Справа № 620/12382/23 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Наталія БАРГАМІНА
Іменем України
30 січня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Єгорової Н.М.,
Коротких А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:
- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови здійснення перерахунку та виплаті позивачу щорічної грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2023 році у розмірі 7 (семи) мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених коштів;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області перерахувати та виплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України у 2023 році як особі з інвалідністю внаслідок війни III групи у розмірі 7 (семи) мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу виплачено разову грошову допомогу до Дня Незалежності України у 2023 році у розмірі меншому, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що відповідач в порушення вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»" та рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 сплатив йому щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України у меншому розмірі, ніж встановлений Законом, а саме у розмірі 2700 грн.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач є особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни, що підтверджується копією посвідчення від 02.04.2018 серії НОМЕР_1 , має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни осіб з інвалідністю внаслідок війни (а.с. 6).
Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 16.08.2023 № 13651-13964/Л-02/8-2500/23 позивачу в серпні 2023 року була виплачена грошова допомога до Дня Незалежності України в розмірі 2700,00 грн (а.с. 7-8).
Не погоджуючись з розміром виплаченої одноразової грошової допомоги до Дня Незалежності України, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку, що у 2023 році виплата щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік мала здійснюватися в розмірі, що встановлений Порядком, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2023 року №754.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року №367-XIV статтю 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було доповнено частиною четвертою, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Пунктом 20 розд. ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» внесені зміни, якими, зокрема вказану норму права викладено в редакції, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 вказані положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнані неконституційними.
Отже, з 22 травня 2008 року дня набрання чинності вказаним рішенням Конституційного Суду України підлягали застосуванню положення ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року №367-XIV.
Протягом 2012-2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, пп. 5 п. 63 розд. І якого розд. VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, з 01 січня 2015 року на законодавчому рівні, а саме шляхом закріплення у Бюджетному кодексі України, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, - визнано неконституційними.
При цьому Конституційний Суд України у п. 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення свого рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Таким чином, на час виникнення спірних відносин рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 відновлено дію відповідних положень статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року №367-XIV.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічні положення містяться у ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».
Отже, з 27 лютого 2020 року дня набрання чинності вказаним рішенням Конституційного Суду України по 14 квітня 2023 року включно положення ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» діяли в редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".
15 квітня 2023 року набрав чинності Закон України від 20 березня 2023 року №2983-IX, яким ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в такій редакції: «Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Вказані положення Закону України від 20 березня 2023 року №2983-IX неконституційними не визнавалися, з огляду на що підлягають застосуванню на всій території України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2023 року № 754, відповідно до частини сьомої статті 20 Бюджетного кодексу України, частини п'ятої статей 12-15, частини першої статті 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», частини третьої статей 61-64 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», затверджено Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Згідно з пп. 1 п. 3 цього Порядку грошова допомога виплачується до 24 серпня 2023 року (Дня Незалежності України) в такому розмірі: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 3100 гривень; II групи - 2900 гривень; III групи - 2700 гривень.
Отже, виплата щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік мала здійснюватися в розмірі, що встановлений Порядком, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2023 року №754.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на наведену ним судову практику, оскільки після прийняття вказаних рішень відбулася зміна законодавства у частині врегулювання виплати щорічної разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до переконання, що позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя Н.М. Єгорова
Суддя А.Ю. Коротких