П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 січня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/23598/23
Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.
Місце ухвалення: м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області в якому просив суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 08.08.2023 року №155350011403 про відмову у призначені пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області:
1) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 :
- період роботи з 17.09.1980 по 01.04.1981 року згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 17.09.1980,
- період роботи з 18.09 1987 но 01.04.1996 року в Тираспольському виробничому об'єднані - Придністровської Молдавської Республіки
- прийняти до пенсійної справи свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_3 від 22.10.1993 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , видане в м. Тирасполь, Придністровською Молдавською Республікою.
2) призначити та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсію за віком з дати її звернення - 31.07.2023 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 08.08.2023 року №155350011403 прийнято з порушенням чинного законодавства та протиправно не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 17.09.1980 по 01.04.1981 року та з 18.09 1987 но 01.04.1996 року і не прийнято до пенсійної справи свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_3 від 22.10.1993 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , видане в м. Тирасполь, Придністровською Молдавською Республікою.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 08.08.2023 року №155350011403 про відмову у призначені пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , період роботи з 17.09.1980 по 01.04.1981 року згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 17.09.1980, період роботи з 18.09.1987 но 01.04.1996 року в Тираспольському виробничому об'єднані - Придністровської Молдавської Республіки та прийняти до пенсійної справи свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_3 від 22.10.1993 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , видане в м. Тирасполь, Придністровською Молдавською Республікою.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.07.2023 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1073,60 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, подало апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції помилково визначив орган, який повинен повторно розглянути заяву про призначення пенсії, оскільки оскаржуване рішення прийнято саме ГУПФУ в Миколаївській області, а тому саме цей орган повинен завершувати процедуру призначення пенсії та судові витрати повинно бути стягнуто саме з цього органу. Вказує, що позивачем не надано уточнюючі довідки, які б давали змогу підтвердити наявний стаж позивача. Вказує, що Придністровська Молдавська Республіка, яка не є суб'єктом міжнародного права, та зазначає, що відсутнє підтвердження періоду роботи уповноваженими органами Республіки Молдова.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 31.07.2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , звернулась до Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Відповідно до п. 1.1. р. 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління ПФУ 25.11.2005 №22-1 (зі змінами) та зареєстрованого в МЮУ 27.12.2005 № 1566/11846, заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб.
Пунктом 4.2. розділу IV Порядку №22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності заяву та надані документи на розгляд направлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
За наслідками розгляду заяви 08.08.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії № 155250023850.
Підстава відмови відсутність 30-річного стажу як такого, що дає право на пенсію за віком відповідно до ч.1 ст.26 до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058.
В рішенні визначено, що страховий стаж позивача становить 28 років 07 місяців 21 день.
Крім того в рішенні вказано, що до страхового стажу Відповідачем не зараховано періоди роботи, згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 17.09.1980 з 17.09.1980 по 01.04.1981 року, оскільки в підставах внесення запису наявне виправлення дати наказу на звільнення; з 18.09.1987 но 01.04.1996 року в Тираспольському виробничому об'єднані - Придністровської Молдавської Республіки, яка не є суб'єктом міжнародного права, відсутнє підтвердження періоду роботи уповноваженими органами Республіки Молдова; не прийнято до уваги свідоцтво серії НОМЕР_4 від 17.09.1980 року про народження дитини, ІНФОРМАЦІЯ_2 , видане в м. Тирасполь, Придністровською Молдавською Республікою, яка не с суб'єктом міжнародного права, відсутнє підтвердження уповноваженими органами Республіки Молдова.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням позивач за його скасуванням звернувся до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що період роботи позивача з 17.09.1980 по 01.04.1981 року, період роботи позивача з 18.09.1987 по 01.04.1996 року безпідставно при призначенні пенсії за віком не було зараховано до страхового стажу позивача, що порушує право на належне пенсійне забезпечення. Вказав, що відповідач протиправно не прийняв до пенсійної справи свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_3 від 22.10.1993 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , видане в м. Тирасполь, Придністровською Молдавською Республікою, а тому прийшов до висновку про наявність підстав для зарахування таких періодів та прийняття до пенсійної справи свідоцтва про народження дитини.
При цьому зазначив, що належним способом захисту прав позивача буде зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.07.2023 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, оскільки суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення, перерахунку пенсій громадянам
Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апелянта виходить з наступного.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Згідно частини першої статті 24 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону № 1058 передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно частини четвертої статті 24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-ІV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (ч. 4 ст. 26 Закону №1058-ІV).
До набрання чинності Законом № 1058 умови обчислення стажу роботи, в тому числі для призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років, визначав Закон № 1788.
Відповідно до статті 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, при цьому зараховується робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Як вбачається з матеріалів справи, Пенсійним фондом зараховано страхового стажу позивача 21 рік 6 місяців 21 день, який з урахуванням ч.1 ст.26 Закону №1058-ІV є недостанім для призначення позивачу такої пенсії в 2022 році.
При цьому, згідно з оспорюваним рішенням, до страхового стажу позивача не зараховані періоди роботи з 17.09.1980 по 01.04.1981 року та з 18.09 1987 но 01.04.1996 року та не прийнято до пенсійної справи свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_3 від 22.10.1993 року.
Стосовно відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періоди роботи з 17.09.1980 по 01.04.1981 року, то колегія суддів зазначає, що підставою для такої відмови стало те, що у записі наявне виправлення дати наказу на звільнення.
Так, відповідно до статті 62 Закону № 1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В силу пунктів 1-2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
У пункті 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Тобто, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17 та від 7 березня 2018 року у справі №233/2084/17, від 16 травня 2019 року в справі № 161/17658/16-а, від 27 лютого 2020 року в справі № 577/2688/17, від 31 березня 2020 року в справі № 446/656/17, від 21 травня 2020 року в справі № 550/927/17, від 10 грудня 2020 року в справі № 195/840/17.
З матеріалів справи вбачається, що згідно записів у трудовій книжці наявне виправлення дати наказу на звільнення.
Так, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено. За таких обставин, пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення його трудової книжки на позивача.
В свою чергу, підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів.
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
Додатково суд зазначає, що наявність сумнівів у відповідача щодо достовірності поданих документів для призначення пенсії може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.
Наявність ж в органів, що призначають пенсію, права вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено пунктом 4.7 Порядку №22-1, а тому доводи апелянта в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що період роботи позивача з 17.09.1980 по 01.04.1981 року безпідставно при призначенні пенсії за віком не був зарахований до страхового стажу позивача за відомостями трудової книжки через виправлення дати наказу на звільнення, що порушує право позивача на належне пенсійне забезпечення.
Стосовно відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періоди роботи з 18.09.1987 по 01.04.1996 року в Тираспольському виробничому об'єднані - Придністровської Молдавської Республіки, то колегія суддів зазначає що підставою стала відсутність підтвердження періоду роботи уповноваженими органами Республіки Молдова.
Так, відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV) якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Україною було підписано Угоду про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка вступила в силу з дня підписання,
Стаття 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення, яка набрала законної сили 13.03.1992 року (далі - Угода від 13 березня 1992 року) закріплює принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
При цьому, метою Угоди від 13 березня 1992 року є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Частиною 2 статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року, встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Згідно з частинами другою та третьою статті 6 цієї Угоди, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються в трудовий стаж.
Тобто, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, і відповідно, заробіток за такий період також підлягає включенню при обчисленні пенсії.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Тобто, у даному випадку позивачу має бути здійснено обчислення трудового (страхового) стажу по законодавству України.
Необхідні для пенсійного забезпечення документи, які видані у встановленому порядку на території України і на території Республіки Молдова, в тому числі і до вступу в силу цієї Угоди, а також на території держав, які входили до складу колишнього СРСР до 1 січня 1992 року, приймаються без легалізації. У 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй у документі “Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії” зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але “у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів”.
Відтак, у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані Намібійські винятки, відповідно до яких документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та Росії від 23.02.2016 суд констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними и документів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.
Відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємствах, які знаходяться в невизнаній республіці не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення.
Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі “Мозер проти Республіки Молдови та Росії” наголосив, що “першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)” (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Вказані правові висновки також відповідають правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 02.04.2019 року по справі № 428/1695/17, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17 , від 31 січня 2019 року у справі № 423/1450/17, від 28 серпня 2018 року у справі № 175/4336/16-а
Таким чином, за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що записи про періоди роботи позивача в Тираспольському виробничому об'єднані - Придністровської Молдавської Республіки, виконані в трудовій книжці, не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості. Протилежного відповідачем не зауважено та судом не встановлено.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що період роботи позивача з 18.09.1987 по 01.04.1996 року безпідставно при призначенні пенсії за віком не був зарахований до страхового стажу позивача, що порушує право позивача на належне пенсійне забезпечення.
Щодо не прийняття до пенсійної справи свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_3 від 22.10.1993 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , видане в м. Тирасполь, Придністровською Молдавською Республікою, то колегія суддів зазначає, що період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується як до загального, так і до стажу роботи за спеціальністю.
Частиною третьою статті 56 Закону № 1788-ХІІ передбачені види трудової діяльності, що зараховуються до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зокрема, пунктом ж встановлено, що до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Згідно з частиною другою статті 181 КЗпП відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Відповідно до п. 11 Порядку № 637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Отже, час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
При цьому, вимоги про обов'язкову наявність у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта чинним законодавством не передбачені.
З огляду на викладене відповідачем протиправно не прийнято до пенсійної справи свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_3 від 22.10.1993 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , видане в м. Тирасполь, Придністровською Молдавською Республікою, що вірно встановлено судом першої інстанції.
Щодо доводів апелянта, що суд першої інстанції помилково визначив орган, який повинен повторно розглянути заяву про призначення пенсії, оскільки оскаржуване рішення прийнято саме ГУПФУ в Миколаївській області, а тому саме цей орган повинен завершувати процедуру призначення пенсії та судові витрати повинно бути стягнуто саме з цього органу, то колегія суддів зазначає наступне.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (ч.5 ст.45 Закону №1058-IV).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій урегульовано «Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року (зі змінами внесеними Постановою Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України») (далі - Порядок №22-1).
Згідно п. 4.1 Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
За п. 4.2 Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно п. 4.3 Порядку № 22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Враховуючи вказані вимоги Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області.
Колегія суддів зазначає, що впровадження принципу екстериторіальності передбачає опрацювання заяв про призначення пенсій будь-яким з територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає заявник.
На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про зобов'язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії, оскільки подана позивачем заява з документами по суті розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області і рішення про відмову у призначенні пенсії приймалось саме ним. В даному випадку спірне рішення про відмову в призначенні пенсії прийнято саме Головним управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області.
Отже, суд дослідивши наявні докази у справі вважає висновки суду першої інстанції щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати періоди роботи та повторно розглянути заяву позивача помилковими, оскільки, судом не вірно визначено суб'єкта владних повноважень який зобов'язаний розглянути заяву.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (ч. 1 ст. 317 КАС України). Зміна судового рішення може полягати, зокрема, у доповненні або зміні його мотивувальної частини (частина четверта статті 317 КАС України).
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм права, водночас невірно визначив суб'єкта владних повноважень який зобов'язаний розглянути заяву та з якого підлягає стягненню судовий збір (саме його рішення є протиправним), а тому суд приходить до висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів , -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року змінити, виклавши абзац третій, четвертий п'ятий резолютивної частини рішення в наступній редакції:
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 період роботи з 17.09.1980 по 01.04.1981 року згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 17.09.1980, період роботи з 18.09.1987 но 01.04.1996 року в Тираспольському виробничому об'єднані - Придністровської Молдавської Республіки та прийняти до пенсійної справи свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_3 від 22.10.1993 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , видане в м. Тирасполь, Придністровською Молдавською Республікою.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 31.07.2023 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1073,60 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено та підписано 30 січня 2024 року .
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова