Справа № 522/18730/23
Провадження № 2/522/2035/24
16 січня 2024 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді - Суворової О.В.,
за участі секретаря судового засідання Довгань Ж.А.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
До суду звернувся позивач із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування позову посилається на те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були укладені договори позики від 01.11.2021 року на суму 504 580 грн., від 19.11.2021 року на суму 256 829,50 грн., від 29.11.2023 року на суму 250 091 грн. Відповідно до пункту 1 перелічених договорів, повернення коштів повинно було бути здійснено до 31.10.2022 року. Станом на час подання позовної заяви, з боку відповідача не відбулось повернення сум позики. Позивач в зв'язку з зазначеним звернувся до суду , просить стягнути заборгованість за період прострочення грошового зобов'язання, яка вираховується позивачем наступним чином : 281 день - 1 011 500,50 (загальна сума боргу) + 61 192,39 (інфляційне збільшення) + 23 361,50 (штрафні санкції) = 1 096 054,39 грн.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28.09.2023 року відкрито провадження у справі , призначено справу до розгляду на 23.11.2023 року.
Представник позивача ОСОБА_1 - адв. ОСОБА_3 надав заяву про розгляд справи за його відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечував, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В судові засідання 23.11.2023 року та 16.01.2024 року відповідачка не з'явилась . Про день та час слухання справи повідомлена належним чином та своєчасно, шляхом направлення смс-повідомлення та судових повісток на адресу реєстрації відповідачки . Про причину неявки суд не сповістила, клопотань про відкладення на адресу суду не надходило, відзив на позов не надала.
За положеннями ч. 4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Суд, у зв'язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди представника позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст.ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 01.11.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були укладені договори позики на суму 504 580 грн. без нарахування та без сплати процентів (а.с.5).
Відповідно до пункту 1 перелічених договорів, повернення коштів повинно було бути здійснено до 31.10.2022 року.
Згідно розписки від 01.11.2021 року ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 504 580 грн. (а.с.6).
19.11.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики на суму 256 829,50 грн. без нарахування та без сплати процентів (а.с.9).
Відповідно до пункту 1 перелічених договорів, повернення коштів повинно було бути здійснено до 31.10.2022 року.
Згідно розписки від 19.11.2021 року ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_5 грошові кошти - 256 829,50 грн. (а.с.10).
29.11.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики на суму 250 091,00 грн. без нарахування та без сплати процентів (а.с. 7).
Відповідно до пункту 1 перелічених договорів, повернення коштів повинно було бути здійснено до 31.10.2022 року.
Згідно розписки від 29.11.2021 року ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_5 грошові кошти у сумі 250 091,00 грн. (а.с.8).
Як зазначив позивач, у встановлений сторонами строк відповідач суму позики не повернула.
Таким чином, позикодавець належним чином виконав взятий на себе обов'язок із передачі грошових коштів. Разом з тим, за відсутності доказів протилежного, судом встановлено невиконання відповідачем у повному обсязі обов'язку з повернення суми позики у встановлений сторонами строк.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що: «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей ».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та у порядку встановленому договором.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Враховуючи відсутність доказів щодо належного виконання відповідачкою взятого на себе обов'язку з повернення суми позики, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення суми позики в розмірі 1 011 500,50 гривень.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 р. по справі № 127/15672/16, зазначено , що , зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже суд приходить до висновку, що оскільки відповідач не виконував свої зобов'язання, позивач на підставі ст. 625 ЦК України має право на стягнення з боржника інфляційних витрат за період прострочення грошового зобов'язання 281 день (з 31.10.2022 по 07.08.2023) - 1 011 500,50 (сума боргу) + 61 192,39 (інфляційне збільшення) + 23 361,50 (штрафні санкції) = 1 096 054,39 грн.
Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 141 ЦПК України, сума сплаченого судового збору в розмірі 10 961,00 грн (а.с.19) підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 15-16, 526, 530, 612, 625, 640, 1046-1050 ЦК України, ст.ст.4, 10-13, 19, 43, 49, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 247, 258, 263, 265, 280-284, 352, 354, 496 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) борг за договорами позики на загальну суму у розмірі 1 096 054,39 гривень, яка складається з основної суми заборгованості - 1 011 500,50 гривень, заборгованості з урахуванням індексу інфляції у розмірі 61 192,39 гривень та 3% штрафних санкцій у розмірі 23 361,50 гривень та судовий збір у розмірі 10 961,00 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду а в разі, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання)без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 16.01.2024 року.
Суддя О.В.Суворова