майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"17" січня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/1002/23
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Шніт А.В.
секретар судового засідання Малярчук Р.А.
за участю представників сторін:
позивач: Козлова Л.Б.,
від відповідача: Гуртовенко Р.М. - ордер серія АМ №1044260 від 11.08.2023;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Козлової Лариси Борисівни
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замкова гора"
про стягнення 418 900,00грн
Фізична особа - підприємець Козлова Лариса Борисівна звернулася до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замкова гора" 418 900,00грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору про надання послуг №22 від 04.06.2019 в частині оплати наданих послуг.
В якості правових підстав позивач зазначає, зокрема, ст.216, 509, 526, 530, 1212 Цивільного кодексу України.
Ухвалою суду від 31.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.
У судовому засіданні 15.11.2023 оглянуто матеріали справи №906/854/21.
Ухвалою суду від 19.12.2023 призначено судове засідання на 10.01.2024 о 09:30.
У судовому засіданні 10.01.2024 представники сторін надали письмову згоду на закінчення підготовчого засідання та перехід до стадії розгляду справи по суті, у зв'язку із чим, судом протокольною ухвалою підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи по суті, а також оголошено перерву до 17.01.2024 о 12:00.
17.01.2024 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.
Позивач у судовому засіданні 17.01.2024 позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні 17.01.2024 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Також, підтримав подану до суду 10.01.2024 за вх.№01-44/100/24 заяву про застосування до спірних правовідносин позовної давності.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, господарський суд
Фактичні обставини справи.
04.06.2019 між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Замкова гора" (замовник, відповідач) в особі голови правління Ємельянова І.Ю. та Фізичною особою -підприємцем Козловою Ларисою Борисівною (виконавець, позивач) укладено договір №22 про надання послуг (а.с. 219-223, т.1).
Згідно із п.1.1-1.3 даного договору предметом договору є надання бухгалтерських послуг, у т.ч. ведення податкового обліку та паспортного столу, організаційних робіт, необхідних для діяльності ОСББ; виконання сантехнічних робіт в місцях загального користування будинку; обслуговування електромереж в будинку.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.11.2022 у справі №906/854/21 за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замкова гора" до Фізичної особи - підприємця Козлової Лариси Борисівни щодо визнання недійсним договору про надання послуг №22 від 04.06.2019, який укладений між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Замкова гора" та Фізичною особою - підприємцем Козловою Ларисою Борисівною, та застосування наслідків недійсного правочину у вигляді реституції шляхом стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 505 805,00грн, сплачених за договором №22 від 04.06.2019, позов задоволено частково; визнано недійсним договір на надання послуг №22 від 04.06.2019; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Козлової Лариси Борисівни на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замкова гора" 293 998,00грн грошових коштів у порядку застосування реституції та 6 679,97грн судового збору (а.с. 95-101, т.1).
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.03.2023 апеляційну скаргу Фізичної-особи підприємця Козлової Лариси Борисівни на рішення Господарського суду Житомирської області від 22.11.2022 у справі №906/854/21 задоволено частково; рішення Господарського суду Житомирської області від 22.11.2022 скасовано в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з Фізичної особи-підприємця Козлової Лариси Борисівни 293 998,00грн грошових коштів у порядку застосування реституції та змінено в частині розподілу судового збору та прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Фізичної особи - підприємця Козлової Лариси Борисівни на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замкова гора" у порядку реституції за наслідками визнання недійсним правочину грошових коштів у сумі 505 805,00грн сплачених за договором про надання послуг №22 від 04.06.2019, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Козлової Лариси Борисівни на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замкова гора" 2 270,00грн витрат по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви, в решті рішення Господарського суду Житомирської області від 22.11.2022 в справі №906/854/21 залишено без змін (а.с. 102-109, т.1).
Постановою Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №906/854/21 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.03.2023 в частині скасування рішення Господарського суду Житомирської області від 22.11.2022 у справі №906/854/21 скасовано; рішення Господарського суду Житомирської області від 22.11.2022 у цій частині залишено в силі (а.с. 110-112, т.1).
Судом першої інстанції в межах справи №906/854/21 було встановлено, що наявними у справі доказами підтверджено, що послуги по договору фактично надані на суму 211 807,00грн, про що свідчать підписані між сторонами акти виконаних робіт (наданих послуг).
Крім того, в матеріали справи №906/1002/23 позивачем подано акти виконаних робіт за 2020-2021 роки, а саме: від 31.01.2020 на суму 16 680,00грн, від 31.01.2020 на суму 7 500,00грн, від 29.02.2020 на суму 16 680,00грн, від 29.02.2020 на суму 7 500,00грн, від 31.03.2020 на суму 16 680,00грн, від 31.03.2020 на суму 7 500,00грн, від 30.04.2020 на суму 16 680,00грн, від 30.04.2020 на суму 7 500,00грн, від 31.05.2020 на суму 16 680,00грн, від 31.05.2020 на суму 7 500,00грн, від 30.06.2020 на суму 16 680,00грн, від 30.06.2020 на суму 7 500,00грн, від 31.07.2020 на суму 16 680,00грн, від 31.07.2020 на суму 7 500,00грн, від 31.08.2020 на суму 16 680,00грн, від 31.08.2020 на суму 7 500,00грн, від 30.09.2020 на суму 17 430,00грн, від 30.09.2020 на суму 7 600,00грн, від 27.04.2020 на суму 1 070,00грн, від 31.10.2020 на суму 17 430,00грн, від 31.10.2020 на суму 7 600,00грн, від 30.11.2020 на суму 17 430,00грн, від 30.11.2020 на суму 7 600,00грн, від 31.12.2020 на суму 17 430,00грн, від 31.12.2020 на суму 7 600,00грн, від 26.05.2020 на суму 670,00грн, від 20.05.2020 на суму 1 070,00грн, від 30.06.2020 на суму 1 070,00грн від 22.05.2020 на суму 6 940,00грн, від 28.07.2020 на суму 670,00грн, від 16.04.2020 на суму 6 940,00грн, від 16.04.2020 на суму 350,00грн, від 22.04.2020 на суму 1 900,00грн, від 28.02.2021 на суму 17 000,00грн, від 31.03.2021 на суму 17 000,00грн, від 30.04.2021 на суму 17 000,00грн, від 31.05.2021 на суму 17 000,00грн, від 30.06.2021 на суму 17 000,00грн, від 31.07.2021 на суму 17 000,00грн, від 13.08.2021 на суму 2 660,00грн, згідно яких, за твердженням останнього, ним було надано послуги відповідачеві на загальну суму 418 900,00грн (а.с. 11-50, т.1).
Також у матеріалах справи міститься договір на надання послуг від 13.08.2021, укладений між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Замкова гора" (замовник) в особі голови правління Козлової Л.Б. та члена правління Ємельянова І.Ю. і Фізичною особою-підприємцем Козловою Ларисою Борисівною (виконавець) (а.с. 9-10, т.1), за яким виконавець зобов'язується надати послуги з підготовки документації для перереєстрації Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Замкова гора", з перереєстрації останнього, із замовлення печатки та перереєстрації розрахункового рахунку.
14.07.2023 позивачем на адресу відповідача направлено вимогу про сплату заборгованості в розмірі 418 900,00грн (а.с. 93-94, т.1), яка залишена без відповіді та без задоволення.
З огляду на викладене, посилаючись на те, що відповідач не оплатив надані позивачем послуги, останній звернувся до суду з позовом про стягнення 418 900,00грн.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України)). Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч.3 ст.173 ГК України).
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 ГК України).
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положенням ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з правочину, який за своєю правовою природою є договором надання послуг (договір на надання послуг від 13.08.2021, а також з договору про надання послуг в усній формі).
Приписами ч.1 ст.901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Виконавець повинен надати послугу особисто (ч.1 ст.902 ЦК України).
Частиною 1 статті 903 ЦК України визначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
За змістом ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, необхідно зазначити, що за змістом ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином (п.1 ч.3 ст.1212 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем за договором на надання послуг №22 від 04.06.2019 (який у подальшому був визнаний судом недійним) фактично надані послуги відповідачу, які останнім прийняті без скарг, заперечень, про що свідчать підписані повноважними на час підписання представниками сторін акти виконаних робіт від 31.01.2020 на суму 16 680,00грн, від 31.01.2020 на суму 7 500,00грн, від 29.02.2020 на суму 16 680,00грн, від 29.02.2020 на суму 7 500,00грн, від 31.03.2020 на суму 16 680,00грн, від 31.03.2020 на суму 7 500,00грн, від 30.04.2020 на суму 16 680,00грн, від 30.04.2020 на суму 7 500,00грн, від 31.05.2020 на суму 16 680,00грн, від 31.05.2020 на суму 7 500,00грн, від 30.06.2020 на суму 16 680,00грн, від 30.06.2020 на суму 7 500,00грн, від 31.07.2020 на суму 16 680,00грн, від 31.07.2020 на суму 7 500,00грн, від 31.08.2020 на суму 16 680,00грн, від 31.08.2020 на суму 7 500,00грн, від 30.09.2020 на суму 17 430,00грн, від 30.09.2020 на суму 7 600,00грн, від 27.04.2020 на суму 1 070,00грн, від 31.10.2020 на суму 17 430,00грн, від 31.10.2020 на суму 7 600,00грн, від 30.11.2020 на суму 17 430,00грн, від 30.11.2020 на суму 7 600,00грн, від 31.12.2020 на суму 17 430,00грн, від 31.12.2020 на суму 7 600,00грн, від 26.05.2020 на суму 670,00грн, від 20.05.2020 на суму 1 070,00грн, від 30.06.2020 на суму 1 070,00грн, від 22.05.2020 на суму 6 940,00грн, від 28.07.2020 на суму 670,00грн, від 16.04.2020 на суму 6 940,00грн, від 16.04.2020 на суму 350,00грн, від 22.04.2020 на суму 1 900,00грн (за фактично виконані роботи) та від 13.08.2021 на суму 2 660,00грн (згідно договору на надання послуг від 13.08.2021) (а.с. 11-43, 50, т.1), загалом на суму 316 900,00грн.
Варто зауважити, що вказані акти підписані чинним на той час головою правління Ємельяновим І.Ю. (від замовника) та Козловою Л.Б. (від виконавця), а також акт виконаних робіт від 13.08.2021 - Козловою Л.Б. (і від замовника як головою правління, і від виконавця як безпосереднім виконавцем).
Судом критично оцінюються докази на підтвердження наявності у відповідача перед позивачем заборгованості в розмірі 102 000,00грн, з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що акти виконаних робіт від 28.02.2021 на суму 17 000,00грн, від 31.03.2021 на суму 17 000,00грн, від 30.04.2021 на суму 17 000,00грн, від 31.05.2021 на суму 17 000,00грн, від 30.06.2021 на суму 17 000,00грн, від 31.07.2021 на суму 17 000,00грн (а.с. 44-49, т.1) підписані позивачем як виконавцем робіт та комісією у складі Дідківського Є.С., Ємельянова І.Ю., Рудницької Н.Б., Погодіної С.Г. - від замовника. Водночас, варто зауважити, що Законом України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" не передбачено представництво відповідача, зокрема, у господарських правовідносинах останнього з іншими контрагентами, у складі комісії відповідних осіб.
Таким чином, суд не розцінює подані позивачем акти виконаних робіт від 28.02.2021, від 31.03.2021, від 30.04.2021, від 31.05.2021, від 30.06.2021, від 31.07.2021 як належні та достатні докази надання останнім послуг відповідачеві на суму 102 000,00грн.
Суд критично оцінює посилання відповідача, в якості заперечень проти позову, на неналежність доказів у вигляді поданих позивачем у даній справі актів виконаних робіт за 2020-2021 роки з підстав їх підроблення, з врахуванням наступного.
Необхідно зауважити, що за приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.
Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов'язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.
Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18).
При цьому, суд зазначає, що в якості заперечень відповідача щодо відсутності договірних відносин між сторонами у справі, останнім викладено виключно його твердження, зазначені у відзиві на позовну заяву, за відсутності будь-яких доказів на підтвердження таких заперечень.
Отже, відповідачем не надано доказів на спростування обставин щодо фактичного виконання на його користь позивачем вказаних в актах виконаних робіт за 2020-2021 роки робіт на загальну суму 316 900,00грн.
Суд зазначає, що переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі перед тим судом, який розглядає справу та надає цьому доказу юридично значущу оцінку.
Вирішуючи питання про вірогідність доказів, що були надані сторонами у даній справі для встановлення обставин виникнення між відповідачем та позивачем договірних відносин за наслідками виконання останнім відповідних послуг на суму 316 900,00, суд відповідно до свого внутрішнього переконання, приймаючи до уваги факт наявності в матеріалах справи актів виконаних робіт від 31.01.2020 на суму 16 680,00грн, від 31.01.2020 на суму 7 500,00грн, від 29.02.2020 на суму 16 680,00грн, від 29.02.2020 на суму 7 500,00грн, від 31.03.2020 на суму 16 680,00грн, від 31.03.2020 на суму 7 500,00грн, від 30.04.2020 на суму 16 680,00грн, від 30.04.2020 на суму 7 500,00грн, від 31.05.2020 на суму 16 680,00грн, від 31.05.2020 на суму 7 000,00грн, від 30.06.2020 на суму 16 680,00грн, від 30.06.2020 на суму 7 500,00грн, від 31.07.2020 на суму 16 680,00грн, від 31.07.2020 на суму 7 500,00грн, від 31.08.2020 на суму 16 680,00грн, від 31.08.2020 на суму 7 500,00грн, від 30.09.2020 на суму 17 430,00грн, від 30.09.2020 на суму 7 600,00грн, від 27.04.2020 на суму 1 070,00грн, від 31.10.2020 на суму 17 430,00грн, від 31.10.2020 на суму 7 600,00грн, від 30.11.2020 на суму 17 430,00грн, від 30.11.2020 на суму 7 600,00грн, від 31.12.2020 на суму 17 430,00грн, від 31.12.2020 на суму 7 600,00грн, від 26.05.2020 на суму 670,00грн, від 20.05.2020 на суму 1 070,00грн, від 30.06.2020 на суму 1 070,00грн від 22.05.2020 на суму 6 940,00грн, від 28.07.2020 на суму 670,00грн, від 16.04.2020 на суму 6 940,00грн, від 16.04.2020 на суму 350,00грн, від 22.04.2020 на суму 1 900,00грн (за фактично виконані роботи) та від 13.08.2021 на суму 2 660,00грн (згідно договору на надання послуг від 13.08.2021) (а.с. 11-43, 50, т.1), у сукупності з іншими наданими позивачем доказами, а також враховуючи те, що відповідач обґрунтовує свої заперечення виключно поданням письмового відзиву, без надання належних та допустимих доказів, вважає надані позивачем докази на підтвердження своїх вимог у частині стягнення 316 900,00грн більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем на їх спростування.
Також, варто зауважити, що факт підроблення зазначених вище актів виконаних робіт спростовується наявним у матеріалах справи актом прийому-передачі документів, майна, коштів ОСББ "Замкова гора" від 23.02.2021 (а.с. 230, т.1), згідно якого колишнім головою правління ОСББ "Замкова гора" ОСОБА_2 передано новому голові Дідківському Є.С. документи, майно, кошти, у тому числі, й печатку відповідача. Відтак, суд дійшов висновку, що акти виконаних робіт, датовані до 23.02.2021, підписані ОСОБА_2 правомірно.
Крім того, суд враховує наявність у позивача його права подати зазначені вище акти виконаних робіт у межах розгляду спору в даній справі, а не в справі №906/854/21, чим останній і скористався.
При цьому, необхідно зазначити, що відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи №2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, відсутність дій відповідача (у даному спорі - невиконання своїх зобов'язань з оплати наданих послуг), надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті грошові кошти. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").
Враховуючи докази, які містяться у матеріалах справи, а також норми чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку про задоволення позову частково в розмірі 316 900,00грн. В іншій частині позову суд відмовляє.
Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог (вх.№01-44/1722/23 від 23.05.2023), судом враховано наступне.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Тобто, позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто, або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
Частинами 3, 4 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд дійшов висновку, що позивач дізнався про своє порушене право щодо отримання плати за надані ним відповідачу відповідних послуг у період із січня по грудень 2020 року, коли сторонами було підписано відповідні акти виконаних робіт (згідно договору про надання послуг в усній формі) (а.с. 11-43, т.1).
Водночас, варто зауважити, що згідно п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) на всій території України з 12.03.2020 встановлено карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався і закінчився 30.06.2023 згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Позивачем позовну заяву в даній справі подано до суду 25.07.2023 за вх.№1090, про що свідчить штемпель вхідної кореспонденції Господарського суду Житомирської області.
Водночас, суд також враховує, що відповідно до п.19 Перехідних та прикінцевих положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Так, 24.02.2022 РФ здійснено військову агресію проти України, що стало підставою для введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (Указ Президента від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»), який відповідними Указами Президента України неодноразово продовжено, зокрема, і Указом Президента України від 06 листопада 2023 року №734/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16.11.2023 строком на 90 діб.
З огляду на викладене вище, суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача про застосування позовної давності (вх.№01-44/100/24 від 10.01.2024), оскільки позивачем не пропущено такий строк.
Отже, враховуючи докази, які містяться у матеріалах справи, а також норми чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку про задоволення позову частково в розмірі 316 900,00грн. В іншій частині позову суд відмовляє.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на часткове задоволення, суд дійшов висновку про покладення витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім цього, 17.01.2024 на адресу суду надійшла заява ОСББ "Замкова гора" про ухвалення додаткового рішення.
Відповідно до ст. 221 ГПК України, суд вважає за необхідне призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замкова гора" (10014, м. Житомир, майдан Соборний, буд. 2/2; ідентифікаційний код 42920559)на користь Фізичної особи-підприємця Козлової Лариси Борисівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ):
- 316 900,00грн заборгованості за надані послуги;
- 4 753,50грн судового збору.
3. У іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Призначити судове засідання для розгляду заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замкова гора" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу на 30.01.2024 о 09 год. 20 хв. у приміщенні Господарського суду Житомирської області за адресою: м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65, зал судових засідань №101.
Повне рішення складено: 29.01.24
Суддя Шніт А.В.
Віддрукувати:
1 - у справу
2 - позивачу на електронну пошту: LarisaKozlova@ukr.net
3 - відповідачу на електронну пошту: biz-urianl@ukr.net