ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.01.2024Справа № 910/10163/23
За позовомМіністерства оборони України
доДержавної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт»
простягнення 12 313 698,40 грн
Суддя Підченко Ю.О.
Секретар судового засідання Лемішко Д.А.
Представники сторін:
від позивача: Чернецький Р.В.;
від відповідача: Попічко Р.Р.
До Господарського суду міста Києва звернулося Міністерство оборони України (далі також - позивач, Міністерство) з позовом до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (Далі також - відповідач, ДК «Укрспецекспорт») про стягнення 12 313 698,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог Міністерство оборони України вказує, що у зв'язку з несвоєчасним постачанням Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» товарів за державним контрактом на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/104 від 07.04.2022 наявні правові підстави для стягнення з відповідача штрафних санкцій у загальному розмірі 12 313 698, 40 грн, з яких: пеня - 4 547 616, 02 грн, штраф за прострочення поставки - 7 766 082, 38 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 відкрито провадження у справі 910/10163/23 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання (суддя Баранов Д.О.).
21.08.2023 відповідачем подано відзив на позов, а 31.08.2023 позивач надав відповідь на відзив.
Крім того, 06.09.2023 до суду від відповідача надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив.
Відповідно до розпорядження В.о. керівника апарату Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 року №05-23/1094/23 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв'язку зі звільненням судді Баранова Д.О.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2023 року, справу № 910/10163/23 передано на розгляд судді Підченку Ю.О.
Ухвалою суду від 16.10.2023 справу прийнято до провадження та призначено підготовче засідання на 16.11.2023.
14.11.2023 до суду звернувся відповідач із клопотаннями про долучення доказів.
Суд розглянув клопотання відповідача від 14.11.2023 про долучення доказів та задовольнив його.
З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 18.01.2024.
Представники сторін безпосередньо в судовому засіданні 18.01.2024 надали усні пояснення по суті спору та стосовно заявлених відповідачем розстрочення виконання рішення й зменшення розміру штрафних санкцій.
У судовому засіданні 18.01.2024 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
07.04.2022 між Міністерством оборони України (як замовником) та Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (як виконавцем) укладено державний контракт № 403/1/22/104 (далі також - контракт) за умовами якого виконавець зобов'язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства товари оборонного призначення (далі - товари) у кількості та у строки, зазначені в Специфікації товарів, що поставляються за державним контрактом (далі - Специфікація), що постачається в умовах воєнного стану з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини (Додаток 1 до контракту), а замовник - прийняти через вантажоодержувача та оплатити такі товари.
Відповідно до п.п. 2.1., 2.3. контракту, орієнтовна вартість товару на момент укладення контракту без урахування податку на додану вартість становить 303 619 985, 85 грн. Розрахунки проводяться шляхом оплати замовником поставленого товару протягом 15 банківських днів після пред'явлення виконавцем рахунку на оплату товару та документів, зазначених у п. 2.5 контракту.
Згідно з п. 2.5 контракту, усі платіжні документи за контрактом оформлюється з дотриманням вимог законодавства. Виконавець надсилає замовнику рахунок протягом 10 календарних днів з дня поставки товару. До рахунку додаються:
- акт приймання-передачі товару;
- товаросупровідна документація та/або декларація;
- протокол погодження договірної ціни на поставку (закупівлю) товару.
На підставі зазначених документів не пізніше 5-денного терміну після їх отримання, сторонами оформляється акт приймання-передачі товару за контрактом, який є підставою для проведення розрахунків.
Як вбачається з пункту 2.6. контракту, замовник може здійснювати попередню оплату в розмірі 97 % від орієнтовної вартості товару за контрактом на строк не більше, як на 9 місяців з дати перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця. У разі проведення попередньої оплати, товар поставляється не пізніше строку поставки товару, зазначеного у Специфікації, що поставляється.
У розділі 3 контракту сторони погодили, що товар поставляється виконавцем замовнику та передається вантажоодержувачу в пункті перетину державного кордону (місце поставки), який сторони узгодять додатково та письмово. Про час відвантаження товару виконавець повідомляє вантажоодержувачу не пізніше ніж за 24 години до початку відвантаження. Датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки товару є дата, зазначена в товаросупровідній документації.
Відповідно до пункту 4.1. контракту, виконавець зобов'язаний поставити товар згідно з умовами контракту не пізніше строку, визначеного Специфікацією та надати замовнику документи згідно пункту 2.5. контракту.
Згідно з пунктом 10.1. контракту, контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022.
Як стверджує позивач, 14.04.2022 на виконання п. 2.6. контракту замовник здійснив попередню оплату в розмірі 294 511, 00 грн, а відповідно до Специфікації товар мав бути поставлений виконавцем до 30.06.2022.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, на думку позивача, що відповідач вчасно поставив 10032 одиниці товару, з порушенням строків поставлено 27386 одиниць товару, а 6651 одиниць товару станом на дату подання позову взагалі поставлено не було.
Заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилався, зокрема, на таке:
- В умовах сьогоднішньої повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України та введеного в Україні воєнного стану на компанію покладено виконання критично важливих для забезпечення національної безпеки і оборони держави завдань щодо забезпечення закупівель для збройних сил України та інших військових формувань сучасного озброєння та військової техніки, які знаходяться на озброєнні, а також тих зразків озброєння та військової техніки, які в подальшому можуть бути прийняті на озброєння;
- частина товару у кількості 6651 одиниць так і не була поставлена іноземним постачальником з причини передачі цього товару урядом Румунії в Україну у якості матеріально-технічної допомоги;
- з вини іноземного постачальника відбулось порушення строку виконання контракту про імпортну поставку в Україну товару як продукції оборонного призначення для потреб кінцевого споживача Міністерства оборони України;
- відповідач вжив усіх заходів, необхідних для належного виконання ним зобов'язання за контрактом;
- протягом усього часу існування правовідносин між сторонами, відповідач добросовісно виконував обов'язки за контрактом, не вчиняв та не вчиняє жодних неправомірних дій по відношенню до позивача, спрямованих на настання у нього збитків чи інших негативних наслідків;
- фінансова діяльність відповідача спрямована на забезпечення систематичного надходження, ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою функціонування підприємства;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- позивач не вказав у позові про понесені ним збитки у зв'язку з порушенням умов контракту;
- збитки у позивача відсутні, з чого можна зробити висновок про значне перевищення розміру штрафних санкцій перед розміром збитків;
- стягнення з відповідача значних сум штрафних санкцій призведе до ще більшого погіршення фінансового становища відповідача та до негативних наслідків у питаннях забезпечення обороноздатності держави в умовах повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України та введеного в Україні воєнного стану.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами контракту № 403/1/22/104 від 07.04.2022 суд дійшов висновку, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На підтвердження заявленого позову Міністерство надало копії митних декларацій, актів приймання-передачі товару, повідомлень-підтверджень.
Наявними у матеріалах справи фактичними даними підтверджується факт порушення строків поставки 27386 одиниць товару та не поставлення 6651 одиниць товару за контрактом.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 7.2. контракту, у разі порушення строків поставки товару виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого (недопоставленого) товару за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 діб з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної суми.
Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк обов'язку за контрактом щодо поставки товару частково не виконано, чим допущено прострочення виконання зобов'язання, а тому дії відповідача є порушенням зобов'язання, і він вважається таким, що прострочив. Відповідно, позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені та штрафу.
Перевіривши розрахунок пені та штрафу судом встановлено, що вказаний розрахунок здійснено з урахуванням встановленого договором строку, визначений позивачем період нарахування є обґрунтованим, розрахунок арифметично правильний, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення штрафу в розмірі 7 766 082, 38 грн та пені в розмірі 4 547 616, 02 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Стосовно вимог відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 90% та розстрочення сплати пені та штрафу, то суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналогічні приписи наведено у статті 233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Відповідач не навів належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин.
Водночас, слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Суд зазначає, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, укладаючи спірний контракт із строком поставки відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов'язання з поставки товару та відповідно об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання у вказаний договором строк.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 у справі № 910/17259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/496/18, від 15.08.2018 у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 у справі № 904/1782/19 та від 05.09.2019 у справі № 910/1338/19.
Статтею 17 Конституції України встановлено, що оборона України, захист її суверенітету територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу.
Основи організації оборони та повноваження державних органів по її забезпеченню, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб щодо зміцнення обороноздатності країни встановлює Закон України "Про оборону України".
Статтею 3 Закону України "Про оборону України" передбачено, що підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого часу включає забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою та іншою технікою, а також створення високоефективних засобів збройної боротьби.
Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке відповідно до статті 3 та частини першої статті 10 Закону України "Про оборону України", Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671 є центральним органом виконавчої влади і військового управління, що забезпечує проведення до життя державної політики у сфері оборони держави та військового будівництва, керівництва Збройними Силами України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань і в процесі їх виконання взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади.
З урахуванням викладеного, невиконання, порушення строків виконання умов державного контракту впливає на ефективність обороноздатності держави в цілому та на репутацію Міністерства оборони України.
Крім того, відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Водночас, спірні відносини стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії особливого періоду. Водночас, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони Держави. Тоді як неналежне виконання своїх зобов'язань відповідачем, який вільно, діючи на власний ризик, усвідомлюючи і ту загальновідому обставину, яка не підлягає доведенню, про особливий період, в якому функціонують воєнні органи державної влади та Збройні Сили України, взяв на себе зобов'язання із визначеними в договорі умовами здійснити поставку товару, неналежне виконання якого має негативний вплив на обороноздатність країни та на репутацію Міністерства оборони України.
Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у Постановах від 09 червня 2022 року у справі №910/8425/19, від 15 червня 2022 року у справі №922/2141/21.
За таких обставин, суд відмовляє у зменшенні розміру штрафу та пені на 90%.
Відповідач також просить розстрочити виконання рішення суду.
Відповідно до ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Відповідач не долучив належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для розстрочення виконання рішення суду. Суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача про розстрочення стягнення санкцій у зв'язку з її необґрунтованістю.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288, 331, Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Міністерства оборони України задовольнити.
2. Стягнути з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 36; код ЄДРПОУ 21655998) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6; код ЄДРПОУ 00034022) пеню в розмірі 4 547 616,02 грн, штраф в розмірі 7 766 082,38 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 184 705,47 грн. Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 29.01.2024 року.
Суддя Ю.О.Підченко