про залишення позовної заяви без руху
29 січня 2024 року м. Житомир справа № 240/1896/24
категорія 112010201
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Окис Т.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач) щодо зменшення відсоткового розміру пенсії та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років з 01 січня 2016 року та з 01 грудня 2019 року.
Зазначений позов не може бути прийнятий до провадження суду та підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зауважує, що шестимісячний строк звернення до суду починає свій перебіг саме з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен був дізнатись», що містяться у частині 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, а тому сама по собі необізнаність позивача з фактом порушення його прав не є підставою для автоматичного і безумовного поновлення строку звернення до суду.
Позивач оскаржує протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому пенсії у відповідному відсотковому розмірі з 01 січня 2016 року та з 01 грудня 2019 року. Водночас з цим позовом до суду позивач звернувся лише 13 січня 2024 року, тобто вимоги за період з 01 січня 2016 року по 12 липня 2023 року та з 01 грудня 2019 року по 12 липня 2023 року заявлені з пропуском строку, визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
До позовної заяви позивач додав заяву, в якій просить поновити пропущений строк звернення до суду.
На обґрунтування заяви зазначає, що не мав розумних причин сумніватися у добросовісності дій працівників пенсійного фонду. Також указує про введення на території України військового стану. Посилається на правові позиції Верховного Суду, викладені в постанові від 26 січня 2021 року у справі №520/11178/2020, від 15 вересня 2020 року у справі №635/7878/16-а, від 14 травня 2018 року у справі №826/12704/18.
Суд зазначає, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть уважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №340/1019/19).
Суд зазначає, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІ та статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 21003 року №1058-ІV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Суд звертає увагу, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19 відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29 жовтня 2020 року у справі №816/197/18, від 20 жовтня 2020 року у справі №640/14865/16-а, від 25 лютого 2021 року у справі №822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах. Зазначила, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Окрім того, Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 08 серпня 2019 року у справі №127/13736/16-а, зазначив, що «незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.».
Помилковим є покликання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 26 січня 2021 року у справі №520/11178/20, оскільки предметом спору у цій справі були дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо невидачі виправленої довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії та на постанову Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №635/7878/16-а, в якій предметом позову був перерахунок пенсії відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Отже розглядувані у названих справах спірні правовідносини не є релевантини до спірних у цій справі.
Посилання позивача на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №826/12704/18 від 14 травня 2019 року суд до уваги не приймає, оскільки цим рішенням визнано протиправним та скасовано пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», а тому таке не має відношення до вирішення питання про поновлення строку звернення до суду.
Щодо посилання позивача на введення воєнного стану, як на причину пропуску строку звернення до суду, суд зауважує на таке.
Згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», з 05.30 год. 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який в подальшому був продовжений Указами Президента України, затвердженими відповідними Законами України, та який триває і наразі.
Надаючи оцінку таким доводам позивача, суд виходить з того, що введення воєнного стану повинно враховуватися судом при вирішенні питання про поновлення процесуального строку, встановленого законом. Разом з тим, ця обставина підлягає визнанню судом поважною причиною пропуску процесуального строку за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною, як того вимагає норма частини 1 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України. Питання поновлення процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у відповідній заяві. При цьому, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення процесуального строку у всіх абсолютно випадках.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі №240/9669/23.
Відтак, позивачу необхідно навести інші підстави для поновлення пропущеного строку звернення до суду з доказами поважності причин його пропуску або надати докази на підтвердження існування обставин, про які зазначено у клопотанні, протягом строку, який позивачем пропущено.
Відповідно до частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом 10 днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Частинами 1 та 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом 5 днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ураховуючи, що позивачем пропущено строк звернення до суду, а зазначені ним причини визнані судом неповажними, наявні підстави для залишення її без руху та надання позивачу строку для усунення визначених у цій ухвалі недоліків шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду із наведенням інших підстав для поновлення пропущеного строку звернення за період з 01 січня 2016 року по 12 липня 2023 року та з 01 грудня 2019 року по 12 липня 2023 року до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків - 10 (десять) днів з дня отримання копії цієї ухвали.
У разі неусунення недоліків у зазначений вище строк позовна заява у відповідній частині буде повернута позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.О. Окис