Справа № 161/17284/23
Провадження № 2/161/1031/24
25 січня 2024 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Черняка В.В.,
за участю секретаря судового засідання Ленічевої Н.М.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
05 жовтня 2023 року позивач звернувся до суду з цим позовом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 08 вересня 2021 року надала відповідачу позику у розмірі 100 000,00 грн. на строк 3 місяці, про що відповідач надав відповідну розписку.
Станом на день звернення до суду, відповідач взяті на себе зобов'язання за договором не виконав, позику у повному обсязі не повернув.
Посилаючись на вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за позикою у розмірі 66 000,00 грн. заборгованості за позикою, 6 831,00 грн. відсотки за користування позикою, 24 221,07 грн. інфляційні збитки за період з 09 грудня 2021 року по 11 липня 2023 року, 4 199,01 грн. 3% річних за період з 09 грудня 2021 року по 11 липня 2023 року.
Відповідач у письмовому відзиві на позов позовні вимоги заперечив. Узагальнені доводи відповідача зводяться до його скрутного матеріального стану, а також поганого стану здоров'я, що не дозволяє вчасно повернути йому позику. Також посилається на те, що взята ним позика використовувалася в інтересах його сім'ї, а тому відповідачем також має бути його дружина. Крім того вказує на протиправне нарахування позивачем на підставі ст.625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат під час дії на території України воєнного стану.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити. Також просив суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.
Відповідач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги заперечили повністю.
Заслухавши присутніх учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідачем 08 вересня 2021 року було надано позивачу розписку такого змісту:
«Я, ОСОБА_2 (адреса реєстрації та паспортні дані), даю цю розписку громадянину ОСОБА_4 (адреса місця проживання та паспортні дані), про те, що 08 вересня 2021 року я позичив у неї 100 000 (сто тисяч гривень) терміном на 3 місяці з дня написання даної розписки, які були передані мені. За користування коштами зобов'язуюсь сплатити 2 за кожен місяць користування від суми займу. У разі прострочення повернення грошових коштів у встановлений строк зобов'язуюсь сплатити 500 (п'ятсот) грн за кожен день прострочення» (а.с.8).
Як вбачається із записів на звороті розписці і ці обставини не заперечуються сторонами, відповідач частково погасив позику і на разі заборгованість за нею становить 66 000,00 грн. (а.с.8 зворот).
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
В першу чергу суд вважає за необхідним визначитися з правом, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
Така правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України №6-1967цс15 від 11 листопада 2015 року.
Досліджуючи зміст наданої позивачем розписки відповідача суд зазначає, що у ній чітко підтверджується отримання відповідачем коштів у розмірі 100 000,00 грн., зі сплатою відсотків за користування нею у розмірі 2% щомісяця.
Частиною першою статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
У розглядуваному випадку, у наданій відповідачем розписці встановлений строк повернення позики у 3 місяці, а саме до 08 грудня 2021 року.
Доказів виконання основного зобов'язання у повному обсязі, відповідач суду не надав, а тому заборгованість за основною сумою позики у розмірі 66 000,00 грн. слід стягнути з відповідача на користь позивача.
При цьому суд відхиляє посилання відповідача на свій матеріальний стан та стан здоров'я, оскільки вказані обставини не звільняють його від своїх зобов'язань за позикою. Крім того відповідач офіційно працевлаштований у ТОВ «Птахокомплекс «Губин», а тому здатен повернути позику зі свого заробітку.
Щодо доводів відповідача про те, що позика є спільним обов'язком подружжя відповідача та його дружини ОСОБА_5 , суд зазначає, що позивач, як кредитор, на підставі принципу диспозитивності цивільного процесу на власний розсуд визначає до кого саме із солідарних боржників він бажає пред'явити свої вимоги, і незалучення до участі у справі всіх можливих солідарних боржників не є підставою для відмови у задоволенні у позову.
Що стосується вимог про стягнення договірних відсотків за позикою, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зауважує, що на відмінно від процентів за правомірне користування грошовими коштами, які передбачені для договорів позики у ст.1048 ЦК України, проценти визначені у ст.625 ЦК України нараховуються у разі неправомірного користування грошовими коштами, в тому числі у разі прострочення грошового зобов'язання із повернення всієї суми позики.
У розглядуваному випадку, відповідач правомірно використовував чужі грошові кошти за договором позики до 08 грудня 2021 року включно, а лише з 09 грудня 2021 року таке користування вважається неправомірним, адже був порушений строк виконання основного зобов'язання.
До цього моменту позивач мав право нараховувати лише відсотки за правомірне використання чужих грошових коштів, як це передбачено ст.1048 ЦК України. З 09 грудня 2021 року, відносини між сторонами трансформувалися із договірних в охоронні, а отже з цього моменту позивач втрачає право нараховувати договірні відсотки, відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, але він отримує право нараховувати три проценти річних, які передбачені у ст.625 ЦК України, як за неправомірне користування чужими грошовими коштами.
Таке правозастосування положень ст.625 ЦК України у системному зв'язку з положеннями ст. 1048 ЦК України, відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду, яка наведена у пунктах 90-91 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, пункті 80 постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11.
Із зазначеного слідує, що з відповідача на користь позивача можуть бути стягнуті договірні відсотки за позикою лише за період з 08 вересня 2021 року по 08 грудня 2021 року, які, з врахування погодженої сторонами відсоткової ставки у 2% на місяць, становлять 6 000,00 грн. Тому суд задовольняє позовні вимоги в цій частині, а в решті - відмовляє за безпідставністю.
Що стосується позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, передбачених ст.625 ЦК України, суд зазначає таке.
Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З наведеного слідує, що позивач вправі нараховувати відповідачу 3% річних та інфляційні втрати, передбачені ст.625 ЦК України, за період з 09 грудня 2021 року по 23 лютого 2022 року включно, адже після 24 лютого 2022 року таке нарахування неможливе у зв'язку з введенням на території України воєнного стану. Оскільки позивач склав розрахунок цих коштів за період з 09 грудня 2021 року по 11 липня 2023 року, що суперечить п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд здійснює такий розрахунок самостійно.
Інфляційні витрати:
Останній період (09/12/2021 - 23/02/2022)Індекс інфляції
грудень 2021100,60
січень 2022101,30
лютий 2022101,60
Розрахунок здійснюється за формулою ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ) ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,...... ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Останній період
IIc (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) = 1.03538325
Інфляційне збільшення:
100 000,00 x 1.03538325 - 100 000,00 = 3 538,32 грн.
3% річних
Розрахунок здійснюється за формулою:
Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де
С - сума заборгованості,
Д - кількість днів прострочення.
Період прострочення грошового зобов'язання:Кількість днів у періодіСума
з 09/12/2021 до 23/02/2022 100 000,00 x 3 % x 77 : 365 : 10077632,88 грн.
Всього 3% річних 632,88 грн.
Отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути нараховані за період з 09 грудня 2021 року по 23 лютого 2022 року 3% річних у розмірі 632,88 грн., а також інфляційні втрати у розмірі 3 538,32 грн., а у задоволенні решти позовних вимог в цій частині слід відмовити за безпідставністю.
У зв'язку із частковим задоволенням позову, на підставі ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір, пропорційно задоволеним вимогам, що становить 807,67 грн. (1 073,60 х (76 171,20 / 101 251,08)).
У такому ж порядку слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу, що становлять в даному випадку 6 018,40 грн. (8 000,00 х (76 171,20 / 101 251,08)). Розмір цих витрат співмірний предмету позову, є обґрунтований, та належним чином підтверджений наданими позивачем доказами.
Керуючись ст.ст.141, 265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за основною сумою позики у розмірі 66 00,00 грн. (шістдесят шість тисяч гривень), заборгованість за договірними відсотками у розмірі 6 000,00 грн. (шість тисяч гривень), 3% річних у розмірі 632,88 грн. (шістсот тридцять дві гривні вісімдесят вісім копійок), а також інфляційні втрати у розмірі 3 538,32 грн. (три тисячі п'ятсот тридцять вісім гривень тридцять дві копійки).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 807,67 грн. (вісімсот сім гривень шістдесят сім копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судові витрати з надання професійної правничої допомоги у розмірі 6 018,40 грн. (шість тисяч вісімнадцять гривень сорок копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Волинського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивачем у справі є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідачем у справі є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 . РНОКПП НОМЕР_2 .
Повне судове рішення складено та підписано 26 січня 2024 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області В.В. Черняк