ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.12.2023Справа № 910/9478/23
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" (08137, Київська обл., Бучанський р-н, село Софіївська Борщагівка, вул.Волошкова, будинок 42/2, офіс 1)
до 1. Головного управління Національної поліції в Київській області (01601, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВОЛОДИМИРСЬКА, будинок 15)
2. Державної казначейської служби України (01601, місто Київ, ВУЛИЦЯ БАСТІОННА, будинок 6)
про стягнення 127 339,54 грн.
Представники учасників справи:
Від позивача-1: Діденко Н.О.;
Від відповідача-1: Огородников К.О.;
Від відповідача-2: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" (далі-позивач) звернулись до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі-відповідач-1) та Державної казначейської служби України (далі-відповідач-2) про стягнення 127 339,54 грн, з яких 27 339,54 грн - розмір відшкодування матеріальної шкоди, що становить вартість втраченого майна, 100 000,00 грн - розмір моральної шкоди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 позовну заяву залишено без руху.
09.08.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20.09.2023.
06.09.2023 через систему "Електронний суд" від представника відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник заперечував проти заявлених позовних вимог, зазначивши наступне:
- у даній справі про відшкодування шкоди, завданої іншими юридичними особами, відсутні правові підстави для залучення до розгляду Державної казначейської служби України, як відповідача;
- відповідач-2 не перебував у будь-яких правовідносинах з позивачем та не зобов'язаний відповідати за дії уповноважених осіб, якими заподіяно шкоди товариству;
- зі змісту заявлених позовних вимог ДКС України не вбачає повного обсягу складу цивільного правопорушення для настання цивільно-правової відповідальності у вигляді покладення на відповідача-2 обов'язку з відшкодування збитків;
- позивачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують факт заподіяння йому моральних страждань, та наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідача-1.
11.09.2023 через електронну пошту суду від представника відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву про заперечення проти заявлених позовних вимог у повному обсязі. Представник відповідача-1 у відзиві вказав, що позивачем не надано жодних первинних документів, які підтверджують факт придбання ним товарно-матеріальних цінностей відповідного найменування, на відповідну суму та у відповідній кількості, які у подальшому незаконно, на думку позивача, вилучалась у ході здійснення кримінального провадження №2019110200002299 та документів, що підтверджують співмірність кількості і вартості вилученого майна та заявленої до стягнення суми збитків. Також, відповідач-2 зазначив, що позивач не обґрунтував існування причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та протиправним діями, не надано документального підтвердження погіршення стану здоров'я та інших негативних наслідків, викликаних неправомірними діями або бездіяльністю органу досудового розслідування.
20.09.2023 в підготовче засідання не з'явився представник відповідача-2, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення №0105473522450.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 підготовче засідання по справі відкладено на 16.10.2023.
06.10.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзиви представників відповідача-1 та відповідача-2. Представник позивача акцентував увагу на діях (бездіяльності) та неправомірній поведінці уповноважених осіб ГУ НП в Київській області, в наслідок яких товариству заподіяно збитків у вигляді вартості не повернутого майна, у зв'язку з цим відшкодування вказаної шкоди необхідно здійснити за рахунок Державного бюджету України, розпорядником якого є ДКС України.
Крім того, представник наголосив, що право власності на вилучене майно підтверджується прибутковими накладними, актом введення в господарський оборот об'єкта права інтелектуальної власності «Сервер 1С: Підприємство 8.2» та актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів - «системний блок (корпус) ASUS чорний 500 Вт USB AU 1 fan» та "планшет Samsung".
16.10.2023 в підготовче засідання не з'явився представник відповідача-2, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується витягом з офіційного сайту "Укрпошта" ШКІ № 0105495287587.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.11.2023.
Представник позивача 13.11.2023 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.11.2023.
Представник відповідача-2 13.11.2023 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомлення про доставку електронного листа.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 оголошено перерву у судовому засіданні до 04.12.2023.
Представник відповідача-2 04.12.2023 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомлення про доставку електронного листа. Документ доставлено до електронного кабінету відповідача-2: 14.11.2023. За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача-2 у справі, враховуючи положення п.2 ч. 3 ст. 202 ГПК України.
Представник позивача 04.12.2023 у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача-1 04.12.2023 у судовому засіданні заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до ст. 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та відповідачем.
Згідно зі ст. 240 ГПК України у судовому засіданні 04.12.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
08.08.2019 працівниками органів досудового розслідування було проведено обшук в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 , під час якого виявлено та в подальшому вилучено речі.
Ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.08.2019 задоволено клопотання старшого слідчого СВ Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області про арешт майна у кримінальному провадженні за № 12019110200002299 від 13.05.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України. Накладено арешт на речі та документи, які виявлені та вилучені під час обшуку в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 .
08.08.2019 на підставі ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області №369/10020/19 від 02.08.2019 проведено обшук за місцем здійснення фактичної господарської діяльності ТОВ «БУДІВЕЛЬНО-ПРОЕКТНА ФІРМА УКРАЇНА» за адресою: АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_2 , під час якого виявлено та в подальшому наступні речі.
Ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.08.2019 задоволено клопотання старшого слідчого СВ Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області про арешт майна у кримінальному провадженні за № 12019110200002299 від 13.05.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України. Накладено арешт на речі та документи, що були виявлені та вилучені під час обшуку, що відбувався 08.08.2019 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 .
Ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.06.2021 задоволено частково клопотання адвоката Діденко Н.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про скасування арешту майна. Скасовано арешт майна у кримінальному провадженні № 12019110200002299, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.05.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України, накладений ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.08.2019 у справі № 369/10617/19, в частині накладення арешту на:
- планшет марки «Samsung», чорного кольору, серійний номер 355620/09/115124/7; СR52K801G4HD, який поміщено до спец пакету № 7139085;
- ноутбук марки «Apple» серійний номер № CO2LGMH4FSN7, який поміщено до спец пакету № 7139083;
- ноутбук марки «Apple» серійний номер № CСO2VR51HG1WK, який поміщено до спец пакету № INZ4066222;
- ноутбук марки «DELL» чорного кольору серійний номер 29839165454, який поміщено до спец пакету № INZ4066222. В задоволенні іншої частини клопотання - відмовлено.
Також, ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.06.2021 задоволено частково клопотання адвоката Діденко Н.О., яка діє в інтересах ТОВ "Будівельно-проектна фірма Україна", про скасування арешту майна. Скасовано арешт майна у кримінальному провадженні № 12019110200002299, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.05.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України, накладений ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.08.2019 у справі №369/10619/19, в частині накладення арешту на:
- флеш-накопичувач марки «Apacer», 8G, gAP8GAH111, 541632201092, поміщено до спец.пакету МВС №INZ4066351;
- флеш-накопичувач марки «Genins»: FSUGMZLD, чорного кольору, поміщено до спец.пакету МВС №INZ4066351;;
- спеціальний технічний засіб RF Bug Detector, сірого кольору, поміщено до спец.пакету МВС №INZ4066351;
- диктофон марки Olympus, VN-713PC, чорного кольору, поміщено до спец.пакету МВС №INZ4066351;
- невідомий електричний виріб @hua TECHNOLOGY з накопичувачем марки TOSHIBA SEP-2016, s/n 96T65K8AS, TZ5, поміщено до спец.пакету МВС №INZ4066351;
- відеореєстратор периметру марки WD20EZRZ, s/n WCC4M622KLED, MDL:WD20EZRZ-00Z5HBO, поміщено до спец.пакету МВС №INZ4066351;
- ноутбук марки DELL, s/n 52X3CL2 та зарядний пристрій марки DELL, номер
CN-00285k-CH200-84Q-054E-A05, поміщено до спец. пакету МВС №INZ4066354;
- системний блок марки «GIGABYTE CHASSIS», чорного кольору, поміщено до поліетиленового пакету зеленого кольору №30079182;
- хасп - ключ з надписами Н4NETS ORGL8, червоного кольору, поміщено до поліетиленового пакету зеленого кольору №30079182;
- ноутбук марки DELL, s/n GB078L2, чорного кольору та зарядний пристрій марки DELL, номер CN-ОМGJN9-LOC00-83R-A2A1-A05, поміщено до спец. пакету МВС №INZ4066355;
- ноутбук марки «ACER», s/n NXGNPEU023726008C47600, A315-51-576E та зарядний пристрій LITENO, model PA-1450-26, ADT KP04503010720035EDPE01, поміщено до спец. пакету МВС №INZ4066356;
- системний блок марки ASUS, 94X350049251 чорного кольору, поміщено до поліетиленового пакету зеленого кольору, б/н, скріплено біркою з підписами слідчого та понятих. В задоволенні іншої частині клопотання - відмовлено.
23.06.2021 позивач звернувся до Бучанського РУП ГУНП в Київській області з клопотанням про повернення майна за вих.№23/21, долучивши оригінали ухвал суду від 17.06.2021 про часткове скасування арештованого майна.
09.07.2021 старшим слідчим Бучанського РУП ГУНП надано відповідь на клопотання від 23.06.2021 про встановлення місцезнаходження вилучених речей.
17.08.2021 адвокатом Діденко Н.О. надіслано слідчому Бучанського РУП ГУНП в Київській області Громадському Б.А. адвокатський запит про надання інформації відносно виконання ухвали суду. На підтвердження відправлення запиту до суду надано опис вкладення у цінний конверт з повернення повідомлення, поштова накладна та фіскальний чек.
Однак, позивач відповідь на вказаний запит не отримав.
17.12.2021 адвокатом Діденко Н.О. повторно надіслано слідчому Бучанського РУП ГУНП в Київській області Громадському Б.А. адвокатський запит про надання інформації відносно виконання ухвалу суду. На підтвердження відправлення запиту до суду надано опис вкладення у цінний конверт з повернення повідомлення, поштова накладна та фіскальний чек.
24.12.2021 старшим слідчим Бучанського РУП ГУНП надано відповідь на адвокатський запит від 17.12.2021, з якої вбачається, що уповноваженою особою органу досудового розслідування здійснюють всі можливі заходи для встановлення місцезнаходження вилучених речей.
02.02.2022 уповноваженим представником товариства на адресу відповідача-1 надіслано скаргу про порушення прав на захист, володіння майном та бездіяльність слідчого. На підтвердження відправлення запиту до суду надано опис вкладення у цінний конверт з повернення повідомлення, поштова накладна та фіскальний чек.
09.12.2022 за результатними розгляду скарги позивача, відповідачем-1 надано інформацію про заміну слідчого відносно розслідування кримінального провадження та надіслання листа до Києво-Святошинської окружної прокуратури в Київській області щодо встановлення місцезнаходження неповернутих речових доказів.
Відповідно до наказу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" про проведення щорічної інвентаризації від 30.01.2023, товариством виявлено недостачу : хасп - ключ з надписами H4NETS ORGL8 вартість - 10 560.00 грн., системний блок марки ASUS, 94X350049251 чорного кольору - 11 124.54грн., планшет Samsung CR52K801G4HD вартість - 5 655.00 грн. У зв?язку з відсутністю товарно-матеріальних цінностей - директор ОСОБА_1., зазначив про проведення претензійно-позовної роботи щодо відшкодування збитків товариству.
Позивачем долучено до матеріалів справи прибуткову накладну №2724 від 24.12.2014, надходження НМА №2 від 27.09.2011, прибуткову накладну № 2567 від 21.12.2011, на підтвердження вартості та належності позивачу вищевказаних речей.
Як вбачається з рапорту слідчого СВ Бучанського РУП ГУ НП в Київській області, 16.03.2023 в порядку статті 209 КПК України виявлено відсутність речових доказів - спеціальний технічний засіб RF Bug Detektor, сірого кольору; хасп-ключ з надписом H4NETS ORGL8, червоного кольору; системний блок марки ASUS, 94X350049251 чорного кольору; планшет марки «Samsung» чорного кольору серійний номер 355620/09/115124/7, CR52K801G4HD.
Звертаючись до суду з позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" зазначило, що внаслідок неправомірних дій посадових осіб органів досудового розслідування, позивачу завдано збитків, оскільки майно, яке було вилучене під час проведення обшуків в ході кримінального провадження, не повернуто, у зв'язку з чим заявник просить стягнути з відповідачів 127 339,54 грн, з яких 27 339,54 грн - розмір відшкодування матеріальної шкоди, 100 000,00 грн - розмір моральної шкоди.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є їх порушення, невизнання або оспорювання. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорювання) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди тощо.
Статтями 22, 23 Цивільного кодексу України передбачено право особи, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, на їх відшкодування, а також на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
До збитків віднесено: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України).
Велика Палата Верховного суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17 визначила, що збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
З матеріалів справи вбачається, що працівниками органів досудового розслідування під час проведення обшуку було вилучено майно, яке протягом тривалого періоду не поверталось позивачу. Як наслідок, товариство зазнало збитків у розмірі 27 339,54 грн, у зв'язку із втратою речових доказів. Крім того, факт втрати відповідного майна підтверджено рапорту слідчого СВ Бучанського РУП ГУ НП в Київській області від 28.03.2023.
Водночас моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України).
Верховний Суд у постанові від 29.09.2021 у справі №166/122/20 зауважив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
В обґрунтування заподіяної відповідачем-1 моральної шкоди, позивач зазначив про тривалість його моральних страждань, наявність негативних наслідків, які відзначились на діловій репутації товариства, зниження престижу та довіри до діяльності юридичної особи. Крім того, позивач певний період часу не мав можливості здійснювати належним чином господарську діяльність, оскільки на комп'ютерну техніку (сервер) з базою « 1С Підприємство» було накладено арешт. Як наслідок, товариством втрачено сервер з єдиною базою « 1С Підприємство», яка містила відомості про комерційну таємницю, втрачено постачальників та більшість трудового колективу.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду також врегульований Законом №266/94-ВР.
Перелік незаконних дій, які охоплюються частиною 1 статті 1176 Цивільного кодексу України та Законом №266/94-ВР, є вичерпним. За відсутності ж підстав для застосування частини 1 статті 1176 Цивільного кодексу України та Закону №266/94-ВР в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини 6 зазначеної статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи з загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами.
Позивачем акцентовано увагу суду на систематичну бездіяльність органів досудового розслідування відносно неповернення арештованого майна, яке належало Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна". Товариство неодноразово зверталось до правоохоронних органів з клопотанням про повернення арештованого майна, адвокатськими запитами про надання інформації щодо месцязнаходження рахованих доказів та скаргами на бездіяльність слідчого.
Так, згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до частини 1 статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що відповідальність за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади (зокрема органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування) при здійсненні ними своїх повноважень, настає незалежно від вини цього органу.
Водночас для застосування такого заходу цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, необхідною є наявність усіх інших елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка (рішення, дії чи бездіяльність) особи, що завдала шкоду; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками (збитки мають бути наслідком саме протиправної поведінки особи, що завдала шкоду, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого потерпілого або третіх осіб).
Тобто, відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім і невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають зазначеного прямого причинно-наслідкового зв'язку, є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
При цьому щодо питання самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади тощо під час розгляду справ про відшкодування шкоди, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17 виснувала, що питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами Кримінального процесуального кодексу України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
Як вбачається з матеріалів справи, органами досудового розслідування протягом тривалого часу не було повернуто майно, на яке накладався арешт в рамках кримінального провадження № 12019110200002299, а саме: системний блок марки ASUS, 94X350049251 чорного кольору, з програмним забезпеченням сервер 1 С та планшет марки «Samsung» чорного кольору серійний номер 355620/09/115124/7, CR52K801G4HD.
Відповідно до п. 32 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1104 від 19.11.2012, фінансування витрат, пов'язаних із зберіганням чи пересиланням речових доказів, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання.
Згідно із п. 13 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Державної податкової адміністрації України, Верховного суду України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Державної судової адміністрації України №51/401/649/471/23/125 від 27.08.2010, витрати, пов'язані із зберіганням речових доказів, цінностей та іншого вилученого майна, несе орган, на зберіганні якого знаходиться вилучене майно. У випадках, коли майно передається на зберігання в інші установи, підприємства, організації як таке, що потребує спеціальних умов зберігання, такі витрати покриваються за рахунок держави.
У разі направлення у подальшому кримінальної справи до суду з обвинувальним висновком чи для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності такі витрати на підставі пункту другого частини першої статті 91 КПК України (1001-05) включаються до складу судових витрат, питання про які вирішується судом у порядку, передбаченому статтею 93 КПК України ( 1001-05 ).
Частиною 1 статті 98 КПК України передбачено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до частин 1, 2, 5, 6 ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу. Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якому він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ наданий, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Речові докази та документи, надані суду, зберігаються в суді, за винятком випадків, передбачених частиною шостою цієї статті, а також речових доказів у вигляді громіздких або інших предметів, що вимагають спеціальних умов зберігання, які можуть знаходитися в іншому місці зберігання. Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню: повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження; передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження; знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан; передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров'я людей або довкілля. Речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.
Згідно із положень КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом. Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Відповідно до статті 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду. Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов'язана скласти відповідний протокол, копія якого надається особі, у якої вилучено майно, або її представнику. Після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов'язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Положеннями ст. 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: 1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; 2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; 3) у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу; 4) у разі скасування арешту; 5) за вироком суду в кримінальному провадженні щодо кримінального проступку.
Відповідно до статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
З огляду на викладені положення вбачається, що з моменту надання майну статусу речового доказу в кримінальному провадженні та застосування до нього таких заходів збереження, як накладення арешту, будь-яка можливість подальшого розпорядження ним обумовлюється прийняттям відповідних рішень органом досудового розслідування у визначеному законодавством порядку.
Тобто, прийняття рішення щодо збереження речового доказу шляхом його арешту позбавляє особу, у володінні якого фактично знаходиться таке майно, можливості розпоряджатися ним будь-яким чином за відсутності вказівки про це органу досудового розслідування, яким ініційовано відповідне збереження, а відтак, і автоматично покладає на таку особу обов'язок по збереженню відповідного доказу до його вилучення чи передачі на збереження спеціалізованій установі, підприємству, організації, або ж припинення відповідних заходів збереження у визначених законом випадках.
При цьому, суд звертає увагу на те, що закріплена в наведених положеннях суть арешту речового доказу в кримінальному проваджені, не в залежності від прийняття чи ні рішення щодо передання його на зберігання уповноваженій особі, не лише позбавляє особу, у володінні якої фактично знаходиться таке майно, можливості розпорядження ним, а фактично блокує будь-яку можливість фізичного впливу на нього, в т.ч. шляхом переміщення, адже при здійсненні останнього за відсутності вказівки відповідного органу досудового розслідування існує ймовірність приховування, пошкодження, псування чи знищення такого речового доказу, що буде порушенням мети накладення арешту.
Як вбачається з матеріалів справи, вилучення, арешт та передача на збереження речових доказів була ініційована на підставі клопотання слідчого СВ Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області.
Суд зазначає, що в будь-якому випадку витрати на зберігання речових доказів в кримінальному провадженні покриваються за рахунок коштів державного бюджету, а саме: за рахунок бюджетних коштів, передбачених для утримання органу, що здійснив передачу відповідних доказів на зберігання, або ж безпосереднього за рахунок держави у випадку передачі органом таких доказів на зберігання іншій установі чи підприємству.
За приписами статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Згідно з частиною 1 статті 169 Кримінального процесуального кодексу України у разі скасування арешту тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено.
З огляду на положення наведених норм, а також статей 16, 168, 174 Кримінального процесуального кодексу України та Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 за №1104, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17 зауважила, що обов'язок належно зберігати тимчасово вилучене майно та негайно повернути його після скасування ухвали про накладення арешту на майно прямо передбачений чинним законодавством.
Відповідно до наказу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" про проведення щорічної інвентаризації від 30.01.2023, товариством виявлено недостачу : хасп - ключ з надписами H4NETS ORGL8 вартість - 10 560.00грн., системний блок марки ASUS, 94X350049251 чорного кольору - 11 124.54грн., планшет Samsung CR52K801G4HD вартість - 5 655.00 грн. У зв'язку з відсутністю товарно-матеріальних цінностей - директор ОСОБА_1., зазначив про проведення претензійно-позовної роботи щодо відшкодування збитків товариству.
Позивачем долучено до матеріалів справи прибуткову накладну №2724 від 24.12.2014, надходження НМА №2 від 27.09.2011, прибуткову накладну №2567 від 21.12.2011, на підтвердження вартості та належності позивачу вищевказаних речей.
Уповноважений представник товариства неодноразово звертався до Бучанського РУП ГУНП в Київській області та відповідача-1 з клопотанням про повернення майна, з адвокатськими запитання про надання інформації відносно вилучено майна, скаргою про порушення прав на захист, володіння майном та бездіяльність слідчого.
Відповідно до рапорту слідчого СВ Бучанського РУП ГУ НП в Київській області від 28.03.2023 вбачається, що вищевказані речі у кімнаті для зберігання речових доказів не виявлені.
З огляду на вищевикладене, судом встановлено, що працівниками правоохоронних органів не вжито всіх можливих та допустимих заходів щодо збереження речових доказів, вилучених у рамках кримінального провадження № 12019110200002299, а саме арештованого майна, яке належало Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна".
У зв'язку з цим Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" скористалось своїм правом на звернення до суду за захистом, з позовною вимогою про відшкодування шкоду, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади (зокрема органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування) на підставі ст.ст. 1173 та 1174 ЦК України.
Як зазначалось раніше, чинним законодавством визначено право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Разом з цим, застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Отже суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин, зміст порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Стаття 8 Конституції України передбачає, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР. Для України вона набрала чинності 11 вересня 1997 року і є частиною національного законодавства.
Для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється ЄСПЛ, що передбачено статтею 19 Конвенції.
У статті 32 Конвенції зазначено, що юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47.
Так, суд, в контексті способу обраного позивачем способу захисту, вважає за необхідне врахувати і його ефективність, що також наголошується і у статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Зокрема, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, Заява 28924/04) констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18).
В аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 р. у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).
Таким чином, ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту поновлення порушеного права позивача.
Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.
Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, який проте є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Враховуючи вищезазначене, господарський суд установив, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, призводить у спірних правовідносинах до реального захисту та відновлення порушених прав позивача та законних сподівань у такий спосіб. При цьому, визначення судом правової природи спірних правовідносин, як і їх кваліфікація та застосування норми права, яка регулює відповідні відносини - є повноваженнями суду, які реалізуються з метою дотримання засад господарського судочинства, закріплених у ст. 2 ГПК України.
Таким чином, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту - є ефективним з огляду на вимоги наведених вище положень Цивільного кодексу України та Конвенції з прав людини та основоположних свобод, статті 1 Першого Протоколу до згаданої Конвенції.
Крім того, у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Позивачем заявлені позовні вимоги до Головного управління Національної поліції в Київській області та Державної казначейської служби України про стягнення 127 339,54 грн, з яких 27 339,54 грн - розмір відшкодування матеріальної шкоди, що становить вартість втраченого майна, 100 000,00 грн - розмір моральної шкоди.
Частиною 3 статті 45 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Відповідачем слід вважати особу, яка залучається до участі у справі за вказівкою позивача чи з ініціативи суду, внаслідок припущення, що вона порушила чи оспорює права позивача. Зазвичай відповідачем є особа, яка знаходиться з позивачем у матеріальних правовідносинах.
З системного аналізу ст.ст.4, 45 Господарського процесуального кодексу України слідує, що набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов'язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин сторін, а лише з фактом пред'явлення позову до особи.
Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц.
Проте, виходячи з предмету та підстав позовних вимог, у даному випадку застосування обраного позивачем способу захисту, шляхом «стягнення з Державної казначейської служби України з рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку ……» ніяким чином не призведе до ефективного захисту та дійсного відновлення прав заявника у спірних правовідносинах.
Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій (ч. 2 статті 45 Бюджетного кодексу України).
Відповідно до підпункту 2 пункту 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
Пунктом 36 Порядку передбачено, що у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені в пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду. Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п'яти робочих днів після надходження документів про їх надходження.
Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою. Тому у разі, коли орган стягнення в установлений законом строк не надає відповідний висновок органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.
При цьому, відповідно до частини першої статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, орган Державної казначейської служби України є уповноваженим державою органом, що здійснює списання коштів державного бюджету на виконання судових рішень про відшкодування шкоди, заподіяної юридичним особам, внаслідок незаконних дій (бездіяльності).
У господарському процесі відповідно до частини четвертої статті 56 Господарського процесуального кодексу України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.
Отже, у справі про стягнення шкоди на підставі ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету) .
Відповідно до приписів частини п'ятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України. Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).
При цьому, необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, наведена норма не встановлює, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення.
Отже, резолютивні частини рішень у зазначених спорах не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, а спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України.
Аналогічний правовий висновок наведено у постанові від 08.07.2019 у справі №908/156/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у №910/23967/16.
З огляду на вищевикладене суд зазначає, що залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.03.2020 у справі №641/8857/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц.
Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Аналогічні положення закріплені також і нормами ГПК України, зокрема, ст. 13 названого Кодексу, за приписами якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У силу ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Принцип допустимості доказів, закріплений ст. 77 ГПК України, полягає в тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 названого Кодексу).
Згідно з ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
У силу ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, з аналізу наведених процесуальних норм слідує, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах принципу змагальності, який не лише наділяє сторін відповідними правами, але і покладає на них тягар доказування, тобто обов'язок довести ті обставини, на які сторона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, для застосування того чи іншого способу захисту, перш за все необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. А при оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.
З огляду на обрання Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" у даному спорі такого способу захисту, суд дійшов висновку про його неналежність, що має своїм наслідком ухвалення рішення про відмову у позові.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
2. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 26.01.2024.
Суддя М.Є.Літвінова