Справа № 309/552/24
Провадження № 1-кс/309/89/24
29 січня 2024 року м. Хуст
Слідчий суддя Хустського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хуст скаргу адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , про незаконне затримання та позбавлення волі,
Адвокат ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 29.01.2024 року звернувся до суду із скаргою в порядку ст.206 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Хустського районного суду Закарпатської області від 29 січня 2024 року відкрито провадження за скаргою та призначено розгляд на 14 год. 00 хв. 29 січня 2024 року.
Скарга вмотивована тим, що 28.01.2024 року близько 18 год 10 хв. йому зателефонував громадянин ОСОБА_4 та повідомив, що його незаконно утримують проти його волі в ІНФОРМАЦІЯ_1 , також повідомив, що працівники ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняють відносно нього психологічний тиск та везуть його до ІНФОРМАЦІЯ_1 , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 і до цього часу його утримують проти його волі.
28.01.2024 року 22:26 хв. адвокатом подано декілька заяв на лінію 102 з повідомленням про незаконне позбавлення волі його клієнта ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якого утримують проти його волі за адресою АДРЕСА_4, в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 з 28.01.2024 року по теперішній час, також подано заяву в порядку ст. 214 КПК України про вчинення злочину службовими особами.
Особа не може бути примушеною перебувати у приміщенні РТЦК та СП, чи в будь-якому іншому місці, всупереч волі та бажанню, бути обмеженим у свободі пересування, вчиненні певних дій, які не суперечать закону.
У ст. 5 Європейської конвенції з прав людини, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97, зазначено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом; законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом; законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу; законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг; законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
Згідно з ст.1 Конституції України, Україна є правова держава.
За ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст.29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
Разом з цим, згідно з ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 209 КПК України, особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
Статтею 208 КПК України передбачено законний порядок затримання особи уповноваженою особою без ухвали слідчого судді, і перелік підстав є вичерпний.
Уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках, якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин; якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного, злочину, віднесеного законом до підслідності національного антикорупційного бюро України, якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні злочину, передбаченого статтями 255, 255-1, 255-2 Кримінального кодексу України.
Враховуючи викладене, беззаперечним є факт незаконного затримання та тримання
під вартою ОСОБА_4 .
У скарзі адвокат ОСОБА_3 , покликаючись на вищевикладені обставини, а також враховуючи практику ЄСПЛ, просить постановити ухвалу, якою визнати затримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , незаконним та зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 , що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , негайно звільнити його з незаконного утримання.
В судове засідання адвокат ОСОБА_3 не з'явився, про місце і час проведення розгляду його скарги належним чином був повідомлений шляхом надіслання до його зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС ухвали про відкриття провадження у справі та призначення справи до судового розгляду, у якій було вказано час та місце розгляду скарги. Будь-яких заяв про відкладення розгляду скарги, про розгляд скарги у його відсутність або про проведення розгляду справи в режимі відеоконференцзв'язку на адресу суду від адвоката не надходило. Таким чином розгляд скарги проведено за відсутності заявника адвоката ОСОБА_3 .
Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання не з'явився. На адресу суду надійшов лист від начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно якого на виконання вимог ухвали від 29.01.2024 повідомлено, що ОСОБА_4 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення військово-облікових даних, після чого був направлений для проходження військово-лікарської комісії, на якій останнього визнано придатним до несення служби. Правом на відстрочку, передбачену ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не користується. Після цього було прийнято рішення про призов даного громадянина на військову службу за мобілізацією та направлено 28.01.2024 р. до місця несення служби в/ч НОМЕР_1 . На даний час громадянин ОСОБА_4 прямує у складі команди до місця несення служби в/ч НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_3 незаконно не утримується та не утримувався.
Згідно ч.4 ст.107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень КПК України судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження не здійснюється.
Беручи до уваги вище наведене, враховуючи, що всі учасники судового провадження в судове засідання не прибули, слідчий суддя приходить висновку про можливість розгляду клопотання без здійснення фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали скарги, відповіді на запити з ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч.3 ст.26 КПК України слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
Водночас, слідчий суддя, згідно зі ст.3 КПК України здійснює судовий контроль за дотриманням прав, свобод та осіб у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування.
Стаття 206 КПК України встановлює загальні обов'язки судді щодо захисту прав людини, які в частині перевірки підстав позбавлення особи свободи реалізуються виключно у передбачений цією статтею спосіб.
Згідно ч.1 ст.206 КПК України, кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Відповідно до ч.2 ст.206 КПК України якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи.
Норма цієї статті надає слідчому судді специфічні повноваження щодо перевірки наявності підстав позбавлення особи свободи (зокрема наявності судового рішення та ін.) та звільнення такої особи, якщо за результатами такої перевірки відповідних підстав не буде встановлено, або забезпечення проведення у найкоротший строк розгляду клопотання прокурора, слідчого про застосування запобіжного заходу.
Таким чином, положення ст.206 КПК України мають на меті забезпечення процесуального механізму звільнення слідчим суддею будь-якої особи, яка позбавлена свободи за відсутності судового рішення, та застосовуються саме в таких випадках.
Відповідний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27.05.2019 року по справі №766/22242/17.
На виконання вимог ст. 206 КПК України слідчим суддею відкрито провадження у справі по розгляду скарги, ухвала суду від 29.01.2024 року направлена на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 для доставлення ОСОБА_4 в судове засідання на 14 год. 00 хв. 29.01.2024 року в приміщення суду.
Проте, згідно отриманої відповіді начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.01.2024 р. №1142 встановлено, що ОСОБА_4 28.01.2024 р. прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення військово-облікових даних, після чого був направлений для проходження військово-лікарської комісії, на якій останнього визнано придатним до несення служби. Правом на відстрочку, передбачену ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не користується. Після цього було прийнято рішення про призов даного громадянина на військову службу за мобілізацією та направлено 28.01.2024 р. до місця несення служби в/ч НОМЕР_1 . На даний час громадянин ОСОБА_4 прямує у складі команди до місця несення служби в/ч НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_3 незаконно не утримується та не утримувався.
Відповідно до поіменного списку військовозобов'язаних (резервістів), які призвані та відправлені ІНФОРМАЦІЯ_4 у складі команди № НОМЕР_1 від 28 січня 2024 р. №1113, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , номер ВОС НОМЕР_2 , направлений у розпорядження в/ч НОМЕР_1 в АДРЕСА_3 .
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч. 2 ст.102, п. 1,17,20ч. 1 ст.106 Конституції України, Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022, оголошено про проведення загальної мобілізації, у тому числі й на території Закарпатської області.
У відповідності до ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Виходячи із встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства, слідчим суддею встановлено, що ОСОБА_4 є військовозобов'язаним, призов громадян на військову службу під час мобілізації не є позбавленням особи права на свободу та особисту недоторканість, гарантоване Конституцією України, а є обов'язком громадянина України на захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, ОСОБА_4 не позбавлений свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, що прямо передбачено у ст. 206 КПК України.
Метою перебування ОСОБА_4 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 , було уточнення його військово-облікових даних та проходження військово-лікарської комісії, з метою його призову до ЗСУ по мобілізації.
Таким чином, доводи заяви про незаконне затримання ОСОБА_4 не знайшли свого підтвердження, відтак слідчий суддя приходить висновку, що заява задоволенню не підлягає у зв'язку з її необґрунтованістю.
Керуючись ст. 9, 26, 206, 369 - 372 КПК України, слідчий суддя,
У задоволенні скарги адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , про незаконне затримання та позбавлення волі, яка подана в порядку ст.206 КПК України - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали виготовлено 30 січня 2024 року о 16 год.
Слідчий суддя
Хустського районного суду: ОСОБА_1