Справа № 297/2195/22
Іменем України
18 січня 2024 року м. Ужгород
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:
головуючого: Собослой Г.Г.,
суддів: Кожух О.А., Джуга С.Д.,
з участю секретаря Терпай С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 в інтересах якої діє ОСОБА_2 та АТ «Міжнародний інвестиційний банк» на рішення Берегівського районного суду від 28 грудня 2022 року та за апеляційною скаргою АТ «Міжнародний інвестиційний банк» на ухвалу Берегівського районного суду від 10 листопада 2022 року про відмову у закритті провадження у справі, на ухвалу Берегівського районного суду від 28 грудня 2022 року про відмову у залишенні позовної заяви без розгляду, на ухвалу Берегівського районного суду від 28 грудня 2022 року про відмову у передачі справи за підсудністю, і на рішення Берегівського районного суду від 28 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Міжнародний інвестиційний банк» про повернення безпідставно стягнутих коштів, -
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до АТ «Міжнародний інвестиційний банк» про стягнення на її користь 1 000 000,00 доларів США та 1 000 000,00 Євро, 31 315,06 Євро - трьох процентів річних нарахованих за період з 20 червня 2021 року по 20 червня 2022 року на суму трьох процентів річних розраховану органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду по дату фактичного виконання рішення суду і 31 315,06 доларів США - трьох процентів річних нарахованих за період з 20 червня 2021 року по 20 червня 2022 року та суму трьох процентів річних розраховану органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду по дату фактичного виконання рішення суду, пеню у розмірі 650 778 978,00 грн. нараховану за період з 20.06.2021 року по 20.06.2022 року та суму пені розраховану органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду по дату фактичного виконання рішення суду та стягнути на її користь судові витрати по справі.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 03 грудня 2010 року між позивачем та відповідачем було укладено договір банківського рахунку №153-РВА на підставі якого відповідач відкрив ОСОБА_1 поточний мультивалютний рахунок № НОМЕР_1 . 18 грудня 2020 року на мультивалютний рахунок ОСОБА_1 відповідач зарахував кошти у розмірі 1 000 000,00 доларів США та 1 000 000,00 Євро на виконання договорів від 16 грудня 2020 року про розірвання договорів банківського вкладу від 17 листопада 2020 року. Того ж дня, 18 грудня 2020 року відповідач списав з поточного мультивалютного рахунку позивачки кошти у розмірі 1 000 000,00 доларів США та 1 000 000,00 Євро.
Позивачка вважає, що списання коштів з її рахунку є неправомірними та звернулась до відповідача з вимогою про повернення списаних коштів. Оскільки, відповідач на вимогу позивачки списані кошти на рахунок не повернув, та просила задовольнити заявлені позовні вимоги.
АТ «Міжнародний інвестиційний банк» звернувся до Берегівського районного суду із клопотання про закриття провадження у справі з підстав передбачених п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України і ухвалою цього ж суду від 10 листопада 2022 року у задоволенні клопотання відмовлено.
АТ «Міжнародний інвестиційний банк» подав до Берегівського районного суду заяву про непідсудність цієї справи даному суду та передати справу на розгляд до Печерського районного суду міста Києва за місцем реєстрації позивача та місцезнаходження відповідача.
Ухвалою Берегівського районного суду від 28 грудня 2022 року відмовлено у заяві АТ «Міжнародний інвестиційний банк» про непідсудність спору цьому суду.
АТ «Міжнародний інвестиційний банк» подав до Берегівського районного суду заперечення проти вирішення справи у суді та просив позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду з підстав передбачених п.6 ч.1 ст.257 ЦПК України.
Ухвалою Берегівського районного суду від 28 грудня 2022 року у задоволенні заперечення відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.
ОСОБА_1 подала до Берегівського районного суду заяву про забезпечення позову і просила накласти арешт на кошти АТ «Міжнародний інвестиційний банк» у розмірі 1 000 000,00 доларів США та 1 000 000,00 Євро і ухвалою суду від 28 грудня 2022 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Рішенням Берегівського районного суду від 28 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк» на користь ОСОБА_1 суму вкладів: за договором банківського вкладу (депозит) від 17 листопада 2020 року у розмірі 1 000 000,00 доларів США, за договором банківського вкладу (депозит) від 17 листопада 2020 року в розмірі 1 000 000,00 Євро, 31 315,06 Євро - трьох процентів річних нарахованих за період з 20 червня 2021 року по 20 червня 2022 року, 31 315,06 доларів США - трьох процентів річних нарахованих за період з 20 червня 2021 року по 20 червня 2022 року.
У решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк» на користь держави судовий збір у розмірі 12 405,00 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції у частині відмови у заявлених позовних вимогах ОСОБА_1 про стягнення пені, представником позивачки - адвокатом Борисенко О.В. подана апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду в цій частині, як таке, що постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права, оскільки підстави передбачені чинним законодавством для відмови у позові в оскаржуваній частині відсутні, так як судом не надано належної правової оцінки тим обставинам, що між позивачем та відповідачем укладений діючий договір банківського рахунку і з моменту припинення правовідносин договору банківського вкладу та зарахування коштів подальше списання цих коштів мало урегульовуватися нормами законодавства, що правовідносини договору банківського рахунку та умовами укладеного банківського рахунку, а також те, що у вказаних правовідносинах договору банківського рахунку ОСОБА_1 є споживачем фінансових послуг на які поширюються вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», у тому числі і щодо відповідальності за його порушення. Крім того, суд першої інстанції помилково без належних для цього підстав змінив заявлені підстави позову та стягнув кошти за договорами банківського вкладу, хоча такі позивачкою не заявлялись. Позивачка не заявляла про наявність порушення при розірванні договорів банківського вкладу та повернення коштів, визначаючи такі правовідносини припиненими. Позивачка у заявлених позовних вимогах зазначала про вказані правовідносини лише для підтвердження наявності на її особистих рахунках коштів, які у подальшому були списані банком. Підставами для заявленого позову ОСОБА_1 є порушення АТ «Міжнародний інвестиційний банк» вимоги договору банківського розрахунку та законодавства, що регулює правовідносини договору банківського рахунку та призвело до незаконного списання коштів з її рахунку які просить стягнути та стягнути пеню за порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів».
У поданій апеляційній скарзі про скасування рішення суду першої інстанції АТ «Міжнародний інвестиційний банк» посилається на те, що судом не вірно встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, не враховано те, що списання спірних сум відбулося на підставі договору поруки №00091.13-CBD/SUR від 10 листопада 2014 року внаслідок прострочення зобов'язань ТОВ «Свинець» за кредитним договором №00091.13-CBD, поручителем у якому виступила ОСОБА_1 , що стверджується доданими договором поруки, кредитним договором із змінами та доповненнями, вимогою про сплату простроченої заборгованості. Дані докази судом не взяті до уваги, і банк зазначає, що ні Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів», ні Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні у національній валюті не забороняє виконання банком-кредитором меморіального ордеру із зазначенням у ньому лише «договірне списання заборгованості». Банк посилається на суперечності висновків суду першої інстанції у частині встановлення вимог щодо стягнення коштів за договорами банківського вкладу від 17.11.2020 року. За наявності припинених правовідносин договору банківського вкладу єдиним можливим способом захисту для позивача є звернення із позовом у порядку статті 1212 ЦК України і позивач скористався неналежним способом захисту, що було самостійною підставою для відмови у позові. Крім того, суд вийшов за межі заявлених позовних вимог та встановив зобов'язання поруки припиненими, хоча позивачка не ставила відповідної вимоги, чим одночасно порушив правила юрисдикції, оскільки відповідний спір розглядався у порядку господарського судочинства у справі №910/3800/21. Також судом не враховано правових висновків Верховного Суду, про те, що часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора.
АТ «Міжнародний інвестиційний банк» подало до Закарпатського апеляційного суду апеляційну скаргу в якій просили скасувати ухвалу Берегівського районного суду від 10 листопада 2022 року, яким відмовлено у задоволені клопотання банку про закриття провадження у справі з підстав передбачених п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, так як справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, ухвалу Берегівського районного суду від 28 грудня 2022 року, якою відмовлено у задоволенні заперечень банку про вирішення спору в суді першої інстанції та залишення позовної заяви без розгляду на підставі п.6 ч.1 ст.257 ЦПК України, ухвалу Берегівського районного суду від 28 грудня 2022 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання банку про передачу розгляду справи за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва, скасувати рішення суду і закрити провадження у справі відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України та постановити окрему ухвалу відносно судді Берегівського районного суду Ільтьо І.І. через допущені ним порушення норм процесуального права.
Заперечуючи щодо цих ухвал, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду банк доводить, що предметом спору є саме списання спірних сум на підставі договору поруки, а отже підлягало розгляду у порядку господарського судочинства, а провадження у справі підлягало закриттю відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, що підтверджується ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 19 квітня 2022 року у справі №757/9434/22-ц, постановою Верховного Суду від 10.08.2021 року та у справі №910/3800/21 від 20.07.2002 року. Суд повинен був передати справу за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва, оскільки місце реєстрації ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , а довідка про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи за адресою: АДРЕСА_2 не є належним доказом її перебування, а отже суд порушив правила територіальної підсудності. Суд першої інстанції повинен був залишити без розгляду у порядку п.6 ч.1 ст.257 ЦПК України, оскільки між ОСОБА_1 і АТ «Міжнародний інвестиційний банк» укладено третейське застереження про розгляд спорів пов'язаних з договором поруки у третейському суді. Судом не зазначено належного обґрунтування відмови у задоволенні вказаної заяви про закриття провадження.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 31 січня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Міжнародний інвестиційний банк» на рішення Берегівського районного суду від 28 грудня 2022 року.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року апеляційну скаргу АТ «Міжнародний інвестиційний банк» на ухвалу Берегівського районного суду від 28 грудня 2022 року про відмову у залишенні позовної заяви без розгляду повернуто особі, яка її подала, як така, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року апеляційну скаргу АТ «Міжнародний інвестиційний банк» на ухвалу Берегівського районного суду від 28 грудня 2022 року про відмову у передачі справи за підсудністю повернуто особі, яка її подала, як така, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року апеляційну скаргу АТ «Міжнародний інвестиційний банк» на ухвалу Берегівського районного суду від 10 листопада 2022 року повернуто особі, яка її подала, як така, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Постановою Верховного Суду від 24 травня 2023 року ухвали Закарпатського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року про повернення апеляційних скарг АТ «Міжнародний інвестиційний банк» на ухвалу Берегівського районного суду від 10 листопада 2022 року про відмову у закритті провадження у справі, на ухвалу Берегівського районного суду від 28 грудня 2022 року про відмову у залишенні позовної заяви без розгляду, на ухвалу Берегівського районного суду від 28 грудня 2022 року про відмову у передачі справи за підсудністю скасовано, а справу в частині вказаних апеляційних скарг направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 04 липня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Міжнародний інвестиційний банк» на ухвалу Берегівського районного суду від 10 листопада 2022 року про відмову у закритті провадження у справі, на ухвалу Берегівського районного суду від 28 грудня 2022 року про відмову у залишенні позовної заяви без розгляду, на ухвалу Берегівського районного суду від 28 грудня 2022 року про відмову у передачі справи за підсудністю.
Заслухавши пояснення представників ОСОБА_1 - адвокатів Борисенко О.В. та Майора І.В., які підтримали доводи викладені в апеляційні скарзі у частині оскарження ними судового рішення у зміненій редакції відповідно до ч.1 ст.364 ЦПК України, представника АТ «Міжнародний інвестиційний банк» - адвоката Грищенка О.М., який просить задовольнити подану ними апеляційну скаргу, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, перевіривши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного висновку.
Встановлено, що АТ «Міжнародний інвестиційний банк» уклав з клієнтом ОСОБА_1 договір банківського рахунку №153-РВА від 03 грудня 2010 року, відповідно до якого банк відкриває банківський поточний рахунок № НОМЕР_1 у валютах, визначених клієнтом у заяві про відкриття рахунку, з метою здійснення розрахунково- касових операцій відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства України.
Даний договір є діючим, що не заперечується сторонами і матеріали справи не містять доказів його припинення або розірвання.
16 грудня 2020 року між ОСОБА_1 та АТ «Міжнародний інвестиційний банк» укладено Договір про розірвання Договору банківського вкладу (депозиту) від 17.11.2020 р. за яким підлягали поверненню банком на рахунок ОСОБА_1 кошти в сумі 1 000 000,00 доларів США та проценти. На підставі виписки АТ «Міжнародний інвестиційний банк» про рух коштів за період з 01.11.2020 р. по 21.01.2021 р. по рахунку № НОМЕР_1 в доларах США (код валюти 840) суд встановив, що 18.12.2020 р. за документом №1876501 на банківський рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 у валюті «840» (долар США) зараховано 1 000 000,00 доларів США з призначенням «Дострокове повернення коштів згідно Договору від 16.12.2020 р. про розірвання Договору банківського вкладу (депозиту) від 17.11.2020».
16 грудня 2020 року між ОСОБА_1 та АТ «Міжнародний інвестиційний банк» укладено Договір про розірвання Договору банківського вкладу (депозиту) від 17.11.2020 р. за яким підлягали поверненню банком на рахунок ОСОБА_1 кошти в сумі 1 000 000,00 Євро та проценти. На підставі виписки АТ «Міжнародний інвестиційний банк» про рух коштів за період з 01.11.2020 р. по 21.01.2021 р. по рахунку № НОМЕР_1 в Євро (код валюти 978) суд встановив, що 18.12.2020 р. по 21.01.2020 р. за документом №1876484 на банківський рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 у валюті «978» (Євро) зараховано 1 000 000,00 Євро з призначенням «Дострокове повернення коштів згідно Договору від 16.12.2020 р. про розірвання Договору банківського вкладу (депозиту) від 17.11.2020 р.».
Відповідно до ч.2 ст.653 ЦПК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняється.
Враховуючи факт повного виконання АТ «Міжнародний інвестиційний банк» умови договорів про розірвання договорів банківського вкладу від 17.11.2020 р. у частині повернення та зарахування коштів внесених на депозит на особистий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 відкритий АТ «Міжнародний інвестиційний банк» відповідно до договору банківського рахунку №153-РВА від 03.12.2010 р. правовідносини банківського вкладу припинились.
З поданого відповідачем меморіального ордеру №1876527 від 18.12.2020 р. з банківського рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 у валюті «840» (долар США) списано 1 000 000, 00 (доларів США) з призначенням «Договірне списання заборгованості». Отримувачем коштів вказано АТ «Міжнародний інвестиційний банк». З поданого відповідачем меморіального ордеру №1876530 від 18.12.2020 р. з банківського рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 у валюті «840» (Євро) списано 1 000 000,00 Євро з призначенням «Договірне списання заборгованості». Отримувачем коштів вказано АТ «Міжнародний інвестиційний банк».
Згідно з виписки про рух коштів по рахунку № НОМЕР_1 за період з 01.11.2020 року по 21.01.2021 року встановлено, що списання коштів за меморіальними ордерами №1876527 від 18.12.2020 р. та №1876530 від 18.12.2020 р. відбулося після зарахування коштів повернутих за договорами про розірвання договорів банківського вкладу від 17.11.2020 р., а враховуючи діючі між сторонами правовідносини договору банківського рахунку, спірні правовідносини підпадають під врегулювання умовами договору банківського рахунку №153-РВА від 03.12.2010 р. та нормами ЦК України, які регулюють правовідносини банківського рахунку, а також законами № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , №1023-ХІІ.
Згідно Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» №2664-ІІІ встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг і його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності та розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні.
Частина 2 статті 627 ЦК України передбачає, що у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договору банківського рахунку.
Згідно з підпунктом 7.1.2 пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» №2346-ІІІ поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
У частинах 1, 2 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» №2121-ІІІ визначено види діяльності банку, зокрема, банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.
У пункті 1 частини 3 статті 47 цього Закону зазначено, що до банківських послуг відносяться послуги з відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів.
Відповідно до положень частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» №2664-ІІІ фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, дочірні товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5); споживач фінансових послуг - фізична особа, яка отримує або має намір отримати фінансову послугу для задоволення особистих потреб не пов'язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю (пункт 7-1).
Згідно з ч.1ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» №2664ІІІ - фінансові послуги вважаються, зокрема, банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Банківські послуги із відкриття фізичній особі банківського рахунку та його обслуговування становлять суть фінансової послуги, яка надається банком споживачу (клієнту).
Відповідно до Закону України №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів», який регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
У Законі України №1023-ХІІ не визначено вичерпного переліку відносин на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах «слабкої сторони», якою є фізична особа споживач, можна зробити висновок, що цим законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. Особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб'єкта - споживача.
У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляється, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19) послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Враховуючи вищезазначене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 у зазначеній частині колегія судді вважає обґрунтованими, а висновок суду першої інстанції про те, що списання коштів відбулося за договорами банківського вкладу, а також що спірні правовідносини не підпадають під дію вимог Закону України «Про захист прав споживачів є помилковим».
Посилання в апеляційній скарзі АТ «Міжнародний інвестиційний банк» на те, що суд першої інстанції не врахував, що списання спірних сум відбулося на підставі договору поруки №00091.13-CBD/SUR від 10.10.2014 р. внаслідок прострочення виконання зобов'язань ТОВ «Свинець» за кредитним договором №00091.13-CBD, поручителем у якому виступила ОСОБА_1 , що підтверджено поданим договором поруки, кредитним договором із змінами та доповненнями, вимогою про сплату простроченої заборгованості та не взяв до уваги зазначені докази подані відповідачем судова колегія зазначає наступне.
Відповідно ч.ч.1, 2 ст.1071 ЦК України Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
У пункті 1.38 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», визначено, що списання договірне - це списання банком з рахунка клієнтів коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком, у порядку передбаченому в договорі, укладеного між ним і клієнтом.
У пунктах 26.1-26.4 ст.26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», визначено, що:
26.1. Платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб.
26.2. Умови договору на договірне списання повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставини, за яких банк має здійснити (здійснювати) договірне списання; найменування отримувача та банку отримувача; реквізити рахунка, з якого має здійснюватися договірне списання; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявності договору), що передбачає право отримувача на договірне списання; перелік документів, що мають бути представлені отримувачем в обслуговуючий платника банк (якщо платник та отримувач домовились про надання цих документів до банку платника) тощо.
26.3. Договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком.
26.4. У разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг.
У підпункті 3.1.3 пункту 3.1 Договору банківського рахунку № 153-РВА від 03.12.2010 р. сторони передбачили, що банк має право списувати з рахунку плату за надання банком послуг за договором та інші суми, що належать до сплати клієнтом за договором або іншими договорами, що укладені між банком та клієнтом, в розмірах та в строки, передбачені зазначеними договорами.
Пунктом 2.1 Договору банківського рахунку №153-РВА від 03.12.2010 р. передбачено, що виконання операцій з розрахунково-касового обслуговування рахунку здійснюється на підставі розрахункових документів (платіжних інструментів) та касових документів, визначених діючим законодавством України та внутрішніми нормативними документами банку. У цих документах зазначається підстава для списання, зарахування коштів. Розрахункові документи можуть надаватися клієнтом до банку в паперовому та електронному вигляді.
У пункті 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 р. N22, визначено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.
Відповідно до абзацу 3 пункту 1.5 Інструкції порядок проведення розрахункових операцій за цими рахунками регулюються цією Інструкцією, іншими нормативно-правовими актами Національного банку.
Згідно пункту 1.6 Інструкції банк здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам цієї Інструкції, інших нормативно-правових актів.
Відповідно до пункту 1.13 Інструкції під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді. Ця Інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій такого виду платіжних інструментів, як меморіальний ордер.
Згідно п.2.1 Інструкції розрахункові документи складаються на бланках, форми яких наведені в додатках до цієї Інструкції. Реквізити розрахункових документів, їх реєстрів та відомості заповнюються згідно з вимогами, зазначеними в указівках щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, їх реєстрів та відомості (додаток 9) та відповідних главах цієї Інструкції.
Відповідно до додатку 9 Інструкції реквізит «Призначення платежу» у платіжних вимогах у разі договірного списання коштів заповнюється з урахуванням вимог глави 6 Інструкції.
Згідно з п.6.5 Інструкції якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається у договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника. Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі договору банківського рахунку або іншого договору про надання банківських послуг договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер, у реквізиті «Призначення платежу» якого зазначає номер, дату договору, яким передбачено можливість застосування договірного списання.
Встановлено, що надані відповідачем меморіальні ордери №1876527 від 18.12.2020 та №1876530 від 18.12.2020, якими проведено списання з рахунку позивача 1 000 000,00 доларів США та 1 000 000,00 Євро складені у порушеннями пункту 2.1 Договору банківського рахунку №153-РВА від 03.12.2010 р., пункту 2.1, пункту 6.5 та додатку 9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 р. №22 оскільки у графі «Призначення платежу» не містять номер, дату договору, яким передбачено можливість застосування договірного списання.
Зазначене у відповідних меморіальних ордерах призначення платежу: «Договірне списання заборгованості» не передбачене Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 р. №22, суперечить пункту 2.1 Договору банківського рахунку №153-РВА від 03.12.2010 та не ідентифікує підставу списання коштів.
Згідно виписки про рух коштів по рахунку №НОМЕР_1 за період з 01.11.2020 року по 21.01.2021 року по всіх інших операціях зарахування, списання коштів у реквізитах «призначення платежу» міститься повна інформація, зокрема, номера та дати договорів, як підставу для проведення платежів, що відповідає вимогам Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 р. №22 та пункту 2.1 Договору банківського рахунку №153-РВА від 03.12.2010 р. Натомість по спірним списанням у призначенні платежу також зазначено «Договірне списання заборгованості», що також не ідентифікує підставу списання.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що доводи АТ «Міжнародний інвестиційний банк» про списання спірних сум на виконання договору поруки №0091.13-CBD/SUR від 10.11.2014 року не підтверджується меморіальними ордерами №1876527, №1876530 від 18.12.2020 р. та випискою АТ «Міжнародний інвестиційний банк» про рух коштів за період з 01.11.2020 р. по 21.01.2021 р. по рахунку №НОМЕР_1 .
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Із врахуванням пункту 1.38 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», абзацу 3 пункту 1.5, пункту 1.7, пункту 2.1, додатку 9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 р. N22, пункту 2.1 Договору банківського рахунку №153-РВА від 03.12.2010 р. належними доказами проведення банківської операції договірного списання коштів є меморіальний ордер оформлений у відповідності до вимог пункту 6.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 р. N22, зокрема, який містить у реквізиті «Призначення платежу» номер, дату договору, яким передбачено можливість застосування договірного списання.
Разом з тим, судова колегія спростовує доводи АТ «Міжнародний інвестиційний банк» про те, що ні Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ні Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні у національній валюті не забороняє виконання банком - кредитором меморіального ордеру із зазначенням у ньому лише «договірне списання заборгованості».
Відповідачем не надано інших належних доказів того, що банківська операція договірного списання спірних коштів відбулася на виконання договору поруки №0091.13-CBD/SUR від 10.11.2014 р. та які б відповідали вимогам Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті та договору банківського рахунку №153-РВА від 03.12.2010 р.
За таких обставин, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено, що спірне списання коштів з рахунку позивача відбулися за договором поруки №0091.13-CBD/SUR від 10.11.2014 р. належним доказами.
При перевірці доказів та оцінюючи доводи АТ «Міжнародний інвестиційний банк» про те, що суд першої інстанції не врахував, що списання спірних сум відбулося на підставі договору поруки №0091.13-CBD/SUR від 10.11.2014 р. внаслідок прострочення виконання зобов'язань ТОВ «Свинець» за кредитним договором №0091.13-CBD, поручителем у якому виступила ОСОБА_1 судова колегія зазначає.
У своїх доводах АТ «Міжнародний інвестиційний банк» стверджує, що між позивачем і ним існували правовідносини поруки відповідно до договору поруки №0091.13-CBD/SUR від 10.11.2014 р., за яким ОСОБА_1 поручилась за виконання зобов'язань ТОВ «Свинець» перед АТ «Міжнародний інвестиційний банк» згідно кредитного договору №0091.13-CBD від 08.08.2013 р. ТОВ «Свинець» зобов'язання за кредитним договором не виникло, у зв'язку із чим 14.12.2020 р. АТ «Міжнародний інвестиційний банк» направив вимогу ОСОБА_1 про погашення боргу (вручена 16.12.2020). Оскільки, ОСОБА_1 вказану вимогу АТ «Міжнародний інвестиційний банк» не виконала, банк у відповідності до пункту 2.5 договору поруки здійснив договірне списання 18.12.2020 р. сум 1 000 000,00 Євро та 1 000 000,00 доларів США.
У матеріалах справи міститься засвідчена копія договору поруки №0091.13-CBD/SUR від 10.11.2014 р. подана АТ «Міжнародний інвестиційний банк» з якої вбачається, що договір поруки надрукований на одному аркуші і складається з двох сторінок та підписаний на другій сторінці у розділі «Реквізити та підписи сторін» Головою правління АТ «Міжнародний інвестиційний банк» ОСОБА_3 та поручителем ОСОБА_1 .. Ідентична копія договору поруки подана і позивачем до позовної заяви. У сторін відсутні заперечення про невідповідність вказаної копії його оригіналу щодо змісту, формі та дійсності.
Відповідно до пункту 5.6 розділу 5 «Інші умови» сторони укладаючи договір, керуючись відповідними принципами свободи договору, домовились про наступну форму укладення Договору, яка є обов'язковою для сторін і погоджено сторонами, а саме: кожен аркуш на якому викладено Договір, містить підпис кожної сторони (уповноважених представників сторін). Сторони погоджуються з тим, що сторінка Договору, яка не має підписів сторін, не є частиною договору та не може бути підставою для встановлення яких-небудь прав та обов'язків для сторін договору.
Пункт 5.6 містить на другій сторінці договору поруки №0091.13-CBD/SUR від 10.11.2014 р. і підписана обома сторонами.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст.628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Погоджена сторонами умова пункту 5.6 договору поруки №0091.13-CBD/SUR від 10.11.2014 р., які є обов'язковими для сторін, не підписана сторонами перша сторінка договору поруки, не є частиною договору поруки і умови викладені на першій сторінці не є умовами договору та не можуть бути підставою для встановлення яких-небудь прав та обов'язків для сторін договору.
Як підставу, яка надає право на здійснення договірного списання спірних коштів АТ «МІБ» зазначає пункт 2.5 договору поруки №0091.13-CBD/SUR від 10.11.2014 р., що у разі невиконання, несвоєчасного чи неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором банк має право на договірне списання з рахунків поручителя суми заборгованості позичальника за кредитним договором (з оформленням меморіального ордеру Банку).
Зазначений пункт 2.5 знаходиться у розділі Порядок пред'явлення вимоги за порукою та розрахунків, права та обов'язки сторін договору на першій сторінці договору поруки №0091.13-CBD/SUR від 10.11.2014 р. і вказана умова не є частиною цього договору та не надає банку право на договірне списання з рахунків ОСОБА_1 суми заборгованості позичальника за кредитним договором.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції належним чином не дослідив зазначений доказ та не надав йому правильну правову оцінку і спростовує доводи АТ «Міжнародний інвестиційний банк», що правовою підставою для списання спірних сум стала умова пункту 2.5 договору поруки №0091.13-CBD/SUR від 10.11.2014 р.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 05.10.2020 відкрито провадження у справі №913/526/20 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване підприємство «Свинець» до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Свинець».
Ухвалою від 21.12.2020 р. у справі №913/526/20 Господарський суд Луганської області задоволено заяву АТ «Міжнародний інвестиційний банк» від 05.11.2020 р. та визнано грошові вимоги до ТОВ «Свинець» у сумі 139 599 759 грн. 50 коп. у т.ч. заборгованість у сумі 43 510 187 грн. 18 коп. підлягає включенню до четвертої черги задоволення вимог кредиторів; витрати по сплаті судового збору за подання до суду заяви з грошовими вимогами в сумі 4 204 грн. 00 коп. підлягають включенню до першої черги задоволення вимог кредиторів; окремо до реєстру підлягають включенню вимоги, забезпечені заставою майна боржника у сумі 96 089 572 грн. 33 коп..
В ухвалі Господарський суд Луганської області встановив, що 08.08.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Міжнародний інвестиційний банк», яке у подальшому перейменоване на Акціонерне товариство «Міжнародний інвестиційний банк» та Приватним акціонерним товариством «Свинець», яке у подальшому реорганізоване у ТОВ «Свинець», укладено кредитний договір N00091.13-СВD з додатковими угодами до нього, за умовами якого предметом кредитного договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відновлювальної кредитної лінії на наступних умовах: сума кредиту 4 029 387 доларів США; із строком користування кредитом до 13.11.2020 (включно); плата за користування кредитом (розмір процентів, проценти): 8% річних; тип процентної ставка за кредитом фіксована; фіксована плата за надання кредиту: 107 905 грн. 50 коп. (п. 1.1 договору у редакції договору про внесення змін від 15.11.2019 N 42).
Банк свої зобов'язання з видачі кредиту виконав у повному обсязі, надавши позичальнику кредит на суму 4 280 000 доларів США, що підтверджується відповідними меморіальними ордерами від 09.08.2013 N703331, від 12.08.2013 N706760, від 16.09.2013 N816554, від 01.10.2013 N878793, від 12.11.2013 N1019374, від 20.11.2013 N1042213, від 19.12.2013 N1143742.
ТОВ «Свинець» свої зобов'язання з повернення кредиту виконувало несвоєчасно та не в повному обсязі з порушенням строків повернення кредиту та сплати відсотків, з огляду на що банк відповідно до п.п.6.2, 6.3 кредитного договору направив боржнику вимогу про дострокове повернення кредиту від 26.10.2020 р. N2088 не пізніше 29.10.2020 р.
Боржник у визначений кредитором строк погашення кредиту не здійснив.
Загальний розмір простроченої заборгованості по кредитному договору становить 4 893 440,60 доларів США та 87 768 грн. 00 коп., що стверджується довідкою про розрахунок заборгованості, випискою по особовому рахунку та визнається боржником.
Ухвала Господарського суду Луганської області від 21.12.2020 року набрала законної сили.
Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України встановлені Господарським судом Луганської області преюдиційні обставини, про те, що на момент судового розгляду 21.12.2020 року після списання коштів з рахунку позивача 18.12.2020 р. 1 000 000,00 доларів США та 1 000 000,00 Євро, прострочена заборгованість ТОВ «Свинець» не зменшилася та складала 4 893 440,60 доларів США та 87 768 грн. 00 копійок, тобто у повній сумі заборгованості без врахування списання спірних сум і розмір цієї заборгованості заявлений банком, визнаний боржником, перевірений та встановлений судом, додатково спростовують доводи відповідача, що спірне списання відбулося на виконання договору поруки №00091.13-CBD/SUR від 10.11.2014 р.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду викладених у постанові №176/1445/22 від 16.08.2023 року, враховуючи споживчий характер правовідносин між банком та споживачем, за відсутності належних і допустимих доказів, сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною в таких цивільних правовідносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
Враховуючи викладене, судова колегія не бере до уваги доводи АТ «МІБ» про списання спірних сум з особистого рахунку ОСОБА_1 за договором поруки N00091.13-СВD/SUR від 10.11.2014 р. та встановила про відсутність правових підстав для такого договірного списання.
Відповідно до ч.1 ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка, банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
26 січня 2021 року ОСОБА_1 направила АТ «МІБ» вимогу про зарахування на її банківський рахунок безпідставно списаних коштів у якій зазначила про відсутність боргових зобов'язань перед банком та просила повернути 1 000 000,00 доларів США та 1 000 000,00 Євро на її банківський рахунок №НОМЕР_1 відкритий в АТ «Міжнародний інвестиційний банк», згідно договору банківського рахунку від 03.12.2010 р. №153-РВА.
У порушення вимог ч.1 ст.1073 ЦК України банк вимоги ОСОБА_1 про повернення коштів не виконав.
Відповідно до ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинством здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.3 ст.12 ЦПК України).
За таких обставин і враховуючи вищенаведене, судова колегія приходить до висновку про обґрунтованість заявлених ОСОБА_1 вимог про стягнення з відповідача коштів у розмірі 1 000 000,00 доларів США та 1 000 000,00 Євро безпідставно списаного 18.12.2020 року з банківського рахунку позивача №НОМЕР_1 .
Крім того, судова колегія не погоджується із висновком суду першої інстанції та погоджується із доводами АТ «МІБ» у частині встановлення припиненими зобов'язань поруки згідно договором поруки №00091.13-СВD/SUR від 10.11.2024 р. з огляду на те, що дане питання не відноситься до предмету спору, а також з огляду на неможливість розглядати загальним судом спорів, що стосуються виконання зобов'язань за договором поруки, який забезпечує виконання зобов'язань за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи.
ОСОБА_1 звернулася із позовними вимогами про списання АТ «МІБ» коштів з її особистого рахунку відкритого на підставі договору банківського рахунку укладеного з банком без належних для цього правових підстав, що суперечить умовам договору банківського рахунку та вимогам чинного законодавства, яке урегульовує правовідносини договору банківського рахунку. У свою чергу, АТ «МІБ» доводив правомірність такого договірного списання наявністю відповідного права, яке передбачене договором поруки.
З огляду на заявлені вимоги позовної заяви та заперечення відповідача, встановивши недоведеність твердження АТ «МІБ», що списання відбулося за договором поруки наявним у матеріалах справи доказам (договору банківського, меморіальними ордерами, виписці про рух коштів, договору поруки, ухвалі Господарського суду Луганської області від 21.12.2020 року у справі №913/526/20), суд першої інстанції мав обмежитися у дослідженні питання наявності чи відсутності зобов'язань поруки, оскільки таке дослідження виходило за предмет доказування у даній справі, а відповідний спір належить до юрисдикції господарських судів.
Питання пов'язані із реалізацією права поручителя на регресні вимоги до боржника у частині погашеної перед кредитором заборгованості стосується спору у правовідносинах поруки та відноситься до юрисдикції відповідних господарських судів і не відноситься до предмету дослідження у даній справі. З аналогічних мотивів, судова колегія не погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно правової кваліфікації договору від 13.12.2019 р. про внесення змін до договору поруки.
АТ «Міжнародний інвестиційний банк» у поданій апеляційні скарзі заперечень щодо ухвал, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, судова колегія зазначає про наступне.
Ухвалою Берегівського районного суду від 10.11.2022 року відмовлено у задоволенні клопотання АТ «МІБ» про закриття провадження у справі відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Доводами заяви АТ «Міжнародний інвестиційний банк» про закриття провадження у справі є твердження, що списання спірних сум відбулося на виконання договору поруки №00091.13-СВD/SUR від 10.11.2024 р., а спір щодо стягнення із поручителя фізичної особи простроченої заборгованості за кредитним договором сторонами якого є юридичні особи підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
Судова колегія вважає, що АТ «МІБ» не довело належними доказами, що спірне списання здійснювалося на виконання договору поруки №00091.13-СВD/SUR від 10.11.2024 р., оскільки вимоги позивачки, як фізичної особи, ґрунтувалися на діючих правовідносинах договору банківського рахунку та порушені банком вимоги ст.1071, 1073 ЦК України, Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Закону України «Про захист прав споживачів» у частині безпідставного списання коштів, які належали позивачу з її особистого банківського рахунку у порядку цивільного судочинства у відповідності до ч.1 ст.19 ЦПК України і підстави для закриття провадження у справі у порядку п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України відсутні.
Ухвалою Берегівського районного суду від 28 грудня 2022 року відмовлено у заявленому клопотанні АТ «МІБ» про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду на підставі п.6 ч.1 ст.257 ЦПК України.
Підставами заяви АТ «МІБ» про залишення заяви без розгляду є те, що списання спірних сум відбулося на виконання договору поруки №00091.13-СВD/SUR від 10.11.2024 р. і у п.4 договору поруки сторони домовились про передачу всіх спорів за цим договором до Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків і суд першої інстанції повинен був залишити позовну заяву без розгляду у порядку п.6 ч.1 ст.257 ЦПК України та проводилося правове обґрунтування для такої передачі.
Оскільки, ухвалою Берегівського районного суду від 10.11.2022 року аналогічні доводи АТ «МІБ» оцінювалися у частині твердження про те, що списання відбулося на підставі договору поруки, суд визнав доводи аналогічними тим, щодо яких уже зроблені висновки і за відсутності доказів списання спірних сум за договором поруки, посилання банку на умови договору поруки у частині укладення третейського застереження є безпідставними.
Ухвалою Берегівського районного суду від 28 грудня 2022 року відмовлено, у задоволенні клопотання АТ «МІБ» про передачу розгляду справи за підсудністю до Печерського районного суду м.Києва.
Згідно з ч.5 ст.28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
У відповідності до ч.16 ст.28 ЦПК України позивач має право на вибір між кількома судами, яких згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України указом Президента України введено в Україні воєнний стан із 24.02.2022 року, який триває безперервно і по сьогоднішній час та не був скасований станом на час звернення позивача в суд із даним позовом.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Реєстрація місця проживання внутрішньо переміщеної особи визначена ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Частиною 1 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» встановлено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у ст.1 цього Закону.
Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання такої та надає їй процесуальне право звертатися у спорах про захист прав споживачів (спір про стягнення банківського вкладу) до суду за територіально підсудність якого поширюється на місце проживання яке зазначено у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (постанова Верховного Суду від 02.09.2019 №753/20939/17).
04 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернулася в Берегівський районний суд Закарпатської області з позовом до АТ «Міжнародний інвестиційний банк», який мотивувала порушенням її прав як споживача банківських послуг на підставі укладеного з відповідачем договору банківського рахунку та додала довідку від 15.06.2022 р. №2133-7001284579 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, де фактичним місцем проживання перебування ОСОБА_1 є АДРЕСА_3 .
Згідно п.5 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з метою обліку внутрішньо переміщених осіб уповноважений орган веде Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб, держателем якої є Мінсоцполітики, до якої вноситься, зокрема, інформація про останнє зареєстроване місце проживання внутрішньо переміщеної особи на території, де виникли обставини, зазначені у статті 1 Закону України та її фактичне місце проживання/перебування.
У матеріалах справи наявна копія відповіді Міністерства соціальної політики України №5093/0/2-23/19 від 23.04.2023 у якій зазначено, що ОСОБА_1 з 15.06 .2022 р. перебуває на обліку внутрішньо переміщених осіб в Управлінні соціального захисту міста Берегово Закарпатської області про що отримала довідку від 15.06.2022 р. №2133-7001284579 і станом на 20 квітня 2023 довідка є діюча.
Таким чином, ОСОБА_1 звертаючись із позовною заявою в Берегівський районний суд Закарпатської області не порушила встановлені для даного спору правила територіальної підсудності і висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для передачі до розгляду справи за підсудністю до Печерського районного суду м.Києва є обґрунтованим, а заперечення АТ «МІБ» безпідставними.
Заявлені вимоги позивачем до відповідача про стягнення трьох процентів річних у розмірах визначених позивачем, судова колегія погоджується у цій частині із висновком суду першої інстанції виходячи із наступного.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У заявлених позовних вимогах позивачка просила стягнути з відповідача на свою користь 31 315,06 Євро - три процента річних нарахованих за період з 20.06.2021 р. по 20.06.2022 р. та суму трьох процентів річних розраховану органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду по дату фактичного виконання рішення суду та 31 315,06 доларів США - трьох процентів річних нарахований за період з 20.06 2021 р. по 20.06.2022 р. на суму трьох річних розраховану органом (особою), яка здійснює примусове виконання рішення суду по дату фактичного виконання рішення суду.
Оскільки у порушення частини 1 статті 1073 ЦК України відповідач на вимогу позивача не повернув на банківський рахунок позивача безпідставно списані кошти і такі кошти залишаються неповернутими на рахунок позивача, одночасно відповідач не оспорює розмір заявлених позивачем трьох процентів річних, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача трьох процентів річних нарахованих на суми боргу у заявлених позивачем розмірах.
Відповідно до ч.10 ст.265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Разом з тим, судова колегія не погоджується із висновком суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» у зв'язку з відсутністю між сторонами діючих правовідносин із наступних підстав.
Так, на момент списання, так і на момент судового розгляду між сторонами діяли правовідносини банківського рахунку на які поширюються вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання/роботу/надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі, коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку у розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Отже пеня, передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов'язання на користь споживача.
Позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 650 778 978 грн. нарахованих за період з 21.06.2021 р. по 20.06.2022 р. і відповідач не оспорює розмір заявленої пені до стягнення.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Статтею 1073 ЦК України передбачена сплата процентів за безпідставне списання банком грошових коштів з рахунку клієнта. Зокрема, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунку банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Отже у контексті вимог статей 536 та 1073 ЦК України, правового висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 25.01.2022 року по справі №761/16124/15-ц проценти, які повинні сплачувати банк за користування безпідставно списаними коштами і є грошовим виміром відплатності, який є базою для нарахування пені відповідно до ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до ч.1 ст.1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором - зі спливом кожного кварталу.
Частина 2 ст.1070 ЦК України передбачає, що проценти передбачені частиною першою цієї статті, сплачується банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Відповідно до пункту 2.2 договору банківського рахунку №153-РВА від 03.12.2010 р. сплату процентів за користування коштами, що знаходяться на рахунку, банк не здійснює.
Враховуючи, що договором банківського рахунку №153-РВА від 03.12.2010 не передбачено сплату процентів, а також ту обставину, що безпідставно списані кошти з рахунку не можна вважати такими, що знаходяться на рахунку і банк ними правомірно користується, до спірних правовідносин не можна застосовувати частину 2 статті 1070 ЦК України для визначення розміру процентів, зокрема, у розмірі що звичайно сплачуються банком за вкладом на вимогу.
Відповідно до ч.1 ст.1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленого договором банківського вкладу.
Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмір облікової ставки Національного банку України.
У аналогічних спорах, Верховним Судом у постановах від 11 березня 2019 року у справі №751/631/17, від 13 грудня 2010 року у справі №3-58гс10, від 14 березня 2011 року у справі №3-13гс11 та від 06 червня 2011 року у справі №3-51гс11 сформовано правовий висновок, що за відсутності визначення в договорі банківського рахунку розміру процентів за користування банком грошових коштів клієнта, а також неможливості визначити розмір процентів у порядку частини 2 статті 1070 ЦК України, банк зобов'язаний виплатити проценти в розмірі облікової ставки Національного банку України, визнавши при цьому за необхідність застосування до спірних правовідносин аналогії закону визначеної ч.1 ст.8 ЦК України та ч.1 ст.1061 ЦК України.
Враховуючи правові висновки постанов Верховного Суду від 11 березня 2019 року у справі №751/631/17, від 13 грудня 2010 року у справі №3-58гс10, від 14 березня 2011 року у справі №3-13гс11 та від 06 червня 2011 року у справі №3-51гс11 та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25.01.2022 року у справі №761/16124/15-ц, грошовим виміром відплатності за договором банківського рахунка №153-РВА від 03.12.2010 р. слід вважати проценти розраховані в розмірі облікової ставки Національного банку України, що підлягають сплаті банком за користування безпідставно списаними коштами.
Позивачем не заявлялися вимоги про стягнення процентів у відповідності до ст.1073 ЦК України, у зв'язку з чим, розмір процентів, як грошовий вимір відплатності за договором банківського рахунка №153-РВА від 03.12.2010 року враховується судом виключно як база для нарахування пені відповідно до приписів частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Позивачами заявлений період для стягнення пені з 20.06.2021 р. по 20.06.2022 р., а у суд із позовом звернулися 04.08.2022 року.
Відповідно до п.1 частини 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується річний строк позовної давності.
Згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік встановлюється, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби (COVID-19) строки визначені статтями 257, 258, 559, 362, 681, 728, 786, 1193 цього Кодексу продовжуються на строк дії карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. №211 з 12 березня 2020 р. установлено на усій території України карантин з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби (COVID-19), який діяв по 30 червня 2023 року.
Враховуючи викладене, заявлений період для стягнення пені у межах річного строку, який продовжений пунктом 12.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Оскільки, за правилами п.1 ч.2 ст.258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання не може перевищувати одного року і виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Позивачем визначений розмір пені в загальній сумі 650 778 978,00 грн. який визначений відповідно до ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», виходячи з 3% річних від суми простроченого зобов'язання у доларах США та Євро.
Із врахуванням облікової ставки НБУ за період з 20.06.2021 р. - до 22.07.2021 р., що становить 75%, з 23.07 2021 р. - 09.09.2021 р. - 8%, 10.09.2021 по 09.12.2021 р.- 8,5%, з 10.12.2021 по 20.01.2022 - 9%, з 21.01.2022 р. по 02.06.2022 р. - 25% і колегією суддів за вказані періоди пеня, визначена по рахунку у доларах США - складає 29 983 529 грн., а по рахунку у Євро складає 33 698 133,8 грн..
В той же час, колегія враховує, що ч.3 ст.551 ЦК України, зокрема, передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 року справа №6-100цс14, якої притримується Верховний Суд частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦПК України щодо загальних засад цивільного законодавства та передбачено ЦПК України обов'язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (на даний час - п.4 ч.5 ст.12 ЦПК України) дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.
Зважаючи на суми, які були списані банком з рахунків позивача та визначений судом розмір пені відповідно до облікової ставки НБУ, судова колегія вважає за необхідне зменшити розмір неустойки, стягнувши з відповідача 28 000 000 (двадцять вісім мільйонів) грн. за доларовим рахунком та 32 000 000 (тридцять два мільйони) по рахунку у Євро, а всього 60 000 000 (шістдесят мільйонів) грн.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає зміні у відповідності до п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України і позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити частково із вищезазначених підстав.
Щодо заявленої у апеляційній скарзі АТ «МІБ» вимоги про постановлення стосовно судді Берегівського районного суду Ільтьо І.І. окремої ухвали через допущені ним порушення процесуального права, судова колегія зазначає.
Згідно з ч.1 ст.262 ЦПК України суд виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Окрема ухвала суду є процесуальними засобами судового впливу та виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причин та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлення під час судового розгляду справи порушення норм матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком.
Оскільки, судова колегія у процесі перегляду цієї справи не встановила порушень, які б слугували достатньою підставою для постановлення окремої ухвали відносно судді Берегівського районного суду Ільтьо І.І. вимога апеляційної скарги АТ «МІБ» про постановлення окремої ухвали задоволенню не підлягає.
Судові витрати у відповідності до ст.ст.133, 142 ЦПК України підлягають стягненню з АТ «Міжнародний інвестиційний банк» на користь держави у розмірі 10 510,00 грн..
Керуючись, ст.ст.374, 376, 381-384 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк» щодо ухвал Берегівського районного суду від 10 листопада 2022 року про відмову у закритті провадження у справі, від 28 грудня 2022 року про відмову у залишенні позовної заяви без розгляду, від 28 грудня 2022 року про відмову у передачі справи за підсудністю залишити без задоволення, а оскаржувані ухвали без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Борсенко Олександр Вікторович та апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк» щодо рішення Берегівського районного суду від 28 грудня 2022 року - задовольнити частково.
Рішення Берегівського районного суду від 28 грудня 2022 року змінити.
Мотивувальну частину рішення викласти в редакції цієї постанови.
Резолютивну частину рішення викласти в такій редакції:
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк» (код ЄДРПОУ 35810511) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) 1 000 000,00 (один мільйон) доларів США та 1 000 000,00 (один мільйон) Євро:
- 31 315 (тридцять одна тисяча триста п'ятнадцять) Євро 06 центів - трьох процентів річних нарахованих за період з 20.06.2021 р. по 20.06.2022 р.;
- 31 315 (тридцять одна тисяча триста пятнадцять) доларів США 06 центів - трьох процентів річних нарахованих за період з 20.06.2021 по 20.06.2022, та:
- пеню в розмірі 60 000 000 (шістдесят мільйонів) гривень.
У решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з акціонерного товариства «Міжнародний Інвестиційний банк» на користь держави судовий збір в розмірі 10 510 (десять тисяч п'ятсот десять) гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено - 25 січня 2024 року.
Головуючий (підпис)
Судді: (підписи)
Згідно з оригіналом:
Суддя Закарпатського
апеляційного суду Габор СОБОСЛОЙ