Справа № 755/7058/23
"30" січня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 одноособово,
за участю
секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
та його учасника - потерпілого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 квітня 2023 року за № 12023100040001335, за обвинуваченням
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві, громадянин України, не працює, не одружений, на утриманні будь-яких осіб не має, з 12 квітня 2017 року є ветераном війни - учасником бойових дій, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального Кодексу (далі КК) України в редакції Закону України № 2227-VIII від 06 грудня 2017 року «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами»
І. Суть питання, що вирішується судом
З обвинувального акта, складеного 15 серпня 2023 року слідчим СВ Дніпровського УП ГУ НП у місті Києві ОСОБА_7 та затвердженого того ж дняпрокурором Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 ,слідує, що ОСОБА_5 умисно спричинив 10 квітня 2023 року ОСОБА_6 тяжке тілесне ушкодження.
Відповідно до ст. 91 Кримінального процесуального кодексу (далі КПК) України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню в т.ч. 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення .
Особливості наведених правовідносин свідчать, що у провадженні необхідно надати відповідь на такі ключові питання:(1) чи вчиняв обвинувачений діяння, яке охоплюються складом кримінального правопорушення, передбаченого КК ?; (2) чи доведено стороною обвинувачення винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення ?;(3) як слід кваліфікувати діяння обвинуваченого, у випадку доведення його винуватості ?
Суд надає ствердні відповіді на 1 та 2 питання, у зв'язку з чим кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 1 ст. 121 КК, з огляду на наступне.
ІІ. Формулювання обвинувачення із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення
Судом визнано доведеним, що 09 квітня 2023 року близько 20:00 год. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , перебували за адресою проживання останнього: АДРЕСА_2 , де вживали алкогольні напої.
Того ж дня, близько 22:00 год. ОСОБА_9 пішла спати до житлової кімнати на 2-ому поверсі житлового будинку, а ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_5 продовжили вживати алкогольні напої на веранді вищевказаного будинку.
В подальшому, 10 квітня 2023 року близько 05:00 год. ОСОБА_5 піднявся на 2 поверх житлового будинку, а саме до кімнати, де відпочивала ОСОБА_9 . У приміщенні вказаної кімнати він виявив на ліжку, поруч зі своєю співмешканкою, ОСОБА_6 , після чого у ОСОБА_5 виник злочинний умисел, спрямований на умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження останньому.
Після чого, ОСОБА_5 , реалізуючи злочинний намір, спрямований на умисне спричинення тяжких тілесних ушкоджень та усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій, свідомо допускаючи настання тяжких наслідків, спустився на перший поверх до веранди, взяв сокиру та тримаючи її у правій руці, піднявся на другий поверх, після чого наніс вказаною сокирою один удар по голові ОСОБА_6 у виді важкої відкритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку, перелому кісток склепіння черепа в лівій скронево-тім'яній ділянці, рубленої рани лівої скронево-тім'яної ділянки.
З отриманими тілесними ушкодженнями ОСОБА_6 було доставлено до КНП «КМКЛ ШМД» за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, буд. 3 та, згідно висновку експерта №042-795-223 від 22 травня 2023 року, отримані ним тілесні ушкодження, котрі відносяться до тяжкого тілесного ушкодження.
ІІІ. Стаття (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений
Згідно ч. 1 ст. 121 КК йдеться про умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, […].
Небезпечними для життя є ушкодження, що в момент заподіяння (завдання) чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю.
ІV. Позиції сторін та показання потерпілого, обвинуваченого
Прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 у ході судового розгляду підтримав висунуте обвинуваченому обвинувачення, адже, виходячи з наданих стороною обвинувачення доказів з числа передбачених ст. 84 КПК, слідує, що він умисно заподіяв 10 квітня 2023 року ОСОБА_6 тяжке тілесне ушкодження, що власне і є кримінально-караним, згідно ч. 1 ст. 121 КК України.
Потерпілий ОСОБА_6 надав покази, в яких підтвердив обставини вчинення кримінального правопорушення, викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу у відношенні себе та зауважив, що дійсно за описаних в обвинувальному акті обставин обвинувачений наніс йому тілесне ушкодження сокирою.
Водночас, потерпілий вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без реального позбавлення волі, а також і у разі звільнення від такого покарання у порядку ст. 75 КК.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 пояснив, що, дійсно, він заподіяв 10 грудня 2023 року ОСОБА_6 тяжке тілесне ушкодження, за обставин, мотивів та умов вказаних стороною обвинувачення в обвинувальному акті.
Виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини, з урахуванням того, що у вчиненому щиро кається, нині усвідомив факт протиправності своїх дій та неприйнятності вказаних дій в суспільстві.
Захисник ОСОБА_4 вказав, що ОСОБА_5 вину визнав повністю, щиро кається у скоєному, жалкує, що так сталося, прохав вибачення у потерпілого.
Нині обвинувачений частково відшкодував потерпілому завданий збиток у сумі 5000 грн.
Обвинувачений є ветераном війни - учасником бойових дій, оскільки брав участь в АТО.
За час досудового розслідування та розгляду справи останній став на шлях виправлення. За весь час має відмінну процесуальну поведінку, а також попри його вік до кримінальної відповідальності притягається вперше, усе це свідчить в своїй сукупності про можливість його виправлення без реального покарання із застосуванням звільненням у порядку ст. 75 КК України.
V. Мотиви суду
Висновків вказаних у п. ІІ вироку Суд дійшов провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, виходячи з наступного.
V.I. Докази на підтвердження встановлених судом обставин
Відповідно до положень ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об'єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (див. постанову Верховного Суду (далі в т.ч. ККС, ВС) від 28 березня 2019 року у справі № 154/3213/16).
У той час, як процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч. 2 ст. 84 КПК).
В цьому випадку, Суд з'ясував таке:
? з протоколів проведення слідчих експериментів від 11 квітня та 05 травня 2023 року з оптичними носіями за участю ОСОБА_5 та ОСОБА_6 слідує картина подій тотожна обставинам, які визнані судом доведеними та відображені у п. ІІ цього вироку, зокрема щодо алгоритму завдання тілесного ушкодження обвинуваченим потерпілому.
Відповідають вони і показанням наданим в суді потерпілим та обвинуваченим при розгляді справи у порядку ст. 351, 352-353 КПК України;
? з протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 05 травня 2023 року слідує, що ОСОБА_6 вказав, що йому 10 квітня 2023 року приблизно о 05:00 год. ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 наніс тілесні ушкодження сокирою по голові;
? згідно протоколу обшуку від 10 квітня 2023 року з ілюстрованою таблицею, дозвіл на котрий надано постфактум, відповідно до ухвали слідчого судді цього місцевого суду від 12 квітня 2023 року у справі № 755/4727/23, слідує, що 10 квітня 2023 року старшим слідчим слідчого відділу Дніпровського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_10 , за участі користувача приміщення ОСОБА_5 та понятих було проведено невідкладний обшук житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , у ході якого було виявлено та вилучено: сокиру; мобільний телефон марки «Samsung» з чохлом чорного кольору; гвинтівку з маркуванням на прикладі «НОМЕР_1» та на стволі «НОМЕР_2»; змив речовини бурого кольору; наволочку зі слідами речовини бурого кольору;
? з протоколу огляду місця події від 10 квітня 2023 року з оптичним носієм слідує, що об'єктом огляду та вилучення є кофта ОСОБА_11 (потерпілого) зі слідами бурого кольору;
? згідно протоколу затримання від 10 квітня 2023 року слідує, що обвинувачений затриманий о 09:00 год. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК. В обвинуваченого виявлено та вилучено, відповідно до протоколу особистого обшуку від тієї ж дати, куртку чорного кольору, кофту блакитного кольору, штани болотного кольору з шкіряним ременем коричневого кольору, на котрі накладено арешт у порядку ст. 170 КПК згідно ухвали слідчого судді цього місцевого суду від 11 квітня 2023 року у справі №755/4727/23;
? з висновку тесту "Драгер" слідує, що результат огляду ОСОБА_5 від 10 квітня 2023 року 3.30 проміле;
? згідно висновку експерта №042-795-223 від 22 травня 2023 року:
(а) у ОСОБА_6 мали місце такі тілесні ушкодження: відкрита проникаюча черепно-мозкова травма забій головного мозку з формуванням субдуральних нашарувань крові над лівою лобно-скроневою ділянкою, субарахноїдальний крововилив, вдавлений перелом скроневої кістки ліворуч з переходом на лобну кістку зліва, рублена рана лівої лобно-скроневої ділянки, котрі відноситься до тяжкого тілесного ушкодження;
(б) характер та морфологія виявленого ушкодження свідчать про те, що воно утворилось внаслідок однієї травматичної дії гострого предмету, якому притаманні ріжучі властивості (по типу леза клинка сокири), за давністю може відповідати вказаному терміну, тобто 10 квітня 2023 року;
(в) враховуючи характер та локалізацію виявленого у ОСОБА_6 тілесного ушкодження, дані протоколу проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_5 , від 11 квітня 2023 року, можна заключити, що виявлене у ОСОБА_6 тілесне ушкодження могло утворитись при умовах та у спосіб на які вказує ОСОБА_5 .
Як наслідок, цими процесуальними джерелами доказів, у розумінні ст. 84 КПК, в їх сукупності, підтверджуються обставини регламентовані ст. 91 того ж Кодексу.
V.II. Оцінка наведених доказів
Верховний Суд у постанові від 20 березня 2018 року в справі № 753/11828/13-к указав, що у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх.
У ракурсі того, що порядок, встановлений КПК (процесуальний порядок, форма, процедура), ? це певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій (див. постанову Верховного суду України від 16 березня 2017 року у справі № 671/463/15-к).
У цій справі порядок, встановлений КПК дотримано, а тому Суд визначаючись з долею доказів зауважує, що згідно з ст. 85 КПК належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Відповідно до ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Наведені судом докази, згідно ст. 85, 86 КПК, є належними та допустимими.
Суд зауважує, що підстав для визнання доказів недопустимими не установлено, оскільки не було з'ясовано факту істотних фундаментальних порушень прав і свобод учасників провадження регламентованих ст. 87 КПК.
Враховуючи зазначене, Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 121 КК за обставин, встановлених судом.
V.III. Щодо кваліфікації дій
Згідно ст. 2, 11 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Суд ураховує, що кваліфікація злочину, згідно позиції Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2018 року в справі № 658/1658/16-к, - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.
Обов'язковими (універсальними) елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: 1) об'єкт кримінального правопорушення; 2) об'єктивна сторона кримінального правопорушення; 3) суб'єктивна сторона кримінального правопорушення; 4) суб'єкт кримінального правопорушення.
Об'єкт кримінального правопорушення - це те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
Об'єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту кримінального правопорушення.
Суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК, див. постанову Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі № 761/37225/20).
Відомості вказані у п. ІІ цього вироку в частині складу кримінального правопорушенняза ч. 1 ст. 121 КК є установленими та доведеними у порядку визначеному КПК.
З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, Суд кваліфікує дії ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки він заподіяв умисне тяжке тілесне ушкодження.
Підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, Суд, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
V.IV. Мотиви призначення покарання
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому Суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує
- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання;
- те, що, згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами;
- за ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Конституційний Суд України в рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .
Окремим виявом справедливості є відповідність покарання вчиненому злочину, адже покарання за злочин повинно бути домірним злочину (див. те ж рішення КС України, п. 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від08 липня 2020 року в Справа № 1-42/2004).
Даний принцип (індивідуалізації юридичної відповідальності) має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди (див. рішення Конституційного Суду України від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року).
Отже, принцип домірності зобов'язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).
Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).
В цій ситуації, обставинами, що пом'якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК, є:
?щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. час, місце, спосіб учинення.
Адже, щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанову ВС від 22 березня 2018 року у справі № 759/7784/15-к).
Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки;
? активне сприяння розкриттю злочину, що виразилось у сприянні встановленню обставин регламентованих ст. 91 КПК України під час розгляду провадження в суді;
? часткове відшкодування потерпілому завданої шкоди у сумі 5000 гривень.
Обставиною, що обтяжує покарання, відповідно до ст. 67 КК, Суд визнає вчинення діяння у стані алкогольного сп'яніння. Позаяк, в обвинувальному акті у сформованому відносно обвинуваченого обвинуваченні вказано про вживання спиртних напоїв, це ж підтверджується і наданим доказом - результатами тесту Драгер, то ж Суд, враховуючи положення п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (зі змінами та доповненнями), який регламентує, що виходячи з того, що встановлення пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення; при цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання; суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом'якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку, у цьому конкретному випадку, всебічно дослідивши матеріали провадження щодо наявності таких обставин, враховуючи надані у судовому засіданні пояснення обвинуваченою, потерпілого, результати огляду обвинуваченого на стан сп'яніння, наявність таких даних в самому акті у пред'явленому обвинуваченні, вважає цю обставину встановленою.
Також, Суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікарня-нарколога не перебуває, має місце проживання, його стан здоров'я, спосіб життя, наявність на його утриманні членів сім'ї, які у розумінні Сімейного Кодексу України, являються учасниками сімейних правовідносин з останніми; позицію потерпілого щодо необхідної міри покарання із застосуванням положень ст. 75 КК та думку сторони обвинувачення щодо неможливості застосування цього інституту звільнення від покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого, а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити йому покарання у межах санкції статті 121 КК у виді позбавлення волі, оскільки Суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Дане покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо Суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час, як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18), що власне і має місце, в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом покарання.
У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання, в цій ситуації, в ключі характеристик особи, характеру вчинюваного кримінального правопорушення, Суд сприймає, як діяння, яке б указувало на не можливість досягнення мети регламентованої ст. 50, 65 КК, а тому відхиляє доводи сторони захисту щодо застосування положень ст. 75 КК України.
При цьому, Суд свідомий того, що звання ветеран війни - учасник бойових дій надається особі за вагомі заслуги, однак зауважує, що таке звання не надає переваг того рівня і ступеня за якого можливо посягати на життя іншої особи у такий цинічний спосіб - використання сокири. Більш того, особа, котра була учасником бойових дій, має усвідомлювати та розуміти, цінність людського життя, як ніхто інший, як і неприйнятність посягання на нього. Вдячність Українського Народу за захист в скрутний час не передбачає вседозволеність та індульгенцію від поширення норм КК на дії та вчинки.
V.V. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом
Строк відбуття покарання обвинуваченому слід обчислювати з дня затримання у ході виконання вироку зарахувавши у нього, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК, термін затримання з 10 по 11 квітня 2023 року.
Долю арештованого майна Суд вирішує у порядку ст. 174 КПК.
Процесуальні витрати розподілено у порядку регламентованому ч. 2 ст. 124 КПК.
Питання речових доказів вирішено згідно положень ст. 100 КПК.
На підставі викладеного та керуючись статтями 368-371, 373-374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
ОСОБА_5 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
Строк відбуття покарання ОСОБА_5 обчислювати з дня затримання у ході виконання вироку зарахувавши у нього термін затримання з 10 по 11 квітня 2023 року.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта в сумі 6013 грн. 00 коп.
Арешт майна, а саме:
? накладений, ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_12 від 11 квітня 2023 року у справі № 755/4727/23, на куртку чорного кольору, кофту блакитного кольору, штани болотного кольору з шкіряним ременем коричневого кольору,із забороною відчуження та користування, скасувати;
? накладений, ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_13 від 12 квітня 2023 року у справі № 755/4727/23, на сокиру, мобільний телефон марки «Самсунг», з чохлом чорного кольору, гвинтівку з маркуванням на приладі «НОМЕР_1» та на стволі «НОМЕР_2», змив речовини бурого кольору, наволочку зі слідами речовини бурого кольору, шляхом заборони використання, розпорядження та відчуження, скасувати.
Речові докази: сокиру, змив з речовини, наволочку, - знищити; гвинтівку, мобільний телефон марки Самсунг, куртку, кофту, штани з ременем, повернути володільцю - ОСОБА_5 ; DVD-R диск з відеозаписами залишити у матеріалах судового провадження.
Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.
Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
С у д д я ОСОБА_1