Справа № 344/17400/23
Провадження № 2-о/344/42/24
18 січня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої - судді Бабій О.М.,
секретаря Волощук Є.Ю..
за участі заявника ОСОБА_1 , представника заявника Грици І.Ю,., представника заінтересованої особи Повх В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Грица Іван Юрійович, заінтересована особа: Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області про встановлення особи та факту постійного проживання,-
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Грица І.Ю,. звернулась до суду із заявою про встановлення особи та факту постійного проживання. Заява обґрунтована тим, що заявник ніколи не навчалась у школі, ніколи не мала реєстрації місця проживання, та не має паспорта громадянина України. Заявниця разом із сім'ю проживає більше 20-ти років в тимчасових спорудах ромського поселення. 04.09.2023 року заявник стала на облік в Центр обліку бездомних осіб, зверталась до відповідного органу для отримання паспорту, однак їй було відмовлено, оскільки неможливо ідентифікувати її особу. Встановлення особи та факту постійного проживання необхідно заявниці для отримання громадянства України, за наведених обставин заяву просила задоволити.
Заявник у судовому засіданні зазначила, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в селищі Чинадійово, Мукачівського району, Закарпатської області, де проживала разом із сім'єю до 2000-го року, а потім вони всі переїхали до м. Івано-Франківська. Жодних закладів освіти не відвідувала. На запитання головуючого судді вказала, що не покидала територію України із дня народження, іншого громадянства не має. Просила заяву задоволити.
Представник заявника в судовому засіданні заяву підтримав та просив задоволити.
Представник заінтересованої особа Повх В.І., у судовому засіданні щодо задоволення заяви поклався на розсуд суду.
Свідок ОСОБА_2 , яка є матір'ю заявниці, в судовому засіданні пояснила, що її донько дійсно народилася в Закарпатські області, до школи заявниця не ходила та за кордон не виїжджала. Підтвердила, що заявниця це дійсно ОСОБА_1 та що вона постійно проживала в селищі Чинадійово, Мукачівського району, Закарпатської області, в неповнолітньому віці на території України станом на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) і на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).
Свідок ОСОБА_3 , яка є сестрою заявниці, в судовому засіданні пояснила, що заявниця дійсно немає жодних документів, які б підтверджували її особу. Сестра до школи не ходила та переїхала в 2000 року до Івано-Франківська. Підтвердила, що заявниця це дійсно ОСОБА_1 та що вона постійно проживала в селищі Чинадійово, Мукачівського району, Закарпатської області, в неповнолітньому віці на території України станом на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) і на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, покази свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява обґрунтована і підлягає задоволенню.
Згідно копії повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт. Чинадійово, Мукачівський району Закарпатської області.
Згідно копії відповіді Чинадіївської селищної ради Закарпатської області на адвокатський запит інформація про те чи була прописана (зареєстрована) ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на території смт. Чинадійово, Мукачівський району Закарпатської області станом на 24 серпня 1991 року і станом на 13 листопада 1991 року і чи зареєстрована по даний час в Реєстрі територіальної громади Чинадіївської селищної ради у відділі ЦНАП ведеться з квітня 2021 року, згідно Реєстру територіальної громади Чинадіївської селищної ради відомості щодо гр. ОСОБА_1 04.01.1984 р. - відсутні.
Згідно архівної картотеки, а саме: Картки реєстрації особи та Адресної картки відомості щодо ОСОБА_1 04.01.1984 - відсутні. Щодо надання інформації (довідки) щодо її місця проживання, а саме: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на території населеного пункту відповідно до облікових картотек, погосподарських книг, реєстрів чи інших документів станом на 24 серпня 1991 року і станом на 13 листопада 1991 року - відділ ЦНАП Чинадіївської селищної ради інформацію не може надати, у зв'язку з тим, що погосподарська книга в смт. Чинадійово Мукачівського району Закарпатської області не ведеться.
У відповідності до вимог статей 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Встановлення особи та факту постійного проживання необхідно заявнику для отримання документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України.
Надання адміністративної послуги з оформлення паспорта громадянина України регламентовано Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Законом України «Про громадянство України».
Згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України відноситься до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Частиною першою статті 4 вказаного Закону передбачено, що Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 зазначеного Закону ідентифікація особи - встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» розпорядник Реєстру - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Пунктом 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360, визначено, що Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України (далі - Порядок № 302).
У пунктах 38-40 Порядку № 302 передбачено, що після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім'я якої оформляється паспорт. Ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, отриманих з баз даних Реєстру. Ідентифікація особи, на ім'я якої оформляється паспорт і стосовно якої відсутня інформація в базах даних Реєстру, здійснюється відповідно до наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій.
У виключних випадках за результатами перевірок, за якими особу не ідентифіковано, проводиться процедура встановлення особи (пункт 43 Порядку № 302).
Зокрема, цим пунктом встановлено, що у разі неподання особою, яка досягла 18-річного віку, документів з фотокартками проводиться процедура встановлення особи шляхом надсилання запитів щодо перевірки документів та інформації, зазначеної заявником у письмовому зверненні, зокрема до Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції, Міністерства юстиції України, органів Державної фіскальної служби, навчальних закладів, військових частин, військових комісаріатів, установ виконання покарань, для отримання інформації з наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, у тому числі фотокартки особи, яка дасть змогу ідентифікувати особу. В процесі перевірки береться до уваги вся інформація, яку повідомив заявник. Одночасно проводиться перевірка за даними обліку територіальних органів та територіальних підрозділів Державної міграційної служби. Перевірка стосовно осіб, які проживають на тимчасово окупованій території України проводиться, зокрема, за даними Державного реєстру виборців шляхом надсилання запитів до відповідних відділів ведення Державного реєстру виборців. Крім того, у виключних випадках за відсутності фотокартки особи та за результатами перевірок, за якими особу не ідентифіковано, з метою встановлення особи проводиться опитування родичів, сусідів, які були зазначені у письмовому зверненні. За результатами їх свідчень складається акт встановлення особи за формою, встановленою МВС. Строк проведення процедури встановлення особи не повинен перевищувати двох місяців.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» у разі неможливості встановити особу розпорядником реєстру особа встановлюється за рішенням суду про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. До завершення процедури встановлення особи державною міграційною службою України та (або) прийняття відповідного рішення суду, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, не видаються.
Враховуючи вищевикладені норми законодавства, заявниця має право на встановлення відповідного факту, що має юридичне значення у порядку, визначеному частиною першою статті 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 366/474/19.
У розумінні частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом. Водночас, особі, яка звернулася до суду за захистом свого права, повинна бути забезпечена можливість реалізувати вказані вище права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист визначає зміст права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії»).
Отже необхідною умовою забезпечення доступу заявниці в цій справі до правосуддя є надання судом оцінки доводам її заяви.
Згідно до вимог вищевказаного законодавства України, вбачається, що у разі, якщо Державна міграційна служба України не змогла встановити особу заявника після проведення процедури ідентифікації, то встановлення такого факту проводиться у судовому порядку.
До місцевого загального суду подається заява про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України.
Відповідно до вищевказаних нормативних актів, основними документами, які дозволяють особі звернутися до суду, мають бути: свідоцтво про народження особи та рішення Державної міграційної служби України про неможливість встановити особу після проведення процедури ідентифікації.
У своїй заяві до суду заявник має вказати, який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують цей факт (показання свідків, біографічні дані заявника та будь-які документи, які надають можливість перевірити інформацію щодо його особи).
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 511/409/20.
В обґрунтування поданої заяви заявниця посилалася на те, що вона народилася та весь час проживала на території Української РСР, а після оголошення незалежності - на території України.
Вказану обставину також підтвердили свідки та судом не здобуто інших даних, твердження заявниці ніким не спростовано.
З метою отримання паспорта громадянина України ОСОБА_1 звернулась до міграційної служби, за розглядом якої було надано відповідь про неможливість встановити її особу та підтвердити громадянство, рекомендовано звернутись до суду.
На підтвердження заявлених у справі вимог до матеріалів справи долучено, зокрема, свідоцтво про народження особи, відповідь Державної міграційної служби України про неможливість встановити особу після проведення процедури ідентифікації, відповіді від органів місцевої влади за місцем народження та проживання заявниці, посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, тощо. Крім того судом допитано свідків, близьких родичів заявниці, її матір та рідну сестру.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, з урахуванням наведеного заявниця має право на встановлення її особи, оскільки Державна міграційна служба України не змогла встановити особу заявниці після проведення процедури ідентифікації, тому встановлення такого факту проводиться у судовому порядку.
Також заявниця просить встановити факт її постійного проживання на території України станом на момент проголошення незалежності України і на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство».
Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Указом Президента України № 215 від 27 березня 2001 року, в редакції Указу Президента України № 588/2006 від 27 червня 2006 року, затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок № 215).
Пунктом 7 Порядку № 215 визначено, що встановлення належності до громадянства України стосується:
а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі: осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України;
б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті «а» цього пункту;
в) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.
Отже, для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв'язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 522/9243/20.
У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 640/6390/19.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 20 липня 2022 року у справі № 517/28/20 за заявою про встановлення факту проживання на території України виклав правовий висновок про те, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
На підставі викладеного суд прийшов до висновку, що заява обґрунтована і підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 10, 81, 259, 293-294, 315-319 ЦПК України, суд,-
Заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Грица Іван Юрійович, заінтересована особа: Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області про встановлення особи та факту постійного проживання - задовольнити .
Встановити особу ОСОБА_1 , що народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в селищі Чинадійово, Мукачівського району, Закарпатської області, що перебувала у громадянстві колишнього СРСР, відповідно до фотозображення, що міститься у посвідченні про взяття на облік №18/23 від 04.09.2023 Центру обліку бездомних осіб для отримання документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , що народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в селищі Чинадійово, Мукачівського району, Закарпатської області, в неповнолітньому віці на території України станом на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) і на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Бабій О.М.
Повний текст рішення складено та підписано 23 січня 2024 року.