Справа №:755/8272/22
Провадження № 2/755/717/24
"15" січня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.
при секретарі - Яхно П.А.
за участю: позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд:
1.Здійснити поділ майна, а саме: житлового будинку, розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 (за технічним паспортом АДРЕСА_1 ), що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
2.Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки житлового будинку розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 (за технічним паспортом АДРЕСА_1 ).
3.Здійснити поділ майна, а саме: земельної ділянки, яка розташована адресою: АДРЕСА_1 (за технічним паспортом АДРЕСА_1 ), площею 0,03 га та призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
4.Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (за технічним паспортом АДРЕСА_1 ) площею 0,03 га, та призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.
5.Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки транспортного засобу марки NISSAN LEAF 2013 року випуску, колір сірий, тип: легковий; паливо: електро; кузов: д.н.з НОМЕР_1 .
6.Зобов'язати ОСОБА_2 компенсувати ОСОБА_1 вартість частки, в розмірі 1/2 вартості транспортного засобу, що становить 150 813,05 грн.
7.Судові витрати по справі стягнути з відповідача.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 13.01.2007 перебувала у шлюбі відповідачем. У шлюбі народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01.10.2019 шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано. У період перебування у шлюбі, у серпні 2012 року, нею та відповідачем за договором купівлі-продажу була придбана земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 ), орієнтовною площею 0,03 га. Договір було укладено на ім'я відповідача та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бублик Тетяною Володимирівною. При цьому, відповідач одноосібно позбавив її права користування земельною ділянкою та відмовив у доступі до нотаріально посвідчених документів про купівлю нерухомого майна, чим позбавив її отримати та надати суду відповідні докази щодо розрахунку вартості зазначеної земельної ділянки, у зв'язку із відсутністю кадастрового номеру останньої. За договором купівлі-продажу, в серпні 2012 року, який також було посвідчено приватним нотаріусом, Київського міського нотаріального округу Бублик Тетяною Володимирівною, разом із земельною ділянкою, за кошти сімейного бюджету, було придбано будівельні матеріали, які згодом лягли в основу будівництва зазначеного нерухомого майна. У тому ж таки, 2012 році, на зазначеній земельній ділянці було зведено житловий будинок, загальною площею 168 кв.м. та введено в експлуатацію у відповідності до норм чинного законодавства. Договір на купівлю будівельних матеріалів та технічна документація були укладені на ім'я одного із подружжя, а саме відповідача. Так, до 2019 року в будинку проживали позивач, відповідач та народжена у шлюбі дитина. З моменту розірвання шлюбу відповідач припинив підтримувати зв'язки із дитиною та з позивачем, заблокував номер належного їй мобільного телефону та зник на майже три роки. Так, 30.06.2022 відповідач, з'явився у помешканні, за адресою АДРЕСА_1 , з нібито бажанням спілкування з дитиною. Ніяких перепон остання не вчиняла, дізналася чи має бажання дитина провести зустріч із батьком, залишила дитину під особисте зобов'язання відповідача, покинула будинок у власних справах. Повернувшись до помешкання зрозуміла, що відповідач, скориставшись її відсутністю не збирався проводити час із дитиною, одноособово змінив вхідні замки на дверях, як до будинку, так і до прилеглої території, чим позбавив її права користуватися майном, яке було набуте під час перебування у шлюбі. При цьому, силоміць забрав дитину, яка проживала з матір'ю після розлучення. Разом з цим, 05.10.2017 було придбано, на її ім'я транспортний засіб марки NISSAN LEAF, 2013 року випуску, колір сірий, тип: легковий, паливо: електро, кузов: хетчбек-В, д.н.з. НОМЕР_1 . При цьому повідомила суд, що до укладання шлюбу з відповідачем та протягом подружнього життя мала особистий дохід від провадження нею підприємницької діяльності у сфері готельно-ресторанного бізнесу. З 30.07 2007 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, про що у державному реєстрі вчинено відповідний запис, володіючи мережею кав'ярень та закладів харчування, надавала послуги з мобільного харчування населення. 12.02.2018 нею було прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності. Оскільки, майно було придбане нею та відповідачем в період шлюбу, воно належить їм, як подружжю на праві спільної сумісної власності, тому має намір поділити вищезазначене майно у рівних частках. Проте, оскільки транспортний засіб неможливо поділити в натурі без шкоди його господарському призначенню, право власності на транспортний засіб марки має бути визнано за відповідачем, як особою яка фактично користується ним, а останній зобов'язаний компенсувати їй вартість частки у вказаному майні, в розмірі вартості транспортного засобу.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 06.10.2022 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи, яким роз'яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
Копію ухвали суду про відкриття провадження разом з копією позовної заяви та додатками до неї відповідачем не було отримано, а конверт повернувся до суду із відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».
18.11.2022 до суду від представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просить суд: відмовити позивачу в частині задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права власності на частку транспортного засобу марки NISSAN І LEAF 2013 року випуску та зобов'язання відповідача компенсувати позивачу вартість цієї частки в сумі 150813,05 грн.; в частині вимог позивача про поділ житлового будинку, розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 (за технічним паспортом АДРЕСА_1 ) та земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,03 га відійти від принципу рівності часток та визнати за позивачем право власності на 1 3 цього майна, а за відповідачем - на 2/3 спірного майна, посилаючись на те, що ще до реєстрації шлюбу з позивачем відповідач займався підприємницькою діяльністю, зокрема був засновником і учасником, а також керівником ТОВ «РЕМОДЕМ» та був зареєстрований як ФОП. Саме кошти, отримувані ним від здійснення підприємницької діяльності, і були основним джерелом, за рахунок якого придбавалися спірні будинок та земельна ділянка. При цьому такі кошти перед купівлею цього майна до сімейного бюджету не вносилися, а будинок і земля придбавалися для особистого проживання відповідача. Після розірвання шлюбу, відповідач разом з сином та позивач фактично проживали в спірному будинку, хоча й не вели спільного господарства. При цьому, періодично позивач більш ніж на тиждень залишала місце проживання та перебувала в невідомому місці. В середині травня 2022 року відповідач під час спілкування з сином дізнався, що позивач застосувала до дитини фізичне насильство (душила за горло та нахиляла через вікно), а також, перебуваючи в стані сп'яніння, непристойно себе поводила в присутності дитини, приносила додому алкогольні напої та розпивала їх з невідомим чоловіком. Відповідач декілька разів спілкувався з позивачем та просив пройти лікування від алкогольної залежності. Проте такі прохання були проігноровані. До того ж відповідач особисто знайшов у кімнаті відповідача велику кількість пустих пляшок від алкогольних напоїв. Також відповідач побачив у кімнаті пристосування для вживання наркотичних засобів. Після цього відповідач, зважаючи на непристойну і загрозливу для дитини поведінку позивача, забрав сина та вже більше 6 місяців проживає разом з дитиною. При цьому позивач сина не відвідує, не займається вихованням та матеріальним утриманням дитини. Дитина перебуває на повному утриманні відповідача. Між сторонами існує спір про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Такі обставини, на думку відповідача, свідчать, що позивач не дбає про матеріальне забезпечення дитини, яка вже тривалий час проживає з відповідачем та перебуває на його повному утриманні. З огляду на вказані обставини відповідач вважає, що у даному спорі є підстави для відступу від принципу рівності часток, та визнання за відповідачем права власності на 2/3 спірного майна. У частині вимог про визнання за позивачем права власності на частку транспортного засобу марки NISSAN LEAF 2013 року випуску та зобов'язання відповідача компенсувати позивачу вартість цієї частки в сумі 150813,05 грн., зазначив, що вважає вказану у позові вартість спірного автомобіля завищеною та не згоден з нею. Долучений до позову розрахунок Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, яким обґрунтовується така вартість, не є належним доказом вартості спірного майна, оскільки визначає середньоринкову вартість аналогічного за маркою і моделлю транспортного засобу, але не спірного автомобіля, а отже й не враховує фактичний технічний стан транспортного засобу, що є предметом спору. Позивачем не надано доказів дійсної (ринкової) вартості спірного автомобіля на час розгляду справи, не доведено вартість спірного автомобіля, а отже і розмір компенсації, що може бути стягнута з відповідача за частку позивача.
15.12.2022 до суду від позивачки надійшла відповідь на відзив на позовну заяву про поділ спільного майна подружжя, у якій остання вказала, що повністю не погоджується з відзивом, вважає його необґрунтованим та безпідставним, а викладені міркування та аргументи такими, що не відповідають фактичним обставинам та не підлягають задоволенню. Позиція відповідача про залучення власних коштів ґрунтується виключно на тому, що ці кошти збиралися відповідачем, до спільного бюджету не вносилися і придбання майна здійснювалося для особистого проживання останнього. Зазначені у відзиві твердження відповідача про бажання придбати майно виключно для себе стало для неї неочікуваністю, адже за час сімейного життя всі рішення про купівлю майна приймалося для забезпечення інтересів сім'ї, з урахуванням думок кожного із подружжя. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду вважає, що питання про поділ коштів, отриманих від підприємницької діяльності не були б предметом розгляду у випадку наявності шлюбного договору, в якому чітко була б прописана природа таких надходжень та їх подальше використання. Так як, такий документ відсутній, то за загальним правилом, встановленим ст. 60 СК України, гроші є спільною сумісною власністю подружжя. Зазначає, що придбане майно за кошти іншого з подружжя, хто займається підприємницькою діяльністю є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу при розлученні. Поряд з цим, так як, авто знаходиться в гарному стані, не має проблем, які б перешкоджали його експлуатації, відповідає рівню зносу відповідно до строку його експлуатації, тому вважає за доцільне використовувати зазначену методику для вираховування ціни на транспортний засіб.
27.01.2023 до суду від представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 надійшли заперечення на відповідь на відзив, у якому остання посилалася на те, що позивач не заперечує факт придбання спірних будинку та земельної ділянки за рахунок доходу відповідача від підприємницької діяльності, а лише не погоджується з тим, що такі кошти є особистою власністю відповідача. По-друге, відповідач почав займатися підприємницькою діяльністю ще до реєстрації шлюбу з позивачем (дата реєстрації як фізичної особи-підприємця 02.11.2006, запис № 23540000000002602). На час придбання спірних будинку та земельної ділянки (22.11.2012) відповідач займався підприємницькою діяльністю вже 6 років. При цьому позивач жодної участі в такій діяльності особистими коштами чи працею не брала. До того ж при здійсненні такої діяльності відповідач не залучав спільні з позивачем кошти і майно. Оскільки відповідач здійснював свою підприємницьку діяльність самостійно, а позивач жодної участі (коштами, майном, особистою працею) у цьому не брала, то й кошти, отримані від цієї діяльності (що в подальшому були використані на придбання спірного будинку і земельної ділянки) також належали особисто відповідачу та не підпадали під критерії спільної сумісної власності подружжя. При цьому саме такі кошти, отримувані відповідачем від здійснення підприємницької діяльності, і були основним джерелом, за рахунок якого придбавалися спірні будинок та земельна ділянка. При цьому такі кошти перед купівлею цього майна до сімейного бюджету не вносилися, а отже не перейшли до спільної власності подружжя. Стосовно доводів позивача про те, що при визначенні вартості спірного транспортного засобу позивачем використана Методика визначення середньої ринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою КМУ №66 від 18.02.2016 зазначила, що вказана методика встановлює механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів для цілей віднесення таких автомобілів до об'єктів оподаткування транспортним податком. При цьому за даною методикою для розрахунку середньоринкової вартості беруться до уваги лише ціна нового транспортного засобу в Україні з урахуванням марки, моделі, об'єму циліндрів двигуна, типу пального та коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів з урахуванням строку експлуатації транспортних засобів у роках. Разом з цим дана методика, що використовується лише в цілях оподаткування не враховує фактичний технічний стан транспортного засобу. Вказує, що належним доказом вартості спірного автомобіля є лише звіт (висновок), складений на підставі Методики №142/5/2092. Визначена позивачем вартість автомобіля, є завищеною (не відповідає реальній ринковій вартості), а долучений на її підтвердження розрахунок Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України є неналежним доказом вартості спірного майна.
14.02.2023 до суду від представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 надійшло клопотання про долучення письмових доказів до матеріалів справи, з відповідними доказами.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 23.02.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, встановивши загальний порядок дослідження доказів у справі.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16.05.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя залишено без розгляду.
Постановою Київського апеляційного суду від 28.09.2023 ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва 16.05.2023 скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
04.10.2023 матеріали вказаної цивільної справи надійшли до Дніпровського районного суду м. Києва з Київського апеляційного суду та 13.10.2023 були передані у провадження судді Катющенко В.П. у відповідності до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16.10.2023 призначено справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя до судового розгляду.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила повністю задовольнити позов, поділивши майно між сторонами порівну.
Відповідач та його представник в судове засідання не з'явилися, останя подала до суду повторне клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з зайнятістю представника в іншому судовому засіданні. Доводи представника відповідача про повторне відкладення розгляду справи судом не приймаються, оскільки представник відповідача будучи заздалегідь повідомленою про день та час розгляду справи, в судове засідання не з'явилась повторно, що є зловживання процесуальним правом направленим на безпідставне затягування розгляду справи.
За вказаних обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача та його представника.
Суд, вислухавши доводи позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, доходить наступного.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 13.01.2007 перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 01.10.2019 у справі № 754/10165/19.
Від шлюбу сторони мають малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26.07.2022, ОСОБА_1 з 30.07.2007 була зареєстрована як фізична особа-підприємець та 12.02.2018 діяльність останньої було припинено.
Відповідно до положень ст.60 СК України, що презюмується положенням ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст.63 СК України).
Отже, за змістом зазначених норм матеріального права належність подружжю майна, придбаного за час шлюбу за спільні кошти подружжя, на праві спільної сумісної власності законодавством презюмується, якщо інше не встановлено судом при розгляді справи.
За вимог ч. 2 ст. 68 СК України розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, передбачено ст. 65 СК України.
За ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
За приписами ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
За приписами ч.ч.1-3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно зі ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11).
Зі змісту п.п. 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» убачається, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Вирішуючи вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації частки вартості транспортного засобу, суд виходив з такого.
Пленум Верховного Суду України у пункті 22 постанови від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснив судам, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Такий висновок узгоджується також із судовою практикою, а саме із правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03.10.2018 у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21), у постанові Верховного Суду від 16.01.2023 у справі № 754/3132/16-ц (провадження № 61-5956св22).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Як було зазначено вище, вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
У постанові від 02.08.2023 у справі № 2-7539/08 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен розглянути можливість здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя у спосіб без визначення грошової компенсації, або з визначенням такої у мінімальному розмірі.
Судом установлено, що сторони не узгодили між собою вартість спірного майна. Позивач, ОСОБА_1 на обґрунтування позовних вимог у цій частині не подала до суду відповідні докази ринкової вартості майна на час розгляду справи, внаслідок чого суд позбавлений встановити дійсну ринкову вартість автомобіля та визначити відповідну компенсацію, відтак у цій частині суд доходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з огляду на викладені норми чинного законодавства, в розрізі даного спору, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, згідно з якими здійснюється цивільно-правове регулювання суспільних відносин та які визначають характер поведінки учасників з точки зору необхідності сумлінного здійснення ними своїх цивільних прав і виконання цивільних обов'язків, шанування прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства, турботи про власні інтереси, закріплення адекватного захисту права або інтересу, враховуючи те, що набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, суд вважає придбане у період шлюбу сторін нерухоме майно, яке складається з: житлового будинку розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 (за технічним паспортом АДРЕСА_1 ), земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (за технічним паспортом АДРЕСА_1) площею 0,03 га, та призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, транспортного засобу марки NISSAN LEAF 2013 року випуску, колір сірий, тип: легковий; паливо: електро; кузов: хетчбек-В; д.н.з НОМЕР_1 - об'єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Судом враховується, що сторони, кожен окремо, не подали до суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів як щодо придбання спірних об'єктів сумісної власності подружжя за їх особисті кошти, так і загалом щодо джерел походження таких коштів. При цьому, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог позивача про зобов'язання відповідача сплатити на її користь вартість частки, в розмірі вартості транспортного засобу, що становить 150 813,05 грн., оскільки останньою не подано до суду доказів на підтвердження дійсної ринкової вартості транспортного засобу, відтак суд позбавлений можливості встановити реальну вартість такого автомобіля та присудити відповідну компенсацію.
Аналізуючи вищевикладені обставини, оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 9 303,75 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 7, 36, 51, 60, 63, 70, 71, 104, 105, 112 Сімейного кодексу України, ст.ст. 368, 370 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 141, 200, 209, 210, 223, 247, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_5 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_5 ) про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
Здійснити поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме:
-визнати за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 (за технічним паспортом АДРЕСА_1 );
-визнати за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (за технічним паспортом АДРЕСА_1 ) площею 0,03 га, та призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд;
-визнати за ОСОБА_1 право власності на частину транспортного засобу марки NISSAN LEAF 2013 року випуску, колір сірий, тип: легковий; паливо: електро; кузов: Хетчбек-В; д.н.з НОМЕР_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 9 303,75 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 26.01.2024.
Суддя: