іменем України
23 січня 2024 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 740/3976/22
Головуючий у першій інстанції - Олійник В. П.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/151/24
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Мамонової О.Є.,
суддів: Онищенко О.І., Шитченко Н.В.,
із секретарем: Герасименко Ю.О.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Ніжинського районного нотаріального округу Чернігівської області Кізуб Тетяна Євгеніївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 вересня 2023 року (проголошено о 09:39, повний текст складено 23.09.2023) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу частки у праві власності на квартиру недійсним, скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно,-
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому посилаючись на ч. 3 ст. 203, ч. 3 ст. 215, ч. 1 ст. 233 ЦК України, просив визнати недійсним договір купівлі-продажу частки в праві власності на квартиру від 25.05.2022, укладений між ним та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Ніжинського районного нотаріального округу Чернігівської області Кізуб Т.Є., зареєстрований в реєстрі №220 та скасувати запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , здійснений приватним нотаріусом Ніжинського районного нотаріального округу Чернігівської області Кізуб Т.Є., номер запису про право власності 46915230 від 25.05.2022.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що після смерті його батька ОСОБА_3 відкрилася спадщина, спадкоємцями першої черги майна спадкодавця є він та його брат ОСОБА_4 , який відмовився від прийняття спадщини. 24.05.2022 ним отримано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначав, що на момент смерті батько фактично проживав разом з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу в спірній квартирі, яка за його життя була оформлена по 1/2 частці за померлим та відповідачкою.
Указував, що після смерті батька залишилося й інше спадкове майно у вигляді золотого хрестика вагою близько 9 грам, золотого браслету - близько 30 грам, золотої печатки - 8 грам, золотого ланцюжка - близько 30 грам і 5200 доларів США, яке зберігалося за місцем мешкання відповідачки і яке вона добровільно не віддавала. ОСОБА_2 повідомила, що віддасть це майно тільки за умови відмови позивача на її користь від 1/2 частки спірної квартири, запропонувала оформити право власності на 1/2 частку квартири шляхом укладення договору купівлі-продажу, після чого поверне позивачу вказані речі та грошові кошти. Розуміючи, що іншим шляхом неможливо отримати дане спадкове майно, яке є пам'яттю після батька, позивач був вимушений погодитись на ці умови відповідачки.
Після оформлення та підписання у нотаріальній конторі сторонами осопорюваного договору купівлі-продажу відповідачкою поділено та повернуто позивачу та його брату спадкове майно, йому - хрестик, браслет і 2600 доларів США, брату - ланцюжок, печатку та 2600 доларів США, про що складена відповідна розписка.
Позивач наголошував, що волевиявлення на підписання оспорюваного договору з його сторони не було вільним, не відповідало його внутрішній волі, кошти, про отримання яких зазначено у договорі, він фактично не отримував, вказана сума є формальною, підпис він поставив внаслідок тяжкої для нього обставини, а саме якщо б не було обставини у вигляді повернення цінних для нього речей, він би не продав належну йому частку квартири, а залишив би собі для подальшого дарунку своїй дочці.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15.09.2023 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу частки у праві власності на квартиру недійсним, скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно відмовлено повністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким його позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на його незаконність, безпідставність, необґрунтованість, невідповідність висновків суду обставинам справи, ухвалення з порушенням норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що під час підписання договору купівлі-продажу від 25.05.2023 рішення позивача про продаж 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 не було вільним, не відповідало його внутрішній волі, здійснене не за власним розсудом, кошти, які зазначені в договорі купівлі-продажу за продаж 1/2 частки квартири від відповідача фактично не отримував, сума коштів, яка зазначена в п. 3 договору є формальною, підпис поставив шляхом відповідної тяжкої для нього обставини в пам'ять про батька.
Уважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки розпискам від 25.05.2023, які були надані відповідачем та знаходяться у неї на зберіганні. Так, у розписках не написано про те, що кошти отримані за продаж 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а отримано лише спадкові кошти від відповідачки, які зберігалися за місцем її проживання.
Позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ним обрано неналежний спосіб захисту.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити у її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
Уважає, що підстави, визначені позивачем, для визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні.
Указує, що позивач підписав договір купівлі-продажу після того, як вона розрахувалася з ним за частку квартири, а також передала йому золоті вироби. Якби суть і зміст договору не відповідала внутрішній волі позивача, то він міг не підписувати його, а залишити приміщення нотаріальної контори.
Наголошує, що твердження позивача про те, що ціна на 1/2 частку квартири була заниженою і він фактично не отримав від неї коштів є неправдивою. Ціна даної частки була заздалегідь обумовленою сторонами та відповідала ринковій ціні, кошти за частку квартири вона сплатила в повній мірі, про що свідчать розписки позивача ОСОБА_4 .
Зазначає, що позивачем не доведено наявності тяжкої обставини, що змусила його вчинити правочин на вкрай невигідних для нього умовах. Не доведено той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Вислухавши суддю-доповідача, представника відповідача - адвоката Іллющенка С.В., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та доводи відзиву на неї, апеляційний суд уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з ч 4. ч. 1 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що:
- надані позивачем на обґрунтування своїх вимог докази у їх сукупності, із врахуванням презумпції правомірності правочину, не доводять, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 25.05.2022 укладено на вкрай невигідних, тяжких для нього умовах та, що його волевиявлення не відповідало внутрішній волі і не було спрямоване на реальне настання правових наслідків;
- позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки задоволення позовних вимог не призведе до поновлення прав позивача і потребуватиме додаткових заходів судового втручання, обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту прав, які він вважає порушеними, є самостійною підставою для відмови у позові .
Однак повністю погодитись з такими висновками районного суду не може колегія суддів не може виходячи з наступного.
Судом у справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 02.11.2021 Ніжинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Ніжинському районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (а.с. 8).
За життя ОСОБА_3 належала 1/2 частка однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , інша 1/2 частка цієї квартири належить відповідачці ОСОБА_2 (а.с. 11-12).
Позивач ОСОБА_1 є сином померлого ОСОБА_3 , що підтверджується копією повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 05.10.2022 Ніжинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Ніжинському районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (а.с. 7).
24.05.2022 приватним нотаріусом Ніжинського районного нотаріального округу Чернігівської області Кізуб Т.Є. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 , зареєстровано в реєстрі за №197.
25.05.2022 між сторонами укладено договір купівлі-продажу частки в праві власності на квартиру, за яким ОСОБА_5 передав у власність за плату, а ОСОБА_2 прийняла у власність та сплатила грошову суму, визначену цим договором за 1/2 частку в праві власності на квартиру за номером АДРЕСА_2 . Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Ніжинського районного нотаріального округу Чернігівської області Кізуб Т.Є., зареєстрований в реєстрі за №220 (а.с. 9-10).
Згідно п. 3 вищевказаного договору за домовленістю сторін, продаж 1/2 частки в праві власності на квартиру вчиняється за 30 000 грн, які покупець сплатила продавцю до підписання цього договору в повній сумі.
За умовами договору сторони свідчать, що у тексті цього договору зафіксовані всі істотні умови; сторони підтверджують відсутність заперечень щодо кожної з умов правочин; стверджують, що правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що ними обумовлені, їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі, договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину (п. 12, 18 договору).
У матеріалах справи міститься копії розписки від 25.05.2022 за підписом ОСОБА_6 , згідно якої позивач в присутності нотаріуса та його секретаря отримав від ОСОБА_2 , «цивільної дружини» його батька ОСОБА_3 , гроші та золоті вироби, що належали його батьку, в повному обсязі і претензій до ОСОБА_2 не має (а.с. 51).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 05.10.2022 квартира АДРЕСА_2 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 : 1/2 частка з 05.06.2013 на підставі договору купівлі-продажу від 05.06.2013; 1/2 частка з 25.05.2022 на підставі договору купівлі-продажу від 25.05.2022 (а.с. 11-12).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За положеннями частини першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).
Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, правочин - правомірна, не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів:
- дефекти (незаконність ) змісту правочину;
- дефекти (недотримання) форми;
- дефекти суб'єктного складу;
- дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.1, 3 ст. 215 ЦК України).
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.
Тобто для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів; відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.
Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.
Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов'язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.
Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 712/4728/16-ц (провадження № 61-21177св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 216/6077/14-ц (провадження № 61-13459св18), від 05 травня 2020 року у справі № 462/3280/17 (провадження № 61-5148св19), від 12 березня 2021 року у справі № 295/17488/15-ц (провадження № 61-9960св19), від 29 березня 2021 року у справі № 369/13272/18-ц (провадження № 61-19054св20) та від 10 серпня 2021 року у справі № 754/16129/17 (провадження № 61-6436св21), від 23 листопада 2022 року у справі № 522/6715/16 (провадження № 61-546св21), що свідчить про сталість судової практики щодо вирішення питання застосування правового механізму, передбаченого статтею 233 ЦК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності, норм чинного законодавства та правових позицій Верховного Суду, саме ОСОБА_1 як позивач та особа, яка стверджує про вчинення ним договору купівлі-продажу частки квартири за відсутності його волі на укладення оспорюваного правочину, під впливом тяжкої для нього обставини, повинен довести обставини, на які він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог - наявності тяжкої обставини.
На виконання вимог ст. 12 ЦПК України, всупереч процесуального обов'язку, позивачем в розпорядження суду належних та допустимих доказів на підтвердження підстав та обставин позовних вимог не надано.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність позивачем того, що оспорюваний правочин укладено з порушенням ст. 203, 215, 233 ЦК України.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, за змістом оспорюваного договору від 25.05.2022 сторонами погоджені всі істотні умови, сторони підтверджують відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину, їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі, також стверджують, що договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, що в свою чергу узгоджується із розпискою самого позивача ОСОБА_1 від 25.05.2022 щодо отримання від відповідачки ОСОБА_2 5200 доларів США та золотих виробів.
Крім того, матеріали справи не містять доказів вчинення примусу чи інших протиправних дій з боку відповідачки ОСОБА_2 чи третьої особи нотаріуса Кізуб Т.Є. під час оформлення спадщини після ОСОБА_3 та укладення оспорюваного договору купівлі-продажу.
Посилання заявника на те, що повернення цінних для нього речей (золотих виробів, якими користувався його батько) стало підставою для укладення оскаржуваного договору, не заслуговують на увагу, оскільки на переконання суду не можуть вважатись тяжкими обставинами, з якими пов'язується можливість визнання недійсним укладеного договору.
Не є слушними доводи заявника про неотримання ним грошових коштів за спірним договором та на те, що вказана у договорі сума є формальною, з огляду на наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року в справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19) вказано, що відповідно до ч.3 ст.631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Таким чином, положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що включення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір.
Оспорюваний договір підписаний сторонами, зазначення у п. 3 договору про те, що гроші покупець сплатила продавцю до підписання цього договору не суперечить законодавству, доказів протилежного матеріали справи не містять.
Ураховуючи вищезазначене апеляційний суд уважає, що доводи апеляційної скарги що стосуються укладення договору купівлі-продажу поза волею позивача та під впливом тяжких для нього обставини і на вкрай невигідних умовах не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, а тому підстави для визнання договору купівлі-продажу частки в праві власності на квартиру недійсним відсутні.
Судом першої інстанції правильно відмовлено у задоволенні вимоги позивача про скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , здійснений приватним нотаріусом Ніжинського районного нотаріального округу Чернігівської області Кізуб Т.Є., номер запису про право власності 46915230 від 25.05.2022, з огляду на те, що вона не є ефективним способом захисту.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої якої відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Зміст зазначених правових норм переконливо свідчить про те, що, на відміну від частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:
- судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;
- судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;
- судове рішення про скасування державної реєстрації прав (постанови Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 645/3067/19, від 17.08.2022 № 450/441/19, від 22.08.2022 у справі № 597/977/21).
Таким чином, з 16.01.2020 законодавець виключив такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права.
Однак є слушними доводи позивача про помилкове посилання суду на обрання позивачем неефективного способу захисту щодо позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу частки у праві власності на квартиру недійсним, з огляду на таке.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 86 Постанови ВП ВС від 18.01.23 у справі №488/2807/17).
Відповідно до ст. 15, 16 ЦК кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК.
Визнання правочину недійсним як спосіб захисту цивільних прав і цивільних інтересів застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов необхідних для чинності правочину (ст. 203 ЦК). Його застосування регулюється ст. 215-236 ЦК.
За змістом ст.ст. 215, 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Так, позивач та відповідач є сторонами оспорюваного договору купівлі продажу частки в праві власності на квартиру від 25.05.2022.
Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.
Ураховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 , як сторона договору купівлі-продажу частки квартири, відповідно до норм ЦК України, обрав належний спосіб порушеного, на його думку, права шляхом визнання правочину недійсним, посилаючись на те, що правочин вчинено поза його волею та під впливом тяжких для нього обставин та на вкрай невигідних умовах.
З огляду на викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15.09.2023 - зміні, шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання на обрання позивачем неефективного способу захисту щодо позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу частки у праві власності на квартиру недійсним.
В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, оскільки воно ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не містять підстав для його скасування.
Керуючись ст. 367, 374, 376 ч. 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 вересня 2023 року - змінити, виключивши з його мотивувальної частини посилання на обрання позивачем неефективного способу захисту щодо позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу частки у праві власності на квартиру недійсним.
В іншій частині рішення суду - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст постанови складено 26 січня 2024 року.
Головуюча О.Є. Мамонова
Судді: О.І. Онищенко
Н.В. Шитченко