29 січня 2024 рокум. Ужгород№ 260/10055/23
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області, в якому просить: 1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 скасувати рішення №072350009414 від 07.09.2023 року «Про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи»; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу роботи наступні періоди її роботи: з 01.01.2007 р. по 31.12.2007 р. та з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. в Вишоватській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів; 3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з урахуванням періодів її роботи: з 01.01.2007 р. по 31.12.2007 р. та з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. в Вишоватській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів, починаючи з часу набуття нею права на пенсію.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що 01 вересня 2023 року позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років, як працівнику освіти, до якої долучила всі необхідні підтверджуючі документи. Однак за результатами розгляду такої заяви у призначенні пенсії було відмовлено з огляду на відсутність необхідного спеціального страхового стажу. При цьому органом Пенсійного фонду України безпідставно не було зараховано до її страхового стажу окремі періоди роботи, хоча такі були підтверджені належними документами.
08 грудня 2023 року відповідач 1 подав до суду відзив на позову заяву №0700-0902-8/69466 від 07.12.2023, в якому проти задоволення позовних вимог заперечив. Так, зазначив, що страховий стаж позивача станом на день звернення до органу Пенсійного фонду України становив 25 років 0 місяців 01 день, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років. При цьому стверджує, що за результатами розгляду поданих позивачем документів до страхового стажу були зараховані всі можливі період згідно з відомостями реєстру застрахованих осіб Державного Реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Звернув увагу суду на те, що у таких відомостях відсутня інформація про застраховану особу ОСОБА_1 за період роботи з 01.01.2007 по 31.12.2007 та з 01.01.2009 по 31.12.2009. Окрім того, вважає, що питання призначення пенсії є дискреційними повноваженнями органу Пенсійного фонду України, а тому суд не може вирішувати такі.
14 грудня 2023 року відповідач 2 надіслав до суду відзив на позовну заяву №1300-5903-7/180335 від 08.12.2023, в якому заявлені позовні вимоги вважає безпідставними. Так, зазначає, що підставою для відмови у призначені позивачу пенсії була відсутність необхідного спеціального страхового стажу - 26 років 6 місяців. При цьому в обґрунтування правомірності не зарахування до такого періодів роботи з 01.01.2007 по 31.12.2007 та з 01.01.2009 по 31.12.2009 посилається на відсутність відомостей про сплату страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу.
Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, розглянувши доводи сторін, наведені ними в письмових заявах, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) від початку своєї трудової діяльності та до виникнення спірних правовідносин працювала на посаді вчителя початкових класів у Вишоватській загальноосвітній школі І - ІІІ ступенів (далі перейменована на Вишоватську гімназію).
01 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ в Закарпатській області) із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Вказана заява позивача, відповідно до принципу екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області).
За результатами розгляду такої заяви рішенням ГУ ПФУ у Львівській області №072350009414 від 07.09.2023 у задоволенні такої було відмовлено. Вказане рішення мотивоване тим, що мінімально необхідний спеціальний страховий стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, згідно з законодавчими нормами становить 26 років 6 місяців. Однак спеціальний страховий стаж ОСОБА_1 становить 25 років 0 місяців 01 день, що є недостатнім. При цьому, як вбачається з наявного у відмовній пенсійній справі позивача розрахунку страхового стажу, до такого не включено періоди роботи з 01.01.2007 по 31.12.2007 та з 01.01.2009 по 31.12.2009.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, вважаючи його таким, що порушує передбачене законодавством право на пенсію, ОСОБА_1 звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 частини першої Європейської соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Ст. 46 Конституції України також передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Питання виникнення та реалізації права громадян на пенсійне забезпечення врегульоване положеннями Законів України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 р. (далі - Закон №1788) та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058) (в редакціях, чинних на момент прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії).
Відповідно до п. 2-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону №1058, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2147-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Так, нормами ст. 51 Закону №1788 передбачено, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Ст. 52 Закону №1788 визначений перелік працівників, які мають право на пенсію за вислугу років, до яких, в тому числі, відносяться працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Пунктом «е» статті 55 Закону №1788 (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Проте, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 (далі - Закон №213), який набрав чинності з 01.04.2015, пункт «е» статті 55 Закону №1788 було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:
- з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
- з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
- з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
- з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
- з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
У подальшому згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VIII від 24.12.2015 (далі - Закон №911) до статті 55 Закону №1788 з 01.01.2016 також були внесені зміни, відповідно до якого пункт «е» вказаної статті має наступний зміст, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Отже, Закон №911 встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме : 55 років - при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.
Проте, рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законами №213, №911.
Конституційний Суд України, приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.
Враховуючи викладене, суд вважає, що з 04 червня 2019 року при вирішенні питання про призначенні позивачу пенсії за вислугою років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону №1788 необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законами №213 та №911.
Отже, з 04 червня 2019 року при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 27.07.2022 по справі №440/1286/20, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи.
Підставою для відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за нормами п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону №1788, відповідно до рішення ГУ ПФУ у Львівській області №072350009414 від 07.09.2023, є те, що спеціальний страховий стаж ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за вислугу років, становить 25 років 0 місяців 01 день, при мінімально необхідному 26 років 6 місяців.
Однак протиправність таких суджень доведено вищезазначеними законодавчими нормами.
Щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.01.2007 по 31.12.2007 та з 01.01.2009 по 31.12.2009 на посаді викладача початкових класів суд зазначає наступне.
Під «страховим стажем» згідно ч. 1 ст. 24 Закону №1058 розуміють період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058).
Положеннями ст. 62 Закону №1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Вказане кореспондується також з положеннями п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993р. (далі - Інструкція) та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 р.
П. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» визначено, що заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідно до п. 2.2 Інструкції, до трудової книжки вносяться наступні відомості: про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно п. 2.3 Інструкції записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (2.4 Інструкції).
Судом встановлено, що при зверненні до органу Пенсійного фонду України ОСОБА_1 подала трудову книжку НОМЕР_1 від 18.08.1986, довідку про підтвердження спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років, видану Вишоватківською гімназією Нересницької сільської ради Тячівського району Закарпатської області №104 від 28.08.2023, довідку про заробітну плату для обчислення пенсії за 2007 та 2009 роки, видану архівним відділом Тячівської районної Державної адміністрації Закарпатської області.
З таких відомостей можна достеменно встановити, що ОСОБА_1 працювала на посаді вчителя початкових класів у Вишоватській загальноосвітній школі І - ІІІ ступенів (далі перейменована на Вишоватську гімназію) у період з 15 серпня 1989 року по 31 серпня 2023 року.
Незважаючи на це ГУ ПФУ у Львівській області при розгляді поданої ОСОБА_1 заяви не зарахувало до її спеціального страхового стажу періоди роботи з 01.01.2007 по 31.12.2007 та з 01.01.2009 по 31.12.2009. Жодних мотивів такого не зарахування спірне рішення не містить.
У поданому до суду відзиві ГУ ПФУ у Львівській області стверджує, що причиною неврахування до спеціального страхового стажу ОСОБА_1 спірного періоду роботи була відсутність відомостей про сплату страхових внесків за такий період у реєстрі застрахованих осіб Державного Реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Оцінюючи такі твердження відповідача 2 з точки зору основних засад адміністративного судочинства, суд в першу чергу хоче звернути увагу на те, що таке не відповідає принципу обґрунтованості та правової визначеності, оскільки не містить мотивів такої відмови.
Щодо заявлених у відзиві аргументів, суд вважає за необхідне врахувати правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16.05.2018 у справі №826/23192/15, відповідно до якої вирішуючи спори, суд повинен досліджувати правомірність рішення суб'єкта владних повноважень на момент його прийняття (вчинення) та не може обґрунтовувати юридичну правильність (правомірність) таких актів із урахуванням подій, які сталися, або могли статися у майбутньому. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях і домислах, а також тих фактичних обставинах, які на момент його ухвалення хронологічно ще не відбулися, проте, ймовірно, могли мати місце у майбутньому.
Тобто важливим у цій ситуації є поведінка самого відповідача 2, який не роз'яснив позивачу необхідність збору та представлення додаткових документів, а також не здійснив перевірки поданих заявником документів, однак прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії.
Разом з тим, з метою забезпечення законності та обґрунтованості судового рішення, в тому числі шляхом з'ясування всіх обставин справи в контексті наявності права позивача на зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу, суд враховує наступне.\
Згідно ст. 1 Закону №1058 страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 10, 12 ст. 20 Закону №1058, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Таким чином, на підставі проведеного правового аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини суд дійшов висновку, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Наявною в матеріалах відмовної пенсії справи довідкою про заробітну плату для обчислення пенсії за 2007 та 2009 роки, виданою Архівним відділом Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області №07-04/496 від 23.08.2023, підтверджено виплату ОСОБА_1 заробітної плати в 2007 та 2009 роках та нарахування страхових внесків.
За результатами проведеної перевірки такої архівної довідки ГУ ПФУ в Закарпатській області встановлено відповідність відомостей такої первинним документам, що підтверджується актом від 16.11.2023 №0700-1002-1/5446.
З огляду на вищезазначене суд вважає, що ГУ ПФУ у Львівській області безпідставно не зарахував до спеціального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи на посаді вчителя початкових класів у Вишоватській загальноосвітній школі І - ІІІ ступенів з 01.01.2007 по 31.12.2007 та з 01.01.2009 по 31.12.2009.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відсутність в індивідуальних відомостях про застраховану особу інформації щодо сплати страхових внесків страхувальником у періоди роботи позивача за 2007 та 2009 роки не є підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивача періодів його роботи, оскільки позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верхового Суду 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі №482/437/17, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а та від 09.10.2020 у справі №341/460/17.
Хоча позивач не оскаржує протиправність рішення ГУ ПФУ у Львівській області №072350009414 від 07.09.2023, однак оскільки за результатами розгляду даної справи судом встановлено, що права позивача порушені саме таким рішенням, враховуючи положення ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою забезпечення повного та ефективного захисту прав пенсіонера суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог.
Таким чином, провівши правовий аналіз законодавчих актів, що регулюють спірні правовідносини, враховуючи обставини справи, суд вважає, що рішення ГУ ПФУ у Львівській області №072350009414 від 07.09.2023 є протиправним та підлягає скасуванню, а спірний період роботи - зарахуванню до спеціального страхового стажу позивача.
З огляду на те, що спеціальний страховий стаж ОСОБА_1 з урахуванням встановлених судом в даній адміністративній справі обставин та відомостей розрахунку стажу, наявного в матеріалах відмовної пенсійної справи, станом на 11 жовтня 2017 року перевищує мінімально необхідні 25 років, передбачені п. «е» ст. 55 Закону №1788, суд вважає, що ОСОБА_1 має право на призначення пенсії за вислугу років.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону №1058, пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Хоча позивач просить суд зобов'язати ГУ ПФУ в Закарпатській області призначити їй пенсію, проте враховуючи встановлений принцип екстериторіальності, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області, як орган, що розглядав питання можливості призначення позивачу пенсії, призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з дня звернення за пенсією.
При цьому суд відхиляє посилання відповідача 1 на дискреційність повноважень органів Пенсійного фонду України щодо призначення пенсії, оскільки такими є повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
В даному випадку можливість вибору з кількох варіантів у відповідача 2 була відсутня, оскільки за наслідками розгляду даної справи судом було встановлено достатність страхового стажу для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років. Будь-яких інших варіантів рішень за дотримання особою умов Закону №1078 при зверненні до органу Пенсійного фонду України за призначенням пенсії норми чинного законодавства не передбачають.
Разом з тим, не підлягає задоволенню позовна вимоги про визнання протиправними дій відповідача 2, оскільки права позивача порушені саме рішенням №072350009414 від 07.09.2023, а скасування такого є в даному випадку належним та достатнім способом захисту.
Таким чином, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, крізь призму встановлених судом обставин справи суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 243, 245, 246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Тячівським РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області 19.09.2001) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ - 20453063), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ - 13814885) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №072350009414 від 07.09.2023.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до спеціального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.01.2007 по 31.12.2007 та з 01.01.2009 по 31.12.2009 на посаді вчителя початкових класів у Вишоватській загальноосвітній школі І - ІІІ ступенів.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за пенсією.
5. В решті позову відмовити.
6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ - 13814885) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Тячівським РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області 19.09.2001) 715,73 грн. (Сімсот п'ятнадцять гривень 73 коп.) судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяР.О. Ващилін