уваги посилання позивача на те, що земельні ділянки також використовуються ТОВ «Аграрник», як платником єдиного податку, співзасновником та керівником якого є ОСОБА_1 , що також свідчить про протиправність оскаржуваних індивідуальних актів, оскільки згадані вище приписи пп. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України можливість несплати земельного податку пов'язують саме із здійсненням діяльності особою власником земельної ділянки, а не підприємством, учасником якого є така особа.
Колегія суддів наголошує, що апеляційна скарга відповідача повністю дублює відзив на позовну заяву, тобто в ній не наведено норм законодавства, які порушені чи не враховані судом першої інстанції, не спростовано викладену у рішенні суду правову позицію та не спростовано доводів позивача, які стали підставою для задоволення позову.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя Є.В. Чаку
Суддя А.Ю. Коротких