номер провадження справи 27/312/23
22.01.2024 Справа № 908/3578/23
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., розглянувши матеріали справи
за позовом: Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “УСГ” (вул. І.Федорова, 32-А, м. Київ, 03038, ідентифікаційний код юридичної особи 30859524)
до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО” (пр. Моторобудівників, 34, м. Запоріжжя, 69068, ідентифікаційний код юридичної особи 13622789)
про стягнення 11 405 грн 00 коп.
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “УСГ” про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО” 11 405 грн 00 коп страхового відшкодування.
Відповідно до протоколу розподілу судової справи між суддями від 04.12.2023 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3578/23 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 11.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3578/23, присвоєно справі номер провадження 27/312/23 та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Розгляд справи по суті розпочався 11.01.2023.
Згідно з ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 250 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами загального або спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву. Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.
Від відповідача відзиву на позовну заяву та будь-яких заяв або клопотань не надходило, про розгляд справи відповідач повідомлений належним чином.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 11.12.2023 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 10.01.2024.
15.12.2023 відповідач сформував в системі «Електронний суд» відзив, позовні вимоги визнав у повному обсязі на суму 11 405 грн 00 коп. Крім цього, відповідач просив суд на підставі ст. 130 ГПК України повернути позивачу з державного бюджету 50% сплаченого судового збору та зменшити витрати на оплату правничої допомоги до 1 000 грн 00 коп.
Відповідно до ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 22.01.2024.
Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд
30.12.2021 між Приватним акціонерним товариством “Страхова компанія “УСГ” та Підприємством з іноземними інвестиціями «ВІП-Рент» був укладений Генеральний договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-КСКО-0199-2700/22-AVIS, предметом якого є страхування транспортних засобів, зазначених в додатках до нього.
Відповідно до Додаткової угоди, одним із застрахованих транспортних засобів є автомобіль «BMW», державний реєстраційний № НОМЕР_1 .
Як встановлено судом, 22.07.2023 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «BMW», державний реєстраційний № НОМЕР_1 та транспортного засобу «Hyundai Accent», державний реєстраційний № НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 .
Постановою Печерського районного суду м. Київ від 31.08.2023 по справі № 757/33146/23-п, ОСОБА_1 визнано виннним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, яке виразилось у порушенні водієм правил дорожнього руху, що призвело до пошкодження транспортних засобів.
24.07.2023 страхувальник - Підприємство з іноземними інвестиціями «ВІП-Рент» звернувся до страховика Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “УСГ” з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
26.07.2023 було складено акт огляду пошкодженого транспортного засобу автомобіля «BMW», державний реєстраційний № НОМЕР_1 , в якому міститься опис пошкоджень автомобіля.
На підставі рахунку-фактури № КЗС00003145 від 26.07.2023 розрахунок суми страхового відшкодування склав 14 605 грн 00 коп.
15.08.2023 на підставі акту виконаних робіт № КНЗ00002938 від 04.08.2023 було складено страховий акт № СТОКА-21059 та розрахунок суми страхового відшкодування.
Відповідно до умов договору Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “УСГ” здійснило виплату страхового відшкодування за відновлювальний ремонт автомобіля «BMW», державний реєстраційний № НОМЕР_1 у розмірі 14 605 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 71235 від 15.08.2023.
Цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу транспортного засобу «Hyundai Accent», державний реєстраційний № НОМЕР_2 застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо”, що підтверджується полісом обов'язкового страхування серії ЕР № 215531503, який був діючим на 22.07.2023 (станом на час скоєння ДТП).
Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування № 48967 від 16.08.2023, просив перерахувати сплачене Приватним акціонерним товариством “Страхова компанія “УСГ” страхове відшкодування на вказаний розрахунковий рахунок позивача. До заяви додані копії документів на підтвердження здійсненої виплати.
Заява з додатками отримана відповідачем 21.08.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідь на вказану заяву у матеріалах справи відсутня та відповідачем не подана. Доказів відшкодування відповідачем коштів матеріали справи не містять.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” (далі - Закон України).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання.
Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження). Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
З огляду на встановлену у наведеній вище нормі чинного законодавства презумпцію вини, відповідач звільняється від обов'язку відшкодування шкоди в тому випадку, якщо доведе, що шкода завдана не з його вини.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.
Враховуючи приписи ст. 75 ГПК України, при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов'язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 234/16272/15-ц.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України “Про страхування”, договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується з положеннями ст. 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Аналогічний припис викладений у ст. 988 ЦК України.
Статтею 9 вказаного вище Закону передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Як встановлено судом, позивач (страховик) виконав зобов'язання перед своїм страхувальником за Генеральним договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-0199-00270 від 23.09.2015 та на підставі перелічених страхового акту та заяви страхувальника здійснив страхову виплату у загальній сумі 38 196 грн 75 коп., що підтверджується відповідними платіжною інструкцією 42277 від 21.02.2023.
У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку з виплатою коштів за договором добровільного майнового страхування.
Відповідно до ст. 6 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Статтею 18 Закону України “Про страхування” визначено, що факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17 викладено правову позицію, що згідно з положеннями статті 11 ЦК України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків. У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов'язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.
За змістом статей 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 27 Закону України “Про страхування” та статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).
Згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи норми ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", якими регулюються правовідносини між сторонами у справі, позивач - ПАТ «Страхова компанія “УСГ”, виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором страхування, отримав від останнього права кредитора до ТДВ “Страхова компанія “Кредо”, яке застрахувало цивільно-правову відповідальність власника автомобіля перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу.
Даної обставини відповідач не заперечив.
Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У відповідності до п. 12.1 ст. 12 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Аналогічний припис викладений у ст. 9 Закону України "Про страхування".
Згідно полісу ЕР215531503 франшиза встановлена у розмірі 3 200 грн 00 коп.
Ліміт відповідальності страховика за шкоду майну становить: 160 000 грн 00 коп.
Отже, сума страхового відшкодування, яку повинен сплатити відповідач складає 11 405 грн 00 коп. (14 605 грн 00 коп.-3 200 грн 00 коп.= 11 405 грн 00 коп.
Згідно з ч. 35.1 ст. 35 Закону України “ Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ”, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до ч. 36.2 ст. 36 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: - у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; - у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
У постанові Верховного Суду від 06.07.2018 у справі № 924/675/17 викладено таку правову позицію.
Згідно з положеннями статті 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Згідно зі ст. 29 та п. 32.7 ст. 32 цього Закону, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика).
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру виходять з фактичної суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах №№ 910/3650/16, 910/32969/15 та у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 910/3867/16, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16.
Відтак, наявність рахунка-фактури станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля, та платіжного доручення про перерахування суми страхового відшкодування, на думку суду, є достатніми доказами здійснених позивачем витрат з виплати страхового відшкодування.
Згідно з п. 37.2 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", рішення страховика про відмову у здійсненні страхової виплати повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.
За приписами п. 36.7 ст. 36 даного Закону, рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку.
У матеріалах справи відсутнє рішення відповідача про відмову у здійсненні страхового відшкодування позивачу.
Відповідно до п. 9.4 ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.
Відповідно до абз. 18 ст. 2 Закону України «Про страхування», франшиза - це частцна збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про обов 'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власнице наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
З огляду на це, сума страхового відшкодування належного з відповідача до сплати позивачу складає 11 405 грн 00 коп.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі “Горнсбі поти Греції” зазначено: “…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані.
Відповідач не надав суду доказів виплати позивачу страхового відшкодування в розмірі 11 405 грн 00 коп.
Як зазначалося судом вище, 15.12.2023 до суду від відповідача, за підписом Сєдової П.І., яка діє на підставі довіреності б/н від 27.10.2023, виданої керівником ТДВ “СК “Кредо” Кривцуном В.В., надійшов відзив, згідно якого визнано позов ПАТ “СК “УСГ” до ТДВ “СК “Кредо” про відшкодування матеріальної шкоди, завданої в результаті ДТП в порядку суброгації в сумі 11 405 грн 00 коп.
Відповідно ч. 2 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч. 5 ст. 191 ГПК).
Відзив, в якому зазначено про визнання позову в сумі 11 405 грн 00 коп., підписано уповноваженим представником Сєдовою П. І., що діє на підставі довіреності б/н від 27.10.2023, виданої керівником ТДВ “СК “Кредо” Кривцуном В.В., який згідно даних з ЄДРЮО ФОП та ГФ є керівником та представником юридичної особи. Будь-яких обмежень щодо представництва не зазначено.
Згідно ч. 4 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Пунктом 6 ст. 236 ГПК України визначено, якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Суд вважає, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права та інтереси інших осіб. Представник відповідача, підписавши відзив, в якому зазначено про визнання позову, має повноваження на вчинення цих дій і його дії не суперечать інтересам ТДВ “СК “Кредо”. Внаслідок цього суд дійшов до висновку про можливість прийняття визнання позову відповідачем.
Дослідивши наявні матеріали справи, враховуючи визнання позову відповідачем, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Частиною 1 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи, що позивачем при поданні цього позову до суду сплачено 2 684 грн 00 коп. судового збору, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд вважає за можливе 50% судового збору в розмірі 1 342 грн 00 коп. повернути позивачу з Державного бюджету про що винести відповідну ухвалу та стягнути з відповідача на користь позивача 50% судового збору у розмірі 1 342 грн 00 коп.
Позивач просив стягнути з відповідача на його користь 5 000 грн 00 коп. витрат на професійну правову допомогу.
Відповідно ч. 1 та ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно пункту 9 частини 3 ст. 162 ГПК України, позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Згідно викладеного у позовній заяві попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, понесених позивачем, позивачем понесено судові витрати у вигляді сплати 2 684 грн 00 коп. судового збору за подання до суду позовної заяви та 5 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат,необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.
На підтвердження стягнення суми 5 000 грн 00 коп. правових витрат позивачем подано копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 1-12/2022-К від 20.12.2022, укладеного між Адвокатським бюро “Гедз” та Приватним акціонерним товариством “Страхова компанія “УСГ” (клієнт), предметом якого (пункт 1.1) є надання адвокатським бюро правової (правничої) допомоги в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, зокрема, представництво клієнта в судах будь-якої інстанції з усіма правами, наданими позивачу, у тому числі з правом подання позову.
Згідно п. 5.1 договору, за надання правової (правничої) допомоги Адвокатським бюро у справах, де клієнт виступає в якості позивача, клієнт перераховує на розрахунковий рахунок Адвокатського бюро гонорар, розмір якого становить 5 000 грн 00 коп. за кожну справу. Клієнт перераховує гонорар Адвокатському бюро не пізніше 5 робочих днів після надання Адвокатським бюро акту виконаних робіт та рахунку до нього.
Згідно п. 7.1 договір укладений на строк до 31.12.2023.
Отже, розмір гонорару за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, від 20.01.2021 у справі № 357/11023/18.
Згідно з підписаним між сторонами за договором № 1-12/2022-К від 20.12.2022 актом виконаних робіт від 27.11.2023, Адвокатським бюро “Гедз” надано Приватному акціонерному товариству “Страхова компанія “УСГ” правничу допомогу, зокрема, по страховій справі № СТОКА-2159, страхувальник Підприємство з іноземними інвестиціями «ВІП-РЕНТ», дата ДТП - 22.07.2023; клієнт за виконану роботу сплачує Адвокатському бюро гонорар у розмірі 5 000 грн 00 коп. за кожну справу, що в загальному розмірі становить 15 000 грн 00 коп. (за три страхові справи згідно акту).
Сума 15 000 грн 00 коп., згідно вказаного акту, сплачена позивачем на користь АБ “Адвокатське бюро “Гедз” згідно платіжної інструкції № 5240 від 27.11.2023.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України” (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України” (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі “East/West Alliance Limited" проти України”, від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України” (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд враховує, що обов'язок доведення неспівмірності витрат в силу приписів частини п'ятої статті 126 ГПК України покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Такий висновок викладений у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
Відповідач у відзиві зауважив, що підготовка даної справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної підготовки, оскільки справа є малозначною та розглядається в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін. При виготовленні позовної заяви за таку послугу адвоката як: повний збір, аналіз та ознайомлення з усіма документами не вимагалося проводити додатковий аналіз великої кількості законів та підзаконних актів. Звернув увагу, що така послуга як копіювання, завірення, зшивання додатків до позовної заяви, підготовка справи до відправки не потребувала професійних навичок. Вважає, що витрати на правничу допомогу підлягають задоволенню в розмірі 1 000 грн 00 коп.
Суд враховує, що справа є малозначною, не складною за кількістю доказів, судова практика вирішення цих спорів є сталою, тому підготовка позовної заяви не потребувала вивчення значної кількості матеріалів, законодавчих актів та судової практики, спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України та Законами України “Про страхування” та “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів). Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
Суд вважає обґрунтованим та співмірним з заявленою ціною позову та складністю виконаної роботи розмір витрат на правову допомогу в розмірі 2 000 грн 00 коп.
Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу в сумі 2 000 грн 00 коп.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “УСГ”, м. Київ до Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО”, м. Запоріжжя задовольнити.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО” (пр. Моторобудівників, 34, м. Запоріжжя, 69068, ідентифікаційний код юридичної особи 13622789) на користь Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “УСГ” (вул. І. Федорова, 32-А, м. Київ, 03038, ідентифікаційний код юридичної особи 30859524) 11 405 (одинадцять тисяч чотириста п'ять) грн 00 коп. страхового відшкодування, 1 342 (одну тисячу триста сорок дві) грн. 00 коп. судового збору, 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп. витрат на надання правової допомоги.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повернути з Державного бюджету України Приватному акціонерному товариству “Страхова компанія “УСГ” (вул. І. Федорова, 32-А, м. Київ, 03038, ідентифікаційний код юридичної особи 30859524) 50 % судового збору сплаченого при поданні позову в розмірі 1 342 (одна тисяча триста сорок дві) грн 00 коп. судового збору, відповідно до платіжної інструкції № 5243 від 27.11.2023.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 29.01.2024.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.