Справа № 606/2165/20Головуючий у 1-й інстанції Ромазан Л.С.
Провадження № 22-ц/817/77/24 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
22 січня 2024 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,
з участю секретаря - Жук В.М.
представника апелянта - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засідання цивільну справу № 606/2165/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 26 вересня 2023 року (ухвалене суддею Ромазан Л.С., повний текст якого складено 04 жовтня 2023 року) в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
У жовтні 2020 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя.
В обґрунтування заявлених вимог позивач покликався на те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 січня 2010 року. Відповідно до рішення Теребовлянського районного суду від 31 травня 2016 року шлюб між ними розірвано. За час сумісного проживання в шлюбі ними придбано житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 18 вересня 2013 року, посвідченим нотаріусом Теребовлянської державної нотаріальної контори Хомутовою О.М. Також згідно із договорами купівлі-продажу, посвідченими нотаріусом Теребовлянської державної нотаріальної контори Хомутовою О.М., у вказаний час сторонами було придбано дві земельні ділянки, а саме: земельна ділянка загальною площею 0.25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6125085000:02:001:0358, що розташована по АДРЕСА_1 , та земельна ділянка загальною площею 0.1375 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6125085000:02:001:0359, що розташована по АДРЕСА_1 .
У зв'язку з наведеним позивач просив суд здійснити поділ спільного майна подружжя та визнати за ним право власності на:
- частину житлового будинку АДРЕСА_1 ;
- частину земельної ділянки загальною площею 0.25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6125085000:02:001:0358, яка розташована по АДРЕСА_1 ;
- частину земельної ділянки загальною площею 0.1375 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6125085000:02:001:0359, яка розташована по АДРЕСА_1 .
Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 26 вересня 2023 року позов задоволено.
Проведено поділ житлового будинку із господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_4 право власності на ідеальну частку житлового будинку АДРЕСА_1 ;
Визнано за ОСОБА_5 право власності на ідеальну частку житлового будинку АДРЕСА_1 ;
Проведено поділ земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0.25 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6125085000:02:001:0358.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на ідеальну частку земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0.25 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6125085000:02:001:0358.
Визнано за ОСОБА_5 право власності на ідеальну частку земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0.25 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6125085000:02:001:0358.
Проведено поділ земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0.1375 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6125085000:02:001:0359.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на ідеальну частку земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0.1375 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6125085000:02:001:0359.
Визнано за ОСОБА_5 право власності на ідеальну частку земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0.1375 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6125085000:02:001:0359.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 840.80 грн. судового збору. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави 58.70 грн. судового збору.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_5 - адвокат Пацула В.О. подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем пропущено строк позовної давності. В позовній заяві ОСОБА_4 зазначав, що відповідач не визнає його права на частку у спільному майні подружжя, однак не надав суду жодної достовірної інформації про те, коли саме він дізнався про порушення свого права. Про поновлення строку для звернення до суду із позовом ОСОБА_4 не клопотав.
На думку алелянта, ОСОБА_4 , не несучи будь-яких витрат на утримання майна, не звертався із заявою про поділ майна, оскільки розумів, що у випадку його поділу виділеної йому частки доглядати ніхто не буде.
У зв'язку з наведеним просить рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 26 вересня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі до суду не надходив.
В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_5 - адвокат Пацула В.О. апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені у ній.
Інші учасники в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату час та місце розгляду справи.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
Рішенням Теребовлянського районного суду від 31 травня 2016 року у справі №606/120/16-ц розірвано шлюб між ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , який зареєстровано 11 січня 2010 року Оришківською сільською радою Гусятинського району Тернопільської області, актовий запис №1.
За час спільного подружнього життя сторін нажито спільне майно:
- житловий будинок АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку загальною площею 0.25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6125085000:02:001:0358, що розташована по АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку загальною площею 0.1375 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6125085000:02:001:0359, що розташована по АДРЕСА_1 .
Вказане підтверджується договорами купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна від 18 вересня 2013 року, посвідчених нотаріусом Теребовлянської державної нотаріальної контори Хомутовою О.М.
Відповідно до правовстановлюючих документів вказане нерухоме майно належить відповідачу ОСОБА_5 , як титульному власнику.
Технічний паспорт на житловий будинок садибного типу із господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 виготовлений 09 вересня 2020 року за замовленням позивача ОСОБА_4 та на його ім'я.
Вартість житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 29 вересня 2020 року становить 19700 грн., що підтверджується висновком про вартість майна, складеного оцінювачем ФОП ОСОБА_6 .
Вартість земельної ділянки, кадастровий номер 6125085000:02:001:0358, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 29 вересня 2020 року становить 53750 грн., що підтверджується висновком про вартість майна, складеного оцінювачем ФОП ОСОБА_6 .
Вартість земельної ділянки, кадастровий номер 6125085000:02:001:0359, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 29 вересня 2020 року становить 16500 грн., що підтверджується висновком про вартість майна, складеного оцінювачем ФОП ОСОБА_6 .
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні норми містить частина друга статті 372 ЦК України.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого із подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що спірний житловий будинок та земельні ділянки набуті в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та за кошти, які використані в інтересах сім'ї для придбання житла та земельних ділянок, при цьому відповідачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту купівлі житла та земельних ділянок за особисті кошти.
Оскільки спірне нерухоме майно набуте подружжям під час перебування у шлюбі та за кошти, які використані в інтересах сім'ї, а тому воно підлягає поділу між ними в рівних частинах.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у даній справі є правові підстави для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до висновку, що судом першої інстанції помилково не застосовано наслідки спливу позовної давності для звернення з даним позовом до із суду.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).
За загальним правилом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
Вирішуючи питання про початок перебігу строку позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, бо саме по собі припинення шлюбу не є свідченням порушення права власності когось із подружжя. Неподання позову про поділ майна, в тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б свідчили про заперечення права одного з подружжя на набуте в період шлюбу майно, яке зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права такого подружжя.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 758/5454/18.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що після розірвання шлюбу відповідач не заперечувала про те, що майно, яке просить поділити позивач, є майном подружжя, придбаним за спільні кошти, вона не зверталась до суду із позовом про визнання такого майна її особистою власністю. Позивач у 2019 році звертався до відповідача добровільно поділити майно шляхом звернення до нотаріуса або шляхом проведення грошової компенсації, однак відповідач не погодилась, тому про порушення свого майнового права він дізнався у 2019 році.
З огляду на викладене обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що позивач звернувся до суду із даним позовом у 2020 році, тобто в межах строку позовної давності, а тому такий строк ним не пропущено, а тому підстав для застосування спливу позовної давності до спору про поділ майна подружжя, про який просить представник відповідача у своїй заяві, немає.
Твердження апелянта про те, що починаючи з грудня 2015 року вона зверталась із заявами до правоохоронних органів на неправомірну поведінку ОСОБА_4 , колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані обставини не стосуються поділу спільного майна колишнього подружжя ОСОБА_7 .
Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у відзиві на позов, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.
У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Задовольняючи позов, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 26 вересня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Дата складення повного тексту постанови - 29 січня 2024 року.
Головуючий О.З. Костів
Судді: Б.О. Гірський
Н.М. Храпак