Справа № 595/2010/23
Провадження № 2/595/57/2024
19.01.2024
Бучацький районний суд Тернопільської області
в складі: головуючого судді Содомори Р.О.,
при секретарі Присташ П.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Бучач справу за позовом ОСОБА_1 до Золотопотіцької територіальної громади про визнання права власності за набувальною давністю,
Позивач звернувся до суду з позовом до Золотопотіцької територіальної громади, згідно якого просить судвизнати за ним право власності за набувальною давністю на рухоме майно - трактор марки DONGFENG, модель DF-354, 2006 року випуску, двигун № НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що починаючи з квітня 2018 року по теперішній час він відкрито, безперешкодно, безперервно володіє трактором марки «DONGFENG», модель DF-354, 2006 року випуску, двигун № НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 . Вказаний трактор придбав на базарі в місті Бучач. З того часу неодноразово проводив поточні та капітальні ремонти. Продавець трактора повідомив, що на цей міні-трактор не потрібна державна реєстрація права власності. Весь цей час він використовував вказаний трактор для власних потреб та не виїжджав на автодороги, однак в цьому році мав намір допомогти сусідові обробити город. Під час здійснення вказаних дій був зупинений співробітниками патрульної поліції, які хотіли перевірити наявність у нього свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на зазначений міні-трактор. Жодних документів при передачі вказаного міні-транспорту продавець йому не надав та державна реєстрація та право власності на вказаний трактор відсутня. Дана обставина підтверджується відповідю ГУ Держпродспоживслужби в Тернопільській області за №№13/2493-23 від 21.09.2023. Позивач добросовісно заволодів чужим майном і понад 5 років продовжував відкрито, безперервно користуватись, розпоряджатись вказаним трактором. Дані обставини підтверджуються актом обстеженням житлових умов від 20.09.2023 за №1003, виданим Золотопотіцькою селищною радою, в якому вказано, що в господарстві є трактор марки DONGFENG, модель DF-354, 2006 року, двигун № НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , який згідно свідчення свідків дійсно знаходиться в його користуванні та володінні з квітня 2018 року. На даний час позивач має намір отримати відповідний правовстановлюючий документ, з якого можна було б встановити, що він є власником вказаної техніки, а не використовувати її протизаконно. Однак, не може зареєструвати даний трактор в органах Держпродспоживслужби в Тернопільській області так як не може підтвердити своє право власності на нього. Одним із документом, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку, є копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин. Наведене зумовило необхідність звернення до суду із позовом про визнання права власності на транспортний засіб.
Ухвалою суду від 30 жовтня 2023 року відкрито провадження по справі, призначено підготовче судове засідання. Відзив на позовну заяві від відповідача не надходив, що не перешкоджає подальшому розгляду справи.
28 грудня 2023 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Золотопотіцької територіальної громади про визнання права власності за набувальною давністю.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, згідно поданої заяви просить суд розглядати справу у його відсутності, позов підтримує.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про час та дату судового засідання. Згідно поданої інформації позов визнає у повному обсязі, вказує, що ОСОБА_1 відкрито володіє з квітня 2018 року і по теперішній час трактором DONGFENG, модель DF-354, 2006 року випуску.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання усіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази, прийшов до наступного висновку.
Із відповіді Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області № 28 від 20.09.2023 вбачається, що трактор DONGFENG, модель DF-354, 2006 року випуску, шасі № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_1 , не реєструвався.
Згідно акту обстеження житлових умов ОСОБА_1 № 1003 від 20.09.2023 вбачається, що в господарстві ОСОБА_1 є трактор DONGFENG, модель DF-354, 2006 року випуску, шасі № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_1 , згідно свідчення свідків дійсно знаходиться в користуванні та володінні ОСОБА_1 з квітня 2018 року.
Відповідно до інформації № 1357/209 від 18.12.2023, наданої Золотопотіцькою селищною радою, ОСОБА_1 відкрито володіє з квітня 2018 року і по теперішній час трактором DONGFENG, модель DF-354, 2006 року випуску, шасі № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_1 .
Також, згідно інформації сторости Космиринського старостинського округу № 26 від 07.12.2023 вбачається, що ОСОБА_1 відкрито володіє з квітня 2018 року і по теперішній час трактором DONGFENG, модель DF-354, 2006 року випуску, шасі № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_1 .
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Із позовної заяви вбачається, що позивач у 2018 році придбав трактор DONGFENG, модель DF-354, 2006 року випуску, шасі № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_1 , на базарі в місті Бучач.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Стаття 41 Конституції України та стаття 319 ЦК України зазначають, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом та право власності є непорушним та кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
За приписами ст. 16, 328 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути в тому числі і визнання права; право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Відповідно до ст. 391 Цивільного Кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з вимогами ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо, крім іншого, це право не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним (власником) документа, який засвідчує його право власності.
Підпунктом 2 п. 8 зазначеного Порядку встановлено, що документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку: копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин.
Відповідно до статті 34 Закону України «Про дорожній рух», державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.
Порядок № 1388, який є обов'язковим для всіх власників транспортних засобів, встановлює єдину на території України процедуру державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів, оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 1388 (в редакції, діючій на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання. отримання, ввезення, митного оформлення (правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку: договори, укладені на товарних біржах на зареєстрованих в уповноваженому органі МВС бланках; укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; укладені та оформлені в центрах надання адміністративних послуг у присутності адміністраторів таких центрів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; договори купівлі-продажу транспортних засобів, що підлягають першій державній реєстрації в сервісних центрах МВС, за якими продавцями виступають суб'єкти господарювання, що здійснюють оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами, і які підписані від імені таких суб'єктів уповноваженою особою; договір комісії між власником транспортного засобу і суб'єктом господарювання, який за таким договором є комісіонером, та договір купівлі-продажу транспортного засобу, за яким продавцем є такий суб'єкт господарювання, які підписані від імені суб'єкта господарювання уповноваженою особою, - у разі продажу транспортних засобів суб'єктами господарювання, що здійснюють оптову та або роздрібну торгівлю транспортними засобами на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу; свідоцтва про право на спадщину, видані нотаріусом або консульською установою, чи їх дублікати; рішення про закріплення транспортних засобів на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняті власниками транспортних засобів чи особами, уповноваженими управляти таким майном; рішення власників майна, уповноважених ними органів про передачу транспортних засобів з державної в комунальну власність чи з комунальної власності в державну власність; копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин; довідка органу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що виділили автомобіль або мотоколяску; акт приймання-передачі транспортних засобів за формою згідно з додатком 6, виданий підприємством-виробником або підприємством, яке переобладнало чи встановило на транспортний засіб спеціальний пристрій згідно із свідоцтвом про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, із зазначенням ідентифікаційних номерів такого транспортного засобу та конкретного одержувача; митна декларація на бланку єдиного адміністративного документа на паперовому носії або електронна митна декларація, або видане органом доходів і зборів посвідчення про реєстрацію в уповноважених органах МВС транспортних засобів чи їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери; договір фінансового лізингу; акт про проведені електронні торги або постанова та акт про передачу майна стягувану в рахунок погашення боргу, видані органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем; договір купівлі-продажу транспортного засобу, укладений за результатами прилюдних торгів (аукціону) або електронних торгів, за яким продавцем виступає Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Таким чином, даною нормою встановлено вичерпний перелік документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин.
За відсутності правовстановлюючого документу, визначеного даним переліком, державна реєстрація транспортного засобу не проводиться.
18 листопада 2015 року Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова № 941 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань реєстрації транспортних засобів», яка безпосередньо стосується скасування використання довідки-рахунка при купівлі-продажу та оформленні транспортних засобів.
Згідно пункту 7 Порядку № 1388, власники транспортних засобів та особи що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представник зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протятої десяти днів після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що підставою для внесення змін до реєстраційних документів. З моменту придбання транспортного засобу позивачем у 2018 році пройшло 5 (п'ять років, що перевищує загальну позовну давність тривалістю у 3 (три) роки встановлену статтею 257 Цивільного кодексу України.
Отже, сервісні центри правомірно відмовляють у реєстрації (перереєстрації) транспортних засобів (з видачею свідоцтва про реєстрацію) в підставі довідки - рахунку.
Такий висновок щодо застосування норм права викладений постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року по справі № 803/336/1 провадження № К/9901/10604/18. Відповідно до частини 5 статті 13 Закон України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими дії всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.
Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 22 січня 2019 року у справі № 145/145/17.
Згідно п. 9 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК. При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).
Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК).
Відповідно до частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається' за рішенням суду.
Згідно із статтею 328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності.
Норми права інституту набувальної давності регулюють один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередньому титулі права власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналіз категорії добросовісності заволодіння майном як умови набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України дає підстави для висновку, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного права означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно реалізовувати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки. При вирішенні таких спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Добросовісний володілець майна у момент заволодіння ним не знає (не може і не повинен знати) про неправомірність такого заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.
Отже йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. ,
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності.
Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).
У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження №61- 19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь- якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
У постанові від 27 червня 2019 року у справі № 175/23 3 8/16-ц (провадження № 61- 2017св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду визначив, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Відтак, позивач, як володілець майна, повинна бути впевненим у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Володіння майном вважатиметься добросовісним лише в тому випадку, якщо у момент набуття річчю її набувач не знав та не міг знати, що він володіє чужою річчю.
Посилання позивача у позові на те, що з 2018 року він заволодів добросовісно та відкрито спірним рухомим майном, не спростовують зазначених вище висновків. Право власності є непорушним і підлягає захисту з боку держави, що гарантується Конституцією України, а також на міжнародному рівні, зокрема ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини ї основоположних свобод.
Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав на набуття права власності.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що позивачем не було надано належні докази на підтвердження своїх тверджень, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Згідно постанови КМУ «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» № 1388 від 07 вересня 1998 року (зі змінами) власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини).
Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають державним стандартам, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.
Для державної реєстрації транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зняті з обліку в уповноважених органах МВС, крім документа, що підтверджує правомірність придбання транспортних засобів, що мають ідентифікаційні номери, що підтверджують правомірність їх придбання (договір купівлі-продажу), подається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі, з відміткою уповноваженого органу МВС про зняття транспортного засобу з обліку.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтями 15, 16, 18 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, з огляду на те, що позовні вимоги позивача не задоволено, то на підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за не можливе стягнути з відповідача на користь позивача його витрати на судовий збір.
Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню повністю.
При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до Золотопотіцької селищної ради про визнання права власності на рухоме майно за набувальною давністю відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.15,16,319,321,328,335, 344,391,392 ЦК України, Постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», ст.4,5,76-81,89,141,258,259,263-265,268 ЦПК України, суд,
В позові ОСОБА_1 до Золотопотіцької територіальної громади про визнання права власності за набувальною давністю- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.
Суддя: Р. О. Содомора