Справа № 161/13633/23 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В.
Провадження № 22-ц/802/152/24 Доповідач: Бовчалюк З. А.
29 січня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2023 року та на додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 листопада 2023 року,
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 квітня 2010 року позивач надала відповідачу у позику грошові кошти в сумі 12569 доларів США під 5% в місяць з умовою їх повернення до жовтня 2010 року, про що ОСОБА_2 написала відповідну розписку і зобов'язалася повернути борг відповідно до умов договору. У встановлений строк відповідач не повернула позивачу позику.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області 10 грудня 2013 року у цивільній справі №161/17363/13-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти за договором позики в розмірі 90 872 грн. 00 коп. та 908 грн. 72 коп. судових витрат.
На виконання наведеного рішення суду судом був виданий виконавчий лист, який перебував на примусовому виконанні органів ДВС, виконавче провадження №42400171.
Повністю рішення суду було виконане 20 червня 2023 року, про що державним виконавцем була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».
Посилаючись на викладене та положення ст.625 ЦК України, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3% річних у розмірі 8 174,52 грн., інфляційні втрати у розмірі 45 361,36 грн. нараховані у період з 21 червня 2020 року по 20 червня 2023 року, а також моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2023 року позов задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі 2 841,48 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 41,48 грн.
Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 листопада 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 386,41 грн.
В апеляційній скарзі позивач, в інтересах якого діє його представник, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, в частині відмовлених позовних вимог та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити повністю та відповідно здійснити розподілу судових витрат до задоволених позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з неналежним виконанням судового рішення, а не з договору позики, як хибно вважав суд, тому до них застосовують норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України).
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду та додаткове рішення залишити без змін.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки ціна позову в даній справі (73535,88 грн) менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою прийняття постанови у даній справі є 29 січня 2024 року, тобто дата складення повного тексту судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
З матеріалів справи вбачається, що 15 квітня 2010 року позивач надала відповідачу у позику грошові кошти в сумі 12 569 доларів США під 5% в місяць з умовою їх повернення до жовтня 2010 року, про що остання написала відповідну розписку і зобов'язалася повернути борг відповідно до умов договору. У встановлений строк відповідач не повернула позивачу позику.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області 10 грудня 2013 року у цивільній справі №161/17363/13-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти за договором позики в розмірі 90 872 грн. 00 коп. та 908 грн. 72 коп. судових витрат (а.с.10).
На виконання наведеного рішення суду судом був виданий виконавчий лист, який перебував на примусовому виконанні органів ДВС, виконавче провадження №42400171 (а.с.11-12).
З наданого розрахунку державного виконавця слідує, що відповідач погашала борг перед позивачем поступово. А саме: 18 вересня 2019 року сплатила 49 941,53 грн., 01 листопада 2019 року - 400,00 грн., 03 грудня 2019 року - 200,00 грн., 03 квітня 2020 року - 400,00 грн., 16 серпня 2021 року - 190,00 грн., 23 серпня 2021 року - 80,00 грн., 31 серпня 2021 року - 40,00 грн., 07 вересня 2021 року - 40,00 грн., 14 вересня 2021 року - 10,00 грн., 21 вересня 2021 року - 40,00 грн., 24 вересня 2021 року - 569,78 грн., 11 жовтня 2021 року - 40,00 грн., 20 жовтня 2021 року - 2 494,78 грн., 26 жовтня 2021 року - 190,00 грн., 04 листопада 2021 року - 990,00 грн., 09 листопада 2021 року - 90,00 грн., 16 листопада 2021 року - 190,00 грн., 18 листопада 2021 року - 569,78 грн., 19 листопада 2021 року - 640,00 грн., 01 грудня 2021 року - 190,00 грн., 06 грудня 2021 року - 790,00 грн., 14 грудня 2021 року - 40,00 грн., 22 грудня 2021 року - 690,00 грн., 22 грудня 2021 року - 575,38 грн., 30 грудня 2021 року - 1 683,00 грн., 18 січня 2022 року - 710,00 грн., 20 січня 2022 року - 575,38 грн., 01 лютого 2022 року - 890,00 грн., 21 лютого 2022 року - 575,38 грн., 22 лютого 2022 року - 690,00 грн., 20 червня 2023 року - 27 255,71 грн (а.с.38-40).
У повному обсязі рішення суду було виконане 20 червня 2023 року, про що державним виконавцем була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.14).
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Аналізуючи зміст судового рішення та зазначені вище норми матеріального закону суд першої інстанції дійшов правильного висновку про виникле на підставі рішення суду зобов'язання відповідача сплатити грошові кошти на користь ОСОБА_1 в розмірі 90872, 00 гривень, яке повністю виконане відповідачем 20 червня 2023 року.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України у конструкції Цивільного кодексу України розташована у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Кодексу. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а так само й на грошові зобов'язання, що виникли на підставі рішення суду та за своєю правовою природою носять цивільно-правовий характер.
Тобто у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт), а приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), відступаючи від висновку Верховного Суду України, зокрема викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Оскільки відповідач не у повному обсязі та несвчасно виконувала рішення суду, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних та такі повинні розраховуватись з суми не сплаченого боргу.
Однак суд першої інстанції помилково зазначив, що відсутні правові підстави для нарахування 3% річних починаючи із дня введення на території України воєнного стану (24 лютого 2022 року).
Відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Як встановлено, що дане зобов'язання виникло не з договору позики, а у зв'язку з неналежним виконанням рішення суду, що в свою чергу виключає можливість до спірних правовідносин застосувати п. 18 Перехідних положень ЦК України.
Апеляційним судом перевірено правильність розрахунку, проведеного судом першої інстанції та встановлено його відповідність закону саме за період з 21 червня 2020 року по 23 лютого 2022 року в розмірі 2841, 48 гривень.
Оскільки апеляційний суд прийшов до висновку, що до даних правовідносин не можливо застосовувати п. 18 Перехідних положень ЦК України то розрахунок необхідно доповнити періодом «з 24 лютого 2022 року по 19 червня 2023 року» (20 червня 2023 року остаточне виконане рішення суду). Та 3% річних за цей період становить 1077,55 гривень = 27256, 00 *3%*481 ( дні): 365: 100.
Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3919,03 гривень, що становить 3% річних за не несвоєчасне виконання рішення суду. Отже рішення суду в цій частині підлягає зміні, з зазначенням нового розміру 3 % річних, що підлягають стягненню.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат.
Відмовляючи у стягненні інфляційних втрат, суд першої інстанції зазначив, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня. Оскільки грошове зобов'язання відповідача перед позивачем було визначено в іноземній валюті - доларах США, інфляційні втрати, передбачені ст.625 ЦК України, в даному випадку не можуть бути застосовані.
Такі висновки суду першої інстанції є помилковими та зробленими з порушенням норм матеріального права, оскільки позивачем заявлено вимогу про стягнення інфляційних витрат у зв'язку з неналежним виконанням рішення суду, яким стягнуто кошти у національній валюті.
Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17 та Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 07 липня 2020 р. у справі № 296/10217/15-ц.
Рішенням суду стягнуто заборгованість з відповідача в гривневому еквіваленті, а тому наявні всі правові підстави для нарахування та стягнення інфляційних втрат.
Апеляційний суд провів свій розрахунок індексу інфляції за період з 21 червня 2020 року по 19 червня 2023 року (20 червня 2023 року виконання рішення суду), з врахуванням черговість погашення заборгованості. Індекс інфляції за вказаний період становить 15 046, 67 гривень, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Позивач також просить стягнути моральну шкоду в розмірі 20000 гривень.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначила, що внаслідок довготривалого невиконання рішення суду про стягнення заборгованості за договором позики, спричинило їй моральну шкоду, яку вона оцінює у 20000 гривень.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини; завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 372/2085/16-ц (провадження № 61-18385св19) зазначено, що: «під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв'язку між ними та вини заподіювача шкоди».
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що фізична чи юридична особа має право на відшкодування в повному обсязі майнової шкоди, завданої її майну, а також на відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна особою, яка її завдала, у разі якщо дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що позивач не довела суду наявність основного елементу цивільного правопорушення (делікту) з боку відповідача, а саме - факт спричинення їй моральної шкоди. Саме по собі невиконання боржником судового рішення про стягнення на її користь грошових коштів, за умови, що боржник згідно наданого розрахунку державного виконавця, поступово погашала заборгованість, не становить собою завдання кредитору (позивачу) моральної шкоди. Доводи позивача про те, що у зв'язку із невиконанням боржником рішення суду в неї погіршився стан здоров'я, нічим не підтверджені.
Враховуючи зазначене, всупереч вимогам ст.ст. 76-81 ЦПК України, позивачем не надано беззаперечних доказів того, що внаслідок винної поведінки відповідача по справі, було спричинено їй моральну шкоду.
З врахуванням викладено суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано констатував про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду в частині стягнення 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, підлягає зміні. Рішення суду, в частині відмови у стягненні інфляційних втрат, скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позову. Рішення суду, в частині відмови у стягненні моральної шкоди, необхідно залишити без змін.
Відповідно до частини 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено до стягнення 73535, 88 гривень та сплачено судовий збір в розмірі 1083, 60 гривень.
Апеляційний суд прийшов до висновку про стягнення 3919,03 гривень - 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання та 15046, 67 гривень інфляційних втрат, разом 18965,70 гривень, що в свою чергу становить 26% від заявлених позовних вимог.
Таким чином з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 281,74 грн судового збору за подання позовної заяви (1083, 60 грн *26% ( задоволених позовних вимог) та відповідно 418, 70 гривень за подання апеляційної скарги.
Додатковим рішенням суду від 30 листопада 2023 року стягнуто з відповідача на користь позивача 386, 41 гривень витрат на правничу допомогу.
Ухвалюючи дане рішення та визначаючи розмір витрат на правничу допомогу , суд першої інстанції виходи з розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд змінив суму задоволених позовних вимог, то витрати на правничу допомогу також підлягають зміні, відповідно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 2600 гривень витрат на правничу допомогу, відповідно до розміру задоволених позовних вимог ( 10000 гривень *26 %).
Керуючись ст. 268 ч. 4, 5, 367, 369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2023 року, в частині задоволених позовних вимог, змінити виклавши другий абзац резолютивної частини в новій редакції:
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі 3919 (три тисячі дев'ятсот дев'ятнадцять) гривень 03 копійок.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2023 року, в частині відмови у стягненні інфляційних втрат, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15046 (п'ятнадцять тисяч сорок шість) гривень 67 копійок інфляційних втрат.
Рішення суду, в частині відмови у стягненні моральної шкоди, залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 700 (сімсот) гривень 44 копійок судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 листопада 2023 року змінити, виклавши резолютивну частину в новій редакції:
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2600 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий-суддя:
Судді: