Справа № 580/6793/23 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Віталіна ГАЙДАШ
Іменем України
30 січня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Єгорової Н.М.,
Коротких А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду із позовом до Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови позивачу нарахувати та не виплати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.05.2023 по день фактичного розрахунку 23.06.2023 включно;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.05.2023 по день фактичного розрахунку 23.06.2023 включно.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у день звільнення позивача зі служби в поліції 24.05.2023 відповідач не виплатив йому при звільненні всіх належних йому сум, які виплачені позивачу лише 23.06.2023, тому відповідач має виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України щодо відмови позивачу нарахувати та не виплати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.05.2023 по день фактичного розрахунку 22.06.2023 включно. Зобов'язано Департамент боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.05.2023 по день фактичного розрахунку 22.06.2023 включно. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Наголошує, що судом першої інстанції невірно застосовано принцип співмірності, та звертає увагу, що обрахунок належної суми до виплати здійснено не вірно. Вказує, що відповідачем не було вчинено будь-яких винних дій щодо позивача.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив службу в поліції та наказом Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України від 24.05.2023 №150 о/с його звільнено зі служби за пунктом 4 (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
02.07.2023 представником позивача надіслано до відповідача адвокатський запит №338, в якому він просив повідомити підстави нарахування 22.06.2023 грошових коштів у сумі 784183,12 грн, та 23.06.2023 грошових коштів у сумі 59407,81 грн, а також просив нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач листом від 17.07.2023 №290Ли/40/01-2023 повідомив представника позивача про те, що виплата одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції у сумі 784183,12 грн та компенсації за невикористані відпустки у сумі 59407,81 грн відбулась у строки, передбачені пріоритетним спеціальним законодавством.
Вважаючи, що відповідач порушив право на своєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги виходив з того, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до абз. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Ні Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (відповідачем) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Дана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15 та була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 у справі № 805/2948/17-а 08.11.2018 у справі №821/1333/16, від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17, від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18.
Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, судова колегія приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
При цьому згідно ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.
Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15.09.2015 у справі №21-1765а15.
При цьому, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку. У випадку вирішення спору на користь працівника, в тому числі в судовому порядку на спірну суму також підлягає нарахування середнього заробітку за час затримки, розмір якої визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №826/9793/18 та від 23.04.2020 у справі № 810/3573/18.
У даному випадку, як було вірно встановлено судом першої інстанції, вина відповідача полягала у тому, що останнім при проведенні розрахунку з позивачем при звільненні не було виплачено усі належні суми.
З матеріалів справи встановлено, що наказом Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України від 24.05.2023 №150 о/с позивача звільнено зі служби за пунктом 4 (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», однак виплата, зокрема, компенсації за невикористані відпустки у сумі 59407,81 грн відбулась лише 23.06.2023.
Суд першої інстанції вірно вказав, що посилання відповідача на те, що відповідно до Порядку №260 одноразова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення зі служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну протягом п'яти робочих днів після їх надходження, тому виплата одноразової допомоги через 29 днів з дня його звільнення, не є порушенням в розумінні цього порядку є необгрунтованими, оскільки позивачу 23.06.2023 відбулась виплата не одноразової допомоги при звільненні, а компенсації за невикористані відпустки у сумі 59407,81 грн.
Також необґрунтованим є твердження відповідача про те, що Департамент боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України з 07.06.2023 перебуває у стані припинення, що виключає можливість її бути відповідачем у справі, оскільки станом на час розгляду справи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено запису про припинення як юридичної особи - Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.05.2023 по день фактичного розрахунку 22.06.2023.
Аналогічна позиція у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постанові від 31.10.2019 у справі № 825/598/17.
Колегія суддів приймає до уваги доводи апелянта, що вирішуючи питання про стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд повинен врахувати принцип співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, однак вказує, що позивачем в даному позові не було заявлено до стягнення відповідної конкретної суми, а судом першої інстанції лише було зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити суму середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, тобто питання співмірності до моменту нарахування відповідної суми є передчасним.
Колегія суддів наголошує, що апеляційна скарга відповідача не спростовує викладену у рішенні суду правову позицію та не спростовує доводів позивача, які стали підставою для задоволення позову.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя Н.М. Єгорова
Суддя А.Ю. Коротких