Справа № 749/837/23 Суддя (судді) першої інстанції: Чигвінцев М.С.
25 січня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 04 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, поліцейського взводу № 1 роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Радченка Романа Олександровича про скасування постанов,
Позивач звернувся до Щорського районного суду Чернігівської області з позовом до Департаменту патрульної поліції, поліцейського взводу № 1 роти № 3 батальйону УПП в Чернігівській області ДПП Радченка Р.О., в якому просив скасувати постанови від 15.08.2023 серії БАД №799901, БАД №799902, БАД №799903 та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Рішенням Щорського районного суду Чернігівської області від 04 листопада 2023 року позов задоволено частково. Скасовано постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №799902 від 15.08.2023 та серії БАД №799901 від 15.08.2023. Закрито справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122, ч.5 ст.121 КУпАП. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування постанови від 15.08.2023 серії БАД №799903 та прийняти нове рішення про задоволення позову в цій частині. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що позивач зупинив транспортний засіб не на вимогу поліцейського, а на виконання порядку проїзду блокпостів, а тому поліцейський не мав права шукати порушення правил дорожнього руху.
Відповідачі відзив на апеляційну скаргу не подавали. В суді першої інстанції їх позиція обґрунтовувалась тим, що позивачем допущено порушення Правил дорожнього руху, а тому його правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги відсутність клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, введення в Україні воєнного стану, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 15.08.2023 поліцейським взводу № 1 роти № 3 батальйону УПП в Чернігівській області ДПП Радченком Р.О. відносно позивача складено постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі:
- серії БАД №799901, відповідно до якої ОСОБА_1 керував транспортним засобом, що обладнаний засобами пасивної безпеки та не був пристебнутим ременем безпеки, чим порушив п.2.3В ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.121 КУпАП, внаслідок чого до нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн (а.с.9);
- серії БАД №799902, відповідно до якої позивач керував транспортним засобом, та при зупинці на вимогу поліцейського не ввімкнув аварійну світлову сигналізацію, чим порушив п. 9.9Б ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.122 КУпАП, внаслідок чого на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн (а.с.10);
- серії БАД №799903, відповідно до якої ОСОБА_1 керував транспортним засобом та при зупинці на вимогу поліцейського не пред'явив посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, чим порушив п.2.4А ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.126 КУпАП, внаслідок чого на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн (а.с.11).
Вважаючи вказані постанови протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 та ч.5 ст.121 КУпАП відбулось безпідставно, в той же час, оскаржувана постанова серії БАД №799903 від 15.08.2023 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 126 КУпАП винесена з додержанням норм чинного законодавства, тому відсутні підстави для її скасування.
За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, Законом України «Про дорожній рух» № 3353-XII від 30.06.1993.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Статтею 14 Закону № 3353-XII встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 1.3 ПДР України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п.1.9 ПДР України).
В розділі 2 ПДР України закріплено обов'язки і права водіїв механічних транспортних засобів.
Відповідно до п. 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За приписами п. 2.4 ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені у п. 2.1 ПДР України.
Аналогічні положення закріплені законодавцем також у ст.16 Закону України «Про дорожній рух», а саме, водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Частиною 1 ст.126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З аналізу вищенаведених норм вбачається, що згідно законодавства України на вимогу поліцейського, водій транспортного засобу зобов'язаний пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб.
В силу положень ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Частиною 2 ст. 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
У вказаних вище випадках, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (ст.283 КУпАП) на місці вчинення правопорушення.
Статтею 245 КУпАП зазначено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Стаття 69 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача.
Зазначена норма вказує на те, що саме на суб'єкта владних повноважень покладається обов'язок по доведенні правомірності своїх дій/рішень. При цьому суб'єкт владних повноважень при винесенні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має чітко дотриматися вимог КУпАП.
Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за №1395 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року, №1408/27853 у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Перелік підстав за яких поліцейський може зупинити транспортний засіб передбачено у ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до п.1, 7 якої такою підставою є: порушення водієм Правил дорожнього руху; прийняття уповноваженим органом державної влади рішення про обмеження чи заборону руху.
Частиною 3 наведеної статті встановлено, що поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
Пунктом 2 ч.1 ст. 32 Закону № 580-VIII вказано, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав).
Частиною 4 ст.8 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Строк дії воєнного стану в України продовжувався відповідними Указами Президента, внаслідок чого він діяв станом на день винесення оскаржуваної постанови та триває і на даний час.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з п.7 ч.1 ст.8 цього Закону в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, перевіряти у порядку, визначеному КМ України, документи у осіб, а в разі потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, встановлених Конституцією України.
Порядок встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1455 (далі Порядок №1455) визначає процедуру встановлення заходів особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або її окремих місцевостях, де введено воєнний стан (далі - особливий режим), що здійснюються військовим командуванням разом з військовими адміністраціями (у разі їх утворення) самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.
Згідно з п.2, 3 Порядку №1455 правовою основою встановлення та здійснення заходів особливого режиму є Конституція України, Закон України "Про правовий режим воєнного стану, указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях".
Під терміном блокпост мається на увазі посилений контрольно-пропускний пункт, який за рішенням військового командування тимчасово встановлюється на вході/виході (в'їзді/виїзді) на територію/з території, де введено воєнний стан і встановлено особливий режим (за винятком державного кордону), на якому облаштовуються місця для перевірки осіб, транспортних засобів, багажу та вантажів, позиції вогневих засобів та бойової техніки, місця для відпочинку та забезпечення життєдіяльності особового складу, який виконує завдання на такому пункті, до складу якого можуть входити службові особи військових формувань та правоохоронних органів, які відповідно до закону залучені до здійснення заходів правового режиму воєнного стану;
Згідно п.10 Порядку №1455 Заходи з контролю в'їзду/виїзду включають перевірку на блокпостах: документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи; перевірку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу (документів на транспортний засіб, документів на вантаж, дорожнього листа тощо).
Відповідно до пп.1 п.20 Порядку №1455 заходи з контролю в'їзду/виїзду на блокпостах включають: перевірку документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи; перевірку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу (); проведення документів на транспортний засіб, документів на вантаж, дорожнього листа тощо огляду транспортного засобу та вантажу (товару) щодо відповідності документам на вантаж (товар); затримання осіб, транспортних засобів, вантажу (товару), проведення їх огляду та передачу їх уповноваженим представникам правоохоронних органів; тимчасове обмеження (заборону) руху транспортних засобів та осіб.
Пунктом 3 Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 року № 1456 (далі Порядок №1456), передбачено, що правовою основою перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян є Конституція України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закони У країни "Про основи національного спротиву", "Про правовий режим воєнного стану", "Про оборону України", Про національну безпеку України", "Про Національну поліцію", "Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України, указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України", та інші нормативно-правові акти.
Згідно з п.5 Порядку №1456 право на проведення перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян надано відповідним уповноваженим особам Національної поліції, СБУ, Національної гвардії, Держприкордонслужби, ДМС, Держмитслужби та Збройних Сил, які визначені в наказі коменданта.
Відповідно до п.10 Порядку №1456 уповноважена особа має право зупиняти транспортні засоби в разі проїзду транспортних засобів через блокпости та контрольні пункти в'їзду-виїзду.
Згідно з п.2 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 № 340, особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.
Отже, водійське посвідчення є документом, що посвідчує особу та її спеціальний статус в частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами та уповноважені особи Національної поліції наділені повноваженнями перевірки таких документів при здійсненні заходів з контролю в'їзду/виїзду на блокпостах.
Позивач посилається на відповідь Чернігівського зонального відділу служби правопорядку Міністерства оборони України, надану листом від 15.11.2023 №2091/3018/В3, за якою накази коменданта про залучення представників національної поліції України для несення служби на блок-постах не видавались.
В той же час, вказана відповідь спростовує доводи апелянта про незаконність дії співробітників поліції, оскільки в ній прямо зазначено, що до повноважень поліцейських Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції відноситься виконання службових обов'язків по забезпеченню безпеки дорожнього руху та охороні публічної безпеки і порядку, в тому числі в межах блок-постів.
Обставина щодо здійснення зупинки позивача на блок-посту визнається сторонами.
Колегія суддів звертає увагу, що постановою серії БАД №799903 позивача було притягнуто до відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП та в п.7 вказаної постанови наведено інформацію, що до неї додаються відео ПВ 473416 (а.с.11).
З наявного в матеріалах справи відеозапису з нагрудної камери поліцейського вбачається, що під час зупинки транспортного засобу позивача на блок-посту для перевірки документів на неодноразову вимогу пред'явити посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб позивач відмовився (а.с.45).
Вказаний відеозапис належить до визначених у ст.251 КУпАП засобів доказування в справі про адміністративне правопорушення.
З позовної заяви та доводів апеляційної скарги вбачається, що позивач визнає факт своєї відмови у пред'явленні посвідчення водія, однак вважає, що поліцейський не мав права вимагати у позивача пред'явити його для перевірки під час зупинки на блокпосту.
Колегія суддів підкреслює, що право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Зазначене узгоджується із висновком постанови Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №127/19283/17.
Доводи позивача, про те, що доказів вчинення ним будь-яких порушень, внаслідок яких у інспектора виникало право вимагати від позивача пред'явити документ на транспортний засіб, суд до уваги не приймає, оскільки зазначені обставини не є підставою для визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 16.08.2019 у справі №524/126/17.
На думку позивача, він мав право не пред'являти посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб на вимогу поліцейського для перевірки, оскільки зупинка була здійснена не на вимогу поліцейського, а на виконання правил проїзду блокпостів, однак такі доводи не ґрунтуються на вимогах законодавчих актів та не мають відношення до обов'язку водія транспортного засобу мати при собі та пред'явити на вимогу поліцейського для перевірки зазначені вище документи.
Такий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 09.08.2019 у справі №760/20247/16-а, від 10.09.2019 у справі №537/2324/17.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що притягнення позивача до відповідальності за порушення п. 2.4 ПДР України на підставі ч.1 ст.126 КУпАП є правомірним.
Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині задоволених позовних вимог, в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
В силу ч.3 ст.272 КАС України судове рішення суду апеляційної інстанції у даній справі не може бути оскаржене.
Керуючись ст.243, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 04 листопада 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Текст постанови виготовлено 25 січня 2024 року.
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді Л.В.Бєлова
А.Ю.Кучма