"30" листопада 2023 р. Справа № 607/9173/22
Провадження № 2/596/60/2023
Гусятинський районний суд Тернопільської області
в складі: головуючого судді Цвинтарної Т.М.
при секретарі
судового засідання Рудніцькій О.П.
за участю: позивача ОСОБА_1
представника позивача - адвоката Тришака О.Г.
педагога ОСОБА_2
психолога ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Гусятин цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання дитини, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування своїх вимог позивачка вказала, що 18 червня 2016 року вони з відповідачем зареєстрували шлюб. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 квітня 2019 року шлюб між ними було розірвано. Від вказаного шлюбу у сторін народилась дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розірвання шлюбу продовжила проживати разом з нею. Між ними з відповідачем відсутня домовленість щодо того з ким буде проживати їхня дочка, що призвело до наявності спору, який слід вирішувати в судовому порядку. Також, наявність рішення суду про визначення місця проживання дитини з позивачкою, надає їй додаткові права визначені ст.157 СК України.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала та просила його задовольнити. Проти заочного розгляду справи не заперечує. Також пояснила суду, що її дочка ОСОБА_6 проживає разом з нею. Відповідач бачив дитину ще коли їй було 1 рік 6 місяців. Вихованням дитини батько не займається, з дитиною не спілкується. Проте, сплачує аліменти. Рік тому відповідач зателефонував та запитав де ОСОБА_6 , і чи потрібна їм допомога. З того часу більше він не телефонував. На момент подання позову вона працювала медичною сестрою - анестезистом відділу інтенсивної терапії та анестезіології в Тернопільській обласній лікарні, звільнилася в листопаді 2023 року і на даний час перебуває в декретній відпустці.
Представник позивача - адвокат Тришак О.Г. в судовому засіданні підтримав позов та просив його задовольнити, посилаючись на доводи викладені у ньому. Проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, хоча про місце, день та час розгляду справи був повідомлений завчасно і належним чином, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання про розміщене оголошення на сайті Гусятинського районного суду Тернопільської області. Про причини неявки суд не повідомив. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи у його відсутності не надходило.
Представник третьої особи - управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради в судове засідання не з'явився, проте, подав до суду заяву про розгляд справи у відсутності їхнього представника.
Відповідно до п.п. 1, 2, 3, 4 ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, відповідач не подав відзив та позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи, що відповідач не надав до суду відзив, не повідомив суд про причини неявки в судове засідання, та те, що позивач надала згоду на проведення судового засідання у відсутність відповідача, то суд вважає за необхідне розглядати справу в заочному порядку на підставі наявних у справі доказів.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши позивача та її представника, у тому числі думку малолітньої дитини, дослідивши в сукупності наявні у справі докази, прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 червня 2016 року, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернпільської області від 09 квітня 2019 року у справі №607/2208/19 року було розірвано (а.с.8,9).
В період шлюбу в сторін народилася дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Тернопільським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області 11 квітня 2017 року. (а.с.7).
Згідно копії свідоцтва про право власності на житло від 05 серпня 1996 року, позивачка ОСОБА_7 є співвласником квартири, що знаходиться у АДРЕСА_1 . (а.с.12).
Відповідно до копії довідки №124, виданої дочірнім підприємством «Люкс-Житло-1» приватного підприємства «Люкс» 14 липня 2022 року, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з нею зареєстровані: дідо ОСОБА_8 , мати ОСОБА_9 , брат ОСОБА_10 та дочка ОСОБА_5 . (а.с.10).
Як вбачається із копії довідки про доходи №41, виданої товариством з обмеженою відповідальністю «Прохелс» 18.07.2022 року, ОСОБА_1 працює на посаді рентген лаборанта медичного центру ТОВ «Прохелс», її заробітна плата за період з грудня 2015 року по травень 2016 року складає 8000,00 грн.. (а.с.11).
Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) 31 жовтня 2020 року, ОСОБА_11 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 31 жовтня 2020 року, актовий запис №1849. Прізвище після державної реєстрації шлюбу: чоловіка - ОСОБА_12 , дружини - ОСОБА_13 . (а.с.15).
Від даного шлюбу в них народилася дочка ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) 09 березня 2022 року. (а.с.16).
Згідно висновку органу опіки та піклування Тернопільської міської ради щодо доцільності визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який затверджений рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради №275 від 15.03.2023 року, орган опіки та піклування Тернопільської міської ради, діючи в інтересах дитини, вважає за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.88,89).
Заслухана у судовому засіданні в присутності психолога та педагога дочка сторін спору ОСОБА_5 , якій 28 березня 2023 року виповнилося 6 років, пояснила, що бажає проживати разом з матір'ю у м. Тернополі. ЇЇ батько до неї не телефонує.
Частина 1 ст.2 ЦПК України передбачає, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
В силу вимог ст.ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частинами 2, 8, 9 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Положеннями ч.1 ст.141 СК України та ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
В силу вимог 2 ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ч.4 ст.150 СК України батьки зобов'язані поважати дитину.
Згідно вимог ст.153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно з вимогами ст.ст.7, 155 СК України дитині має бути забезпечена можливість здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
В силу вимог ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Положеннями частин 1,2,4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає.
Згідно вимог ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до частин 1,2 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Вказаного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.07.2021року у справі № 404/3499/17.
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
З аналізу зазначених вище норм вбачається, що батьки несуть відповідальність за розвиток дитини, забезпечують її матеріальний та духовний розвиток, а права та обов'язки батьків повинні ґрунтуватися на принципі інтересів дитини.
У частині першій ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року (далі - Конвенція про права дитини), визначено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
В частині 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У відповідності до ч.1 статті 18, ч.1 статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини у справі «М.С. проти України» у рішенні від 11.07.2017 року (заява № 2091/13) вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.11.2020 року у справі №487/7241/18).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.12.2020 року у справі №487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено, що закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов'язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.10.2019 року у справі №352/2324/17 (провадження №61-14041св19) зазначено, що питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте, найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Відповідно до ч.ч.1,2 статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору, зокрема, щодо її місця проживання.
Таким чином, з досягненням віку десяти років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей (дата підписання - 25 січня 1996 року, дата набрання чинності для України - 01 квітня 2007 року) під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Аналіз наведених норм права та практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 матір дитини має позитивну характеристику, створила належні умови для проживання та виховання дитини, бажає щоб дитина проживала саме з нею.
При вирішенні даного спору про місце проживання дитини, суд виходить з принципу пріоритетності прав та інтересів дитини, приймає до уваги встановлені в судовому засіданні факти щодо не однакової прихильності дитини до батьків, а також норми чинного законодавства України, що регулюють ці питання.
Судом встановлено, що малолітня дитина ОСОБА_5 тривалий час проживає разом з матір'ю та проявляє особисту прихильність до неї. Батько проживає окремо.
Малолітня ОСОБА_5 була заслухана в судовому засіданні та пояснила, що бажає проживати разом з матір'ю.
Вищенаведена обставина свідчать про наявність між дитиною та матір'ю тісного зв'язку, небажання дитини змінювати своє місце проживання, звичний спосіб життя, зміна якого може призвести до негативного впливу на її розвиток.
Крім того, судом встановлено, що матір ОСОБА_1 займається вихованням дитини та дбає про її розвиток, не чинить перешкод відповідачу у спілкуванні з дитиною, відповідач зустрічного позову про визначення місця проживання дитини з ним до суду не подавав, що підтверджується матеріалами справи.
Визначаючи місце проживання дитини з матір'ю, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суд при вирішенні спору, вважає за належне надати першочергове значення саме найкращим інтересам дитини.
Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті дитини, має право та обов'язок піклуватися про її здоров'я, стан розвитку, незалежно від того, що дитина буде проживати з матір'ю.
При цьому, визначення місця проживання дитини разом зі матір'ю жодним чином не позбавляє батька на безперешкодне спілкуванні із дитиною та участь у її вихованні та розвитку, проведенні спільного відпочинку тощо.
Відповідач ОСОБА_4 з часу тривалого проживання дитини з матір'ю, дій, які б свідчили про те, що він намагається захистити її від ймовірного заподіяння шкоди матір'ю, її негативного впливу на її виховання, не вчиняв, із зустрічним позовом до суду щодо визначення місця проживання дитини з ним, не звертався, що свідчить про відсутність відповідної загрози зі сторони матері для дитини.
Враховуючи обставини справи, взявши до уваги, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним, суд вважає, що визначаючи місце проживання малолітньої дитини сторін у справі з матір'ю, це буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме її повноцінному вихованню та розвитку.
Суд звертає увагу на те, що у разі зміни обставин у відносинах сторін спору, в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
Отже, враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановлені обставини справи, враховуючи, що в судовому засіданні встановлено, що на даний час дитина ОСОБА_5 бажає проживати та спілкуватись з матір'ю, та на даний час визначення місця проживання дитини разом з матір'ю не суперечитиме її інтересам, враховуючи більшу прихильність дитини до матері, вік дитини, а також те, що в даному випадку відповідач ОСОБА_4 не надав доказів, що визначення місця проживання дитини з матір'ю буде суперечити її інтересам, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог ОСОБА_1 та визначення місця проживання дитини на даний час разом з матір'ю.
На підставі наведеного, ст. ст. 141, 150, 155, 160, 161, 171 Сімейного кодексу України, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , жительки АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , жителя с. Сухостав, Чортківського району, Тернопільської області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради (адреса місцезнаходження: м. Тернопіль, б-р. Тараса Шевченка, 1) про визначення місця проживання дитини - задовольнити.
Визначити місце проживання дитини: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 992 (дев'ятсот дев'яносто два) гривні 40 копійок судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду або через Гусятинський районний суд Тернопільської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне заочне рішення складено 29 січня 2024 року.
Суддя Гусятинського районного суду
Тернопільської області Тетяна ЦВИНТАРНА