П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
26 січня 2024 р.м. ОдесаСправа № 489/5290/23
Головуючий І інстанції: Микульшина Г.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції на рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 30 жовтня 2023 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту рішення - 30.10.2023р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
12.08.2021р. ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м.Миколаєва з позовом до УПП в Миколаївській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 03.09.2023р. серії БАБ №544475 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою його визнано винним за ч.1 ст.121-3 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1190 грн., а також закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 03.09.2022р. інспектором УПП в Миколаївській області було винесено постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121-3 КУпАП та накладено штраф в розмірі 1190 грн. Позивач не згоден із цією постановою, вважає її протиправною та незаконною, та такою, що підлягає скасуванню, оскільки він не вчиняв дане адміністративне правопорушення, а відповідач, всупереч вимогам чинного законодавства, при винесенні оскаржуваної постанови належним чином не з'ясував чи було вчинено адміністративне правопорушення, та чи наявна саме його вина у вчиненні цього правопорушення.
Представник відповідача надав до суду першої інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 30 жовтня 2023 року (ухваленим в порядку спрощеного провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, від 03.09.2023р. серії БАБ №544475 та закрито справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . Стягнуто з ДПП за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір в розмірі 536,80 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач 10.11.2023р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 30.10.2023р. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2023р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2023р. апеляційну скаргу - відповідача - повернуто апелянту.
11.12.2023р. відповідач повторно подав апеляційну скаргу, у якій, зокрема, заявив клопотання про поновлення строку оскарження судового рішення.
04.12.2023р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2023р. поновлено УПП в Миколаївській області строк на апеляційне оскарження рішення суду 1-ї інстанції від 30.10.2023р., відкрито апеляційне провадження за його апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Позивач, належним чином повідомлений про розгляд даної адміністративної справи, своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду 1-ї інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність достатніх підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
03.09.2023р. інспектором взводу №1 роти №2 батальйону №2 УПП в Миколаївській області старшим лейтенантом поліції Клімкіною Я.Ю. було винесено постанову серії БАБ №544475 про притягнення водія ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121-3 КУпАП та накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1190 грн.
Відповідно до цієї постанови, 03.09.2023р. у м.Миколаїв, за адресою просп. Центральний, 171, Заводський район, інспектором поліції Клімкіною Я.Ю. було виявлено транспортний засіб «Hyundai Santa Fe», державний номер « НОМЕР_1 », під керуванням позивача, з номерним знаком, закритим сторонніми предметами, а саме світло-відбиваючою плівкою, що не дає змоги визначити символи номерного знаку з відстані 20 м, чим порушено вимоги п.2.9(в) Правил дорожнього руху.
Не погоджуючись із правомірністю винесеної відповідачем постанови від 03.09.2023р. про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд 1-ї інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем з порушенням приписів чинного законодавства, що свідчить про наявність підстав для її скасування.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Даним конституційним положенням кореспондує ч.1 ст.8 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII.
У відповідності до п.8 ч.1 ст.23 Закону №580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Як визначено ст.35 цього Закону, поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. №3353-ХІІ, встановлюють «Правила дорожнього руху» (затв. постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306 із змінами та доповненнями).
У силу положень ч.5 ст.14 Закону №3353-ХІІ, учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За змістом п.п.1.3,1.9 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
За визначенням ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Так, нормами ч.1 ст.121-3 КУпАП встановлена відповідальність за керування чи експлуатацію транспортного засобу без номерного знака, із номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або ж вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака.
Порушення зазначеної вище норми, тягне за собою накладення штрафу в розмірі сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить - 1190 грн.
У відповідності до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч.2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
У той же час, ст.7 КУпАП передбачено те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами та посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів та зміцнення законності.
Положеннями ст.280 КУпАП закріплено «обов'язок» посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Доказами ж в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису або засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП).
Як вбачається зі змісту ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе за наявності події адміністративного правопорушення та вини цієї особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами, на підставі своєчасного, всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи. При цьому, виходячи із закріпленого в ч.4 ст.129 Конституції України принципу змагальності та рівності сторін у судочинстві, обов'язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається саме на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.
Згідно з ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Належними є докази, які містять інформацію відносно предмета доказування. Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи та підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.62 Конституції України, вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Слід зазначити про те, що у силу вимог ст.31 Закону №580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких, зокрема перевірка документів особи, опитування особи, зупинення транспортного засобу, а також застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 вказаного Закону встановлено те, що поліція для забезпечення публічної безпеки та порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/ розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- та відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання ПДР.
Отже, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність (відсутність) адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні, а також інші обставини, встановлюються, серед іншого, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису або ж засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків та іншими визначеними законодавством доказами.
Так, як встановлено з матеріалів справи, єдиною підставою для прийняття оскаржуваної постанови від 03.09.2023р. серії БАБ №544475 стало нібито порушення позивачем вимог п.2.9 (в) ПДР України, а саме керування ним транспортним засобом «Hyundai Santa Fe» (реєстраційний номер « НОМЕР_1 ») з номерним знаком, закритим сторонніми предметами, а саме світло-відбиваючою плівкою, що не дає змоги визначити символи номерного знаку з відстані 20 м.
Саме такий склад правопорушення і зазначено у спірній постанові про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та саме за це до нього застосовано штрафні санкції, передбачені ч.1 ст.121-3 КУпАП.
У відповідності до п.2.3 (а) ПДР України, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний перед виїздом перевірити та забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу. Також, водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу та не відволікатися від керування цим засобом у дорозі, що передбачено п.2.3 (б) ПДР України.
Так, як чітко визначено п.2.9. (в) ПДР України, водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов'язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що: не належить цьому засобу; не відповідає вимогам стандартів; закріплений не в установленому для цього місці; закритий іншими предметами або ж забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м; неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.
Системний аналіз викладених вище норм надає підстави стверджувати про те, що законодавством заборонено керувати транспортним засобом: без номерного знака або з номерним знаком, що закритий іншими предметами або ж забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м, та регламентовано відповідальність за вчинення таких дій.
У той же час, відповідачем під час судового розгляду даної справи не було надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів скоєння позивачем правопорушення, зазначеного у постанові від 03.09.2023р. серії БАБ №544475, та, відповідно, законність дій щодо її складення.
Сама ж оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є актом індивідуальної дії (рішенням суб'єкта владних повноважень) щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Візуальне спостереження за дотриманням ПДР працівниками УПП в Миколаївській області може бути доказом у справі виключно у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку.
У свою чергу, дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Аналогічна правова позиція з цього питання була викладена Верховним Судом у своїх постановах від 15.11.2018р. у справі №524/5536/17, від 30.05.2018р. у справі №337/3389/16 та від 17.07.2019р. у справі №295/3099/17.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги та надані Управлінням ПП в Миколаївській області відеозаписи (та фотофіксацію) місця події, зроблені з нагрудної боді-камери 471628, яка, в свою чергу, не зазначена у спірній постанові, колегія суддів встановила, що на керованому позивачем транспортному засобі «Hyundai Santa Fe» (реєстраційний номер « НОМЕР_1 ») були наявні два стандартних номерних знаки, на яких, навіть у темний час доби (19 год. 39 хв.), чітко та досить розбірливо видно усі символи даного номерного знака. Факт же наявності покриття цього номерного знака світло-відбиваючою плівкою з цієї відео-фото-фіксації встановити не можливо. Зміст досліджених файлів (відеозаписів) не викликає сумнівів у тому, що саме ними зафіксовані події, які мали місце 03.09.2023р. за участі сторін у цій справі. За наведених обставин, зазначені відеозаписи не можуть бути покладені в основу доведеності вини позивача у вчинені адміністративного правопорушення (ч.1 ст.121-3 КУпАП), зазначеного у спірній постанові.
При цьому, будь-яких інших доказів порушення позивачем п.2.9 (в) ПДР України, у тому числі інформаційний зміст щодо невідповідності вимогам стандартів, наявність світлоповертальної, а також матеріалу виготовлення номерного знаку, встановленого на транспортному засобі «Hyundai Santa Fe» (реєстраційний номер « НОМЕР_1 »), відповідачем не надано та матеріали справи не містять.
Згідно ст. 62 Конституції України, вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Отже, аналіз наведених обставин переконливо свідчить про те, що в діях водія ОСОБА_1 , в даному випадку, відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого у ч.1 ст.121-3 КУпАП. До того ж, як вже зазначалося вище, жодних достовірних доказів щодо невідповідності номерного знаку автомобіля «Hyundai Santa Fe» (р.н. « НОМЕР_1 ») вимогам стандартів, закріплення його не в установленому для цього місці, закриття іншими предметами або ж забруднення, відповідачем надано не було.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З огляду на зазначене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.286,308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 30 жовтня 2023 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повний текст постанови виготовлено: 26.01.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко