Справа № 607/12127/23Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О.М.
Провадження № 22-ц/817/76/24 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
25 січня 2024 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,
з участю секретаря - Іванюта О.М.
представника позивача - Черніцького І.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/12127/23 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Тернопільської обласної прокуратури на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 вересня 2023 року (ухвалене суддею Вийванком О.М., повний текст якого складено 02 жовтня 2023 року) в справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Тернопільської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду,
У липні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Тернопільської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилалася на те, що 18 вересня 2017 року вона була незаконно затримана, як підозрювана у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.386 КК України, а 19 вересня 2017 року їй безпідставно повідомлено про підозру у кримінальному провадженні, відомості про яке внесене до ЄРДР за 42017210000000213 від 14 вересня 2017 року. 20 вересня 2017 року відносно позивачки обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою та відсторонено від займаної посади. Також було накладено арешт на майно без права на відчуження. Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 03 червня 2022 року апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_2 та її захисників Янцеловського М.Ф. та Когута О.В. на вирок Борщівського районного суду Тернопільської області від 17 серпня 2020 року задоволено. Вирок Борщівського районного суду Тернопільської області від 17 серпня 2020 року щодо ОСОБА_2 за ч.3 ст. 368 КК України скасовано. Кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_2 за ч.3 ст.368 КК України закрито, на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України.
Позивачка зазначає, що весь цей час з 18 вересня 2017 року по 03 червня 2022 року вона перебувала під слідством і судом, під підозрою та обвинуваченням, що загалом становить 56 місяців, а тому має право на відшкодування моральної шкоди.
Також позивачка вважає за можливе просити суд збільшити мінімально гарантований до відшкодування розмір моральної шкоди у зв'язку з настанням певних процесуальних подій, оцінки їх законності та наслідків для позивачки. Зокрема, відносно позивачки проводились негласні слідчі (розшукові) дії, під час проведення яких були тимчасово обмежені її конституційні права. Кінцеве рішення, прийняте у кримінальному провадженні, свідчить про незаконність проведення таких дій. Відповідно всі оперативно-розшукові заходи, проведені щодо позивачки, є незаконними, а це дає підстави збільшити розмір моральної шкоди. Вважає, що розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню, становить 2000000.00 грн., які просила стягнути з Державного бюджету України на її користь.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 вересня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 470000.00 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 та Тернопільська обласна прокуратура подали на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказують, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Апеляційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду, однак розмір грошового відшкодування визначається судом не лише від обсягу страждань, а й залежить від характеру порушення, глибини страждань, погіршення здібностей потерпілого та інших істотних обставин.
Вказує, що матеріали справи містять дані про застосування до позивачки в рамках кримінального провадження запобіжного заходу, накладення арешту на майно, відсторонення від займаної посади, безпідставне вилучення майна, також у справі наявні докази про зміну в сторону погіршення стану здоров'я позивачки.
На думку апелянта, особливості впливу незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, ступінь тяжкості пред'явленого обвинувачення, тривалість перебування позивачки під судом і слідством, глибина душевних страждань, а також засади розумності, виваженості та справедливості, дають підстави для стягнення моральної шкоди у сумі 2000000.00 грн., що є достатнім для компенсації ОСОБА_2 негативних наслідків морального характеру.
У зв'язку з наведеним просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 вересня 2023 року в частині визначення розміру моральної шкоди змінити, збільшивши розмір моральної шкоди з 470000.00 грн. до 2000000.00 грн.
Апеляційна скарга Тернопільської обласної прокуратури мотивована тим, що
належним відповідачем у даній справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Вважає, що суд першої інстанції помилково вдався до надмірної регламентації дій Державної казначейської служби України на користь позивача.
Крім того, позивачкою до позову долучено докази, які на думку апелянта, не можуть слугувати доказами понесених моральних страждань, а отже твердження ОСОБА_2 про понесені моральні страждання не підтверджені жодними доказами. У позовній заяві та доданих документах позивачкою не наведено, а судом у ході розгляду справи не встановлено належного обґрунтування спричинення моральної шкоди, не розкрито зміст заподіяної шкоди.
Звертає увагу на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми статтей 23, 1176 ЦК України, статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
У зв'язку з наведеним просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 вересня 2023 року у частині стягнення 470000.00 грн. скасувати, яким у задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційні скарги від сторін по справі до суду не надходив.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Черніцький І.Р. свою апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені у них. Проти апеляційної скарги Тернопільської обласної прокуратури заперечив.
Інші учасники в судове засідання не зв'явилися, однак належним чином були повідомленні про дату час та місце розгляду справи.
Заслухавши доповідача, пояснення представника позивачки, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 до задоволення не підлягає, а апеляційна скарга Тернопільської обласної прокуратури підлягає до часткового задоволення виходячи із наступного.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, таким вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не повністю.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
Слідчими слідчого управління ГУНП в Тернопільській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017210000000213 від 14 вересня 2017 року стосовно ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України.
У межах вказаного кримінального провадження ОСОБА_2 18 вересня 2017 року затримано та 19 вересня 2017 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, що підтверджується протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 18 вересня 2017 року, повідомленням про підозру від 19 вересня 2017 року.
Відповідно до ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 вересня 2017 року, справа 607/11731/17-к, відносно ОСОБА_2 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням застави.
Згідно із ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 вересня 2017 року, справа 607/11731/17-к, ОСОБА_2 відсторонено від посади Глибочецького сільського голови Борщівського району Тернопільської області строком на два місяці.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 вересня 2017 року, справа 607/11731/17, на нерухоме майно ОСОБА_2 накладено арешт без права на відчуження.
За результатами досудового розслідування 16 листопада 2017 року на розгляд до Борщівського районного суду скеровано обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України.
Вироком Борщівського районного суду від 17 серпня 2020 року ОСОБА_2 визнано винною за ч.3 ст.368 КК України та призначено їй покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах місцевого самоврядування на 1 рік з конфіскацією майна, який ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 03 червня 2022 року, скасовано, а кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_2 закрито на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України.
На утриманні ОСОБА_2 перебувала її мати ОСОБА_3 , 1928 року народження, яка померла у віці 91 рік, внаслідок серцево-судинної недостатності, що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_1 від 12 серпня 1969 року, довідкою Глибочецької сільської ради №1082 від 19 вересня 2017 року, довідкою зав. ФАПом с.Глибочок ОСОБА_4 , свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 від 09 вересня 2019 року.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закону…) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Частиною другою статті 1 Закону… встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону… право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Статтею 4 Закону… встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону… розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Вказана норма закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Пунктом 1 статті 2 Закону… встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, проте суд також має оцінити надані позивачем докази, визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що внаслідок незаконного перебування під слідством, враховуючи постановлення апеляційним судом ухвали про закриття кримінального провадження на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України, ОСОБА_2 має право на відшкодування моральної шкоди, є правомірним.
Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Вказані правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» установлена мінімальна заробітна плата у розмірі: з 1 січня - 6700 грн 00 коп.
Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_2 посилалася на те, що ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 03 червня 2022 року кримінальне провадження стосовно неї закрито на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України, що стало причиною стягнення моральної шкоди.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_2 перебувала під слідством 56 місяців і 18 днів, починаючи з 18 вересня 2017 року (дата затримання) до 03 червня 2022 року (дата ухвали Тернопільського апеляційного суду).
Таким чином, мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає до відшкодування, складає 379220 грн. (56 місяців х 6700 грн. = 375200 грн.; 18 днів х 6700 грн. / 30 днів = 4020 грн.).
Разом з тим, звертаючись до суду з позовною заявою, позивачка просила стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду 2000000.00 грн.
У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року в справі № 522/6228/19.
Задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування позивачки під слідством та судом, суд першої інстанції правильно застосував положення частини третьої статті 13 Закону…
Зокрема, визначив розмір відшкодування моральної шкоди, враховуючи характер і обсяг душевних і психічних страждань позивачки, те, що незаконні дії органів досудового розслідування завдали їй моральної шкоди.
Моральною шкодою визнаються душевні страждання, заподіяні позивачці внаслідок пред'явлення обвинувачення, повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та незаконного тривалого перебування під слідством і судом з 18 вересня 2017 року до 03 червня 2022 року, що призвело до погіршення можливостей реалізації нею своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, діловими партнерами, інших негативних наслідків морального характеру, а саме: перебування позивачки у постійному стресовому стані, позбавлення можливості виконувати роботу, яка б відповідала її кваліфікації, що призвело до не отримання достатнього заробітку, який би забезпечував її мінімальні життєві потреби, необхідність витрачати весь свій час на забезпечення захисту від незаконного обвинувачення, відновлення життєвих та ділових зв'язків, ділової репутації.
Крім того, позивачка зазнала моральних та фізичних страждань через погіршення стану її здоров'я, що підтверджується медичними довідками.
Враховуючи наведене, місцевий суд обґрунтовано дійшов до переконання, що моральна шкода в розмірі 470000.00 грн буде співмірна із перенесеними ОСОБА_2 моральними стражданнями та відповідає принципу розумності та справедливості.
Доводи апелянта ОСОБА_2 про те, що в результаті її перебування під судом і слідством, розмір завданої моральної шкоди становить 2000000.00 грн. колегія суддів відхиляє, оскільки розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц.
З урахуванням усіх обставин справи, визначений місцевим судом розмір моральної шкоди в сумі 470000.00 грн., який на 23.9% є більшим від мінімального гарантованого розміру 379220 грн., на думку апеляційного суду буде співмірний із перенесеними ОСОБА_2 моральними стражданнями.
Твердження апелянта Тернопільської обласної прокуратури про те, що відповідно до ухвали Тернопільського апеляційного суду від 03 червня 2022 року, якою відносно обвинуваченої ОСОБА_2 закрито кримінальне провадження, не встановлено факту незаконних дій органів досудового розслідування, суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року по справі № 641/8857/17.
Посилання апелянта Тернопільської обласної прокуратури про те, що позивачкою не наведено належного обґрунтування спричинення моральної шкоди, апеляційний суд до уваги не бере, оскільки вказане спростовується повідомленням про підозру від 19 вересня 2017 року, ухвалою Тернопільського міськрайонного суду про відсторонення від посади від 20 вересня 2017 року, ухвалою Тернопільського міськрайонного суду про арешт майна від 19 вересня 2017 року та 28 вересня 2017 року, ухвалою Тернопільського міськрайонного суду про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою від 20 вересня 2017 року, випискою амбулаторного хворого, ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 03 червня 2022 року.
Разом із тим, колегія суддів частково приймає до уваги аргументи апеляційної скарги Тернопільської обласної прокуратури щодо відшкодування шкоди державою.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Колегія суддів зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16, від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 461/5201/19.
Крім того, кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №346/5428/17, від 14 вересня 2022 року у справі №415/1009/21 , від 07 грудня 2022 року у справі №461/9982/19.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції, ухваливши правильне по суті судове рішення, на вказане уваги не звернув та помилково зазначив у резолютивній частині рішення про стягнення саме з Державної казначейської служби України компенсацію шкоди позивачеві за рахунок коштів Державного бюджету України. Тому резолютивну частину рішення суду першої інстанції в частині стягнення грошової компенсації моральної шкоди в розмірі 470000 грн. належить змінити, вказавши, що зазначена сума моральної шкоди підлягає стягненню з Державного бюджету України.
Інші доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 та Тернопільської обласної прокуратури є аналогічними викладеним у позовній заяві та відзиві на позов, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.
У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У відповідності до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності, колегія суддів приходить до висновку відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги Тернопільської обласної прокуратури, та зміни рішення суду в частині викладення його резолютивної частини.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Тернопільської обласної прокуратури - задоволити частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 березня 2023 року - змінити, виклавши абзац другий його резолютивної частини у такій редакції:
«Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 470000 (чотириста сімдесят тисяч) гривень 00 копійок.»
В решті рішення суду залишити без змін.
Судові витрати, понесені сторонами у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції - залишити в межах, ними понесених.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повного тексту постанови - 29 січня 2024 року.
Головуючий О.З. Костів
Судді: Б.О. Гірський
Н.М. Храпак