Справа № 727/10398/23
Провадження № 1-кп/727/65/24
29 січня 2024 року Шевченківський районний суд м. Чернівці,
в складі головуючого судді ОСОБА_1
секретар судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі: прокурора ОСОБА_4
потерпілої ОСОБА_5
обвинуваченої ОСОБА_6
захисника в інтересах обвинуваченої - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернівці, матеріали кримінального провадження № 1202326202002774 від 26.07.2023р. по обвинуваченню: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт. Райське Дружківка Донецька області, зареєстрованої АДРЕСА_1 , та фактично проживаючої АДРЕСА_2 , громадянки України, українки, з вищою освітою, не одруженої, неповнолітніх дітей на утриманні немає, не працюючої, раніше не судимої
Обвинувачена ОСОБА_6 25.07.2023р. близько 21.30 годин, перебуваючи на території пекарні, що за адресою м. Чернівці, вул. Комарова, 1, на грунті раптово виниклих неприязних відносин із ОСОБА_5 , який переріс в бійку, у ході якої, маючи умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, умисно нанесла декілька ударів кулаками рук по голові ОСОБА_5 , у результаті чого спричинила останній тілесні ушкодження у вигляді: параорбітальної гематоми зліва, колоті рани м'яких тканин обличчя, перелом кісток, забій головного мозку легкого ступеня, перелом передньої стінки гайморової пазухи, перелом потиличної кістки справа з переходом на основу черепа ускладнений пневмоцефалгіею.
Допитана у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_6 вину за ч.1 т. 121 КК України, визнала та надала покази про те, що 25 липня 2023 року вона йшла з роботи додому. Коли прийшла на зупинку зрозуміла, що забула гаманець на роботі і повернулась на роботу, де працювала на мийці. Підійшовши до воріт, які були зачинені стала чекала охоронця і в той час розмовляла по телефону. В той час до неї підійшла жінка, яка перебувала в стані алкогольного сп'яніння, сказала їй відійти і вибила мобільний телефон з її руки, штовхнувши її. Не втримавшись на ногах, вона впала і відповіла жінці, що коли вона встане, то та ляже.
Пояснила, що коли піднялася, між нею і жінкою, пізніше в особі якої вона упізнала потерпілу ОСОБА_8 , відбувся конфлікт, який переріс у бійку, в ході якої вона нанесла потерпілій удар кулаком, від чого остання впала лицем вверх; після чого, вона зігнувшись над ОСОБА_8 , стала її трясти; не виключала, що на той момент в неї міг бути струс мозгу, так як удар нанесений нею був з достатньою силою. Пояснила, що в ході бійки, потерпіла також їй нанесла удар. Зазначила, що після нанесення ОСОБА_8 другого удару, потерпіла перестала кричати і в той момент, вона відчула, що хтось забирає її від потерпілої в сторону. Пояснила, що увесь період конфлікту і бійки, що тривало біля 7-10 хв., супроводжувався нецензурною лайкою, як з її боку, так і з боку потерпілої. У вчиненому щиро розкаялася, вказав, що є людиною дуже «вспильчивою». та дуже жалкує про те що сталось. Просила, її суворо не карати, при призначенні покарання застосувати вимоги ст. 69 КК України.
Потерпіла ОСОБА_8 будучи допитаною в судовому засіданні та приведеною до присяги, суду надала показання про те, що з конфлікту, який відбувся за адресою м. Чернівці вул.. Комарова,1 на території пекарні, між обвинуваченою і нею, вона пам'ятає тільки сильний поштовх у спину. Пояснила, що 25.07. 2023 року вона прийшла на роботу близько 20 години отримати заробітну плату. Після отримання коштів, зайшла в цех, де відбувалося святкування у колеги; там вона випила спиртне і пішла на вихід додому. Коли вийшла на вулицю та пішла до воріт, приблизно до них за чотири кроки, відчула сильний поштовх в ділянці спини; незнайома їй жінка її розвернула та вдарила кулаком вліву сторону область голови, обличчя, від удару, вона впала обличчям вниз на бетону поверхню, потім відчула ще один удар та надалі, пояснила, що нічого не пам'ятала, так як в неї був струс головного мозку після. Пояснила, що прийшла до тями лише в лікарні, де лікувалася біля трьох тижнів, витративши на лікування 21.000 грн. Зазначила в показах, що раніше обвинувачену ОСОБА_6 не знала; удари їй остання наносила одна, самостійно; в руках в обвинуваченої не бачила ніяких предметів. Пояснила, що ОСОБА_6 до неї в лікарню не приходила; шкода не була відшкодована, але на даний час в неї претензій немає. Прийнявши в залі суду вибачення обвинуваченої, просила, призначити ОСОБА_6 покарання в межах санкції статті, по закону.
Свідок обвинувачення - ОСОБА_9 , будучи допитаною під присягою, в залі суду надала покази про те, що 25.07.2023 року близько 21.00 години, знаходячись у своїй квартирі, на другому поверсі, почула з вулиці голосні крики, хтось із кимось сварився; чула вигуки слів «Свєта заспокойся». Подивившись у вікно, побачила жінку яка була фарбована у білий колір волосся; головного убору на ній не було, на голові був закладений хвіст; одягнена жінка була в джинси, футболку. Була і інша жінка з темним волоссям; у що була одягнена не пам'ятала. Пояснила, що бачила, як жінка з білим волоссям схопила іншу жінку і вони впали на бетонне покриття, тоді білява жіночка сіла зверху на жінку з темним волоссям, і вдарила її об асфальт головою, в той момент вона почула глухий звук і одразу все затихло; таких ударів було два. Пояснила, що вирішила після цього піти подивитися на вулицю, та коли прийшла, то побачила, що світла жіночка, в особі якої в залі суду упізнала обвинувачену ОСОБА_6 сиділа на табуретці біля охоронця, тілесних ушкоджень на ній не було, а темна жіночка лежала, біля неї були люди, її чимось прикрили, а в районі голови була кров. Пояснила, що чула, як жінка , що сиділа біля охоронця, говорила що жанка з темним волоссям розмахувала перед нею руками, вкрала в неї гроші, а тому і стався між ними конфлікт, який тривав близько 20 хвилин. Зазначила в показаннях, що її працівники поліції опитували вже 26.07.2023 року вночі і вона підписувала протокол допиту.
Свідок обвинувачення - ОСОБА_10 , будучи допитаним під присягою, в залі суду надав покази про те, що він знає потерпілу на ім.»я ОСОБА_11 , вона працювала в пекарні. Йому відомо про конфлікт що відбувся 25.07.2023 року, о 22.00 години, біля пекарні «Буковинський каравай». Коли він подивився з приміщення у вікно, то побачив, що на брущадці лицем доверху лежала ОСОБА_11 , а інша жінка, в особі якої в залі суду упізнав обвинувачену ОСОБА_12 сиділа зверху і наносила ОСОБА_11 удари руками по обличчю і в область голови та коли він вийшов на вулицю, то побачив що потерпіла ОСОБА_11 лежить лицем вверх, біля неї усе в крові, страшно було дивитись, а обвинувачена сиділа на стільці біля охоронця і мовчки курила.
Пояснив, що обвинувачена була одягнута в бріджи та світлу футболку; на голові нічого не було, на обвинуваченій тілесних ушкоджень він не бачив.
На думку суду, вина обвинуваченої доведена окрім показів потерпілої, свідків, і письмовими, безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, зокрема:
протоколом огляду місця події від 224.07.2023р. з фототаблицями та відеозаписами до нього, проведеного у присутності понятих, експерта криміналіста, яким зафіксовано місце вчинення злочину (а.с. 17-21) проведеного на підставі протоколу прийняття заяви потерпілої ОСОБА_5 (а.с. 22-23);
протоколом проведення слідчого експерименту від 22.08.2023 року з відеозаписом, за участю потерпілої ОСОБА_5 (а.с. 25-29);
протоколом пред'явлення особи за фотознімками від 2.09.2023 року, відповідно до якого потерпіла ОСОБА_5 під № 2 упізнала обвинувачену ОСОБА_13 (а.с. 30-32);
висновком експерта 44 мд від 24.08.2023 року, відповідно до якого ОСОБА_5 , у результаті чого спричинила останній тілесні ушкодження у вигляді: параорбітальної гематоми зліва, колоті рани м'яких тканин обличчя, перелом кісток, забій головного мозку легкого ступеня, перелом передньої стінки гайморової пазухи, перелом потиличної кістки справа з переходом на основу черепа ускладнений пневмоцефалгіею, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 584 л від 31.08.2023 відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, як такі, що небезпечні для життя (а.с. 37-39) та висновком експерта № 584 додаткової судової - медичної експертизи (а.с.42-44);
протоколом проведення слідчого експерименту від 10.09.2023 року за участю свідка ОСОБА_14 , щодо подій що мали місце 25.07.2023 близько 21 год. 30 хв. на території пекарні, що за адресою м. Чернівці, вул. Комарова, 1, із відеозаписом, за участю свідка ОСОБА_14 (а.с. 49-53);
протоколом пред'явлення особи за фотознімками від 13.08.2023 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_15 під № 2 упізнала обвинувачену ОСОБА_13 (а.с. 55);
протоколом проведення слідчого експерименту від 26.07.2023 року за участю свідка ОСОБА_9 відносно подій що мали місце 25.07.2023 близько 21 год. 30 хв. на території пекарні, що за адресою м. Чернівці, вул. Комарова, 1, із відеозаписом, за участю свідка ОСОБА_14 (а.с. 59-61);
висновком від 11.09.2023 року № СЕ-9/126-23/7312-БД (а.с. 63-73); висновком експерта 1164 від 22.08.2023р. (а.с. 76-78); висновком експерта 1163 від 22.08.2023р. (а.с. 81-83); висновком експерта 1165 від 22.08.2023р. (а.с. 86-88); висновком експерта 95 від 21.08.2023р. (а.с. 91-93), відповідно проведених судових молекулярних експертиз.
Як передбачено ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Положення ст. 17 КПК України регламентують, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 62 Конституції України та правовою позицією Конституційного Суду України (рішення від 20 жовтня 2011 року № 12-рп/2011), обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина або встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання таких доказів. Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог законодавства. Згідно зі ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Зазначена засада кримінального судочинства має значення для повного з'ясування обставин кримінального провадження та його об'єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, та сформувати повне й об'єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження. Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 цієї Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див.«Руїз Торія проти Іспанії», рішення від 09 грудня 1994 року, Серія А, № 303-А, § 29). Пункт 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає,щоб при здійсненні своїх повноважень суди відійшли від упередженої думки, що підсудний вчинив злочинне діяння, так як обов'язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь підсудного (рішення ЄСПЛ у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії»).
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
В судовому засіданні захисником в інтересах обвинуваченої було заявлено клопотання про недопустимість доказу, зокрема - висновку № 1547 від 25.07.2023 року на стан сп'ягніння обвинуваченої ОСОБА_6 . На вказане клопотання, прокурором ОСОБА_16 подано заперечення, у якому сторона обвинувачення просить відмовити в задоволенні вказаного клопотання за необґрунтованістю.
Обвинувачена ОСОБА_6 розгляд клопотання адвоката віднесла на розсуд суду.
Заслухавши доводи учасників процесу по заявленому клопотанню, суд зважає на наступне. З дослідженого в судовому засіданні висновку № 1547 проведеного о 23.32 годин 25.07.2023 року щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що медичний огляд останньої на стан алкогольного сп'яніння проводився на підставі направлення слідчого СВ ЧРУП ГУНП у Чернівецькій області ОСОБА_17 . При обстеженні ОСОБА_6 , в неї був встановлений в результаті огляду стан сп'яніння внаслідок вживання алкоголю. У висновку чітко вбачається результат огляду, підпис ОСОБА_6 , яка фактично погодилася з результатом його проведення та підпис лікаря нарколога ОСОБА_18 та проставлення його печатки у висновку.
В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_6 при наданні показів не заперечувала вживання нею 25.07.2023 року спиртного та пояснила що дійсно працівники поліції її відвезли до лікаря нарколога, якому вона також говорила про вживання алкоголю, вона пройшла огляд і підписала результат; при цьому будь якого тиску на неї не здійснювалося.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Критерії визнання доказів недопустимими обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (ч. 4 ст. 87, ч. 2 ст. 89 КПК України) - у випадках, коли такі докази отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (ч. 1 ст. 89 КПК України) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів. Вирішуючи на підставі ч. 1 ст. 87 КПК України питання щодо допустимості доказу, який отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав чи свобод людини, суд має обґрунтувати, яке саме фундаментальне право чи свобода особи були порушені, в чому саме полягає істотність такого порушення в тій мірі, що обумовлює недопустимість доказу, та за відповідності ситуації переліку критеріїв, наведених в ч. 2 ст. 87 КПК України, послатись на конкретний пункт цієї норми. При вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав і свобод людини та використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі частин 1-3 ст. 87 КПК України. Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК України, саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі ч. 1 ст. 87 КПК України. Законодавчо визначено, що доказ має бути отриманий належним суб'єктом, який наділений повноваженнями проводити процесуальну дію, під час якої отриманий доказ. Важливі для справи фактичні дані мають бути одержані зі встановлених законом джерел, які перераховано у ст. 65 КПК України, що можна перевірити. Доказ має бути отриманий із дотриманням порядку проведення процесуальної дії. Під час отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону щодо фіксації перебігу та результатів процесуальної дії. Крім того, при вирішенні питання щодо допустимості фактичних даних, отриманих з порушенням процесуального закону, суд в кожному конкретному випадку має встановити: чи спричинило це порушення появу обґрунтованих сумнівів у достовірності фактичних даних, отриманих в результаті проведення процесуальної дії; чи можливо усунути такі сумніви за допомогою інших доказів чи додаткових процесуальних засобів доказування.
Отже, суд виходячи з досліджених доказів, з'ясованих в засіданні обставин та аналізу наведених вимог закону, не вбачає підстав для визнання висновку № 1547 від 25.07.2023 року на стан сп'яніння обвинуваченої ОСОБА_6 , як документу (доказу) недопустимим, оскільки відсутні підстави, передбачені ст.ст. 86, 87, 89 КПК України, а тому, в задоволенні заявленого клопотання стороною захисту, слід відмовити.
Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 цієї Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Руїз Торія проти Іспанії», рішення від 09 грудня 1994 року, Серія А, № 303-А, § 29). Пункт 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає,щоб при здійсненні своїх повноважень суди відійшли від упередженої думки, що підсудний вчинив злочинне діяння, так як обов'язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь підсудного (рішення ЄСПЛ у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії»).
Оцінюючи в сукупності надані стороною обвинувачення докази на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, суд керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом», згідно з яким доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Застосування зазначеного критерію при оцінці доказів узгоджується із правовою позицією Європейського суду з прав людини, висловленій у п. 78 рішення ЄСПЛ у справі «Ушаков та Ушакова проти України» від 18.06.2015 та у п.150 рішення ЄСПЛ у справі "Нечипорук і Йонкало проти України".
Згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення. За своєю суттю і змістом кваліфікація кримінального правопорушення завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України. Склад злочину це сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретний злочин.
У справі "Маточча проти Італії" (Mattoccia v. Italy, N 23969/94, рішення від 25 липня 2000 р., п. 59) Європейський суд з прав людини встановив порушення ст. 6 ч. 3 п. "а" і п. "в" у поєднанні зі ст. 6 ч. 1 Європейської конвенції з прав людини, підкресливши, що "надання повної, детальної інформації стосовно обвинувачень проти підозрюваного є необхідною умовою для забезпечення справедливості провадження".
За нормативним визначенням умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК України) з об'єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров'я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв'язком між указаним діянням та наслідками, а із суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти тяжкої шкоди здоров'ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (ст. 24 КК України). Викладене підтверджується правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 02 жовтня 2018 року по справі № 752/8309/16-к.
Згідно правової позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 15.08.2019 року у кримінальному провадженні № 750/3256/17 - умисне тяжке тілесне ушкодження (ст.121 КК України) з об'єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров'я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв'язком між указаним діянням та наслідками, а із суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти тяжкої шкоди здоров'ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (ст. 24 КК України).
Дослідженими по справі доказами у їх сукупності і з урахуванням наведених вимог закону, спростовуються доводи обвинуваченої ОСОБА_6 на відсутність умислу щодо вчинення кримінального правопорушення і вважає позицію останньою такою, що спрямована на уникнення покарання.
Стаття 23 КК України дає визначення вини як є психічного ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Відповідно до ст. 24 КК України умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
Досліджені докази у їх сукупності, свідчать, що такі наслідки, що настали щодо заподіяних потерпілій тілесних ушкоджень охоплювались умислом обвинуваченої, яка не врахувала наявність у потерпілої і стану алкогольного сп'яніння, не розрахувала своєї фізичної сили, хоча повинна була та могла передбачити, що потерпіла може одержати тяжку травму внаслідок удару. Об'єктом захисту зазначеної норми є здоров'я іншої особи незалежно від її стану та аномалій.
Склад злочину, передбачений частиною другою статті 121 КК України, належить до особливих (складних) злочинів і виділений законодавцем в окремий вид необережного заподіяння смерті, тому що за своєю суттю, природою речей заподіяння смерті відбувається єдиним засобом - завданням тілесних ушкоджень. З об'єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 121 КК України, характеризується: дією або бездіяльністю у вигляді посягання на здоров'я іншої людини; наслідками у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень; причинним зв'язком між зазначеним діянням та наслідками.
Окрім того, при визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, які можуть бути визнані тяжкими, в тому числі й небезпечними для життя в момент заподіяння, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до них. Наведена правова позиція відображена в постановах Верховного суду від 12.02.2019 по справі №1-100/11; від 12.12.2018 по справі №675/686/17; від 01.11.2018 по справі №200/20042/15-к; від 25.10.2018 по справі №347/2250/16.
Для застосування ч. 1 ст. 121 КК України, обов'язковим є встановлення необхідного причинно-наслідкового зв'язку між тяжким тілесним ушкодженням. При цьому доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України». Зокрема, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Наведені обставини в сукупності з даними про локалізацію і характер утворення тілесних ушкоджень свідчать про те, що ОСОБА_6 , умисно наносячи удари потерпілій, яка цього не очікувала і не спроможна була захищатися, розраховувала на особливу вразливу дію на той час ОСОБА_8 , перебування в стані сп'ягніння і дію застосованих ударів і такі можливі наслідки, як спричинення здоров'ю останньої шкоду, і хоча не бажала, але свідомо припускала можливість їх настання.
Таким чином, оцінюючи вищевикладені докази у їх сукупності, належності, допустимості, та взаємопов'язаності, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченої ОСОБА_6 у здійсненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України доведена, і її дії слід вірно кваліфікувати за ч.1 ст.121 КК України, як завдання потерпілій ОСОБА_8 умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.
Обвинувачена та в її інтересах захисник не оспорюють кваліфікацію дій ОСОБА_6 .
Згідно ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Відповідно до ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Відповідно до ст. ст. 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Суд, враховує роз'яснення, наведене у Рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 згідно якого…окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. У правових позиціях (постанова від 10.07.2018р.; від 09.10. 2018 року (справа № 148/1211/15-к; справа № 756/4830/17-к), Верховний Суд звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66 та 67 КК України. За змістом роз'яснення п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
З наведених положень закону про кримінальну відповідальність і роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України випливає, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись лише загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК), призначаючи покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
При призначенні міри покарання обвинуваченій ОСОБА_6 , суд враховує, що злочин, у якому вона обвинувачується, згідно ст.12 КК України, є тяжким злочином, пов'язаним із посяганням на життя особи, що згідно з Конституцією України визнається найвищою соціальною цінністю людини.
Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_6 , суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, відсутність претензій як матеріального так і морального характеру з боку потерпілої, визнання вини.
Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченої - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, що підтверджується висновком 1547 від 25.07.2023р. (а.с. 149 кр.пр.). Даний висновок обвинуваченою і в її інтересах захисником не оскаржувався. При цьому, суд враховує і покази обвинуваченої, яка при дачі показів, зазначила, що 25.07.2023 року вона вживала алкоголь.
Суд, призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_6 , бере до уваги, що остання раніше неодноразово притягалася до кримінальної відповідальності, однак в силу ст.. 89 КК України, вважається не судимою (а.с. кр.пр. 122-143); за місцем останнього місця проживання в м. Чернівці, характеризується задовільно; не перебуває на обліку, в лікаря нарколога та в лікаря-психіатра (а.с. кр.пр. 145-147), обвинувачена являється внутрішньо переміщеною особою (а.с. кр.пр. 104-107). Судом, окрім наведеного, при призначенні покарання враховується вік обвинуваченої, вкрай незадовільний стан здоров'я ОСОБА_6 , яка за установленим лікарями їй діагнозу, потребує постійного лікування.
Суд також враховує, при призначенні покарання і поведінку потерпілої ОСОБА_8 , яка також 25.07.2023 року за з'ясованими обставинами в судовому засіданні підтвердженими доказами, вживала спиртні напої, що дачі показів в судовому засіданні було підтверджено самою потерпілою.
Суд, вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченій ОСОБА_6 , реалізовуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, з урахуванням обставин скоєння кримінального правопорушення, його наслідку, а також обраної нею лінії захисту, вважає, що виправлення обвинуваченої, є не можливе без його ізоляції від суспільства та приходить до висновку про призначення покарання ОСОБА_6 у виді позбавлення волі, із застосуванням вимог ст. 69 КК України, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції ч. 1 ст. 121 КК України, як таке, що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого останньою кримінального правопорушення.
Положення статті 69 КК України застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК України, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК України. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.8 своєї постанови №7 від 24 жовтня 2003 року „Про практику призначення судами кримінального покарання", призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого, виду основного покарання (ст.69 КК України), може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого особливо тяжкого, тяжкого злочинів або злочину середньої тяжкості, з урахуванням особи винного. Визначені у статті 65 КК України, загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
За нормами ч.1 ст.8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
На думку суду, вказане покарання випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, отже, воно буде справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нових злочинів як нею самою, так й іншими особами, тобто покарання, що призначається, досягне мети, передбаченої ст. 50 КК України.
26.07.2023 року ОСОБА_6 була затримана в порядку ст.208 КПК України, утримується під вартою в ДУ Чернівецький слідчий ізолятор; термін дії застосованого до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом було продовжено до 12.02.2024 року. Ураховуючи призначену міру покарання, запобіжний захід ОСОБА_6 , слід залишити попередньо застосований до вступу вироку в законну силу, - тримання під вартою.
На підставі ст. 100 КПК України, підлягають вирішенню речові докази в рамках кримінального провадження, а саме речі належні обвинуваченій поверненню їй за належністю; змиви рук,тощо - знищенню.
Витрати на проведення судової дактилоскопічної експертизи та молекулярно-генетичної експертизи, на підставі ст.124 КПК України, підлягають стягненню із ОСОБА_6 в дохід держави.
Цивільного позову по справі потерпілою не заявлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370,371, 374, 376 КПК України, суд
Визнати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України та призначити їй покарання за ч. 1 ст. 121 КК України, з застосуванням ст. 69 КК України, у виді 4-х (чотирьох) років позбавлення волі.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою застосований і продовжений відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити до набрання вироку законної сили.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 рахувати з моменту її затримання з 26.07.2023р. (протокол затримання а.с. кр.пр.100).
Речові докази в кримінальному провадженні, зокрема:
за постановою слідчого від 26.09.2023р. (а.с. кр.пр. 94) - мобільний телефон марки Самсунг, футболку належні ОСОБА_6 - повернути останній за належністю;
за постановою слідчого від 26.09.2023р. (а.с.кр.пр.96) - змиви і зрізи з нігтів кісті рук належні ОСОБА_6 - знищити. Квитанції від 2.09.2023р. (а.п.кр.пр. 96, 97-99).
Стягнути з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь держави витрати за проведення молекулярно-генетичної експертизи № СЕ-19/126-23/7312-БД в сумі 5 977 грн. 86 коп.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Чернівці. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії вироку. Копію вироку після його проголошення вручити прокурору та обвинуваченій, і не пізніше наступного дня копію вироку направити потерпілій по справі.
Повний текст вироку суду складено і підписано в нарадчій кімнаті 29.01.2024 року.
Суддя ОСОБА_1