"18" січня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3376/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,
за участю представників:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/3376/23
за позовом: Акціонерного товариства «Укртелеком» (бульвар Тараса Шевченка, № 18, м. Київ, 01601) в особі Одеської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» (вул. Коблевська, № 39, м. Одеса, 65023)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Плітус Оксани Леонідівни ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 504 201,51 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
03.08.2023 року Акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Одеської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Плітус Оксани Леонідівни, в якій просить суд стягнути: основну заборгованість за договором оренди комерційної нерухомості № 51E100-1010/18 від 02.07.2018 року у розмірі 431 482,73 грн; пеню у розмірі 309 597,94 грн; 3% річних в сумі 27 925,99 грн; інфляційні втрати у розмірі 166 677,85 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди комерційної нерухомості № 51E100-1010/18 від 02.07.2018 щодо оплати за користування нерухомим майном.
Так, позивач зазначає, що між AT «Укртелеком» в особі Одеської філії AT «Укртелеком» та ФОП Плітус О.Л. 02.07.2018 було укладено договір оренди комерційної нерухомості №51Е100-1010/18, згідно умов якого позивач передає, а відповідач бере в строкове платне користування комерційну нерухомість за адресою: м. Одеса, приміщення адміністративної будівлі АТС-22/24/25, літера «Б», будинку № 37 по вул. Катериненська, загальною площею 1605,9 м2, для розміщення офісу.
За твердженням позивача, факт передачі комерційної нерухомості та виникнення взаємних зобов'язань між позивачем та відповідачем підтверджується актом приймання - передачі майна від 02.07.2018.
Як вказує позивач, Одеська філія AT «Укртелеком» сумлінно дотримуючись своїх зобов'язань за договором, щомісячно не пізніше 1 числа місяця наступного за розрахунковим виставляла Рахунок-Акт, яким підтверджувався обсяг, вартість та стан заборгованості за послуги оренди за попередні місяці, які одночасно є актами передавання-приймання наданих послуг за визначені в них періоди.
Однак, як зазначає позивач, в порушення положень договору та ст. 193 ГК України, оплата відповідачем проводилася не в повному обсязі, що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на кінець червня 2023 року становить 431482,73 грн.
Також, позивач додає, що факт визнання відповідачем наявної заборгованості за договором №51Е100-1010/18 від 02.07.2018 підтверджується власноруч написаними відповідчем зверненнями до позивача, а саме директора Одеської філії AT «Укртелеком» із визнанням усієї суми боргу та проханням розглянути і затвердити графік розтермінування дебіторської заборгованості. що виникла, та заяви на ім'я позивача з проханням не відключати електроенергію та зобов'язанням погасити увесь борг до кінця травня 2021.
Окрім того, за період із дня прострочення зобов'язання із сплати орендних платежів за договором, відповідачу нараховані 3% річних, інфляційні витрати та пеня.
Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2023 позовна заява вх.№3882/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.08.2023 позовну заяву Акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Одеської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» (вх. №3882/22 від 04.08.2023) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
15.08.2023 Акціонерним товариством «Укртелеком» в особі Одеської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» надано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 27739/23), до якої додано докази відправлення позовної заяви з додатками відповідачу та вказано повну та правильну адресу місцезнаходження позивача.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.08.2023 прийнято позовну заяву (вх.№3882/22 від 04.08.2023) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3376/23. Постановлено розглядати справу № 916/3376/23 за правилами Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті на "12" вересня 2023 року об 11:00 год.
12.09.2023 у судовому засіданні по справі № 916/3376/23 судом проголошено протокольно ухвалу про перерву до "03" жовтня 2023 року о 10:20 год., про що відповідача було повідомлено відповідною ухвалою суду від 13.09.2023 в порядку ст. 120 ГПК України.
03.10.2023 в судовому засіданні судом було проголошено протокольну ухвалу, керуючись приписами ч. 6 ст. 250 ГПК України, про розгляд справи № 916/3376/23 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі та у підготовчому засіданні проголошено протокольну ухвалу про перерву до "17" жовтня 2023 року об 11:40 год., про що відповідача також було повідомлено ухвалою суду від 04.10.2023, постановленою в порядку ст. 120 Господарського процесуального кодексу України.
13.10.2023 до суду від представника ФОП Плітус О.Л. надійшла заява (вх. № 36294/23), відповідно до якої представник просив перенести засідання по даній справі у зв'язку із необхідністю ознайомлення з матеріалами справи та вирішення спору у добровільному порядку. Як вбачається з копії довіреності, доданої до вказаної заяви, представником відповідача є Плітус Олександр Васильович.
17.10.2023 у підготовчому засіданні по справі № 916/3376/23 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "16" листопада 2023 року об 11:00 год., про що ФОП Плітус О.Л. повідомлялась відповідною ухвалою суду від 18.10.2023, постановленою відповідно до вимог ст. 120 ГПК України.
15.11.2023 позивачем подано до суду заяву (вх. № 41689/23), якою позивач просив долучити до матеріалів справи копію квитанції, яка підтверджує сплату ФОП Плітус О.Л. основної суми заборгованості.
16.11.2023 у підготовчому засіданні по справі № 916/3376/23, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/3376/23 до судового розгляду по суті на "30" листопада 2023 року о 10:40 год.
17.11.2023 ухвалою суду повідомлено ФОП Плітус Оксану Леонідівну про дату, місце та час судового засідання по суті у справі № 916/3376/23 в порядку ст. 120 ГПК України.
Судове засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.11.2023 у справі № 916/3376/23 на 30.11.2023 о 10:40 год., не відбулося у зв'язку з особливими умовами роботи установи суду, пов'язаними з несанкціонованим втручанням в роботу інформаційних (автоматизованих), електронних комунікаційних мереж і ресурсів суду, що сталося внаслідок хакерської атаки та призупиненням роботи в КП «Діловодство спеціалізованого суду» наказом керівника апарату суду від 30.11.2023.
08.12.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області судове засідання у справі № 916/3376/23 призначено на "19" грудня 2023 року о 10:40 год.
19.12.2023 у судовому засіданні по справі № 916/3376/23 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "18" січня 2024 року о 10:00 год., про що відповідач була повідомлена ухвалою суду від 20.12.2023, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.
18.01.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області закрито провадження у справі № 916/3376/23 в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Плітус Оксани Леонідівни на користь Акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Одеської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» суми основної заборгованості в розмірі 431483,00 грн.
В судове засідання 18.01.2024 представник позивача - АТ «Укртелеком» в особі Одеської філії АТ «Укртелеком» не з'явився, повідомлений належним чином, надав суду заяву (вх. № 2068/24 від 17.01.2024) про розгляд справи за наявними в матеріалах справи документами та за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.
Відповідач - ФОП Плітус Оксана Леонідівна, про час та місце розгляду справи повідомлялась своєчасно, проте особисто не з'являлась та свого представника в судові засідання не направила, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтувала, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористалась, жодних заперечень проти позову не надала, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Ухвали суду надсилались відповідачу за місцезнаходженням відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернуті на адресу суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.
Згідно з п. 4 ч. 6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.
Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв'язку з позначками «адресат відсутній», «закінчення терміну зберігання» тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов'язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.
Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв'язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:
- рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім'ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з'явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);
- рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).
Таким чином, зберігання відділенням Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» поштових відправлень суду, які є «Судовими повістками» в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для «Судових повісток» причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.
З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв'язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвали суду вважаються врученими відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв'язку з відповідачем, а саме на сайті Судової влади України розміщувались відповідні оголошення від 30.08.2023, від 18.09.2023, 05.10.2023, 21.11.2023, 13.12.2023 та від 20.12.2023.
Таким чином, судом протягом всього періоду розгляду справи здійснювалися спроби повідомлення відповідача за всіма відомими суду засобами зв'язку з відповідачем; матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв'язку з відповідачем.
Отже, суд констатує небажання відповідача протягом майже п'яти місяців висловити свою правову позицію у даному спорі, незабезпечення відповідачем явки у всі попередні засідання по даній справі.
При цьому у всіх ухвалах суду по справі судом було роз'яснено про те, що інформація у цій справі доступна на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://od.arbitr.gov.ua.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Для цих цілей існує Єдиний державний реєстр судових рішень.
Відповідно до частин 1, 3 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Отже у відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, та реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).
Враховуючи, що учасники судового провадження, безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 03.04.2008 по справі «Пономарьов проти України», рішенні від 26.04.2007 по справі «Олександр Шевченко проти України», рішенні від 14.10.2003 по справі «Трух проти України».
За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, а також про всі призначені по справі судові засідання, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість взяти участь у судових засіданнях і викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань позивача, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом участі в судових засіданнях, подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.
Враховуючи незабезпечення відповідачем отримання поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, а також відсутність у вказаному реєстрі відомостей щодо електронної пошти чи інших засобів зв'язку з відповідачем, не повідомлення суду інших засобів зв'язку з відповідачем, суд прийшов до висновку, що вказані дії свідчать про відмову від отримання відповідачем судових повісток (ухвал суду).
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
З огляду на те, що розгляд даної справи неодноразово відкладався у зв'язку з нез'явленням представника відповідача у судові засідання, неподанням відповідачем відзиву на позовну заяву, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників учасників справи у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Під час судового розгляду, відповідно до ст.ст. 209, 210 ГПК України, судом були з'ясовані всі обставини на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.
18.01.2024 в судовому засіданні Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та згідно із приписами статтей 233, 240 Господарського процесуального кодексу України підписано вступну та резолютивну частини рішення без їх проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
Судом встановлено, що 02.07.2018 між Публічним акціонерним товариством «Укртелеком» (орендодавець) та ФОП Плітус Оксаною Леонідівною (орендар) був укладений договір оренди комерційної нерухомості №51Е100-1010/18, відповідно до п/п 1.1.1. п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар бере в строкове платне користування комерційну нерухомість (далі - майно), розташовану в м. Одеса, приміщення адміністративної будівлі АТС-22/24/25, літера «Б», будинку № 37 по вул. Катериненська, загальною площею 1605,9 м2, для розміщення офісу.
Згідно п. 2.1 договору, передача орендареві майна в користування здійснюється одночасно з підписанням повноважними представниками сторін акту приймання-передачі майна (додаток № 1 до цього договору) за умови попереднього внесення грошової суми застави, визначеної п. 3.11 цього договору до підписання акту приймання-передачі майна, якщо обов'язок її внесення передбачений договором. При цьому ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна переходить до орендаря з дати підписання такого акту.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що за домовленістю сторін орендна плата складається з плати за приміщення:
на період проведення орендарем ремонтних робіт з 01 червня 2018 року по 30 листопада 2018 року (включно): 33 гривні 75 коп. за 1 м2 орендованої площі без ПДВ, що становить 6 гривень 75 коп. Всього розмір орендної плати за один повний календарний місяць становить 40 гривень 50 коп. за 1 м2 орендованої площі з ПДВ. Орендна плата за один повний календарний місяць за 1 605,9 м2 всієї орендованої площі складає 54 199 гривень 13 коп без ПДВ, що становить 10 839 гривень 83 коп. Всього розмір орендної плати за один повний календарний місяць становить 65 038 гривень 96 коп. за 1 605,9 м2 з ПДВ.
починаючи з 01 грудня 2018 року: 67 гривень 50 коп. за 1 м2 орендованої площі без ПДВ, що становить 13 гривень 50 коп. Всього розмір орендної плати за один повний календарний місяць становить 81 гривня 00 коп. з ПДВ за 1 м2 орендованої площі. Орендна плата за один повний календарний місяць оренди, за 1 605,9 м2 всієї орендованої площі складає 108 398 гривень 25 коп без ПДВ, що становить 21 679 гривень 65 коп. Всього розмір орендної плати за один повний календарний місяць становить 130 077 гривень 90 коп. за 1 605.9 м2 з ПДВ.
плати за послуги з утримання комерційної нерухомості (згідно виставленого рахунку).
У відповідності з п. 3.2 договору починаючи з 2019 року кожного 01 червня кожного року оренди, ставки орендної плати (за приміщення, за виключенням плати за послуги з утримання комерційної нерухомості), автоматично збільшуються на 10% від ставок орендної плати, що діяли за попередній рік оренди. При цьому сторони погодилися, що така зміна ставок орендної плати відбуватиметься без укладення будь-яких змін та доповнень до цього договору.
Орендодавець має право в односторонньому порядку змінювати розмір орендної плати шляхом направлення орендарю письмового повідомлення не пізніше ніж за 30 календарних днів до дати запровадження нової орендної плати (п. 3.3 договору).
Згідно з п.3.4-3.6 договору послуги з утримання комерційної нерухомості складаються з комунальних витрат, витрат на опалення, охорону, вивіз сміття, витрат на забезпечення обладнання орендаря електроживленням через електромережі ПАТ «Укртелеком», витрат на забезпечення приміщень додатковими зручностями тощо. Повний перелік та вартість даних послуг на дату складання договору вказується в додатку № 2.
Орендодавець в односторонньому порядку без укладення будь-яких змін та доповнень до цього договору змінює плату за послуги з утримання комерційної нерухомості у разі зміни або запровадження нових цін, тарифів на комунальні послуги, введення інших обов'язкових зборів і платежів згідно з законодавством України. Орендар відшкодовує вартість електроенергії, спожитої за поточний місяць, згідно з показниками окремо встановленого лічильника у відповідності до державних тарифів, що затверджені відповідними постановами НКРЕ. Вартість електроенергії, розрахована орендодавцем згідно з такими показниками, включається до плати за послуги з утримання комерційної нерухомості.
Відповідно до п. 3.8 договору щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця орендодавець надає орендарю Акт про надані послуги (або рахунок-акт), яким підтверджується обсяг та вартість послуг оренди за місяць. Орендар зобов'язаний підписати Акт про надані послуги (або рахунок-акт) та повернути його орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця.
Орендна плата сплачується орендарем шляхом перерахування у безготівковому порядку на поточний банківський рахунок орендодавця до 20 числа розрахункового місяця. Невиставлення рахунку орендодавцем не звільняє орендаря від сплати орендної плати за договором (п.3.9 договору).
У п. 3.11. договору визначено, що грошові зобов'язання орендаря за цим договором забезпечуються у вигляді грошової застави в розмірі не меншому, ніж орендна плата за один повний календарний місяць оренди, визначений згідно з п.п. 3.1.1.1. пункту 3.1. цього договору, застава вноситься до моменту підписання акту приймання-передачі майна (додаток № 1 до цього договору). Із суми завдатку орендодавець має право задовольнити будь-які грошові вимоги до орендаря.
Умовами п. 6.1.3. договору встановлено, що орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату та інші платежі, передбачені цим договором.
Пунктом 8.2 договору сторони погодили, що у разі порушення строків виконання грошових зобов'язань за цим договором, орендар на вимогу орендодавця сплачує пеню від суми простроченого зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за весь час прострочення.
Цей договір набирає чинності після його підписання сторонами і діє до 31 травня 2021 року включно та до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 12.1. договору).
За умовами п. 14.6. договору, до цього договору додаються: додаток №1: акт приймання-передачі майна (п.14.6.1 договору); додаток №2: зведений розрахунок вартості послуг на утримання комерційної нерухомості (п.14.6.2 договору); додаток №3: рахунок-акт про надані послуги (п.13.7.3 договору).
02.07.2018 сторони підписали Акт приймання-передачі майна, згідно з яким позивач передав, а відповідач прийняв відповідно до умов договору № 51Е100-1010/18 від 02.07.2018 дев'ятиповерхову будівлю літ. «Б» в м. Одесі по вул. Катериненська, № 37, загальною площею 1605,9 кв.м. Дата приймання-передачі майна в користування: 01 червня 2018 року.
01.04.2020 сторони уклали Додаткову угоду № 2 до договору, відповідно до умов якої, у зв'язку з установленим Постановою Кабінету Міністрів України №211 віл 11.03.2020 карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COV1D-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а також, як наслідок, обмеження можливості орендаря щодо використання орендованого майна, починаючи з 01.04.2020 і до 31.05.2020 сторони домовилися застосовувати пункт 3.1.1.2. договору у наступній редакції: «плати за користування нерухомим майном, визначеної за орендною ставкою у розмірі 37,13 гривень за 1 м2 за місяць (без урахування ПДВ та коефіцієнта загальних площ), що з урахуванням ПДВ та коефіцієнта загальних площ становить 71 552,48 гривень за 1605,9 м2 за місяць.
Пунктами 2, 3 додаткової угоди № 2 від 01.04.2020 сторони також погодили, що додаткова угода вступає в силу з дати її підписання і діє до 31.05.2020 року. Після закінчення строку дії додаткової угоди пункт 3.1.1.2. договору буде діяти у редакції, що діяла до дати укладення додаткової угоди.
Так, матеріали справи містять копії рахунків-актів до договору № 51Е100-1010/18 від 02.07.2018, а саме: № 51008/2103-114 від 31.03.2021 на суму 179908,03 грн (з урахуванням оплати 145900,00 грн, до сплати визначено 434227,36 грн з ПДВ), № 51008/2104-138 від 30.04.2021 на суму 178972,47 грн (з урахуванням оплати 130000,00 грн, до сплати визначено 483199,83 грн з ПДВ), № 51008/2105-316 від 31.07.2021 на суму 202690,79 грн (з урахуванням оплоти 104400,00 грн, до сплати визначено 581490,63 грн з ПДВ).
При цьому господарський суд зауважує, що вказані рахунки-акти не містять підпису Фізичної особи-підприємця Плітус О.Л. або іншої уповноваженої особи на них. Водночас господарський суд зауважує, що непідписання відповідачем вказаних рахунків-актів не впливає на розрахунки за ними, оскільки сплата орендної плати за спірним договором оренди не ставиться в залежність від підписання таких рахунків-актів.
09.06.2021 АТ «Укртелеком» звернулось до ФОП Плітус О.Л. із претензією № 186-37, відповідно до якої позивач просив сплатити заборгованість у розмірі боргу - 451482,73 грн, пені - 5898,25 грн, втрати від інфляції - 3729,38 грн, 3% річних - 1199,54 грн. Належні докази направлення позивачем зазначеної претензії на адресу відповідача також містяться в матеріалах справи.
АТ «Укртелеком» в особі Одеської філії листом № 234-37 від 22.07.2021 повідомило ФОП Плітус О.Л., що станом на 22.07.2021 року за договором оренди № 51Е100-1010/18 від 02.07.2018 у останнього існує дебіторська заборгованість в сумі 451482,73 гривень та пеня 5898,25 грн.
В матеріалах справи наявні копії заяв ФОП Плітус О.Л., зі змісту яких вбачається, що відповідач зобов'язувалась сплатити дебіторську заборгованість та просила розглянути графік зменшення відповідної заборгованості шляхом сплати з листопада 2022 року по лютий 2023 року по 30000,00 грн, а в березні 2023 року 31482,73 грн.
З огляду на несплату орендних платежів передбачених договором №51Е100-1010/18 від 02.07.2018, позивач і звернувся до Господарського суду Одеської області з даним позовом до ФОП Плітус О.Л. про стягнення 431482,73 грн - основної заборгованості, 166677,85 грн - інфляційних витрат, 309597,94 грн - пені та 27925,99 грн. - 3% річних.
Як встановлено судом, в процесі розгляду даної справи ФОП Плітус О.Л. сплатила основну суму заборгованості в розмірі 431483,00 грн, що підтверджується наявною у справі квитанцією № 9317-5527-5468-5683 від 11.09.2023
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Cтаттею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються вимоги частини другої статті 11 ЦК України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (ч.1 ст. 284 ГК України).
Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона /боржник/ зобов'язана вчинити на користь другої сторони /кредитора/ певну дію /передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
За приписами частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне викання).
У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 614 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до статті 761 цього Кодексу право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Відповідно до ч. ч. 1-2, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).
Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З матеріалів справи слідує, що внаслідок укладання договору оренди нерухомого майна № 51Е100-1010/18 від 02.07.2018, між його сторонами, враховуючи приписи статті 759 Цивільного кодексу України, виникло зобов'язання, відповідно до якого орендодавець передав орендарю приміщення у користування за плату на певний строк та на умовах, визначених договором оренди.
Оцінюючи подані до матеріалів справи докази та наведені сторонами обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як встановлено вище, згідно з п. 3.9. договору, орендна плата сплачується орендарем щомісяця шляхом її перерахування у безготівковому порядку на банківський рахунок орендодавця до 20 числа розрахункового місяця.
Обов'язок наймача здійснювати оплату за передане майно у користування визначений ст. 759 ЦК України.
За таких обставин, строк виконання відповідачем зобов'язання зі сплати орендних платежів за спірний період оренди є таким, що настав.
Судом встановлено, що будь-яких заперечень щодо наявності заборгованості по сплаті орендної плати, доказів, що спростовують її розмір відповідачем до суду не надано.
Натомість, під час розгляду справи судом встановлено, що відповідачем сума основного боргу зі сплати орендної плати в розмірі 431483,00 грн, яка позивачем зазначена в позовній заяві, сплачена в повному обсязі, що мало наслідком подання позивачем відповідних доказів та закриття провадження в цій частині позовних вимог на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 309597,94 гривень пені нарахованої відповідачу у зв'язку із несвоєчасною сплатою орендної плати за договором.
Положеннями пункту 8.2. договору сторони погодили, що у разі порушення строків виконання грошових зобов'язань за цим договором, орендар на вимогу орендодавця сплачує пеню від суми простроченого зобов'язання у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за весь час прострочення.
Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми простроченого грошового зобов'язання відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.
Проте, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
При цьому, умова договору про сплату пені за весь час прострочення у його сплаті не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16).
Згідно зі ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Так, вказаним вище пунктом 8.2. договору сторони погодили, що у разі порушення строків виконання грошових зобов'язань за цим договором, орендар на вимогу орендодавця сплачує пеню від суми простроченого зобов'язання за весь час прострочення.
Так, належним чином дослідивши умови спірного договору, господарський суд встановив, що п. 8.2 договору від 02.07.2018 не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням «до дати фактичного виконання» тощо.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що договір оренди не містить положень, які б визначали інший строк припинення нарахування пені, у зв'язку з чим при нарахуванні пені в даному випадку, підлягає застосуванню строк, передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України у подібних правовідносинах викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2021 у справі № 910/13575/21, від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19.
З огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за спірними договорами щодо сплати орендної плати позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, розрахунки якої наведено у додатку до позову.
В свою чергу, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
Частиною 5 ст. 254 Цивільного кодексу України визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Позивачем при нарахуванні пені за рахунком № 51008/2103-114 не враховано положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, оскільки 20.03.2021 та 21.03.2021 є вихідними днями та відповідно строк оплати настав 22.03.2021 - у перший робочий день, а отже прострочка оплати розпочалась з 23.03.2021.
Перевіривши представлений позивачем розрахунок пені, приймаючи до уваги момент виникнення права вимоги, встановлений умовами договору, порядок нарахування пені, положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», та визначений позивачем період нарахування, належний до стягнення розмір пені за прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати орендних платежів за розрахунком суду складає 34247,00 грн.
Отже підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення пені в загальному розмірі 34247,00 грн. Решта заявлених позовних вимог про стягнення пені у розмірі 275350,94 грн не підлягають задоволенню з вищевказаних підстав, зокрема, здійснення її нарахування по кожному місяцю заборгованості всупереч вимог ч. 6 ст. 232 ГК України за період понад шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а, по-друге, невірного визначення початку періоду прострочення за зобов'язаннями по рахунку № 51008/2103-114 від 31.03.2021.
Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем спірних договорів оренди суд зазначає наступне.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Відповідно до правової позиції постанов Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18 визначено, що за змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Згідно правової позиції, а саме постанов Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 17.10.2018 у справі № 916/1883/16 визначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати орендної плати, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних та інфляційні врати.
Перевіркою правильності розрахунку 3% річних судом виявлено допущення позивачем помилки, аналогічної що і при нарахування пені, а саме не враховано, що день оплати припав на вихідний день, тому вимога про стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 27906,80 грн.
Перевіривши представлений позивачем розрахунок інфляційних, враховуючи встановлені обставини порушення грошового зобов'язання, момент виникнення права вимоги, та приймаючи до уваги визначений позивачем період нарахування, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат у відповідності до правових позицій вказаних вище постанов Верховного Суду, господарський суд встановив, що визначена позивачем сума інфляційних втрат у розмірі 166677,85 грн є арифметично вірною, відповідає приписам чинного законодавства, а тому вимога про стягнення інфляційних втрат є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.
В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.
Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов'язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.
Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, з огляду на помилки допущені при обрахунку 3% річних та пені, та застосуванню судом строку, передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України, в частині стягнення з відповідача заборгованості в загальному розмірі 228 831,65 у тому числі: 166 677,85 грн збитків від інфляції, 34 247,00 грн пені та 27 906,80 грн 3% річних.
При розподілі господарських витрат суд виходить з положень пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, судові витрати по сплаті судового збору у сумі 3432,47 грн. покладаються на відповідача відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов - задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Плітус Оксани Леонідівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Укртелеком» (бульвар Тараса Шевченка, № 18, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 21560766) в особі Одеської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» (вул. Коблевська, № 39, м. Одеса, 65023, код ЄДРПОУ 01186691) інфляційні втрати в розмірі 166 677 (сто шістдесят шість тисяч шістсот сімдесят сім) грн 85 коп., пеню в розмірі 34 247 (тридцять чотири тисячі двісті сорок сім) грн 00 коп., 3% річних в розмірі 27 906 (двадцять сім тисяч дев'ятсот шість) грн 80 коп. та витрати на оплату судового збору в розмірі 3 432 (три тисячі чотириста тридцять два) грн. 47 коп.
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 29 січня 2024 р.
Суддя О.В. Цісельський