29 січня 2024 року Справа № 280/10866/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
1) визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в перерахунку та виплаті пенсії за віком позивачу, ІНФОРМАЦІЯ_1 , із зарахуванням до загального страхового стажу періоду проходження строкової військової служби з 21.04.1982 року по 03.05.1984 року, а також періодів роботи з 11.06.1984 року по 14.11.1984 року, з 24.05.1986 року по 15.11.1986 року, з 27.11.1986 року по 11.07.1990 року.
2) зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком позивачу, ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 08.09.2023 року, із зарахуванням до загального страхового стажу періоду проходження строкової військової служби з 21.04.1982 року по 03.05.1984 року, а також періодів роботи з 11.06.1984 року по 14.11.1984 року, з 24.05.1986 року по 15.11.1986 року, з 27.11.1986 року по 11.07.1990 року.
Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме судовий збір за подачу адміністративного позову в розмірі 1073,60 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою встановленого зразка про призначення йому пенсії за віком. За результатами розгляду заяви позивачу призначено пенсію, проте до загального страхового стажу не було враховано період проходження строкової військової служби, а також певні періоди роботи. Для зарахування спірних періодів запропоновано надати довідки, які підтверджують факт роботи і проходження військової служби. Дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії із зарахуванням до загального страхового стажу спірних періодів позивач вважає протиправними, а також такими, що порушують його право на отримання пенсії.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.
11.01.2024 надійшло клопотання відповідача (вх.№1814) про долучення до матеріалів справи копії пенсійної справи позивача.
26.01.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№4316), в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на наступне. Позивачем надано до заяви про призначення пенсії військовий квиток, в якому не повністю зазначено ПІБ, а саме зазначено лише «Піралієв Ільгам Мухубалі о», що не відповідає паспортним даним, тому відповідач не може врахувати цей військовий квиток при розрахунку стажу позивача. Період роботи з 11.06.1984 по 14.11.1984 року не зарахований до страхового стажу, оскільки виправлена дата наказу про прийом на роботу; з 24.05.1986 року по 15.11.1986 року не зарахований до страхового стажу у зв'язку з невірним зазначенням року на звільнення з роботи; з 27.11.1986 року по 11.07.1990 року не зарахований до страхового стажу у зв'язку з відсутністю номеру наказу на звільнення з роботи. Представник зауважує, що спірні періоди роботи в трудовій книжці записи про працевлаштування та записи про звільнення зроблено без додержання вимог зазначених в Інструкції № 58, що суперечить нормам Інструкції № 58. Крім того, позивачем до Управління інші документи, які підтверджують роботу за ці періоди не було надано, а також не доведено неможливість надати зазначені документи. З огляду на викладене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 27.12.2023 суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін у відповідності до положень статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); витребував від Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
За заявою позивача від 11.09.2023 йому було призначено пенсію за віком, що підтверджується рішенням Шевченківського об'єднаного управління ПФУ м. Запоріжжя № 083850018942 від 18.09.2023 про призначення пенсії з 08.09.2023 (а.с.44,57).
29.09.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання інформації стосовно призначеної йому пенсії, а також здійснення перерахунку пенсії шляхом зарахування до страхового стажу періоду проходження строкової військової служби та періодів роботи (а.с.7).
Листом від 10.10.2023 № 16581-17008/П-02/8-0800/23 відповідачем роз'яснено, що при первинному призначенні пенсії загальний стаж позивача склав 33 роки 06 місяців 16 днів.
До загального стажу не зараховані наступні періоди:
- період проходження строкової військової служби з 21.04.1982 року по 03.05.1984 року відповідно військового квитка НОМЕР_1 у зв'язку з не повним зазначенням ПІБ;
- період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 11.06.1984 року по 14.11.1984 року у зв'язку з виправленням дати наказу на прийняття на роботу;
- період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 24.05.1986 року по 15.11.1986 року у зв'язку з невірним зазначенням року на звільнення з роботи;
- період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 27.11.1986 року по 11.07.1990 року у зв'язку з відсутністю номеру наказу на звільнення з роботи.
Додатково повідомлено, що відповідно до Порядку № 637, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, а також архівними установами. Таким чином, для зарахування вищезазначених періодів роботи і періоду проходження військової служби, позивач може особисто надати довідки, які підтверджують факт роботи за відповідні періоди і проходження військової служби. Після отримання довідок, можливо буде переглянути загальний стаж (а.с.9).
До листа наданий розрахунок періодів за формою РС-право, згідно з яким до стажу не зараховано періоди з 21.04.1982 по 03.05.1984; з 11.06.1984 по 14.11.1984; з 24.05.1986 по 15.11.1986; з 27.11.1986 по 11.07.1990.
У матеріалах справи наявний військовий квиток НОМЕР_1 , виданий 21.04.1982 на ім'я « ОСОБА_2 », відповідно до якого він призивною комісією при Кусарському районному військкоматі визнаний придатним до строкової служби та призваний на дійсну військову служба та направлений у частину 21.04.1982. Крім того, 03.05.1984 звільнений (демобілізований) у запас (а.с.12-14).
За змістом трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 у спірні періоди наявні наступні записи:
- служба у рядах Радянської Армії з 21.04.1982 по 03.05.1984 (підстава: військовий квиток НОМЕР_1 );
11.06.1984 - прийнятий водієм ІІІ класу (наказ №76 від 11.06.1984);
14.11.1984 - звільнений за власним бажанням (наказ № 136 від 14.11.1984);
24.05.1986 - прийнятий водієм автомобіля третього класу на всі марки (наказ № 36-к від 23.05.1986);
15.11.1986 - звільнений за власним бажанням (наказ № 95-к від 17.11.1986).
27.11.1986 - прийнятий водієм третього класу (наказ № 181-к від 27.11.1986);
11.07.1990 - звільнений у зв'язку з переведенням у фірму одягу (наказ від 10.07.1990) (а.с.21-25).
Відповідно до архівної довідки від 30.06.2023 № 04-25/П-1165 документи «Автогосподарства управління торгівлі», «Управління торгівлі Запорізького облвиконкому» на зберігання до архівного управління Запорізької міської ради не надходили, тому надати відомості про підтвердження стажу роботи ОСОБА_1 немає можливості (а.с.10).
Не погодившись з діями відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії позивача з урахуванням спірних періодів, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачає, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).
Стаття 1 Закону № 1058-IV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із статтею 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Абзацом другим частини четвертої статті 26 Закону №1058-ІV передбачено, що наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Закон № 1058-ІV набрав чинності 01.01.2004. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ).
Слід зазначити, що Закон № 1788-XII відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Отже, законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах.
12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 6 Порядку №637 для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються:
військові квитки;
довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС;
довідки архівних і військово-лікувальних установ.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Суд зауважує, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.
Щодо незарахування відповідачем періоду проходження строкової військової служби з 21.04.1982 по 03.05.1984 до страхового стажу позивача суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується, зокрема, військова служба незалежно від місця проходження служби.
За статтею 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
У відповідності до абзацу другого частини першої статті 8 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю.
У період проходження позивачем строкової військової служби діяло Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 3 серпня 1972 року № 590 (далі - Положення № 590, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
За підпунктом «к» пункту 109 Положення № 590, крім роботи в якості робочого або службовця, в загальний стаж роботи зараховується також служба у складі Збройних Сил СРСР.
Таким чином, період проходження військової служби прирівнюються по вибору особи, що звернулась за призначенням пенсії, або до роботи, яка передувала даному періоду, або до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду.
З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 20.06.1984 слідує, що ОСОБА_1 у період з 21.04.1982 по 03.05.1984 проходив військову службу у рядах Радянської Армії.
Про проходження позивачем військової служби з 21.04.1982 по 03.05.1984 свідчить й військовий квиток НОМЕР_1 від 21.04.1982, виданий на ім'я « ОСОБА_2 ог.».
Водночас відповідач відмовив у зарахуванні вказаного періоду проходження строкової військової служби у зв'язку з неповним зазначенням ПІБ.
Суд зазначає, що неповне зазначення ПІБ у військовому квитку, а саме неповне зазначення складового до імені «огли», не може бути підставою для виключення періоду військової служби з трудового стажу позивача, оскільки такий не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві (організації), та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення документації з вини адміністрації підприємства (організації) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 06.04.2022 у справі № 607/7638/17.
Відтак, відповідачем не враховано, що не всі недоліки можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у військовому квитку.
Отже, період проходження військової служби з 21.04.1982 по 03.05.1984 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача, оскільки такий відповідає записам в його трудовій книжці, а також відомостям військового квитка, недостовірності або інших ознак юридичної дефектності яких не встановлено, а тому їх належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, а такі формальні неточності як неповне зазначення ПІБ у військовому квитку, що полягає у неповному зазначенні складового до імені «огли», з огляду на те, що обов'язок належного оформлення такого документу покладається не на офіцера, а на уповноважених осіб, не може бути підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду.
Щодо незарахування спірних періодів роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 до страхового стажу позивача суд зауважує наступне.
Так, у відповідності до встановлених судом обставин справи, відповідачем не зараховано період роботи з 11.06.1984 по 14.11.1984 у зв'язку з виправленням дати наказу на прийняття на роботу, період роботи з 24.05.1986 по 15.11.1986 у зв'язку з невірним зазначенням року на звільнення з роботи; період роботи з 27.11.1986 по 11.07.1990 у зв'язку з відсутністю номеру наказу на звільнення з роботи.
У трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 дійсно міститься виправлення дати наказу на прийняття на роботу, на підставі якого внесений запис за № 1 про прийняття позивача на роботу. Проте, виправлена дата (у частині правильного зазначення місяця) видачі наказу про прийняття позивача на посаду водія у колонці 4 відповідає даті прийняття на роботу, зазначеній у колонці 2 запису №1 вказаної трудової книжки 11.06.1984.
Крім того, відповідач вказує на невірне зазначення року звільнення з роботи при розгляді питання про зарахування до стажу позивача періоду роботи з 24.05.1986 по 15.11.1986. Дійсно, у колонці 2 запису № 8 трудової книжки зазначена дата звільнення з посади водія 15.11.1985, проте суд звертає увагу відповідача на те, що у колонці 4 запису № 8 зазначено дату наказу про звільнення з роботи 17.11.1986, з правильним роком звільнення. Більш того, запису № 8 передує запис № 7 про прийняття 24.05.1986 позивача на посаду водія, тому цілком логічним є те, що саме 15.11.1986 було звільнено позивача з посади.
Стосовно незарахування до стажу позивача періоду роботи з 27.11.1986 по 11.07.1990 у зв'язку з відсутністю номеру наказу на звільнення з роботи суд наголошує, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Суд враховує, що позивачем були здійснені дії щодо отримання додаткової інформації / документів на підтвердження роботи позивача у спірні періоди, проте, як встановлено судом, документи «Автогосподарства управління торгівлі», «Управління торгівлі Запорізького облвиконкому» на зберігання до архівного управління Запорізької міської ради не надходили, у зв'язку з чим надати відомості про підтвердження стажу роботи ОСОБА_1 немає можливості.
Разом з тим, суд акцентує увагу, що право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від дотримання відповідальною особою Інструкції про порядок ведення трудових книжок та належне зберігання архівної документації, оскільки трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Натомість, згідно із частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Тобто, пенсійний орган, у випадку виявлення помилок, або неточностей у заповненні трудової книжки, має право звернутись до підприємств, організацій і окремих осіб, на яких працювала особа, що звернулась із заявою про призначення пенсії, із запитом про витребування відповідних документів, необхідних для визначення права на пенсію.
Згідно із частиною першою статті 64 Закону № 1058-ІV виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право, зокрема:
- отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України;
- проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати;
- вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також від фізичних осіб усунення виявлених порушень законодавства про порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, здійснення фінансових операцій з коштами Пенсійного фонду та порядок їх використання;
- порушувати в установленому законом порядку питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
- у разі виявлення порушень порядку, використання коштів Пенсійного фонду звертатися в установленому законом порядку до контролюючих та правоохоронних органів.
Тобто, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області маючи цілу низку повноважень, жодних дій спрямованих на дотримання мого конституційного права на пенсію не вчинило, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.
На переконання суду, недоліки оформлення трудової книжки відповідачем частково виявлені вірно, але вони не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачеві у зарахуванні спірного періоду роботи до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.
Здійснивши співставлення інформації, зазначеної у проаналізованих документах та з урахуванням того, що недоліки в оформленні документів не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації права на пенсійне забезпечення, суд приходить до висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 11.06.1984 по 14.11.1984, 24.05.1986 по 15.11.1986, 27.11.1986 по 11.07.1990.
Суд зазначає, що незарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в пункті 3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа № 1-25/2010 від 29.06.2010) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У багатьох рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі «Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини»). «Ефективний засіб правового захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.
Таким чином, оцінюючи викладені обставини в їх сукупності, суд приходить до переконання, що спірні період проходження військової служби та періоди роботи підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача, що свідчить про протиправність дій відповідача щодо відмови в їх зарахуванні.
Стосовно позовної вимоги щодо виплати позивачу недоотриманої суми пенсії, то суд зазначає, що виплата таких сум пенсії позивачу буде здійснена після зарахування відповідачем до трудового стажу позивача спірних періодів.
Отже, оскільки пенсійний орган ще не ухвалював рішення про перерахунок пенсії на виконання цього рішення суду у цій справі, у суду відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині будуть порушені. Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити, як передчасних.
Враховуючи викладене, задля ефективного захисту прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача із зарахуванням до загального страхового стажу періоду проходження військової служби з 21.04.1982 по 03.05.1984 відповідно до військового квитка НОМЕР_1 від 21.04.1982, а також періодів роботи з 11.06.1984 по 14.11.1984, з 24.05.1986 по 15.11.1986, з 27.11.1986 по 11.07.1990 відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 20.06.1984, з дня її призначення 08.09.2023.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
VII. Розподіл судових витрат.
Квитанцією від 03.11.2023 № 0.0.3285103410.1 підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1073,60 грн (а.с.26). За таких обставин, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1073,60 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, як суб'єкта владних повноважень, яким вчинені протиправні дії щодо позивача.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління України в Запорізькій області щодо відмови у перерахунку пенсії за віком ОСОБА_1 із зарахуванням до загального страхового стажу періоду проходження військової служби з 21.04.1982 по 03.05.1984, а також періодів роботи з 11.06.1984 по 14.11.1984, з 24.05.1986 по 15.11.1986, з 27.11.1986 по 11.07.1990.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 із зарахуванням до загального страхового стажу періоду проходження військової служби з 21.04.1982 по 03.05.1984 відповідно до військового квитка НОМЕР_1 від 21.04.1982, а також періодів роботи з 11.06.1984 по 14.11.1984, з 24.05.1986 по 15.11.1986, з 27.11.1986 по 11.07.1990 відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 20.06.1984, починаючи з 08.09.2023.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: пр.Соборний, буд.158-Б, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 29.01.2024.
Суддя К.В.Мінаєва